Між тупим і ще тупішим: кого вибирають тернополяни?

Понеділок, 30 вересня 2013, 07:39

Мега-шоу, супер-пупер-мега виконавці… Ще не здогадалися, про що я? Та як же? Весь Тернопіль ось уже другий тиждень гуде про подію, що запланована 30 вересня на центральному стадіоні міста. Сюди ж бо завітають ну просто-таки бомбезні артисти: Дзідзьо і «Лісапетний батальйон». Принаймні обіцяють це розклеєні по місту афіші.

Взагалі-то дивує, як масово тиражують повідомлення про приїзд цих «кадрів від музики». Складається враження, начебто сам Папа Римський має відвідати Тернопіль. Бо що спільного у Дзідзя з музикою? Якщо, звичайно, сприймати музику за мистецтво, яким здавна славився український край. Те саме стосується і «бабоньок с лісапєтом». Та у порівнянні із ними Вєрка Сердючка – це справжнісінька тобі Монсерат Кабальє у попсі.

Спершу про Дзідзя. Погодьтеся: якщо людина, яка називає себе артистом, співає про те, що «мені кобіта не дає», приправляючи все це міцним слівцем з лексикону «мєсной інтєлігєнциї», то про яку музику – скажу більше: про яку взагалі культуру – може йти мова? І це такого виконавця ще зовсім недавно запрошували на День міста до Зборова – міста козацької слави, нашої історичної пам’ятки і прикраси. Тим самим, до речі, просто поглумилися над історичною пам’яттю народу.

І ось тепер черговий «вихід на сцену» – цього разу йдеться про сцену головного стадіону Тернополя.

Я розумію, коли звихнуті на прибутках тернопільські нічні клуби запрошують Дзідзя, щоб той показав підростаючому поколінню зразок для наслідування, але ж центральний стадіон!? З таким самим успіхом можна було запросити і «Поющіє труси» В.Бебешка, щоб декому пересадили «кожу з попи на ліцо». Може, хоча б тоді місцеві чиновники згадали про своє людське походження і не ганьбили не лише себе, але й своє місто.

«Лісапетний батальйон»… Ще зовсім недавно тисячі людей дзвонили або надсилали смс «за» цей вокально-приблатнений ансамбль на шоу «Україна має талант». Дванадцять моторних псевдофольклорних «бабоньок» чудово знали, «куди» вони їдуть. І жодної секунди не сумнівалися, що повернуться до рідних домівок – до чоловіків, односельців, великої рогатої худоби – з видатною перемогою. Тобто з мільйоном за пазухою. Як то кажуть, і на скелі ростуть дерева.

Співочий «батальйон» не гірше за продюсера В.Бебешка знає, чим народ причарувати. І, так би мовити, наново «виявити» його підсвідомі творчі пориви. Адже репертуар та образи дванадцяти трудівниць – саме «те». Для найширших верств. Це дешева халтура, перелита за краї гранчаків. Це дуркування, з претензією на геніальність. І, як правильно зауважила одна людина, це просто – зведений хор з дванадцяти вірок сердючок. Хто ще потрібен народу в телевізорі, крім масок, що кривляються? Ці образи і піднімають «как бы» розумного глядача трохи вище – у його ж власних очах. Над його власною порожньою головою. Людині з телепультом у зубах не треба напружуватися, вибираючи між розумними і красивими, між талановитими і, прости Господи, геніальними. Між людиною, яка блискуче приборкала «кубик Рубіка» і людиною, яка хоча б влучає в ноти. Адже тут відчутний зворотний вибір. Між собою, дурнем, і тим, хто цього дурня агресивно зображує. Між тупим і «ще тупішим».

 

P.S. Даю голову на відсіч, що 30 вересня стадіон у Тернополі буде переповнений. Поціновувачі «справжнього мистецтва» вперше за останні кілька років піднімуть з диванів свої «стомлені зади», повимикають на дві-три години ненаглядні комп’ютери з соцмережами й телеящики з «Роксоланою» і посунуть масами споглядати на «звйозд». Авось пощастить торкнутися когось із артистів, відчути на собі увесь присмак «зіркового життя»?!

І після цього ми ще сподіваємося, що такі люди свідомо проголосують на чергових виборах? Це ж просто-таки моторошно стає, коли згадаєш, що не за роками той час, коли вони будуть творцями майбутнього нашої країни.

 

Адам Стрижнюк