«Вікно» в минуле

Неділя, 03 травня 2015, 06:23

Славною історією Тернопільщини та її незабутніми героями захоплюються не лише українці, а й дослідники з усього світу. Хто хоча б раз «доторкнувся» до нашого краю серцем та розумом, запам’ятає його назавжди. Адже тут гармонійно поєднується багата культурно-історична спадщина, мальовнича природа та щира гостинність мешканців. Усе це,у поєднанні з багатьма неповторними звичаями та традиціями, не тільки приваблює туристів, а, насамперед, спонукає до вивчення  та дослідження своєї історії.

Славетне село, що розташувалось на Тернопільщині,  відоме світу карстовими озерами. Кажуть, що вони бездонні й ніколи не замерзають. Спроби визначити їх глибину були безуспішними. Та не лише "бездонними" озерцями цікаве Вікно. Туристи тут можуть відвідати церкву XVIII ст., помилуватися невеликими скелями, на яких Іван Франко писав свої твори та іншими культурними надбаннями. Детальніше ознайомитись з культурою відомих предків можна відвідавши краєзнавчий музей.

Сьогодні знайомимось зі збирачами та охоронцями історії Гусятинщини, жителями села Вікно.

-          Кожна зернинка правди, її непростий історичний шлях — це ще один крок до збереження культурного надбання народу - розповідає пан …   Нещодавно, в одній тернопільській газеті, прочитав статтю про краєзнавчий музей нашого села. Вона мене настільки надихнула, що я вирішив поділитись історією розвитку нашого краю. Вікнянський музей – це чарівне дзеркало, в якому відвідувачі знайомляться з далеким минулим наших предків. Кожна його кімната - це відкрита сторінка книги про життя нашого роду. Але сьогодні хочу згадати й про тих, хто доклав зусиль до створення культурної спадщини.

Цього року нашому селу виповнилось 550 років, зважаючи на досить поважну дату, хотілось би розповісти молодому поколінню, як ми, разом із вікнянами, своєю працею творили історію села.

Пригадую, у 1971 році до відсталого колгоспу ім. Івана Франка приєднали лежанівський колгосп «ВЛКСМ», очолював його знаний господар Процик Василь Дмитрович.

На той час село було зовсім не розбудоване. Наприклад, фельдшерсько-акушерський пункт працював в стародавній темній хатинці, школа розміщалась у трьох будинках, які були по обидві сторони центральної дороги. Приміщення були сирими, на стінах – цвіль.

Ветеран війни Василь Дмитрович хворів, і в січні 1975 року, за його рекомендацією, головою колгоспу селяни обирають Олійника Василя Михайловича, який до цього працював головним  бухгалтером , і мав добрі організаторські здібності. Пан Василь сформував колектив прекрасних спеціалістів: головний агроном Стельмащук Володимир Миколайович, головний зоотехнік Заверуха Михайло Васильович, завідуючий відділком Швець Степан Олексійович, агроном Антонишин Марія Михайлівна, головний інженер Метельський Євген Васильович, заввідділком Соленко Василь Теодорович, голова сільської ради Дубовий Юрій Пилипович, заступник голови Слободян Артем Степанович.

Усі ці люди приклали багато зусиль для розбудови нашого села. На жаль, у історичній літературі,  про них ніде не згадується. Тому, сьогодні, із великим задоволенням, розповім про досягнення односельчан.

За час головування пана Олійника, колгосп тричі - в 1977, 1978, 1979 -х роках - виходив переможцем у всесоюзному змаганні, а також, у 1979 році, був занесений на Дошку пошани на Виставці досягнень народного господарства. В колгоспі часто відбувались обласні і районні семінари-наради. Все це - заслуга жителів села.

Згодом, у старому приміщенні школи, з ініціативи пана Олійника, була відкрита килимарня. 1979-го року у нашому селі також збудовано торговий центр. Тоді ж, розпочато будівництво Гримайлівської дільничої лікарні.

У 1982-1987 роках перебудовується ферма: запроваджується механізована роздача кормів. Колгосп, дев’ятий в області, встановлює молокопровід. Для працівників тракторної бригади та ферми встановили автомати газованої води, збудували кімнати відпочинку, душові. Люди були забезпечені дворазовим харчуванням.

Щорічно, безплатно, завозились дрова і вугілля одиноким престарілим та ветеранам війни.

Правління також тримало у полі зору соціальний розвиток села. З 1971-1993 роки колгосп організував розвозку дітей на навчання до школи в смт. Гримайлів.

Починаючи з 1986 року, щорічно надавався автобус на екскурсії до міста Почаїв. 1987-1988 роках проведено осушення села, впорядковано водостоки, збудовано шість залізо-бетонних мостів.

В центрі села було обладнано майданчик для відпочинку жителів, а також волейбольний майданчик, тенісний стіл, гойдалки. У нас працювала карусель, яка була виготовлена умільцями села: організатор Швець Степан Олексійович, коваль Метельський Стах Григорович, електрозварники Кушнір юрій Васильович і Данилків Роман Юрійович,  електрик Чіх Михайло Миколайович.

В зимовий період у приміщенні старої контори було обладнано центр дозвілля для молоді, де функціонували більярдна, настільний теніс, шахи, шашки і, навіть, гральні автомати.

Протягом 1982-1992 років колгосп допоміг у будівництві десяти будівель.

В ті часи, спільними зусиллями ми будували наше майбутнє. Наше село жило на високому рівні.

Сьогодні можу з впевненістю сказати, що ми маємо чим пишатись. Звертаючись до наших наслідників, прошу: не забувати людей, що приклали масу зусиль для розвитку села Вікно. Пам’ятайте своїх односельчан. Вивчайте свою історію. Пишайтесь своїм краєм!

Записала Оксана Божко