images/stories/logosait.jpg

 

Нові тарифи на все: будемо жити «в Європі» – бідно і недовго?

Коли 100 днів тому президент і Верховна Рада благословили другий уряд Арсенія Яценюка, чимало українців аж подих затамували, боячись зурочити великі сподівання на команду професіоналів-реформаторів, яка зробить з України справжнісіньку Європу.

Проте гасло «жити-по-новому» урядовці почали втілювати у життя «по-старому». Ціни – європейські, тарифи на комуналку теж до євровисот тяжіють, а заробітки українців стрімко наближаються до показників країн третього світу. Або, висловлюючись точніше: усе в нас зростає і лишень зарплати є безвідмовно стабільними – якими були в 2007-му, такими й лишилися в 2015-му. Такими темпами скоро зможемо помірятися з Конго чи Зімбабве. А там, дивись, зрівняємося з третім світом не лише за рівнем життя, а й за тривалістю. Будемо жити бідно, зате – недовго.

В принципі, з цінами ми вже менш-більш розібралися в попередньому номері, коли йшлося про нелегку долю вітчизняної гривні. На часі – тема підвищення тарифів, яке нам грозить уже з 1 квітня.

Та якщо у валютно-гривневих негараздах ще можна було списати вину на Нацбанк і частково уряд, то в підвищенні тарифів важко когось конкретно звинуватити. Адже високі тарифи – це не стільки недогляд уряду, скільки пряма вимога МВФ. У цій світовій фінансовій структурі досі не можуть зрозуміти, як Україна виживає останні двадцять років при такій низькій вартості комунальних послуг.

На сьогодні, наприклад, німці сплачують в середньому 200-250 євро на місяць за комунальні послуги, українці ж, згідно з останніми даними Держстату, лише 660 грн, або близько 30 євро.

Звісно, з таким ціновим дисбалансом нас ніхто в Євросоюз не покличе не те що в найближчі роки – в найближчі десятиліття. А якщо нас не візьме на борт свого корабля євроспільнота, значить з успіхом потопить у своєму Митному союзі путінська Росія.

Словом, варіантів у теперішньої влади – хоч як би ми критично до неї не ставилися – небагато: або цивілізована демократична Європа, або смерть України.

Тому й обрали перший варіант: за наступні два-три роки уряд поступово підвищуватиме вартість комунальних послуг приблизно до 200 євро, а українцям залишається єдине: зціпивши зуби і стиснувши ремені, таки сплачувати ці комунальні послуги в повному обсязі.

Проте, як і завжди, є тут «але». І навіть не одне.


Реформи? Ні, не чули

Останні двадцять років Україна існує невідомо з чого. Реформ – нуль, доходи – в мінусі, витрат – мільярди. Яка нормальна сім’я зможе проіснувати при таких розкладах бодай рік?

Це прекрасно розуміють в МВФ. Отож основна вимога наших кредиторів звучить просто: ми вам даємо кредит не для того, щоб ви із цих грошей повертали старі кредити, а для того, щоб ви нарешті реформували свою економіку таким чином, щоб це вона змогла повертати старі борги.

Здається на перший погляд, все просто, легко і зрозуміло. Але не для нашої влади.

Про реформи у нас говорили вже ой як давно. Навіть Янукович зі своєю Партією регіонів не могли обійтися без цього універсального словечка. На початку президентства «лєгітімного» в червні 2010 року було презентовано цілу Програму економічних реформ на 2010-2014 роки. Як не дивно, цей документ чимось нагадує Проект коаліційної угоди 2014 року, яку в листопаді минулого року підписали представники п’яти партій.

Приблизно та сама кількість сторінок, ті ж загальні фрази, схожі підрозділи і напрями реформування та такі ж хороші наміри. Але як і при Януковичу, при Яценюку результат той самий: всі ці програми просто залишаються сукупністю благородних ідей, які ніхто не втілює в життя. Навіть не збирався цього робити.

Так, Арсеній Яценюк і його команда «професіоналів-камікадзе» завзято вдають із себе видатних і принципових реформаторів. Глава Кабміну називає свою діяльність «реформами», не забуваючи порівнювати свою роботу з відомими реформаторами у світовій історії і стверджує, що бере приклад з автора «польської шокової терапії» Лешека Бальцеровича, а Україна нібито рухається шляхом Польщі. А у відповідь на запитання про те, чому реформи йдуть настільки повільно, що народ їх не помічає, стверджує: «Виграє від цих реформ наступний уряд і наступний прем’єр».

Що ж – гарна відмазка. Яку, до речі, наче мантру, повторює також Президент Порошенко, який заявляє, що «реформи не можуть бути швидкими, і я категорично не згідний з тими, хто каже, що ніяких реформ не відбувається».

Чи дійсно можна назвати гордим словом «реформи» все те, чим зараз займається уряд?

Ну, от взяли в уряді і скоротили на 15% пенсії працюючим пенсіонерам. Зекономлять на цьому аж 1,5 мільярди гривень. А якби додумалися запровадити податок з дивідендів, як це вже давно запроваджено в Європі, могли б утричі збільшити цю суму. І тоді пенсіонерів не треба було б зачіпати. Але як – податок з дивідендів? Так це ж прямий удар по олігархах! Ні-ні, давайте ми від пенсіонерів заберемо – вони ж на старості продовжують працювати від занадто доброго життя – і будемо на всю країну розповідати, які ми великі реформатори.

Те саме стосується, наприклад, скорочення чиновницького апарату. От скажіть: що в цьому скороченні такого унікального і новаторського, що можна було б назвати реформою? Та це ж само собою зрозуміла річ, що чиновників слід скорочувати з метою зменшення бюрократичного апарату, який витягує з країни останні соки. Але нащо казати, що це – реформа?

Бо насправді згадані нами факти – це не реформи. Це імітація реформ, видавання бажаного за дійсне. Адже реформи передбачають кардинальні перетворення всієї системи влади, перезавантаження усіх наявних правил гри. А те, що робить уряд Яценюка, нагадує якийсь косметичний ремонт нинішньої олігархічно-корумпованої держави.

Коли українцям розповідають про те, що реформи не відбуваються швидко, потрібно дуже багато часу, тому потерпіть і помовчіть, то варто нагадати, що фундаментальні реформаторські законопроекти у згаданій нами Польщі було ухвалено за 111 днів (!), коли було закладено законодавчу базу для системних змін. Потім були суто технічні моменти.

Аналогічно з Грузією, в якій ніхто не розповідав про те, що колись там – в епоху майбутнього прем’єра чи президента – народ відчує перші наслідки реформ. В умовах, коли частину території країни було окуповано путінською Росією, в Грузії реформи не відкладали на «колись». І їх перші наслідки суспільство відчуло дуже швидко. Ту ж таки, грузинську поліцію, наприклад, було сформовано вже за півроку після приходу Саакашвілі до влади.

Нам розповідають казочки про те, що реформи потребують великих грошей, яких у нас нема. Але це абсурд. Якраз навпаки, реформи впроваджують саме для того, щоб кошти, які раніше розкрадали чи виводили за кордон, з’явилися в державній скарбниці.

Можна ще також згадати «податкові новації» від уряду Яценюка, коли 22 податки скоротили до 11, але це не дало жодного ефекту. А деякі податки просто було об’єднано чи змінено їхні назви, але не саму суть.

Або згадаймо так широко розрекламоване зниження навантаження на фонд зарплати, що мало б вивести доходи з тіні та збільшити податкову базу. Признайтеся собі чесно: керівники ваших підприємств перестали платити зарплату в конвертах?

За понад рік роботи обох урядів Яценюка в країні нічого не змінилося. Олігархи як виводили свої капітали за кордон, так і продовжують це робити. А уряд з парламентом як вдавали, що не бачать цієї проблеми, так і продовжують вдавати.

Ще кілька таких місяців роботи ось цих урядових «камікадзе» і Україні доведеться самотужки робити «харакірі».


Їм заважає війна?

До речі, а ми ж забули про головну відмазку. Яка всім відмазкам відмазка. Виявляється, що впроваджувати реформи уряду заважає війна на Сході.

Припустимо на хвилинку, що це дійсно так. Припустимо, війна – основна проблема в країні. Але ж ми пам’ятаємо, що цей таки уряд ще минулого року розповідав про те, що він знає, як боротися з війною – потрібно, для початку, збудувати неприступну стіну на кордоні з Росією. На цю затію ще у вересні минулого року виділили перші 100 мільйонів гривень. А напередодні виборів – перед камерами – сам прем’єр їздив на Харківщину інспектувати «стінний» проект. І вся країна побачила, що було зроблено – кілька метрів металевої загорожі з колючим дротом. І це за 100 мільйонів?!

Шановні, та вам війна зовсім не заважає. Якби дійсно заважала, то наш кордон з Росією не нагадував би зараз прохідний двір. І стіна вже б давно була споруджена.


Тарифи

Весь цей «реформаторський популізм» міг би тривати роками, якби не одна нагальна проблема: країні бракує грошей, а тому потрібно звертатися за допомогою до МВФ. А МВФ просто так грошима не розкидається. Він вимагає реформ і… підвищення тарифів. Оскільки ж з реформами в уряді наразі не складається, залишається другий пункт.

То що ми маємо в підсумку?

Національна комісія, що здійснює держрегулювання у сфері енергетики і комунальних послуг прийняла рішення про підвищення з 1 квітня тарифів на всі основні комунальні послуги – електроенергію, газ і тепло.


За електрику

З 1 квітня 2015 року по 1 березня 2017 року усіх нас розділять на три групи – залежно від обсягу споживання:

1) якщо споживаєте до 100 кВт/год на місяць – платитимете 0,37 грн за кВт/год;

2) від 100 кВт/год до 600 кВт/год на місяць – 0,63 грн за кВт/год;

3) понад 600 кВт/год на місяць – 1,4 грн за кВт/год.


З 1 березня 2017 року залишиться дві групи споживачів:

1) з обсягом споживання до 100 кВт/год на місяць – 0,9 грн за кВт/год;

2) з обсягом споживання понад 100 кВт/ год на місяць – 1,68 грн за кВт/год.


За газ

З 1 квітня для споживачів, які використовують за місяць до 200 кубометрів газу, його вартість становитиме 3,6 грн/куб. м (зараз 1,08 грн за споживання до 2500 кубометрів на рік).

Усі, хто споживає більше 200 кубометрів газу на місяць, заплатять 7,18 грн/куб. м (зараз – 1,78 грн).

Щоправда, такі ціни будуть діяти тільки в опалювальний період – з 1 жовтня по 30 квітня та з урахуванням наявності лічильника.

А ось із 1 травня по 30 вересня всі споживачі, незалежно від обсягу споживання, платитимуть за газ 7,18 грн/куб. м.

Крім того, незалежно від пори року, платитимуть за газ 7,18 грн/куб. м і ті, в кого лічильників нема.


За опалення і гарячу воду

Враховуючи, що вартість газу для теплокомуненерго теж підвищується вдвічі з 1 квітня, то ціни на опалення зростуть на 72%, а на гарячу воду – на 60%.

У кожному регіоні діють різні тарифи на опалення і гарячу воду, оскільки їх віддали «на відкуп» місцевій владі.

Стосовно Тернополя, то на момент написання матеріалу у нас ще не було остаточних даних щодо розцінок на тепло і гарячу воду. Але в одному тернополяни можуть бути впевнені: уже в травні всі побачать комунальні квитанції з новими приголомшливими цифрами.


За ЖЕК і вивезення сміття

Зараз тернополяни платять ЖЕКам від 50 копійок до 1 гривні 53 копійок за метр квадратний житлової площі. Однак вже незабаром, в разі погодження виконавчим комітетом міськради рахунків, наданих ЖЕКами, тариф становитиме від 80 копійок до 2 гривень 45 копійок за м/кв.

Стосовно вивезення сміття, то в Тернополі ціна на цю послугу зупинилася на позначці 3 гривні 47 копійок. Однак, судячи з нових розрахунків, які подали на розгляд тарифної комісії міськради, вартість на дану послугу зросте до 6 гривень 67 копійок на одну людину.


Порятунок у субсидіях?

Скільком українцям пощастить отримати субсидії після неминучого зростання тарифів на житлово-комунальні послуги, не знає ніхто. Як неможливо спрогнозувати і те, чи вистачить виділених у бюджеті-2015 38,7 млрд грн на субсидії всім нужденним. Якщо ж коштів, виділених на субсидії, не вистачить, то до кінця 2015 року цілком можна очікувати зростання заборгованості за послуги ЖКГ та енергоносіїв, борги за які вже становлять мільярди гривень і продовжують збільшуватися. При такому розвитку подій недалеко і до ситуації середини 90-х років, коли борги за послуги ЖКГ обчислювалися десятками мільярдів купоно-карбованців.

Отож, як бачимо, в питанні реформування економіки влада пішла уже давно протореним шляхом: потребуючи кредиту МВФ, спочатку підвищили тарифи, а потім будуть думати, що із цим робити. Ні про яке підвищення відповідальності монополістів, які надають послуги ЖКГ населенню, впровадження системи обліку енергоносіїв, реалізацію енергозберігаючих заходів для скорочення оплати населенням мова не йде.

Ласкаво просимо в комунальну реформу «по-новому» і в «повністю реформовану» Україну.


Підготував Адам Стрижнюк

Банер