Михайло Гросуляк: Іноді мені хочеться відчути життя з позиції безхатченка

Понеділок, 23 лютого 2015, 09:35

Мережа його колоритних закладів «Самогонна ресторація» відома не лише в Україні, але й далеко за її межами. Унікальна у своєму роді музейна-ресторація «Старий млин», пивоварна ресторація «Ковчег»,  пастерія та піцерія «Фламінго», суші-бар «Каламбур», музей самогоноваріння «Вагон-самогон», а також «Грибова хата» у Буковелі — гідно представляють наше місто серед ресторанних закладів світового рівня.

Про своє життя, дозвілля, особисті уподобання, мрії та буденність розповідає харизматичний тернополянин, бізнесмен, чоловік, батько, дідусь та відомий ресторатор — Михайло Гросуляк.

Як розпочинається ваш день?
Я давно сплутав день з ніччю. Зазвичай, прокидаюсь близько п’ятої ранку. Але, буває, не сплю вже о третій ночі. Так починається мій робочий день: я аналізую досягнення чи невдачі, занотовую набутий досвід, складаю плани на майбутнє. На вихідних, щосуботи та неділі, по три години граю футбол із дворовими командами. Таким чином підтримую фізичну форму та позбуваюсь негативної енергії.

Як проводите дозвілля?
Своє дозвілля проводжу з рідними. У мене міцна сім’я. Я щасливий, адже сьогодні цим мало хто може похвалитися. Справа в тому, що нас об’єднує не лише сімейний бізнес, але й повага та взаєморозуміння. Маючи вільну хвилинку, гуляю з внучками у парку. Коли Єва та Яна були меншими, то казали, що я жорстокий, бо виходивши на прогулянку, у мене було на меті показати їм усіх звірів та обійти разом із дівчатками всі парки.

Буває, що знаходжу час і для себе. Тоді по максимуму використовую нагоду для оздоровлення та душевного відпочинку. Люблю їздити на велосипеді за місто. У літній період займаюся віндсерфінгом, взимку мій відпочинок – дорога. Люблю долати кілометри на своєму авто. В такі моменти маю можливість подумати про ідеї та майбутні плани.

Відвідуєте театри, кіно?
Кіно не люблю. Те, що сьогодні пропонують глядачу надто американізоване та русифіковане. Взагалі, намагаюся виховувати у собі естетичні вподобання. Дуже люблю оперу. Часто відвідую театри, зокрема, тернопільський.

Якій музиці надаєте перевагу?
Не люблю слухати російську музику. Я давно замислююся над сучасним шоу-бізнесом, зокрема, російським. Він несе в собі щось сатанинське. Із закордонних виконавців люблю Горана Бреговіча. Мені імпонують етнічні мотиви. З українських надаю перевагу гуртам Океан Ельзи та Тік. Нервую, коли хтось слухає шансон.

Чи маєте погані звички?
Можу собі позволити викурити добру сигару, саме сигару, бо цигарки це – сміття. Люблю випити якісної самогонки. Власне, її замовляю із Закарпаття. Для мене виготовляють елітний продукт із фруктів, яким я, до слова, люблю частувати колег та друзів.

Відвідуєте гуртки, секції?
Найближчим часом планую брати уроки гри на гітарі. Удосконалювати початкові вміння буду з одним із тернопільських музикантів.

Де любите відпочивати?
Для мене відпочинок це — моя робота. Коли відвідую свої заклади, відпочиваю морально, а також отримую естетичну насолоду. Люблю бувати на Закарпатті, там вирощую продукти для власних ресторанів. Це недоторкані цивілізацією місця, де я «відводжу душу».

Ким мріяли стати в дитинстві?
В мені зростали дві зернини: творча та підприємницька. Я любив сцену, мене приваблювало мистецтво. Разом із сестрою брав участь у постановці театральних сценок та творчих вечорів. У дитинстві мене буквально переповнювала енергія. Коли у селі щось траплялося, насамперед, підозрювали мене.

