images/stories/logosait.jpg

 

Мамо, "Синій кит" повернувся: історія 10-річного хлопчика, який вистрибнув із 6-го поверху через "гру смерті"

"Мамо, "Синій кит" повернувся" – з такими словами у серпні до Ольги Ткаченко звернувся її 10-річний син Микита. Тоді він перебував у бабусі з дідусем на Харківщині, поки батьки – мама та вітчим – облаштовували для нього кімнату у столичній квартирі.

До Києва Ольга разом з чоловіком переїхали на 5-й місяць повномасштабної війни. Раніше вони жили у Харкові, а коли зрозуміли, що залишатися там небезпечно – вирушили із батьками на дачу в область, де жили протягом 4-х місяців. Микита залишився у бабусі з дідусем ще на 2 місяці.

Перед тим, як батьки мали нарешті забрати його до столиці, хлопець надіслав мамі тривожне повідомлення – він цікавився смертельно небезпечною грою "Синій кит", надсилав скріни груп з однойменною назвою.

Попри прохання Ольги, дитяча цікавість "перемогла" – Микита потайки від батьків став учасником "Синього кита", а 13 вересня – мало не загинув. Хлопчик вистрибнув із вікна квартири на 6-у поверсі і дивом вижив.

Новини про групи смерті, які доводять дітей до самогубств, активно з’являлися в інфопросторі ще у 2017 році. Тоді правоохоронці викрили понад 400 таких груп у соцмережах, куди були залучені близько 35 тисяч користувачів.

Мама хлопчика розповіла "Українській правді. Життя", що передувало цій трагедії і як змінювалася поведінка Микити, доки він, як виявилося згодом, був учасником групи смерті.

Також ми поспілкувалися із дитячою психологинею Анною Покровською, яка пояснила, як "адміністратори" груп смерті впливають на дитячу психіку і надала поради батькам щодо спілкування з дітьми, аби попередити трагедію.

Далі – пряма мова Ольги Ткаченко.

Родина Ольги Ткаченко

"Микита – дитина залюблена, навіть трохи балувана"

Ми жили у Харкові. Переїхали разом із чоловіком і батьками на дачу в область, коли почалася війна. Жили там 4 місяці. Микита нервував через війну, але, як мені здалося, великого стресу у нього не було.

Згодом ми вирішили поїхати до Києва, оскільки там було вже більш-менш спокійно. Спочатку ми хотіли розвідати обстановку, знайти квартиру, облаштувати дитячу кімнату, а потім забрати дитину.

Два місяці він перебував із моїми батьками на дачі, на свіжому повітрі. Там дуже хороші умови, це не просто сільський будинок.

Він дуже хотів уже нарешті приїхати до Києва, у нову красиву облаштовану кімнату. Ми для нього створили абсолютно всі умови.

Перед тим, як його забирати, Микита мені написав: "Мамо, "Синій кит" знову повернувся". Я йому сказала все це видалити і попередила бабусю, щоб вона контролювала ситуацію, поки мене немає.

Коли я приїхала і забрала сина, то одразу перевірила всі його гаджети і не побачила нічого підозрілого. Але він досить розумний – має математичний склад розуму, схильність до IT і програмування, тому створив другий акаунт, який я не змогла навіть помітити.

Сварок або серйозних конфліктів у нас ніколи не було. Дитина залюблена, можна сказати, навіть балувана. У нього хороші стосунки з рідним батьком, з яким ми розлучені, і з вітчимом, моїм чоловіком. Жодних ревнощів не було. Ми побудували стосунки так, щоб не травмувати психіку дитини.

Він ніколи не був "білою вороною" у школі. Микита дуже комунікабельний і соціально адаптований, у нього багато друзів і булінгу ніколи не було. Він дуже допитливий, любить тіктоки, месенджери. Як і вся молодь.

Про наявність прихованого акаунту у соцмережі я дізналася, коли ми відновили старий зламаний телефон Микити. Там побачили і фото з намальованим на руці китом.

Малюнок кита – одне із найперших завдань "групи смерті", яке виконав Микита

Як хлопчик став учасником "Синього кита"

Зі слів Микити, він побачив таку собі "рекламу" у TikTok. Каже, що спочатку не повірив, що все по-справжньому, але все-таки йому стало цікаво. В результаті він "почав гру".

У цих "китів" до кожної дитини різний підхід. Вони впливають на психіку поетапно – влазять в голову, ніби зомбують. І навіть якщо він не робив жодних порізів на собі, "адміністратори" знаходять якийсь індивідуальний підхід. Дитина частково може не пам’ятати, що вона робила.

Для мене було дивним у його поведінці те, що він дуже наполегливо хотів додому. А ще на дачі він дуже сильно схуд, але я подумала що це через підліткові гормони.

Що змінилося у поведінці дитини

У нас взагалі не було жодних підозр, що так станеться. Коли ми забирали Микиту з дачі, він був прекрасною дитиною. Протягом двох тижнів і до інциденту 13 вересня ми нічого не підозрювали.

Ольга не підозрювала, що її син став учасником "Синього кита"

Коли він приїхав до Києва, я не хотіла, щоб він навчався онлайн. Це не зовсім ефективно, плюс – я працюю, у мене є відрядження. Тому віддала його в дорогу приватну школу з ухилом на IT та англійську мову. Їх там годують, є шкільний автобус, усе "під ключ".

Син завів собі друзів у новій школі, і все було прекрасно. Однак при цьому на його телефоні був пароль, і Микита панічно боявся, що я його заберу. З кимось він постійно розмовляв і казав, що це його подруги. Почав захоплюватися аніме.

Також просив купити йому м’яку подушку у вигляді акули або синього кита. Я навіть не могла тоді подумати про цю гру.

Але пам’ятаю, що вже рік тому Микита був дуже знервованим. Він з незрозумілих причин в якийсь момент почав боятися спати. Розповідав, що бачить демонів або ще щось. Також Микита почав розбивати техніку – комп'ютер, телефон. На запитання, навіщо він це робить, відповісти не міг.

Потім я водила його до психолога, який сказав, що у Микити є деякі комплекси і це все лікується, просто йому потрібно більше уваги. Можливо, він і тоді долучався до якихось груп, але я вчасно забрала його гаджети на три місяці.

На певний час у дитини нормалізувався психічний стан. Але коли він повернувся до школи, то я віддала йому телефон, щоб не був "білою вороною".

Коли почалася війна, мій тато дуже хворів і я більше йому приділяла уваги. А дитина відволікалася від воєнних дій за допомогою гаджетів.

Які завдання Микиті давали куратори "групи смерті"

Зі слів моєї дитини, завдання були спочатку нешкідливими: намалювати кита на руці або папері, потім – два, три кити; посваритися з мамою; щось зламати; подивитися фільм жахів. Потім було завдання видряпати у себе щось на тілі. Але Микита не робив цього.

Також йому казали слухати певну музику, пофарбувати волосся у фіолетовий колір. Я думала: так, це молодь. Хто не любить експериментувати? У певні дні було завдання не їсти, можливо, намагалися загнати його у "комплекси товстого".

А потім – вистрибнути у вікно. Це аргументувалося тим, що якщо він цього не зробить, то йому явиться якийсь демон або щось трапиться зі мною. Казали, "якщо ти стрибнеш, то потрапиш у вічне життя і там усе буде чудово".

Зі слів мого сина, всього було 50 завдань, але виконував він не всі, а лише чотири. Проте він не все пам’ятає. На одне завдання давали один день.

Є різні назви: "Синій кит", "Червона мавпа", "Тихий дім". Цих сект існує дуже багато.

Мені надходило дуже багато повідомлень від людей, які поховали своїх дітей – вони стали жертвами цих злочинних організацій. Розповідали, що спочатку був затягуючий квест. А наприкінці діти мали вистрибнути з вікна, лягти на рейки тощо.

Важливо розуміти, що на нашому місці може опинитися кожен. Батько у мене професор, онколог та військовий чоловік, мама доктор наук. Я викладаю лекції з косметології та дерматології, мій чоловік також працює у комп'ютерній сфері. Микита добре спілкується і з рідним батьком. У нас абсолютно нормальна сім’я.

Ольга наголошує, що лихо може статися із будь-ким, навіть якщо дитина зростає в любові та достатку

Коли я посприяла розголосу цієї ситуації, кілька подруг уже мені написали, що знайшли цю "гру" у своїх дітей. Дякують, тому що ті уже починали грати.

"Микита не пам'ятає день, коли все сталося"

Коли у той день він прийшов зі школи додому, нічого підозрілого я не помітила. Він сказав "мамо, я погано почуваюся, напевно, захворів". Була температура 38,6. Зателефонувала адміністратору школи і сказала, що ми захворіли. Потім пішла в аптеку, яка знаходиться через дорогу від нашого будинку, щоб купити ліки. Коли я повернулася, дитину вже забрала швидка допомога.

Коли Микита прийшов до тями у лікарні, то сказав, що він нічого не пам'ятає. Вплив злочинного інтернет-угруповання призвів до того, що дитина вистрибнула з вікна. А перед цим він розбив свій телефон і намалював на вікні серце.

До того, як все це сталося, він мені говорив, що у нього є страшна таємниця, про яку він не може нікому розповісти. Я відповіла: "У мене теж є таємниця, давай ми один з одним поділимося". Але він так і не розповів. Я думаю, що у "Синьому киті" синові погрожували, щоб він мовчав. Про таке розповідали й інші мами.

Як почувається Микита після падіння з 6-го поверху

Нині Микита перебуває в стабільному стані. Його справді врятувало диво. Через падіння з 6-го поверху в нього струс внутрішніх органів, головного мозку, компресійний перелом поперекового та грудного відділів і грудини. Оперативного втручання він не потребував, але необхідна тривала терапія і правильна реабілітація, а також робота з психотерапевтом.

Микиті вже стає краще. Він уже вдома. Лікарі кажуть проходити реабілітацію, робити спеціальну гімнастику. Треба час і все буде добре.

Нині Микита уже вдома, але потребує тривалої реабілітації. Усі фото надала "УП. Життя" Ольга Ткаченко

Що із розслідуванням справи?

Наразі триває розслідування обставин, за яких мало не загинув 10-річний Микита. За словами Ольги, поки що вона не володіє інформацією від правоохоронних органів про хід справи.

Ми намагалися зв’язатися із поліцією, аби з’ясувати, на якому етапі знаходиться розслідування, проте поки що відповіді не отримали.

За яким принципом працюють "групи смерті"? Розповідає психологиня

Дитяча психологиня Анна Покровська досліджувала принцип, на якому грунтуються злочинні інтернет-угруповання на кшталт "Синього кита". За її словами, у так званих "групах смерті" працюють люди, які знають усі закони дитячої психіки. Вони використовують їх, щоб:

  • залякати дитину,
  • емоційно пригорнути її до себе,
  • показати викривлену реальність,
  • втертися у довіру та створити дуже близькі стосунки,
  • почати маніпулювати.
Фото: Parkpoom/Depositphotos

"Вивчаючи ці групи, я зрозуміла, що у них діє жорсткий і, на жаль, дуже ефективний механізм, на яких побудовані секти. Дитині говорять, що є істина і нібито тільки куратори її знають. Далі – що вона "обрана", і не всі можуть потрапити до цієї спільноти.

Спочатку дитину хвалять, чого іноді може не вистачати підліткам. Діти живуть з трагедією, що дорослі їх недооцінюють і не бачать, які вони чудові та оригінальні", – пояснює Покровська.

Емоційно чіпляючи дитину похвалою та виокремленням її серед інших підлітків, згодом так звані "адміністратори" починають контролювати її поведінку. Спочатку – попередження про те, що дитину виключать із групи, якщо вона не виконуватиме завдання.

"Це дуже серйозні механізми маніпулювання психікою. Куратори формують нову поведінку, підштовхуючи робити шрамування і пересилати фотографію. Далі – поставити будильник на 4-5 ранку і у цей час відправляти смс, показуючи, що дитина не спить.

У дитини змішані відчуття: їй цікаво і трохи страшно, а ще вона боїться бути виключеною з групи. Ці групи смерті будують свої відносини у спілкуванні так, що дитина починає втрачати критичне мислення. Вона думає "нічого страшного", "нічого небезпечного в тому нема", – підкреслює Покровська.

За її словами, у "групах смерті" роблять усе, щоб сформувати у дитини новий світогляд, який базується на позитивному ставленні до смерті – насамперед, до власної. Контакт із дитиною будують на великій довірі, аби вона розповідала те, що не розкаже нікому, зокрема і батькам. А щойно учасник групи захоче її покинути, починаються погрози.

"Маніпулюють інформацією про те, де працюють батьки, де живе дитина, чим захоплюється. Куратори запевняють, що всі будуть покарані.Спрацьовує механізм – отут тебе полюбили, тому не вздумай робити крок в бік, не відхиляйся від курсу, або – отримаєш покарання.

За тим самим механізмом працюють секти – дитина втрачає різницю між віртуальністю та реальністю і починає думати, що це і є її справжнє життя", – пояснює психологиня.

Як батькам виявити причетність дитини до "груп смерті" і попередити трагедію?

Психологиня пов'язує бажання дітей долучатися до так званих "груп смерті" не з намірами заподіяти собі шкоду, а здебільшого – з допитливістю.

"Оскільки життя дітей зараз переважно побудовано в онлайні, де є багато різних груп, дитина може вступати у них з цікавості. Цього не можна забороняти, бо вона чекатиме поки батьки, умовно, покинуть кімнату, аби зазирнути на заборонену віртуальну територію. Так само відбувається з групами смерті – не всі діти, які в них вступають, хочуть себе вбити", – наголошує вона.

У випадках, коли діти потрапляють у "групи смерті" або інтернет-секти, насамперед контрастно змінюється їхня поведінка. Якщо батьки помітили різко негативну динаміку зміни емоцій дитини – це сигнал тривоги.

"Зміна поведінки та емоційного стану – це реакція на щось. Тут треба обережно дізнаватися, на що саме, бо діти майже підліткового періоду вже знають, як приховати свої секрети та уникнути відвертої відповіді", – говорить Покровська.

Вона наголошує, що батькам варто бути уважними і у разі зміни поведінки – сигналізувати дитині, що ви її помічаєте і готові спокійно сприймати будь-які її емоції. Це перший крок до довірливого ставлення дитини до дорослих.

Також важливим фактором у виявленні проблеми може слугувати така собі батьківська інтуїція.

"Є так зване "шосте відчуття" – інтуїція, коли батьки відчувають, що щось не так", – підкреслює Покровська.

Чи варто говорити із дітьми про "групи смерті" і як це робити?

Зараз діти цілодобово мають доступ до мереж з будь-якою інформацією, тому так – потрібно говорити про злочинців в інтернеті і пояснювати, чому з ними не можна зв'язуватися. Навіть якщо батьки не помічають негативних сигналів у поведінці дитини.

"Але найголовніше питання – як говорити. Якщо дітей залякувати і говорити, що "в цю групу лише придурки вступають", дитина закриється і буде боятися і слово сказати", – наголошує Покровська.

Психологиня радить батькам розкривати дітям злочинні мотиви людей, які можуть їм нашкодити. Пояснювати, що такі користувачі створюють начебто ігрові чати, щоб дізнаються про дітей особисту інформацію, а потім почати залякувати їх і маніпулювати свідомістю.

"Дитина має зрозуміти, що такі персонажі – негідники, злочинці і психопати, їхнє місце у в'язниці. Нам треба показати дітям, що те, що відбувається – це жах. Але це не провина дитини.

Поміркуйте разом, чому ці люди так вчиняють. Треба розвивати у дитини критичне мислення. Якщо говорити про ситуацію від імені третьої особи, то можна налагодити із дитиною відвертий контакт", – підкреслює Покровська.

Також важливо говорити із дитиною, обережно описуючи її поведінку та підштовхуючи до розкриття причин.

"Я помічаю, що останні тижні ти засмучений, роздратований. Це так? Щось сталося?" І знову розмовляти з дитиною з позиції, що ви знаєте, що в інтернеті "живуть" дуже різні люди. І що деякі з них взагалі не бажають добра. Спробуйте відволікати дитину живим спілкуванням, щоб вона отримувала емоції у нормальному, реальному житті", – наголошує Покровська.

Вона також радить не нехтувати допомогою спеціалістів. Психологи можуть допомогти дитині розкрити причини своєї поведінки і показати, що, крім дорослих, які маніпулюють нею у небезпечних інтернет-групах, є інші сильні дорослі, які можуть її захистити. Зазвичай фахівцю дитина довіряє більше і може поділитися тим, про що соромно розповісти батькам, підкреслює психологиня.

"Діти у такому віці не нададуть вам відповідей. У групах смерті їх "кодують", щоб вони мовчали та уникали відвертих розмов. А психологи можуть проговорити, що все, що дитина їм скаже – лишиться між ними,  а розмова – аби допомогти. Певним чином то є боротьба за життя дитини: кому вона повірить", – зауважує Покровська.

Фото: cienpies/Depositphotos

Батьки можуть спробувати й самі докопатися до істини. Покровська радить використовувати метод розповіді начебто про третю особу. Це дозволить дитині не відчувати на собі тиск, проте автоматично робити висновки, проектуючи ситуацію на себе.

Психологиня радить говорити з дітьми так:

"Наприклад: "Знаєш, у моєї знайомої був випадок, коли якісь негідники створили незрозумілу групу, щось там обіцяли дітям і навіть залякували їх. Уявляєш?"

При цьому дорослі мають подати інформацію так, аби дитина усвідомлювала, що вона не робить нічого поганого і винні, передусім, ті, хто створюють такі "ігри", як-от "Синій кит".

"Варто робити паузи, розповідаючи це. Треба давати дитині альтернативну інформацію, показувати, що ви, як батьки, у чомусь орієнтуєтесь, щось знаєте і можете на цю тему розмірковувати. Якщо між батьками та дитиною є довіра, вона може почати говорити", – додає психологиня.

Анна Покровська також закликає батьків не використовувати методику заборони гаджетів, тому що така поведінка може лише погіршити ситуацію й відвернути дитину.

"Іноді діти не можуть розрізнити, де реальність як життя, а де віртуальна картинка. Недооцінювати життя, яке відбувається в інтернеті – не треба. А тому залякування позбавленням гаджетів для дитини звучить як суцільний жах. Це як перекрити дихання. Для них телефон або комп'ютер привносить в життя  – спілкування, емоції, контакт", – наголошує фахівчиня.

Натомість, щоб захистити дитину від небезпечного контенту в інтернеті, варто щонайменше встановити опцію "батьківський контроль".

Також психологиня наголошує, що не можна вибудовувати контакт із дитиною через критику, адже у такому разі – вона швидко придумає, як уникати конфліктів і покарань від батьків не на їхню користь.

 

Діана Кречетова, "Українська правда. Життя"

Банер