images/stories/logosait.jpg

 

Стрес у школярів і що з ним робити: поради для батьків та педагогів ®

Долати стрес під час війни непросто як дітям, так і дорослим. Останнім випала роль супроводжувати школярів у навчанні та створювати для цього необхідні умови навіть у воєнний час. Як бути уважними до потреб дитини, адаптуватися, розпізнати небезпечні прояви стресу? І водночас як дорослим подбати й про себе?

Державна служба якості освіти розробила поради для керівників шкіл щодо організації освітнього процесу в умовах війни, зокрема, щодо психологічної підтримки дітей.

В умовах війни педагогам радять звертатись до психологічних та психотерапевтичних вправ. На уроці можна застосовувати дихальні чи тілесні вправи, які допомагають заспокоїтися та зняти напругу. А особливу увагу на уроках варто приділити навчанню учнів емоційному інтелекту.

Серед найбільш корисних вправ дитяча психологиня Благодійного фонду "Карітас-Київ", доктор філософії (PhD), арттерапевтка, членкиня Асоціації дитячих та сімейних психологів України Наталія Сиротич звертає увагу батьків та педагогів на практику подяки.

"Запитуємо дитину "За що ти сьогодні вдячний/вдячна?" Важливо, аби вона перелічила хоча б 5 "дякую", загинаючи пальці однієї долоні, а дорослий озвучив свої подяки. Часто це можуть бути зовсім дрібні моменти, але й вони наповнюють", — наголошує психологиня.

В умовах війни вчитель може самостійно відкоригувати та визначити черговість та кількість навчальних матеріалів, а також спланувати перерви чи активності між уроками — з огляду до потреб та емоційного стану учнів.

Для того, аби зменшити можливі прояви стресу в учнів, спеціалісти радять педагогам та керівникам шкіл:

  • оцінювати психоемоційний стан співробітників та їхню готовність до спілкування з учнями;
  • уникати фраз "Нічого страшного не відбувається", "Усе добре" тощо, іншими словами — заперечувати реальність;
  • запитувати в учнів, чи почуваються вони у безпеці, цікавитися їхнім самопочуттям, дати можливість висловитися;
  • спокійно та зважено відповідати на запитання про війну, використовувати факти.

Адаптація до нового середовища

Адаптуватися до середовища потрібно не лише дітям, які опинилися поза домом, а й тим, які залишилися там, де жили, але середовище змінилося, зазначає психологиня Наталія Сиротич.

"Ми можемо спонукати дітей помічати природні явища чи заохочувати ходити до нової школи не тому, що потрібно, а тому, що там можна навчитися чомусь новому. А тривога і звуки сирен – це також любов, ЗСУ, які про нас турбуються", — каже вона.

Інша важлива частина адаптації — стати цінним для місця, де ти перебуваєш, вкласти частинку своїх умінь, світла, ідей, дій. Це працює однаково як для дітей, так і для дорослих.

У зв'язку з війною у березні сім'я Марини Ніколайчук переїхала на Львівщину. Майже одразу вона почала придивлятися, де може бути корисною. Побачила, що бракує інформування для новоприбулих: де взяти "гуманітарку", як шукати житло, що є в місті і як працює. Тому вона створила Talegram-канал для комунікації та інформування гостей громади, яким користуються й місцеві мешканці. Запустила ігротеки для малят 4-6 років з ілюстраторкою-переселенкою. Допомогла організувати жіночий клуб. Зібрала історичну екскурсію з краєзнавцем.

"Комунікації, інформування, креатив, організація дозвілля – це те, що я вмію й люблю. Співтворення середовища небайдужих і проактивних підживлює та надихає. Маю безліч ідей, це дарує ресурс", розповідає Марина.

"Спершу вдягнути маску на себе" — фраза, яка вже точно набила оскому, якнайкраще описує порядок дій та пріоритетів, якщо дорослим випало дбати про дітей під час війни. Адже саме дорослий може стати надійною опорою для дитини, допомогти їй адаптуватися на новому місці чи в нових умовах, дати емоційну розраду.

Чи не найкраще буде розпочати адаптацію з відновлення старих рутин — звична діяльність заспокоює та організовує дитину. Спробуйте разом створити для неї безпечне місце для онлайн-занять, де буде зручно навчатися. Виділіть час на спілкування та спільний час, який проводите разом усією родиною — це стане для дитини емоційною підтримкою на новому місці.

Бути батьками в умовах війни

Взаємодія з батьками з початку війни змінилася, адже тепер саме від них залежить успішність навчання школярів, зазначає учителька української мови та літератури в початковій школі Марічка Берізко.

"Я бачу активне залучення батьків наших учнів. Аби сам процес навчання підтримував, а не навантажував, ми надали їм чітку і структуровану інформацію щодо розкладу, уроків, домашніх завдань тощо. Налагодили комунікацію з родинами у месенджерах, аби одразу відповідати на всі запитання. Через півтора тижня після відновлення занять провели батьківські збори. Звісно, що стресують усі: батьки, вчителі, діти. Але водночас усі намагаються співпрацювати. І це дає хороший результат", — каже вона.

Психологи радять батькам не забувати відновлювати власний душевний спокій, добре спати, їсти та пити достатньо води. Спілкування з родиною, друзями та однодумцями, дихальні вправи та помірне фізичне навантаження можуть стати підтримкою у цей непростий період.

"Мені завжди подобалася ідея, що мама живе своє життя, а діти просто ростуть поряд з нею. Утім, втілити такий підхід мені вдалося лише під час війни. Я почала домовлятися з майже 4-річною донькою про те, про що раніше й не подумала. Не боюся навантажувати та залучати до різних справ 13-річного сина, делегувати йому те, що він, як виявилося, давно вже чудово вміє робити. Такі "експерименти" тепер даються мені легше, і я не картаю себе за неідеальні наслідки моїх виборів", — розповідає Марина Ніколайчук із Києва, яка нині живе з дітьми на Львівщині.

Син Марини, Федір, відновив онлайн-навчання та успішно закінчив 7 клас. Так він зміг не переривати спілкування з друзями. Донька Аня пішла у садок і знайомиться з дітьми під час гри майданчиках.

"Я легше кажу "ні", відмовляючись від того, що не моє. Не завантажую себе надмірно, дозволяю собі прилягти чи навіть поспати вдень, якщо захотілося. Прошу про допомогу, а не "все сама". Щиро сміюся над своїми помилками та хвалю себе за найменшу справу, доведену до кінця, та й просто за те, що я є. Так, мультиків у нашому житті стало більше. Водночас більше стало й прогулянок та часу, дуркування, розмов. Я перестала "тиснути" на дітей з гуртками та іншими активностями, своїми власними очікуваннями", — ділиться Марина Ніколайчук.

Коли потрібна допомога психолога?

На жаль, вплив подій, які травмують, може бути помітним не одразу. Якщо ми неодноразово намагаємося допомогти дитині у певному питанні, використовуємо усі прочитані й почуті поради, але відчуваємо, що самостійно не впораємося, тоді слід звертатися по допомогу до фахівця, якщо вона:

  • приховує почуття, багато мовчить;
  • проявляє агресію;
  • має гострі симптоми-реакції на травму (страшні сни, нав’язливі спогади, гіпертривожність, почуття відчуженості від людей, проблеми з концентрацією уваги тощо).

"Важливим критерієм для нас має бути критерій тривалості, — розповідає психологиня Наталія Сиротич. — Батьки й педагоги нині здатні самостійно впоратися з дуже непростими поведінковими проявами дитини. Допоможуть розмови, уважне слухання, тепла присутність, ігри, обійми, історії та метафори, власний досвід подолання викликів, власний приклад стійкості".

Психологиня нагадує: всі емоційні стани зараз — це нормальна реакція на ненормальні події.

"До війни я не раз просила батьків та педагогів час від часу переходити в роль "дослідника": вдивлятися у своїх дітей чи учнів з позиції "Чи є щось, чого в тобі ще не помітив?" або "Що нового в тобі сьогодні я ще не знаю?". У воєнний час така пильність до дітей особливо важлива, адже реакції на стрес бувають дуже різними. Це не завжди надмірні сльози, страх чи агресія. Тому батькам і педагогам важливо захотіти якнайуважніше вислухати й почути дітей, а іноді просто побути поруч в тиші. Прийняти їхні почуття та потреби. Й водночас досліджувати себе: уважний до себе дорослий буде уважним і до дитини", — резюмує вона.

Ярослава Кобинець

Цей матеріал було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Зміст публікації є виключно відповідальністю автора і необов’язково відображає погляди Європейського Союзу, Міністерства закордонних справ Фінляндії.

Банер