«Заповіт подружжя»

Вівторок, 11 квітня 2017, 07:10

Заповіт є найдавнішою формою спадкування, що пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Адже кожна людина, яка володіє тим чи іншим майном, хоча б раз у житті замислюється над питанням: як краще ним розпорядитися? Одним із різновидів заповіту є заповіт подружжя, який законодавець перейняв із досвіду інших країн.

Відповідно до статті 1243 ЦК України подружжя, яке перебуває у зареєстрованому шлюбі, має право скласти спільний заповіт щодо майна, яким вони володіють на праві суспільної власності. Таким є майно, набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо). На підтвердження цього факту подружжя надає нотаріусу оригінал свідоцтва про шлюб.

Потрібно зауважити, що фактичні шлюбні відносини не породжують права на спільний заповіт, оскільки згідно зі ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом визнається сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Крім того, положення про заповіт подружжя дещо суперечить ст. 1233 ЦК України і поняттю "заповіт", в основі якого лежить саме "особисте розпорядження фізичної особи". Тому при розгляді даної теми не може постати питання про межі і такого "спільного" волевиявлення.

Надаючи певного визначення спільному заповіту подружжя, можна сказати, що він є домовленістю між подружжям про перехід прав власності на суспільне набуте майно після смерті обох з подружжя до визначених спільним рішенням спадкоємців. При цьому заповіт може бути складений щодо всього спільного майна подружжя або стосовно його частини, яка конкретно обумовлюється в даному заповіті. У разі складення такого заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. Слово "переходить" не означає, що другий з подружжя вважатиметься власником спільного майна. Навпаки, з урахуванням ч.3 ст. 1243 ЦК України, можна вважати, що він втрачає право відмовитися від спільного заповіту, оскільки таке право існує лише за життя обох з подружжя. І, як наслідок, він матиме можливість лише володіти і користуватися таким майном, оскільки нотаріус, отримавши відповідне повідомлення згідно з ч. 4 ст. 1243 ЦК України, накладає заборону відчуження на майно, зазначене у заповіті подружжя.

У заповіті подружжя доцільно повно вказувати майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, та яке належить кожному з подружжя особисто, бо норма ст. 1243 не встановлює будь-яких заборон відносно такої можливості, тим більше, що зазвичай подружжя володіє не лише спільним майном, а й певним майном, яке належить кожному з них на праві приватної власності, зокрема, подароване, успадковане, придбане на особисті кошти, речі індивідуального користування.

 

Головне територіальне управління

юстиції у Тернопільській області