Без газу: як вести переговори з божевільним продавцем

Вівторок, 01 липня 2014, 09:58

Російсько-українські переговори по газу за посередництва Європейської комісії завершилися тим, чим і мали завершитися – Стокгольмським арбітражем і вимогою передоплати за газ. І це – логічний наслідок того підходу до політики та економіки, який сповідує путінський Кремль.

У Росії не розуміють самого процесу складних політичних домовленостей, поступок, знаходження компромісу. Тільки бліцкриг, тільки хардкор! Вже те, як здійснювалася анексія Криму, мало продемонструвати цивілізованому світу, що ми маємо справу з неврівноваженими людьми, які щиро побоюються відплати за вчинені ними авантюри і прагнуть завершити все якомога швидше. Згадайте, скільки разів переносилася дата нещасного кримського референдуму і змінювалося його формулювання. Згадайте, що навіть депутати маріонеткового кримського парламенту, які голосували під дулами автоматів загарбників, тільки в залі засідань дізналися, наприклад, що прийматимуть рішення про проголошення півострова незалежною державою – хоча ніякого референдуму на цю тему так і не провели, провели референдум про приєднання до Росії. Так можуть вести себе не просто люди, що не поважають міжнародне право, але перш за все ті, які квапляться закамуфлювати цю неповагу. Це, по суті, не тільки реакція божевільного, це ще й реакція дитини, яка хоче якнайшвидше вийти з темної кімнати і навіть не намагається зрозуміти, чи є світло в наступному приміщенні і чи не вдариться вона об щось, коли буде бігти. Тільки вперед, тільки негайно! «Расєя, Расєя!»

Що відбувається з божевільними, коли їм не вдається задумане? Вони впадають в істерику, починають у шаленстві трощити все навколо, погрожувати, реготати – як міністр Лавров на недавній зустрічі зі своїми колегами з Польщі та Німеччини. Словом, скаженіти. Саме так почало вести себе російське політичне керівництво, коли стало ясно, що нічого не виходить з Новоросією і що населення захопленого російськими диверсантами і найманцями Донбасу не збирається влаштовувати повстання на підтримку кривавих пройдисвітів. І те ж саме ми бачимо на переговорах по газу. Олексій Мілллер, глава величезної компанії, від поставок якої залежить нормальне існування кількох європейських країн, весь час в істериці втікає з переговорів. І він не збожеволів, ні. Але, як і будь-яка людина, що знаходиться в російському керівництві, він просто не знає іншої моделі поведінки. Або підлеглі – а для Міллерів весь світ належить до категорії підлеглих – виконують його вказівки – або починається сказ. У самій Росії це буде кидання попільничками в голову і нецензурна лайка. За кордоном – істерична втеча.

Але цих нападів божевілля не потрібно боятися – і найголовніше, не потрібно їм потурати. Тому що у небезпечних хворих після такої істерики – якщо вона нічим не закінчується і ніхто не сприймає їхнє безумство всерйоз, починається депресія. В російських умовах депресія – це перебудова і гласність: найкраще свідчення того, що пацієнт на певний час заспокоївся.

А в газовій суперечці кращий перехід від істерики до депресії – арбітраж. Саме завдяки судовому процесу, який насправді потрібно було починати кілька років тому, ми отримаємо прекрасну можливість отримати справжню ціну газу. Європейський Союз, у свою чергу, отримає можливість у більш швидкому темпі переглянути свої енергетичні відносини з «Газпромом»: недоговороздатність російської компанії робить її вкрай ненадійним постачальником. А враховуючи те, що грошей у російського монополіста на розвиток просто немає, не потрібно заважати Міллеру і компанії рубати гілку, на якій вони примостилися разом з Путіним.

Падіння буде повчальним для всіх нас.

 

Підготував Адам Стрижнюк