У віці 5-ти років започаткував перший власний бізнес. Батько любив рибалити, у нас завжди було багато риби, раків, також ми мали ластівок, свійських тварин. Перемістивши всіх у одне приміщення, створив своєрідний зоопарк. На вході продавав квитки по 5 копійок своїм друзям.

Батько вчасно зрозумів мої задатки. Тому, з раннього дитинства привчав мене до роботи. Я часто скотарював, доводилося працювати ночами. З одного боку було важко, з іншого – розумію, що саме таким способом він навчив мене скеровувати енергію в правильне русло. Досі, пам’ятаю батькову крилату фразу, яку сьогодні говорю своїм дітям: «Пильнуй того, з чого хліб їсти».

«Діди та прадіди по батьковій лінії були ремісниками. Сьогодні у моїх закладах знаходяться дві цінні речі, що їм належали, – рибальська сітка та кусок дідового човна. Ці речі зігрівають мою душу».

Ваш улюблений колір?
Пшеничний. В моєї дружини волосся такого кольору. Цей тон близький мені й тим, що нагадує про дитинство та природу.

Що любите читати?
Нещодавно закінчив читати книгу Валерія Московченка «Карма України». Це видання потрібно читати, в першу чергу, всім можновладцям. Фантастична спроба роз’яснити та провести просвітницьку роботу задля того, щоб відродили взаємоповагу та розуміння між українцями та росіянами. Також люблю твори Мирослава Дочинця. Я перечитав усі його книги, раджу й вам. Особливо мене вразив його роман «Криничар».

«Я відкрию тобі принаду двох головних свобод — звільнення від страху і від злиднів.»
М. Дочинець

***
Часами у мене виникає бажання бути ближче до природи; відчути життя з позиції безхатченка. Такі подорожі допомагають переосмислити життя, особливо в складні моменти. А, одного разу ми з колегою відправилися у велоподорож до Маріуполя. Не маючи при собі нічого, окрім харчів, ми ночували там, де нас приймали. Хочу сказати, що люди у сільській місцевості – щирі та прості. Після таких мандрів відчуваєш себе духовно збагаченим. З тієї поїздки я виніс цікаве спостереження: в сільській місцевості живуть справжні українці, вони прив’язані до землі. Це потужний народ, що несе в собі усі наші традиції. В місті частіше зустрічаємо приїжджих, зокрема, людей, заангажованих на російському менталітеті.
***

Найбільше досягнення вашого життя?
Найбільше досягнення це — моя сім’я. Саме завдяки їм досягнуто поставлених цілей. Те, що я маю сьогодні, створено спільною працею моїх рідних. Я горджуся тим, що нині ми у дружніх відносинах. Більше того, моя жінка разом із дітьми – природжені критики. А це – запорука успіху. Адже у нас склалась чудова команда: я при владі, сім’я — в опозиції. Тож, перед тим, як прийняти серйозне рішення, ми неодноразово його обговорюємо.

Ваша зачіска – це своєрідний прояв прихильності до української культури?
Чуприну – саме так я її називаю – почав «носити» приблизно вісім років тому, коли це ще не було модно. Мій батько також мав такого чуба. Не знаю точно, як зародилась ця традиція, мабуть, започаткувалась ще за часів козацтва.

Як познайомились з дружиною?
З жінкою познайомився у фотолабораторії, де вона працювала портретистом. Тетяна відразу мені приглянулась, і не дарма, адже моя дружина досі залишається для мене еталоном. Вона подарувала мені трьох чудових дітей. Саме завдяки їй, я прагнув здобувати більшого. У Тетяни характер «з перчинкою», це й стимулювало мене досягати якісних результатів.

Що колекціонуєте?
З приводу колекціонування, можу сказати, що я, в деякій мірі, посмітюх. Якщо не пройдусь ринком, і не придбаю старовинну річ, — вважайте день пройшов даремно. Часто мене не розуміли, дехто, навіть, насміхався. Але тепер колекція працює на мене. Адже практично увесь антикваріат, який присутній у моїх закладах – це, власне, ті речі, які я придбав на ринку. Зазвичай, це — кухонне начиння, також борщівські сорочки. Горджусь своєю колекцією самоварів, яка налічує більше ста експонатів.

Які подарунки любите отримувати? Що любите дарувати?
Не люблю подарунків, і не люблю, коли їх дарують мені. Я вважаю, що свято повинно бути кожен день. У святкові дні намагаюсь бути «поза зоною досяжності». Однак, уникнути свята, звичайно, не вдається. В такі дні разом із близькими збираємось за столом. В якості подарунків отримую речі антикваріату, що доповнюють мою колекцію.

Ваша перша робота?
За спеціальністю я зварювальник-монтажник висотних конструкцій. Тож, першою, офіційною була посада будівельника у «Дніпросталь». На такій посаді  пропрацював ще у кількох будівельних компаніях. Проте, як я вже говорив, до праці мене привчив мій батько.

«Якщо після 40 людина думає, як поділитись накопиченим роками досвідом – це нормальний психологічний стан».

Як долаєте поганий настрій?
В першу чергу, від депресивних станів рятує фізична робота. Маю 12 соток городу, там і долаю песимістичні настрої. Ну і, звичайно, спорт. Невід’ємною частиною мого життя є також робота. Якщо взяти до уваги ситуацію, яка відбувається зараз у нашій країні, то моя працездатність, а швидше, трудоголізм зріс у два рази. Таким чином долаю не лише поганий настрій, але й життєві незгоди.

Ваша найбільша мрія?
Якщо в загальному, то хотілось би, щоб Україна була схожою на мої ресторани. Розумієте, моя дружина має російські корені, проте в мене з нею ніколи не виникало непорозумінь, тим паче, — сварок. Ми – єдине ціле, і працюємо на благо сім’ї.

«Хотілось би, щоб внуки продовжували мою діяльність».

Що вас дратує?
Якщо висловлюватись масштабно, то найбільше мене мучить те, що розікрали нашу  державу, і ніхто не несе за це покарання. Дратує й те, що у нас немає рівноправ’я. Люди, які живуть у селах – трудяги, але за своє життя практично нічого не досягають.

Чи можете відзначити позитивною оцінкою заклад, який відвідали у нашому місті?
В Тернополі мені подобаються арт-заклади «Бункермуз», «Коза» та «Шинок». Віддаю належність рестораторам Ігорю Мамусу та Олегу Макогону. Їх ресторани мене захоплюють творчим напрямом. Це демократичні заклади, де спокійно можуть відпочити люди різної вікової категорії.

Ваша улюблена страва?
Надаю перевагу стравам української кухні. У дитинстві улюбленою була мельниця-подільська юшка. Її готувала моя мама. До складу страви входила томатна паста, сметана, піджарена мука, спеції та основний інгредієнт – риба. Усе це тушкувалось. Юшці давали час остигнути. У злиденні часи таку страву могли їсти місяцями.

Чи готуєте власноруч?
Інколи є пориви до кухні, але, відверто кажучи, повар з мене ніякий.

Які риси характеру найбільше цінуєте в людях?
Люблю, коли люди щирі та відкриті. Це саме ті риси, які споконвіків притаманні українцям. Не люблю обману. Якщо хоч раз мене обдурити, дорога в мою сторону буде закрита назавжди.

Чи вірите в прикмети?
На такі речі не звертаю уваги.

Ваше життєве кредо
Трудоголізм і чудакуватість. Як я вже говорив, робота рятує від усіх незгод. А чудакуваті люди мені імпонують своїм вмінням самовиразитись. Зрештою, я й сам намагаюся таким бути. Мені подобаються живі, емоційні, щирі люди.

Оксана Божко