Чому Франція нас хвилює більше, ніж Кенія?

Понеділок, 30 листопада 2015, 10:38

Недавня жахлива бійня в Парижі викликала бурхливі обговорення в Інтернеті. Одні (передбачувано) написали, що теракти організував Путін (Ну хто ж ще?!). Інші – що США (знову таки, хто ж іще?!). Треті накинулися на мусульман, четверті – на Ротшильдів з Рокфеллерами (не знаю, хто такі, але, кажуть, начебто великі злодії), п’яті – на релігію взагалі, шості – на емігрантів.

Це зрозуміло – ось людина створила собі просту і чітку картину світу, нову інформацію в неї треба якось включити. Не переробляти ж всю картину, в якій вже визначився полюс зла і котрого слід ненавидіти всім чесним людям. Відсутність такого полюса викликає сильний дискомфорт. Хочеться, щоб все було просто і ясно, і щоб я був на правильній стороні.

А в реальності все дуже заплутано – є багато гравців, які утворюють найхимерніші комбінації. США, Росія, Туреччина, монархії Близького Сходу – всі переслідують свої інтереси і ловлять у каламутній воді кожен свою рибу.

Різні групи відморожених терористів, вони ж борці за свободу, будують свої халіфати і втілюють у життя свої містичні видіння. Деякі з учасників набагато гірші за інших; деякі договороздатні, деякі – ні. Концентрація зла помітно відрізняється в різних гравцях. Але щоб було просто і ясно, нібито з одного боку хороші лицарі без страху і докору, а з іншого погані злочинні орди, – так не вийде. Скоріше вже, помірно погані люди виступають проти дуже поганих людей, а часом використовують (або думають, що використовують) їх у своїх інтересах.

Але мене мало цікавлять всілякі геополітичні інтриги. Більше турбує, чому людей набагато сильніше зачіпає Париж, ніж, скажімо, містечко Гарісса у Кенії?

2 квітня 2015 року ті ж ісламські терористи напали на гуртожиток християнської школи в кенійському місті Гарісса. В результаті теракту загинули 217 осіб (!!!). І знаєте, що найдивніше у цій жахливій трагедії? Світова громадськість і ЗМІ навіть не звернули на це увагу. Хоча йшлося не про карикатуристів, не про тих, хто ображає Аллаха, а про звичайних дітей. 217 молодих студентів!

Я пам’ятаю, як світові лідери вийшли на марш солідарності, коли у Франції було вбито 11 працівників карикатурного журналу «Шарлі Хебдо». Про цей, безперечно, також жахливий теракт трубіли всі, хто тільки міг. А тут – Африка, якісь студенти, та ще й християнської школи. Розумію, Кенія далеко, і у нас своїх проблем вистачає. Але це була не просто чергова бійня, не просто більше сотні загиблих. Це було вбивство майбутнього цієї бідної країни, адже 75% дітей в Кенії не закінчують навіть початкової школи.

А пояснюється все досить просто. За Парижем стоїть банальна меркантильна мрія – про те, що життя може бути багатим, безпечним та упорядкованим, щоб можна було сидіти в цих їхніх затишних кафе і присьорбувати кави чи червоного вина під витончену музику і, сміючись, базікати з друзями. Що цивілізація хоча б локально, хоча б у деяких місцях досягла того, до чого люди завжди прагнули – ситого і культурного життя.

Париж – місто, яке символізує вишукано-культурний, рафіновано-гуманний, безпечний, освічений, блаженно-пересичений, гедоністичний Захід, вершинуцивілізації. Як писав один мій знайомий, відвідавши це місто, є «місця, де відчуваєш себе в абсолютній безпеці, спокої, в атмосфері любові і дружби».

Так, десь дикуни палять з автоматів, а подекуди – з гармат, руйнуються будівлі, ллється кров, всіляке бидло ходить строєм, викрикуючи ідіотські гасла, але є Європа та її серце – Париж, де все це вже давно в темному, важкому, безповоротному минулому, де колись теж була дикість і кров, а тепер привітні вогники кафе. І це знак надії – що європейська цивілізація пошириться на інші народи, де тепер ще дикуни стріляють.

На тлі Парижа жахи та гидоти решти світу виглядають чимось неминуче тимчасовим. Пройде час, і все людство стане одним великим Парижем. Гріх, звичайно, сміятися над цією мрією, бо за нею може стояти щире людинолюбство. Однак це – мрія, і вона не збувається. До затишних кафе вриваються все ті ж озброєні дикуни, і життя жителів культурної столиці планети обривається так само дико і страшно, як і в інших місцях світу, як і в минулі століття, коли – нескінченну кількість разів – одні люди вбивали інших. Причому, зауважте: частина цих дикунів – місцеві, вони виросли в прекрасній Франції, в оточенні найгуманнішої цивілізації, і це не завадило їм стати дикунами.

Причина цього – не Путін. І не Обама. Бо кров і дикунство були на цьому світі задовго до Путіна чи Обами. І навіть не іслам. Бо це досить стара релігія, і близькосхідні християни жили пліч-о-пліч з мусульманами більше тисячі років. Та й не релігія взагалі. Експерименти з позбавлення від релігії вже ставилися в наймасовіших масштабах, і корисно пам’ятати, чим вони закінчилися.

Причина – в нас самих. Хоч це і звучить пафосно і трохи по-філософськи, але ж так воно і є насправді. Кожен із нас міг би сказати, що він не винен у занепаді світу, що ми зайняті виключно самозахистом від суворих законів природи. Але річ у тому, що в серці людини вкоренилося зло. Хто міг би заявити привселюдно, що він досконалий, що його серце ніколи не було отруєне гордістю, злобою, заздрістю, злопам’ятністю, ненавистю, егоїзмом? Яка, навіть тісно об’єднана родина може похвалитися тим, що любов у ній не була скаламучена жодною тінню незгоди та втоми один від одного?

Тому рецепт порятунку світу простий: не намагайся змінити світ – для початку зміни себе.

 

Адам Стрижнюк