images/stories/logosait_new.jpg

 

Україна стане новою Елладою... або Як освічена московська молодь наприкінці XVII ст. заговорила українською мовою Архів журналу. Рік 2013.


Четвер, 25 квітня 2013, 08:30

Минулого тижня у Миколаєві запустили серію зовнішньої реклами під гучною назвою «Ознаки бидла». По місту висять плакати «Допив пиво, розбив пляшку – ознака бидла», «Матюкаєшся біля людей – ознака бидла», «Викинув сміття через вікно машини – ознака бидла» та ін.

Взагалі-то термін «бидло» останнім часом став дуже популярним і вживаним в Україні. Його можна почути в розмовах високочолої інтелігенції про майбутнє «цієї країни», зустріти в публікаціях ЗМІ, на інтернет-форумах і т. д. Яка ж причина цього?

Якщо ви досі не знаєте, мало того, якщо у вас виникають сумніви щодо доцільності подібної реклами та й узагалі подібних епітетів – просто загляньте у перший-ліпший тернопільський під’їзд, пройдіться тернопільською набережною, проїдьтеся в тернопільській маршрутці. Думаю, після цього у вас виникло б закономірне запитання: а чому в Тернополі досі немає таких бігбордів?

Однак сьогодні мова не про це. Не про нашу бидляцьку культуру, яку впродовж сімдесяти років наполегливо виховувала комуністична партія і результатом виховання якої став Гомо Совєтікус (в народі – «совок»). Сьогодні поговоримо про наше минуле, про наших предків і про те, якими вони були. Говорити про це потрібно точно так само, як і розвішувати антибидляцькі бігборди. Бо і те, й інше – це засоби впливу, засоби перевиховання. Може, прочитавши ці рядки, пересічний обиватель хоч раз задумається перед тим, як нагадити в криницю, із якої п’є воду.

 

Декілька слів з приводу заголовка

Слова про те, що «Україна стане новою Елладою» належать одному з основоположників німецької класичної філософії Йогану Готфріду Гердеру (1744-1803). Сьогодні загальновизнаним є той факт, що більшість тверджень цієї геніальної людини – пророчі, оскільки всі вони з часом знаходили своє реальне підтвердження. У цих словах відбилося переконання у можливості нового європейського відродження. Перше відродження, як відомо, дала Італія і романські країни (Леонардо да Вінчі, Джордано Бруно, Галілео Галілей та ін.), хвилю нового Гердер очікував в іншому кінці Європи. Але чому Україна? Адже ж є французи, англійці, іспанці, зрештою, росіяни... Що змусило звернути увагу німецького мислителя саме на нашу державу? Бо ж у той час, коли пролунали ці приємні для нас слова, про Україну, як про державу, й мови не було – вона залишалась придатком могутньої Російської імперії. Але схоже на те, що у Гердера таки знайшлися підстави так говорити.

 

Назад в історію: про що говорять свідки

Дивним буде почути, але на час приєднання України до Москви, де, за свідченням російського академіка О.Пипіна, тоді «панували церковний фанатизм, ворожість до науки, впертий застій, моральне здичавіння і затятість», Україна стояла набагато вище за культурним і освітнім рівнем. Звичайно, у таке важко повірити, але...

У 1591 році побачила світ праця знаного англійського дослідника Джильса Флетчера «Of the Russe Common...». У ній автор спробував показати світові «невідому Московію». Ось що він пише про спосіб правління цією державою: «Правління в них (московських царів) суто тиранське...». «У податковій системі не притримуються ні найменшої справедливості», «шляхта і прості люди по відношенню до свого майна є нічим іншим, як охоронцями царських прибутків, тому що все придбане ними раніше чи пізніше переходить до царських скринь». На жаль, про українців Флетчер оповідає фрагментарно, і це не дозволяє робити якихось ґрунтовних висновків: «... вони дуже гарні собою, ...шляхетні в поведінці... і є християнської віри».

Сирійський архидиякон Павло Алепський у 1653 році подорожував разом із антіохійським патріархом Макарієм ПІ Україною та Росією, залишивши при цьому деякі спогади. Зокрема, він звертає увагу на велику культурність українського населення: «... по всій Козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже здивувала: всі вони, за малим винятком, навіть їх жінки та дочки вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях».

Про господарство України П.Алепський пише, що в кожному місті й селі є штучний став з рибою, гатею з млином, і тому українці «не відчувають ніяких недостатків». «О, яка це благословенна країна!» – підсумовує автор.

Далі він разом із патріархом упродовж двох років перебували в Росії. Ось що П.Алепський пише про росіян: «Життя росіян дуже зв’язане, та ніхто з чужинців не може зносити цього, і людині все здається, ніби вона у в’язниці». Загалом про свій побут у Москві зазначає: «Жарти та сміх нам стали зовсім чужі, бо лукаві росіяни підглядали за нами і про все доносили. Бог хай спасе нас і звільнить від них».

Зате відпочили архидиякон з патріархом, коли знову ступили на українську землю: «Цієї ночі ми спали на березі ріки, цілком задоволені та спокійні, бо від тої хвилини, коли ми лише побачили Києво-Печерську Лавру, що здалеку вилискувалася своїми банями, та як лише до нас долетіли премилі пахощі цих квітучих земель, наші душі затремтіли з радощів та втіхи, серця наші порозкривалися і ми розливалися в подяках Господеві Богові. Цілі два роки в Москві колода висіла на наших серцях, а розум був геть чисто стиснутий і придушений, бо в тій країні (Московщині) ніхто не може почувати себе хоч трохи свобіднішим і задоволеним, хіба лише ті люди, що там виросли, а всі інші, от хоч би й ми, навіть ставши панами цієї країни, ніколи не перестануть бентежитися та відчувати в серці неспокій. Зате Козацька країна була для нас начебто наш рідний край, а її жителі були нашими добрими приятелями».

Французький інженер Гійом ле Вассер де Боплан у своїй праці «Description dʼUkrainie» (1650 p.) пише: «У країні Запорізькій ви знайдете людей, що знають усі ремесла... Усі вміють орати, сіяти, жати, косити, пекти хліб, готувати страви, варити пиво, мед і вино, виробляти горілку... Вони взагалі спосібні до всіх мистецтв». Цікаво, що Боплан також згадує про те, що, наприклад, під час плавання козаки зовсім не п’ють горілки, а якщо знайдеться у човні п’яний, то його отаман наказує кинути за борт.

Венеціанський посол Альберт Віміна у «Relazione dellʼ origine e dei costumi dei Cosacchi...» (1650 p.) так пише про особу українського гетьмана: «У поведінці він м’який, і цим забезпечує собі любов вояків, але, з другого боку, він тримає їх у дисципліні суворими вимогами». Далі автор вказує, що світлиця гетьмана навмисне уряджена просто, «щоб пам’ятати про своє становище і не захопитися духом надмірної гордості».

А ось цікаве твердження данського посла Юля Юста («En Rejse til Rusland under Tsar Peter») про українців: «Вони у всіх відношеннях чистіші і охайніші від росіян», «... все населення Козацької України відзначається великою ввічливістю і охайністю, вдягається чисто і чисто утримує доми». Вступаючи на територію Поділля, Юст перебував у зруйнованому на той час Немирові, «одначе, – зазначає він, – і останній його будиночок чистіший від найпишніших московських палат».

Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум (соціальне становище цієї особи, як і назву її праці досі встановити не вдалося), розповідаючи про зустріч із простою українською дівчиною з села, що торгувала продуктами на львівському торжищі, зазначає: «... коли я щось захотів у неї купити, вона вміла мені сказати чемний комплімент латинською мовою».

Французький дипломат Де ля Невіль у «Записках про Московію» (1689 р.) пише: «Московитяни, власне кажучи, справжні варвари: недовірливі, брехливі, жорстокі, розпусні, зажерливі, користолюбні, жебраки і боягузи...».

Секретар посольства цісаря Леопольда І Йоган Георг Корба у праці «Diarium itineris in Moscoviam Perillustris» (1701 p.) говорить про росіян: «Народ неосвічений...», «Московит цінує дружбу за вигодою». Той же автор про судову практику в Росії: «Серед росіян завжди і скрізь можна знайти фальшивих свідків, бо до тої міри здеморалізовані в них поняття, що обманювати вважається майже ознакою високого розуму». А ось що повідомляє Й.Г.Корба про наших козаків: «... цей народ сильний і перевищує московитів і військовим умінням, і хоробрістю».

Професор Кембриджського університету Едвард Даніель Кларк («Part the First, Russia, Tartary and Turkey», 1812 p.) зазначає: «... За столом українського селянина більша чистота, аніж за столом у московського князя».

 

Хто у кого вчився

Звичайно, цей список історичних джерел можна продовжувати і продовжувати, але чи доцільно це робити? Адже тодішня різниця у культурно-освітньому рівні України і Московії, на мою думку, цілком очевидна. Ми справді перебували на значно вищому щаблі культурного розвитку, ніж наші східні сусіди. Тож не дивно, що, приєднавшись у 1654 році до Московії, потужний культурний потік ринув із українських чорноземів на «підняття російської цілини». Українці були фундаторами та викладачами першого російського вищого навчального закладу – Словʼяно-греко-латинської академії, яку створили на зразок Києво-Могилянської академії. Перша школа у Москві була заснована ще у 1649 році ченцем Києво-Печерської лаври Є.Славінецьким. Як наслідок, на думку відомого українського історика Л.Залізняка, освічена московська молодь вже наприкінці XVII ст. ...заговорила українською мовою (!). Вся російська орфографія постала на «Граматиці» українця Мелетія Смотрицького. З кінця XVII ст. до початку XIX ст. у Росії вивчали історію за підручником киянина І.Гізеля. «Курс математики» професора Харківського університету Осиповського кілька десятиліть був елітним підручником з математики в усій Російській імперії. Засновником театральної справи у Москві стає українець С.Чижинський. Біля джерел великої російської літератури стояв також українець Ф.Прокопович, а музики – М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель.

Ще з княжих часів українці були активними творцями культури Московської держави. Так, гордість російського малярства XIV-XV ст. Андрій Рубльов народився на Волині. Письменник Ф.Достоєвський походить із сім’ї поліського священика. Видатний російський філософ В.Соловйов вийшов з роду Сковороди. Українцями були такі видатні діячі російської культури, як В.Короленко, О.Толстой, М.Гнєдич, В.Гаршин. «Його творчість можна зрозуміти, якщо пам’ятати, що він до самих кісток малорос», – писав В.Даль про українця М.Гоголя.

 

З українського роду Лермонтів з містечка Переволочна на Полтавщині походить і великий російський поет М.Лермонтов. Українцями були знамениті композитор П.Чайковський, актор М.Щепкін, співаки Л.Собінов, І.Козловський, художники І.Рєпін, К.Малевич, скульптор І.Мартос. Навіть відомий російський флотоводець адмірал С.Нахімов пишався своїм походженням з українського роду запорізького старшини Нахімовського.

Незчисленна когорта вчених-українців безпідставно зарахована імперською ідеологією до геніальних росіян. Йдеться про В.Вернадського, С.Ковалевську, М.Міклухо-Маклая, М.Пржевальського, К.Ушинського, І.Грабаря, С.Корольова та багатьох інших. Отже, цілком справедливо підсумовує російський вчений О.Архангельський, що українці «були в Московській Русі господарями ситуації, кращими, найвидатнішими діячами».

Ви думаєте, чого б це теоретик червоного патріотизму Л.Троцький застерігав людей, що йшли працювати в Україну: «Помните, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без Украины Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и советская власть, и мы с вами». Росіяни самі усвідомлювали, що без «молодшого брата» «старший» існувати не зможе, ось тому-то за Україну тримались всіма руками немов за якесь рятівне коло.

Відомий на Заході політолог Збігнєв Бжезинський вважає, що поява незалежної України – одна з трьох найбільших геополітичних подій XX ст., після розпаду у 1918 році Австро-Угорщини і поділу Європи у 1945 році на два блоки. Він зазначає: «Розваливши Російську імперію, незалежна Україна створила можливість для самої Росії – як держави і нації – стати нарешті демократичною і європейською». А далі продовжує: «Якщо український народ буде терплячим і наполегливим, він стане справді європейським народом, господарем новочасної процвітаючої держави».

Україна стане новою Елладою – є всі підстави для цього – і в нас вірить увесь світ. Нам залишається лише прокинутися з «совкового» сну й остаточно видавити з себе «бидляцьку натуру».

Адам Стрижнюк

 

P.S. Мета цієї статті – не піднести одну націю, принизивши при цьому іншу (всі наведені історичні джерела є достовірними. Отож, проти правди не попреш). Єдина ціль, котру переслідував автор, – якоюсь мірою прискорити занадто повільний і надзвичайно болісний процес позбавлення українців комплексу меншовартості, байдужості, а то й зневажливого ставлення до свого українського «Я». Усі повинні зрозуміти – якщо ми здобули омріяну віками незалежність, то цей процес є необхідним і неминучим. Безперспективно і небезпечно йти в третє тисячоліття, перебуваючи в полоні старих ілюзій, з тягарем минулих помилок: так можна назавжди зникнути з історичної мапи світу.

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер