images/stories/logosait_new.jpg

 

Рік після Майдану: що змінилося в цій країні?

Здається, це було вчора. Здається, це було п’ять років тому.

Річниця 21 листопада примушує підбити підсумки.

Рік тому ми жили у мирній країні, що якось переживала тривалу, але не смертельну економічну кризу, скаржилася на несправедливість та тиранію, але була готова чекати аж доти, поки нарешті не пощастить із добрим царем, і жваво обговорювала переваги та недоліки приєднання або до Європи, або до «русского мира».

Рік по тому – сьогодні – ми живемо у воюючій країні, що майже сягнула економічного дна, але зробила свій цивілізаційний вибір і готова за нього платити по великих рахунках. І платить. У країні, що вже не здатна чекати, зважаючи хоч на настрої людей, хоч на об’єктивний стан економіки.

Отже, спробуємо звести баланс сухою мовою соціально-політичної бухгалтерії, подивившись на наші активи та пасиви.

В активі:

1. Становлення громадянського суспільства та надзвичайна громадянська активність значної частини населення: Майдан народив добровольчі, волонтерські, реформаторські рухи, які відіграють ключову роль в обороні та перебудові країни.

2. Виникнення і згуртування української політичної нації, що понад усе ставить українську державність та успіх національного проекту, але розуміє національну ідентичність більш широко і сучасно, ніж просто українська мова та вишиванки.

3. Повне перезавантаження влади: новий президент, новий парламент, новий уряд. Хоча про їхню справжню «новизну» – трошки згодом.

4. Суттєве зменшення політичної ролі регіоналів, вихід комуністів. Поява на політичній арені значної кількості нових людей, що вийшли з громадянського суспільства.

5. Виникнення нової армії, що користується всенародною підтримкою і допомогою, та здатна перемагати сильнішого ворога. Ще не остаточна військова перемога, але вже зупинка агресії – будемо сподіватися, у крайній точці її наступу.

6. Безсумнівна низка дипломатичних перемог, підтримка всього світу у боротьбі з агресором, що зламав післявоєнний світовий порядок і намагається завести світ у пастку нової холодної війни, якщо не гарячої.

7. Зростання поваги до Церкви та її ролі у суспільних процесах як необхідна передумова творення сучасної нації.

У пасиві:

1. Втрата Криму та частини Донбасу, війна з незрозумілими перспективами із сильнішим супротивником в умовах слабкого командування, розвалених армії та військово-промислового комплексу. Фактичний програш інформаційної війни.

2. Вплив геополітичного супротивника на політику та економіку через своїх агентів у парламенті та місцевій владі, в урядових та силових структурах. Повна економічна залежність від ворога в енергетиці, значний вплив у медіа та банківській сфері.

3. Відсутність економічних реформ та тяжка економічна криза, спричинена цим, а також війною. Зубожіння значної частини населення, девальвація національної валюти. Фактична зупинка економічних процесів.

4. Залипання переважної більшості населення у старому мисленні: очікування добра і щастя від держави, голосування на виборах за старих регіональних баронів та російських агентів, громадянська пасивність.

5. Неподолана корупція, продовження існування старих корупційних схем, часто з новими «смотрящими». Старі бюрократи на ключових позиціях старої, нереформованої державної машини.

6. Невикористання шансу на інтерес до України й українського у світі, що його дали перемога Майдану та російська агресія.

7. Вибори за старим законодавством, як результат – відставання політичної системи від запиту суспільства.

Баланс активів та пасивів навряд чи дозволяє зробити однозначний висновок. Треба подивитися глибше на причини й сутність Майдану, тоді зможемо об’єктивніше оцінити й наслідки.

Отож, відповідно до нашого аналізу, Майдан є троїстою революцією:

– соціально-економічною: за вільний ринок та відкриту соціальну систему проти закритої напівфеодальної олігархічної системи;

– геополітичною: українською національно-визвольною, антиколоніальною, антиімперіалістичною;

– ментальною: нові цінності проти старих – «революція гідності».

Всі три революції не просто сталися одночасно, але взаємопов’язано, і мали одну й ту саму мету – перевести нашу країну із «Середньовіччя» до «Сучасності». Троїста революція має, відповідно, три основні ударні сили: малий і середній бізнес; національно свідомі громади; молодь і студентство.

Яка з цих революцій наразі завершена?

Революція завершується лише одним із двох способів: або перемогою революції, або перемогою контрреволюції. Перемога революції – це досягнення нею тих цілей, які вона ставила перед собою. Перемога контрреволюції – це виведення з гри ударних сил революції їхніми супротивниками.

Як зазначає публіцист Валерій Пекар (публікація «Української правди»), ні того, ні іншого ще не сталося. Ми ще не маємо ні відкритої економіки, ні нової української геополітичної суб’єктності, ні перемоги нових цінностей. Але і контрреволюція не перемогла, навпаки: олігархи, антимайданні та проросійські сили стали набагато слабшими.

Антиколоніальна, антиімперська революція наразі втілюється у Війні за незалежність, бо імперії нікого ще ніколи просто так не відпускали. Соціально-економічна революція втілюється у боротьбі за реформи, у протистоянні з Гідрою (умовна назва для всіх тих сил, які бажають провалу реформ та відновлення олігархічного балансу можливостей експлуатувати народ і багатства країни). Ціннісна революція найближчим часом проявиться у поступі нової української культури.

І це означає, що всі три революції наразі не закінчено, а фактично лише розпочато.

Як довго це все триватиме? Основні реформи треба зробити за півроку, і вже за півтора-два роки ми побачимо їхні позитивні наслідки. Для повноцінного проявлення міжнародної суб’єктності потрібно буде принаймні 3-5 років. Ціннісні зміни в суспільстві проявляться за 5-7 років.

Це довга гра, і нам потрібно налаштовуватися на довгу. Швидких перемог не буде.

Чому ж ми розчаровані?

Тому що є стратегічні перемоги, для яких потрібні роки, і є тактичні перемоги, яких ми хочемо просто зараз.

Зробимо «copy-paste» із грудневих вимог Майдану 2013 року і подивимося на результат. Ось вони, ці вимоги, без редагування:

1. Повне припинення репресій, реабілітація політичних в’язнів, закриття справ, відведення силовиків у казарми, покарання виннихє

2. Повне перезавантаження влади: прозорі чесні вибори з новою ЦВКє

3. Зміна системи, а не просто облич у владі: новий суспільний договір, механізми обмеження влади і впливу народу

Заради справедливості підкреслимо, що перші два пункти значною мірою виконані. Але…

Подивіться лишень на окремі факти.

1) 30.11.2013 р. – кривавий розгін студентського майдану «Беркутом». Досі немає результатів розслідувань, ані винних, ані покараних чи арештованих. Попов, Сівкович, Коряка, Кусюк, які безпосередньо виконували накази згори, досі на волі;


2) 16.01.2014 р. – з порушенням чинного законодавства у Верховній Раді були прийняті так звані диктаторські закони, що порушували права і свободи громадян. Жоден депутат не притягнутий до відповідальності, Калєтнік і Олійник на волі, останній навіть спокійно працює у ВР і їздить на поклон до Держдуми РФ;


3) 19-22.01.2014 р. – за вбивства С.Нігояна, М.Жизневського, Ю.Вербицького нікого не покарано, чи ведуться розслідування – невідомо. Безкарним лишився «Беркут», який катував і бив, прокурори та судді, які арештовували людей за шини в багажнику чи дрова в магазині;


4) 18-20.02.2014 р. – штурм та розстріл Майдану, спалення Будинку Профспілок, вбивство Небесної сотні. Шокуюча трагедія в історії України: людей в будівельних касках та з дерев’яними щитами розстрілювали снайпери бойовими набоями. Ніхто не покараний: ні ті, хто віддавав накази, ні ті, хто їх виконував, чи ведеться розслідування – невідомо. Крім того, досі на волі колишній виконуючий обов’язки голови Київської міської адміністрації, який віддавав наказ закрити київське метро 18-20.02.2014 р.;


5) 2.05.2014 р. – бійня в Одесі, на всіх відео зафіксовано, як одеська міліція передає зброю сепаратистам. Результатів розслідування немає, жоден міліціонер не відсторонений, не покараний, не заарештований. Зате в тюрмі досі сидить активіст одеського Євромайдану;


6) Травень цього року: Маріуполь, вся міліція ходила з «колорадськими» стрічками, а мер Хотлубей писав листа Путіну «Вова, введи войска».

Липень-вересень: Маріуполь тепер наш, але всі продажні «менти» і Хотлубей-сепаратист на своїх посадах, жодної кримінальної справи проти них не відкрито. Чи то нема ким замінити, а чи відсутній склад злочину;


7) ГПУ закриває справу проти Добкіна (бо нібито там відсутній склад злочину) і відкриває справи проти добровольчих батальйонів, які «ображають» добрих сепаратистів. Харківська міліція продовжує захищати мітинги сепаратистів, називати «тряпкой» український прапор і бити євромайданівців, Кернес досі катається по місту і пробує відновити пам’ятники Леніну. Люстрація, кажете? – нє, не чули;


8) Затриманий мер-сепаратист Стаханова давав свідчення проти Єфремова, який фінансував сепаратистів в Луганську. Де мер Стаханова зараз? Проти Єфремова жодних кримінальних справ!;


9) Реформи? – ні, це фантастика. В країні ж бо війна, тому реформи не на часі, –ну, ви самі розумієте, яке це гарне виправдання для того, щоб нічого не робити;


10) США запровадили санкції проти Росії, Європа ввела санкції проти Росії, Японія, Канада, Австралія ввели санкції проти Росії. Україна – ні! А навіщо? Це що Росія у нас забрала Крим і розпочала війну на Донбасі? Просто смішно: Росія вводить мита на наші товари, забороняє поставки української продукції, а Україна продовжує дипломатичні відносини, торгівельне і військове співробітництво зі своїм агресором;


11) Губернатором Кіровоградської області призначений регіонал, який голосував за диктаторські закони 16.01.14 р. і постачав «тітушок» в Київ у Маріїнський парк. Це така люстрація по-новому?;


12) Асоціацію з ЄС ратифіковано, але її економічна частина почне діяти не раніше 2016 р., якщо, звичайно, Путін знову не вимагатиме її подальшого відстрочення. Крім того, #уйло вимагає не приймати ніяких законів, пов’язаних з імплементацією угоди до 2016 р. То така ми незалежна країна, так?;


13) 51 бригаду Збройних сил України розформовують, бо вони здалися в полон, щоб не загинути, а генерал Литвин (брат екс-голови ВР Володимира Литвина), який втік із зони АТО, залишається генералом;


14) Комбата «Прикарпаття», який без наказу відвів свій батальйон, щоб люди не постраждали, засудили вже через тиждень після цього, а екс-головний прикордонник Литвин (ще один брат екс-голови ВР Володимира Литвина), екс-міністр оборони Гелетей і начальник Генштабу Муженко за багаточисленні фатальні промахи, зокрема під Іловайськом, залишаються й далі безнаказанними, бо ж вони у нас «нєзамєнімиє»;


15) Трагедії ІЛ-76, сектор Д – Зеленопілля-Ізварино-Маринівка, Іловайськ, Шахтарськ, Савур-Могила – розслідування злочинної бездіяльності, халатності або навмисного знищення наших солдат Генштабом гальмуються, звільнених, арештованих чи засуджених генералів нема, бо «винні самі батальйони» і взагалі «вони не герої»;


16) Україна досі не подала до Європейського суду позов проти Росії за анексію Криму, агресію на Сході, вивіз наших промислових потужностей з Луганська і збитки, яких країна-агресор нам завдала;


17) Печерський суд відпустив «беркутівця», якого звинувачують у вбивстві 39 майданівців під час подій 18-20.02.2014 р. До цього Печерський суд виніс рішення на користь Медведчука і Портнова. Люстрація суддів, покарання винних? – ні, не чули;


18) Закони про «особливий статус» ЛуганДона і амністію вбивць наших солдат завдяки «народному» президенту були прийняті парламентом у кращих традиціях януковича-калєтніка-олійника на таємному закритому засіданні з «випадково зламаним» саме на час цього голосування таблом. Хтось за це відповів? (питання риторичне);


19) У списку Блоку Петра Порошенка на виборах були: син, три брати Балоги, куми, секретарі, тушки, екс-регіонали;


20) Активи Курченка досі знаходяться у власності Курченка, Італія й Австрія заморозила рахунки і нерухомість Азарова-молодшого, а що зробила Україна? Схеми з «вишками Бойка» завдали Україні збитків на 200 млн. грн., але хто в цьому винен – ГПУ не знає. ГПУ працює?;


21) Підприємству «Дніпрообленерго», яке належить Ахметову, держава виділила кредит у розмірі 500 млн. грн., а ви, лохи, відраховуйте 1,5% воєнного збору до державного бюджету, годуйте, вдягайте і лікуйте нашу армію самостійно, і відновлюйте інфраструктуру «Домбасса» за свої податки;


22) Луганський депутат-сепаратист А.Клінчаєв, який приймав участь у захопленні Луганської СБУ, розгулює Києвом і б’є журналістів. В цій країні взагалі є МВС, СБУ, ГПУ?;


23) Олега Татарова – головного рупора екс-міністра МВС Захарченка, відповідального за переслідування майданівців, який переконував західні ЗМІ в тому, що протестувальники самі в себе стріляють, планували призначити радником голови Херсонської ОДА – ну не знайшлося в 45-ти мільйонній країні кращого радника;


24) 27.08.2014 р. – Президент офіційно заявляє, що Росія таки ввела війська на нашу територію, але після засідання РНБО виявилося, що ми будемо домовлятися з генштабом РФ про спільне патрулювання кордону; президент їде на саміт НАТО просити про допомогу в боротьбі чи то з терористами, чи то з Росією, а ввечері в Мінську ми підписуємо мирний договір з тими самими терористами; Президент їде в Штати просити статусу особливого союзника США поза НАТО і визнання ДНР-ЛНР терористичними організаціями, а вже вночі ми з цими терористичними організаціями підписуємо меморандум. В когось ще є питання, чому США досі не дали нам зброю?;


25) ЦВК, в якій досі працює сестра екс-міністра юстиції Лукаш (перебуває у розшуку), відмовилася реєструвати по мажоритарці депутатів від демократичних партій, проте без питань реєструвала регіоналів, комуністів, сепаратистів;


27) С.Клюєв – людина, яка перебуває під міжнародними санкціями в ЄС і рахунки якого заарештовано в Австрії, реєструється кандидатом в депутати до ВР. Українські правоохоронні органи до нього претензій не мають. Революція гідності? Ну-ну…;


28) Замгенпрокурор, депутат Київради від «Удару» і депутат-комуніст роздерибанили 140 га землі під Києвом, а журналістка, що проводила розслідування з цього приводу, отримала погрози. Це означає «жити по-новому»?;


29) Україна буде закуповувати вугілля в Росії (!), яка вивезла його з українських шахт Луганської і Донецької областей…


Все це окремі факти, але вони мають стратегічну вагу. Їхня невирішеність формує народне невдоволення, яке може вилитися у нові форми спротиву (Майдан-3?), яких країна просто не переживе.


Проте є й позитив. Не повірите, але його більше. Згадайте, що за зірваними угодами 21 лютого Янукович мав бути президентом до кінця грудня цього року. Згадайте, що в парламенті регіонали мали переважну більшість. Що громадським активістам «світила» в кращому випадку тюрма. Що ми сьогодні висуваємо вимоги до влади, які неможливо було навіть уявити рік тому, і вважаємо невиконання цих вимог ненормальним. Що рік тому весь світ мовчки віддав нас у «сферу особливих інтересів» Росії, а фактично – у неоколоніальний «русский мир».

Але в часи стрімких змін соціальний запит формується значно швидше, ніж політична система здатна відповісти. І нам здається, що політична система гальмує. І ми не готові миритися з її вадами. І це правильно: чим більші вимоги ми висуваємо до них, тим більше ми готові робити самі. Це і є зростання громадянської відповідальності. У влади просто не буде іншого вибору, окрім знятися з гальма і поспішати за вимогами громадянського суспільства.

Але не забуваймо одну важливу річ. На всіх майданах разом узятих, в усіх добровольчих, волонтерських та реформаторських рухах в тилу і на фронті брало і бере участь щонайбільше 15% населення. Інші залишилися там, де вони були, – для них нічого не змінилося.

Це вони проголосували за колишніх регіоналів (дивіться не на партійні списки, а на мажоритарку, там видніше).

Це вони читають газету «Вести» і досі покачують головою, мовляв, Майдан в усьому винен, нічого би не сталося, якби не він. Їх наразі ще дуже багато, і наше майбутнє значною мірою визначають також і вони.

Натомість інші воюють на фронті, збирають гроші й теплі речі, пишуть закони для нового парламенту та здають кров. Їхнє життя змінилося назавжди.

Можна було б сказати, що у нас два народи в одній країні, але ж це не так, бо є рух. Є міграція, і то лише в один бік. Дуже повільна, але незворотна.

15% – це дуже багато і дуже мало. Набагато більше, ніж потрібно, щоб запустити зміни в країні. Набагато менше, ніж потрібно, щоб зробити їх незворотними.

Дивним чином і в парламенті нових людей десь 15%, незважаючи на двошарову виборчу систему та перемішані мед з багном у кожному без виключення партійному списку.

Активна меншість задає напрямок руху, але пасивна більшість визначає його темп. Ми маємо змінити баланс на нашу користь. Зробити побільше підданих держави – громадянами.

На Майдані неодноразово звучало: нас не задовольнить зміна облич у владі, ми бажаємо змінити країну. Нова Країна – мрія громадян і вимога Майдану, і в цій новій країні Майдан не буде потрібний, бо вплив суспільства на владу буде постійним, а правила життя – прозорими.

Ми живемо у дивні часи, коли Нова Країна проростає крізь стару, як трава проростає крізь потрісканий асфальт: молоде, живе, зелене, гнучке пробиває чорне, старе, мертве й покручене.

Без революційної романтики палаючих шин і пляшок із запальною сумішшю, без помаранчевих касок і дерев’яних щитів, без жовтих шарфів самооборони і щогодинних молитов – революція на ймення Майдан продовжується.

Тільки запасайтеся не попкорном, а зимовими рукавичками, бо без вас нічого не станеться.

Підготував Адам Стрижнюк

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер