images/stories/logosait_new.jpg

 

Репортаж


У Тернополі відкрили планетарій

Вівторок, 28 жовтня 2014, 11:25

Людина ніколи не залишиться байдужою до оточуючого світу. Небо, засіяне світилами, загадковими і недоступними, пробуджує в нас високі й світлі почуття, дарує радість і натхнення. Ми захоплюємося красою нічного неба, намагаємося розгадати таємниці, які приховує в собі космос – безмежний і постійно мінливий світ. Сонце і планети, зірки і галактики... Наша рідна планета Земля загубилася в цьому світі малою порошиною... І ми жителі на цій порошині...

 А значить, ми жителі всього всесвіту, наш дім – космос.

Не обходячи увагою  наймолодших дослідників , у Тернопільському Планетарії  підготували маленьке пізнавально-театральне шоу,  де дітки в компанії "Гнома Астронома" зможуть дізнатись різні цікавинки про космос, весело забавляючись, граючи ігри, відгадуючи загадки. І зробити віртуальний політ по Сонячній системі.

Детальніше читайте тут

 

Міліціонери затримали злочинний дует, який промишляв крадіжками

Вівторок, 28 жовтня 2014, 11:12

s1.ziareromania.roДвоє неодноразово раніше судимих жителі Теребовлянського району протягом місяця вчиняли крадіжки на території району. За наживою проникали до сільського магазину, приватного помешкання та фермерського господарства.
Як повідомив заступник начальника Теребовлянського райвідділу внутрішніх справ Степан Яворський, обидва молодики вже раніше мали проблеми із законом. 24-річний чоловік провів декілька років у в’язниці за вбивство,  а його 28-річний приятель був судимий за крадіжки. Однак, як тільки  вийшли з місць позбавлення волі, одразу взялися за протиправне –  почали вчиняти крадіжки. Роз’їжджали на автомобілі сільською місцевістю, придивлялися, де можна збагатитися.
Першим об’єктом наживи зловмисників стала крамниця у селі Заздрість.   До торгового закладу вирішили пробратися вночі через вікно. Однак на заваді їм стали решітки на вікнах та дверях крамниці. Уважно огледівши всі входи до приміщення, крадії забралися аж на дах. І таки знайшли спосіб проникнути всередину – підважили погано прикріплену бляху підсобного приміщення. Один з молодиків заліз досередини і вже там через решітку вікна передавав приятелю товари – алкоголь, продукти харчування, промислові товари. Серед краму зловмисники повибирали найдорожче, а також забрали з каси виручену готівку. Повантажили крам в машину і непомітними подалися з села. Та на цьому кримінальні пригоди не скінчилися. Вже дорогою  парубки запримітили поле з насадженням капусти. Спритні ділки вирішили скористатися нагодою та нарвати овочів на продаж. Поцупили з приватного господарства понад двісті кілограм капусти.
Продавши крадене майно та швидко витративши готівку, стали шукати інші об’єкти для крадіжки. Відтак один з приятелів запропонував обікрасти будинок односельчанина в селі Ладичин. Приятелював з господарями, тож добре знав, що чоловік перебуває на заробітках закордоном, а дружина з дітьми гостює в матері. Уночі подалися до будинку. Підваживши віконну раму, проникли досередини. З хати винесли дорогу побутову техніку. Крадене злодії одразу повезли до обласного центру. Частину товару спродали, іншу здали у ломбард.
Однак й надалі коїти протиправне молодикам завадили правоохоронці. Працівники міліції оперативно-пошуковими засобами розшукали та затримали зловмисників.
За фактами злодійських вилазок чоловіків відкриті  кримінальні провадження за частиною 3 статті 185 ККУ (крадіжка). Правоохоронці перевіряють причетність підозрюваних до скоєння інших подібних злочинів. Як міру запобіжного заходу їм обрано арешт.

За інформацією ТГН

Як розвалюється «Новоросія»

Понеділок, 27 жовтня 2014, 07:03

Хиткий мир на сході України виявився для так званої «Новоросії» не менш згубним, ніж війна. Поки втручання РФ стримує наступ українських військ, повстанці зайнялися внутрішньою боротьбою, а нежиттєздатність «республік» стає все більш очевидною. І, схоже, Київ не забуде цим скористатися.

 В товаришах немає згоди

Найбільш плачевна ситуація склалася в ЛНР – там відбувається справжній парад суверенітетів. Нагадаємо, під контролем повстанців знаходиться менше третини Луганської області. Але й на цьому клаптику землі розгорнулася неабияка боротьба за владу. Так, в Луганську засідає «уряд» ЛНР на чолі з Ігорем Плотницьким. Саме він представляє «республіку» на переговорах з Києвом, а його «уряд» тим часом вигадує закони кустарної держави. Однак далеко за межі Луганська влада Плотницького не поширюється – майже в кожному великому місті вже утворилася своя «республіка».

Так, в Антрациті з весни окопалися донські козаки Миколи Козіцина. Обжившись, в середині вересня вони проголосили незалежність від ЛНР. Навіть назва у них тепер інша – Луганська народна демократична республіка. Справа неабияка – свій суверенітет вони відстоюють зі зброєю в руках, воюючи то з еленерівцями, то зі Свердловськими бойовиками. Причому за контроль над Свердловськом між повстанцями недавно відбулася міні-війна.

У сусідньому Красному Лучі теж своя влада, теж козача. Не визнає влади ЛНР і господар Стаханова Павло Дрьомов. Плотницького він називає злодієм і зрадником, а депутатів парламенту ЛНР не інакше, як «п…расами». Дрьомова підтримують бойовики Первомайська. Також в опозиції до ЛНР знаходиться Олексій Мозговий, чий загін контролює Алчевськ. Він вимагає відставки уряду «республіки», а його підопічні вступають у збройні сутички з еленерівцями.

В ДНР гризня йде в основному в верхах – польові командири поки що зайняті сутичками на маріупольському напрямку і атаками на донецький аеропорт. Так, 13 жовтня в Донецьку відбувся мітинг проти уряду ДНР. Члени організації «Новоросія» зажадали терміново оголосити війну Україні і відновити контрнаступ. В той же день було скоєно замах на лідера «Новоросії» Павла Губарєва. Його автомобіль був обстріляний і потрапив в аварію.

Також невідомі вчинили замах на життя головнокомандуючого військами ДНР Олександра Захарченка і колишнього глави ДНР Дениса Пушиліна. Крім того, в Донецькій області регулярно відбуваються сутички між угрупованнями повстанців. Наприклад, днями бойовики Ігоря Безлера влаштували перестрілку з бойовиками Захарченка. Нагадаємо, опорним пунктом безлерівців є Горлівка.

 

Безгосподарський фронт

В економіці «Новоросії» порядку ще менше – вона застрягла десь між первіснообщинним обміном і феодалізмом. Проте лідери повстанців сповнені амбіцій. Влітку тодішній глава ЛНР Валерій Болотов обіцяв перетворити свою «республіку» в «маленьку Швейцарію», але поки що не виходить навіть «маленької України».

У вересні деенерівці опублікували ескіз власної валюти, а незабаром оголосили про створення власного Національного банку. Але поки «економіка» «Новоросії» виглядає так: горлівські медики кілька місяців випрошують у мінохоронздоров’я ДНР аванс. Потім в міськвідділ охорони здоров’я приходить польовий командир Безлер з сумкою готівки. Ну а готівку деенерівські отамани здобувають найрізноманітнішими способами. У тому числі – обкладаючи податком залишки місцевого бізнесу.

З пенсіонерами в «Новоросії» взагалі біда. Ще в довоєнні роки Донбас вважався «найстарішим» регіоном України – в Луганській області кількість пенсіонерів навіть перевищувала кількість працездатних. «На нинішній день це непідйомна ноша», – заявляють про виплату пенсій та зарплат в уряді ДНР. «Новоросію» рятує винахідливість: старих відправляють за пенсіями на «окуповані хунтою» території, організовуючи для них автобусні тури.

Відновлення мирного життя теж поки не відбулося. В Луганську електрика досі подається від випадку до випадку. «Ми маємо жорсткий ліміт потужності, що не дозволяє в повному обсязі вирішити проблему енергопостачання обласного центру», – днями зізнався чиновник ЛНР Маноліс Пілавов. Користуватися обігрівальними приладами населенню заборонено – електромережі попросту не витримають навантаження. Обіцяне до 15 жовтня опалення також в місті не включили.

Не потрібно пояснювати, з якими «відчуттями» жителі «Новоросії» чекають зиму. Поки що населення вдається підкуповувати роздачею безкоштовних продпайків, але подекуди народ вже прозріває. Так, наприкінці вересня в Антрациті пройшов стихійний мітинг городян, які зажадали від козаків відновити виплати пенсій і зарплат. У ті ж дні відбувся протестний мітинг в Ровеньках. Місцеві жителі – переважно пенсіонери – зажадали від еленерівців грошей і відновлення громадського порядку.

У жовтні з аналогічними вимогами виступили жителі Свердловська. Щоправда, вночі в будинки організаторів мітингу кинули гранати. А ось у Стаханові бойовики закликають докучливих городян задуматися про вічне. «Прежде чем задать вопрос, вы подумайте, вспомните наших дедов-прадедов – тогда поймёте, как нам тяжело», – радять їм козаки.

 У власному соку

Розуміючи тупикове становище «Новоросії», Київ з наступом не поспішає. Вирішив дати терористам можливість трохи поваритися у власному соку.

З боку Москви ніяких адекватних пропозицій теж не надходить. Зброя, гуманітарна допомога – це, звичайно, добре, але для налагодження нормального життя – тим більше на порозі зими – замало. А тут ще й «навчання» в Ростовській області закінчилися – російська армія повертається, звідки прийшла. В Міноборони України стверджують, що російська армія таки йде з Донбасу. Загалом, терористи скоро залишаться зі своїми проблемами один на один. А проблеми ці непідйомні – війна зруйнувала майже 80 відсотків промислового потенціалу Донбасу та розполохала весь бізнес.

Враховуючи всі ці обставини, від «республік» незабаром почнуть відмовлятися і польові командири. Як не крути, краще бути місцевим українським олігархом, ніж вождем нещасного клаптика землі в геополітичному безчассі.

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Як я сперечався з російським телевізором

Понеділок, 27 жовтня 2014, 07:01

«Пощастило» застудитися – погода ж бо відповідна. А коли сидиш удома безвилазно – з неминучістю опускаєшся. Перестаєш, припустимо, голитися. Бо нащо? Одягаєшся в стару піжаму. Але що, звичайно, найбільш ганебне, так це те, що рано чи пізно починаєш сперечатися з телевізором.

Я тримався чотири дні, але на п’ятий все-таки почав.

Російський державний новинний канал, денний випуск новин. Перші двадцять хвилин – про звірства карателів київської хунти і, зрозуміло, титанічну хоробрість захисників «Новоросії».

Але тут раптом ведуча, красуня, зрозуміло, так вже у них в телевізорі заведено, каже:

– Ми, звичайно, ще повернемося до українських новин, а наразі – кілька слів про Росію.

Я аж здригнувся. Кричу їй:

– Нє, нє, нє! Стривайте, дівчино. Кому вона, ця Росія, цікава? Що ви, живете в ній, чи що? Давайте знову про бійців «Новоросії».

Але вона уперта. Красиві всі вперті. Гне свою лінію:

– У Бурятії випав сніг.

Я розгубився навіть і поки придумував досить уїдливу відповідь, співрозмовниця моя все-таки виправилася і перейшла до головного:

– М’ясо в борщі стає недозволеною розкішшю для багатьох жителів Києва...

Ось, це правильно. Це по-нашому, і це про важливе.

Який день – чи місяць? – стежу в соцмережах і на ТБ за суперечками росіян, розумних і не особливо, про те, вкрали вони Крим у сусідів чи все-таки повернули в рідну гавань. І злюся на них приблизно так само, як на красуню-телеведучу.

Ні, Крим – важлива тема, але в них тут під шумок цілу країну вкрали. Громадянам країни, яка називається Російською Федерацією, взагалі перестали розповідати, що з їхньою країною відбувається. Переселили всіх в уявну теле-Україну, де весело і страшно вибухають ракети «Точка У», йде в бій незламний «Моторола» і горять мирні селища. А також м’ясо в борщі стало розкішшю. А з «колишньої батьківщини» передають уривчасті якісь повідомлення без кінця і початку. Зрідка.

І нічого, всі задоволені, всі грають у цю гру.

Я, звичайно, не поет, в одне слово не вкладуся, але запропонуйте мені двома словами описати те, що відбувається в Росії з точки зору тамтешніх державних ЗМІ (та й недержавних теж), і я відповім, мабуть:

– Віртуальна реальність.

Більше про Росію до кінця жовтня 2014 року нічого достовірного невідомо.


Підготував Адам Стрижнюк

Чому Україна – не окраїна, або Як Росія вкрала у нас наше ім’я

Понеділок, 27 жовтня 2014, 06:04

Франція тому називається Францією, що її створили франкські племена. Італія – бо участь у її створенні брали італіки. Що ж у такому випадку означає назва Україна? Існування племені з подібною назвою не доведено. Невже це «окраина» Росії, як твердили імперські історики, а зараз продовжують стверджувати путінські пропагандисти? Чому термін Русь не став політичною атрибуцією на українській території після розпаду Київської Русі і занепаду Галицько-Волинського королівства? Про все це – за порядком.

Більшість російсько-імперських, а згодом і радянських істориків намагались обґрунтувати видуману гіпотезу про те, що Україна – це окраїна «єдиної і неділимої». Але відомо, що у праслов’янській мові, на яку так часто посилались у своїх «доведеннях» ці «науковці», існували обидва слова (україна і окраїна), які хоч і близькі за звучанням, проте зовсім відмінні за значенням. Під словом «край» слов’яни розуміли «відрізок, шматок землі». На означення простору вони вживали спеціальний суфікс -іна (-ина). За цим зразком існували слова долина, низина і, звичайно, країна (край + іна) у значенні «територія, яка належить племені» (пізніше – князівству). Крім того, поряд з іменником «край» праслов’янська мова містила іменник «украй» (від слова украяти, відрізати, відділяти), що означав «відділена частина території племені».

Після розпаду праслов’янської спільності у східних слов’ян від слова украй за допомогою того ж суфікса -іна утворилось слово україна (украй + іна) із значенням «вся відділена частина території племені».

Слово окраїна у східнослов’янських діалектах означало «порубіжна» територія племені», якщо хочете – така собі «окраїна україни». Тому Україна – це ніяка не «окраїна імперії».

Але чому ж за нашою державою закріпилася саме ця назва? Чому не Русь, адже ж відомо, що сучасну територію України споконвічно так називали, а прикметник руський вживався як самоназивання українців. Уся справа в тому, що це ім’я присвоїли собі наші східні сусіди – росіяни.

Існує дві причини виникнення цієї історичної аномалії: великодержавницькі амбіції московських царів і безглузда політика... константинопольського патріарха. Щодо першої, то тут усе зрозуміло без пояснень. Кілька слів про другу причину.

Після прийняття християнства східного (візантійського) обряду у Києві було створено митрополію на чолі з «митрополитом Київським і всія Русі». Поступово із збільшенням території держави влада митрополита зростала і він часто дозволяв собі не в усьому коритися Константинополю, що, звичайно, не могло подобатися візантійському патріарху. У цей час значно посилилося Московське князівство, політика якого базувалася на міцних підвалинах православ’я, що викликало певну симпатію у константинопольських церковних ієрархів.

Скориставшись нападом на Русь монголів, візантійський патріарх вирішив перенести резиденцію руського митрополита з неслухняного Києва до надійного Володимира, а згодом і до самої Москви.

Переселившись на територію сучасної Росії, митрополити й надалі іменували себе «...всія Русі». Але тут виникла проблема: Руссю називали територію України (у межах Київського і Галицько-волинського князівств) і виходило так, що «митрополит всія Русі» живе на території, яка вже давно не має нічого спільного із Руссю. (Неофіційно територію Росії називали Заліссям, оскільки від Русі вона відділялась величезним масивом непрохідних хащів, від якого ще й нині залишились знамениті брянські ліси). Звичайно, титул, наприклад, «митрополита всього Залісся» не міг влаштовувати ні самого митрополита (вихідця з Русі), ані візантійського патріарха, який звик рахуватися з могутньою Руссю, а не з її колишньою колонією. Було вирішено закріпити назву Русь за Заліссям, але внаслідок цього виникла потреба якось розрізняти справжню Русь (Україну) та її колишню колонію. До речі, подібна ситуація колись виникла і в античній Греції. Там постала потреба термінологічно розрізняти Елладу (власне Грецію) і її численні колонії. Тому метрополію було вирішено назвати Мікра Геллас («Мала Греція»), а розкидані на морських узбережжях колонії – Мегале Геллас («Велика Греція»).

На синоді константинопольського патріарха у 1303 році було ухвалено назвати Київське і Галицько-Волинське князівства, тобто тепер уже колишню Русь, Мікра Росія («Мала Росія», тобто «Русь первинна, основна»), а Залісся і Новгородщину – Мегале Росія («Велика Росія», що означало «Русь пізніша, похідна»).

Спочатку назви Мала Росія і Велика Росія (згодом – Малоросія і Великоросія) були поширені лише в церковній документації, тобто були відомі лише церковним службовцям. Про це свідчать, наприклад, численні літописи. Їхні повідомлення про те, що хтось із Москви, Новгорода, Ростова чи Суздаля вирушав до Києва, Чернігова, Переяслава чи Галича, сприймали, що він «їде на Русь». Тобто самі предки росіян розуміли під поняттям «Русь» сучасну територію України, а не свою землю, яка називалася руською тільки у церковних канцеляріях. Навіть Західна Європа Руссю називала нашу Україну. Про це свідчить, зокрема, печатка, подарована Папою Інокентієм IV разом з королівською короною князю Данилові Галицькому у 1253 році. На печатці був відображений титул «короля Русі» (rex Russiae).

У 1448 році відбувся поділ руської православної церкви на дві митрополії – київську (канонічну) і московську (неканонічну). Церкву Русі (тобто України) і Білорусі (тоді – територія Литви) очолював «митрополит Київський, Галицький і всія Русі», а на чолі самопроголошеної московської митрополії стояв свій митрополит. Щоб не бути нижчим перед митрополитом київським, він теж, посилаючись на постанову синоду 1303 року, почав титулувати себе «митрополитом... всія Русі». Від нього вирішив не відставати і амбіційний московський князь Іван III. Він, за аналогією до митрополита, у 1492 році проголосив себе «государем и самодержцем всея Руси», хоч ні митрополит, ні князь на справжній Русі (Україні) нічим не володіли і зовсім не мали підстав брати на себе такий титул. Пізніше цей титул присвоювали собі їхні наступники, хоча він не мав жодного відношення до назви їхньої країни (офіційно Московська держава стала називатись Росією лише з 1721 року).

Тут може постати справедливе запитання: чому Петро І (він був автором указу від 1721 року про присвоєння Московії назви «Российская империя» або просто «Россия»), змінюючи назву своєї держави, не використав традиційного терміну Русь (Русская империя?), а запозичив його грецький варіант Росія (греки завжди «рус» вимовляли як «рос»)? Відповідь проста: слово Русь у Московщині серед простого люду не вживалося. І там, і в усій Європі знали, що Русь – це край, який лежить північніше Чорного моря над Дніпром, Дністром, Бугом і Сяном. Якби Руссю було названо й Московську державу, це скоріше могло б сприйматися, що вона стала частиною споконвічної Русі-України. Щоб з’єднати Україну й Московщину в одну державу, в якій геополітичним центром сприймалася б московська територія, а Україна виступала б як додаток до неї, Петро І і вдався до штучного (похідного), але на той час досить поширеного церковного терміну Росія.

Таким ось чином одне з імен нашої держави було несправедливо відібране від нашого народу і привласнене іншим. Інші два імені, що залишила нам історія (Україна і Малоросія), були використані російськими загарбниками у їхній колоніальній політиці на українських землях. Ось тому Україна «виявилась» окраїною, а етнонім малорос став ознакою чогось нижчого і менш вартісного.

Яка ж усе-таки несправедлива історія... І як тут не згадати повчання Генріха Гейне: «Остерігайтеся милості сильних: вони обдарують крихтами, а одберуть усе».

 

Адам Стрижнюк

 

Сторінка 1392 з 1423

«ПочатокПопередня1391139213931394139513961397139813991400НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер