images/stories/logosait_new.jpg

 

Репортаж


«Горобєц сєл на гєлку, гєлка сі заколіхала»

Середа, 11 червня 2014, 05:41

Здається, ніде у світі не знущаються так над російською мовою, як в Україні. Виявилося, що русифікація українців, яка мала місце протягом кількох останніх століть, дорого обійшлася перш за все самій російській мові, перетворивши її на сумнозвісний суржик.

Зрештою, суржик – чи не найбільша хвороба й української мови, яка стала настільки хронічною, що, виглядає, шанс на мовне виздоровлення з’явиться нескоро. Чимало людей в Україні не розмовляють ані українською, ані російською, а послуговуються власнопридуманим середнім арифметичним – українсько-російською мішанкою.

За дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, суржиком спілкуються і пишуть від 11% до 18% українців (від 5 млн. до 8 млн. осіб). Левова частка носіїв українсько-російського мовного гібриду, за їхніми даними, живе в східних і центральних областях (21,7 %), а найменше їх – у Західній Україні (2,5%). Щоправда, чимало мовознавців стверджують, що дані інституту суттєво занижені, а ці цифри показують лише кількість тих, хто визнає факт своєї малограмотності, а реальна кількість тих, хто говорить і пише суржиком, – на порядок більша. І, що ще плачевніше, чимало цих суржикомовців вважають, що спілкуються грамотно, й вірять, що, коли кажуть «алівєц», то в цей момент розмовляють російською, а коли «встрічаються», то – українською.

Якщо говорити про те, хто найбільше грішить суржиком, то фахівці Київського міжнародного інституту соціології та мовознавці у своїй оцінці одностайні: головні носії змішаної мови – вихідці із сіл. Працює «миномазайлівська» схема: переїжджаючи в міста, особливо мегаполіси, люди, щоб почуватися і виглядати «своїми», раптом починають вживати російські слова, хоча їхня фонетика залишається українською.

Суржик – суміш, схрещення української та російської лексики, синтаксису, фонетики. У словнику Бориса Грінченка зафіксовано два значення цього слова, аж ніяк не пов’язані з мовною проблемою. Перше – це змішаний хліб або мука з пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо. А друге – людина змішаної раси. Першопричиною виникнення суржику в Україні був вплив церковнослов’янської мови на наше духовне життя. Мова творів української середньовічної літератури була далекою від тієї, якою розмовляли люди в селах і хуторах. Навіть у Котляревського є чимало слів і мовних форм, які сьогодні можна вважати суржиком, тому Пантелеймон Куліш закидав авторові «Енеїди» приниження української мови. В Галичині москвофіли у своїх друкованих виданнях запроваджували «язичіє» – штучну мішанину церковнослов’янської, російської, української, польської лексики. Також прості люди здавна розмовляли суржиком на прикордонних територіях, але справжня мовна пошесть почалася у минулому столітті, коли почалася масова міграція сільського населення спочатку у східні індустріальні райони, а згодом і в інші міста України. Щоб не почуватися «селюками», новоявлені міщани цуралися «мужицьких» коренів, намагалися розмовляти «по-панськи», калічили рідну мову, так і не засвоївши мову російську. Радіо й телебачення, кіно, газети й журнали чужою мовою робили свою чорну справу – творили міф про єдиний радянський народ, який повинен був розмовляти єдиною мовою, зрозуміло, якою. Та «єдиний» народ розпався, єдиної мови не вийшло, натомість в Україні запанував суржик, який сьогодні лише зміцнює свої позиції у мовному просторі. Метастази цього лиха розповзлися по всіх регіонах України. Галичина не стала щасливим винятком. А так зване російськомовне населення сходу і півдня насправді розмовляє мовою, вельми далекою від мови Пушкіна чи Тургенєва. Таку псевдоросійську мову Куліш назвав би «кабацкой речью». Суржик проник і в наддніпрянські, подільські, волинські села... Дехто виправдовує існування суржику, мовляв, – це фактична мова нашого народу сьогодні. Але куди ми зайдемо з такою «мовою»? Минуть десятиліття, і незрозумілим стане «Кобзар» Тараса Шевченка. Чи не доведеться нашим далеким нащадкам перекладати його суржиком?

Не варто плутати суржик із іноземними словами, що прижилися у тій чи іншій мові. «Козак», «майдан» – слова тюркського походження. Та й «комп’ютер» чи «плеєр» мають далеко не українське походження. Але від суржику вони відрізняються коректністю свого використання та тим, що слова у розмові не ламаються і не перекручуються, як це робиться, до прикладу, у фразі: «мене лучче понімає», «на свіжім воздуху» тощо.

 

До речі…

Свій суржик існує в багатьох мовах в багатьох країнах світу. В білоруській мові це явище отримало назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови – жуаль, поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови. На Ямайці частина населення говорить на місцевому варіанті англійської з домішками мов західної Африки – патва. У Ніґерії є «ніґерійський піджин» (спрощена англійська із запозиченнями з мовйоруба й іґбо). У США подібне мовне явище – суміш іспанської та англійської, якою спілкуються вихідці з Латинської Америки – називають «спенґліш» (англ. Spanglish, утворене від англійської назви двох мов Spanish і English).

 

На що ми перетворили рідну мову?

Середа, 11 червня 2014, 05:28

Якщо мова – це дім нашого буття, то треба просто прислухатися до голосів довкола, і можна зрозуміти, чим живе наше покоління. Раптом помічаєш, що в дійсність, тобто мову, непомітно змінюючи нас самих, увійшли пофігізм і облом, а також відаки та мабілки, з’явилися юзери і чайники, сисадміни і хакери, які однаково лають галіму вінду, ми стали стібатися, тусуватися, нам забивають баки чи то женуть фуфло.

Жаргон (сленг) став всюдисущим: його чути в рекламі, публічному мовленні, він уже не дивує у ЗМІ чи художній літературі. Особливо ж він поширився серед інтернет-користувачів.

Ну і не можливо не згадати банальну нецензурщину, яку чути одночасно і за столом на кухні, і в буфетах Верховної Ради.

Словом, не здивуюся, якщо через якийсь десяток років старше покоління українців уже не буде розуміти своїх дітей і внуків, бо ті розмовлятимуть лише їм зрозумілою мовою.

То що ж з нами відбувається? Чому ми так себе знищуємо?

«Не плужи! Глянь, яка тьолка в модному прикиді!»

Знайома якось розповідала, як одного дня її дев’ятирічний син прийшов зі школи і запитав: «Мамо, і що ти «мутиш»?».

Оля якраз готувала обід… Почуте збило її з пантелику. «У цей момент я подумала: здається, мій син уже виріс», – пригадує вона. Шкільний сленг – мова сучасних дітей, який відображає їхнє життя та проблеми. Іноді дорослі навіть не здогадуються, про що «базарять» (вибачте, говорять) їхні діти.

Кілька років тому я зайшов до своєї шкільної альма-матер. «Карочє, дай скатати домашку», – верещав на весь коридор старшокласник. «Кера пінитися буде» (переклад: «Дай списати домашнє завдання. Класний керівник буде незадоволена»)… «Ну, що ти гониш» («кажеш неправду»), – чулося на іншому кінці коридору… «Ти що, припух»? («ти розумієш, що ти кажеш?»)... Батьки напевно часто чують такі слова від своїх дітей... А ті, своєю чергою, вміють «грузити» – «мало не покажеться» (тобто «багато говорити»)…

Пригадую, у середині 90-х, коли автор цих рядків був ще школярем, сленг якраз набирав обертів… «Шпора» (шпаргалка), «врубитися» (зрозуміти), «засипатися» (не скласти іспитів), «хавати» (їсти), «лахати» (сміятися), «шкари» (взуття), модний «прикид» (гарний одяг). «Тьолка», «мєтьолка», «мочалка» (дівчина). Останнє, до речі, було доволі образливо чути порядній дівчині… «Перець» (хлопець), «шнурки», «соски» або «школота» (малолітки), «предки» (батьки) або «предки в стаканє» (батьки вдома) – це справжній шедевр! Обійтися без цих майже «крилатих висловів» було неможливо… Пам’ятаю, однокласники завжди ходили тільки на «стрєлку» (зустріч). Там вони «приколювалися» (жартували). А якщо якась дівчина їм не подобалася, зазвичай казали: «Стрьомна»… Ці слова «живуть» дотепер. Є, звичайно, слова більш-менш зрозумілі, але є перли, які ще потрібно розшифрувати. Чимало сленгів українці запозичили в американців: «мен» (чоловік), «мані» (гроші), «піпл» (люди)… «Заходжу на «флет», а там «мен» з крутим «хаєром» (переклад: «заходжу у квартиру, а там чоловік із гарною зачіскою»)…

Є професійні сленги, і не лише кримінальні, їх часто використовують у спілкуванні, наприклад, комп’ютерники. «Хом’ячок» (комп’ютерна мишка), «дрова» (комп’ютер) або «комп», «сидюк» (СD-диск), «маг» (магнітофон) тощо. У журналістів – «песик» (малесенький матеріал), «стенд ап» (пряма мова тележурналіста), «підвал» (матеріал внизу газетної сторінки), «ковбаса» (вузька колонка битого тексту). Знайома розповідала, що її дочка-восьмикласниця, якщо їй щось не подобається, завжди каже: «Мене це «харить»… Коли пані Оксана повторює за дочкою це слово, її аж «плющить» («розпирає зсередини»).

 

Що кажуть психологи?

Сленг – це субкультура підлітків, розпізнавальні знаки – їх має кожне покоління. Це нормальне явище. Але якщо сленг переходить у ненормативну лексику, нецензурщину, тоді це небезпечно, бо зазвичай усе це переростає в відвертий криміналітет.

Нецензурна культура українських політиків

Коли дeпyтата-регіонала Ярослава Сухого (колишнього голови Тернопільської ОДА) журналісти попросили прокоментувати дослідження однієї громадської організації на тему, скільки коштує «Майдан» на підтримку коаліції ПР, комуністів і Литвина, той відповів, що не «их собачье дело» знати, за що стояли люди. І смачно додав в телекамери про главу цієї організації: «Козел!» Сухий – любитель жорстких виразів – лише крапля в морі хамства української політики. Останнім часом усе частіше звучать взаємні образи, нецензурна лайка. Блокування парламентської трибуни і будівель установ, бійки, завивання сирен і мегафонів – далеко не повний перелік прийомів з арсеналу політичних хуліганів.

Експерти констатують, що непарламентські методи спілкування стають дедалі популярнішими і приводять, зрештою, до неефективності влади: практично у кожного політика накопичилися образи на його опонентів.

Крім того, пересічні громадяни заражаються від своїх кумирів цинічністю і безкультур’ям. «Значній частині електорату хуліганська поведінка політиків навіть подобається, – говорить політолог Вадим Карасьов. – Проте це знижує політичну культуру виборців і визначає їх голосування за політиків-хуліганів на виборах. Коло замикається».

Політхами

«Он не мужик, он импотент!.. Я стою не 12 миллионов, a 120 миллиардов!» – кричала Сюзанна Станік, суддя Конституційного Суду, завдаючи удару по обличчю бютівця Михайла Волинця. Це відбулося 18 квітня 2007-го поблизу будівлі КС під час колотнечі міліції і депутатів від опозиції. За словами Волинця, Станік сама підійшла до нього, обхопила його голову руками і почала крутити. Від неї відгонило алкоголем, вона навмисне голосно кричала, щоб до місця події збіглися телерепортери.

Цей випадок став свого роду символом нової епохи. Подібні ексцеси перестали бути незвичним явищем у практиці українських політиків. Тепер цього не соромляться навіть судді, які повинні всі слова оцінювати з погляду їх доказовості і юридичної бездоганності.

 

Матюклива «свіжина»

Хтозна, можливо б цієї теми ми і не торкалися, якби не минулотижневий парламентський конфуз, що трапився з лідером ВО «Свобода» Олегом Тягнибоком.

Нагадаємо: під час засідання Верховної Ради України лідер свободівської фракції вилаявся прямо в мікрофон, і це почув весь зал Ради. Тягнибок голосно сказав: «Пі…дуйте звідси, бл…дь». Після цього віце-спікер ВР Руслан Кошулинський оголосив, що біля мікрофона Тягнибок: «Олег Тягнибок. Всеукраїнське об'єднання «Свобода», розпочав свій виступ головний свободівець».

Превед, медвед!

або Про те, як спілкуються наші діти в Інтернеті

Із появою Інтернету в людства з’явилися надзвичайні можливості для спілкування і самовираження. Всесвітнє павутиння об’єднує політиків і вчених, бізнесменів і митців, сором’язливих підлітків і нудьгуючих секретарок і багатьох, багатьох інших. Одні шукають поради, інші намагаються заявити про себе, треті просто гають час...

Віртуальний світ анонімний і безмежний. Кожен може бути в ньому Богом і демоном, причому одночасно. Змінюючи «ніки» (імена), одна й та сама людина дробиться на десятки віртуальних істот. Під маскою ви можете дозволити собі як максимальну відвертість, так і найфантастичніші вигадки. Можете до нескінченності змінювати своє ім’я, стать, вік і зовнішність, вигадувати неіснуючі подробиці своєї біографії, відстоювати полярно протилежні істини і навіть сперечатися до хрипоти із самим собою. Головне – не забувати, що це лише гра...

Народ зі спільними інтересами та/або світоглядом утворює віртуальні спільноти. На відміну від реальних об’єднань, у них від тебе не вимагатимуть зберігати вірність якимось там завітам і не працювати на благо конкурентів. Змінюючи світи, ти з легкістю можеш змінювати переконання, «приміряючи» на себе ту або іншу машкару й обираючи найкомфортнішу. Однак, перебуваючи у спільноті, будь ласкавий, дотримуйся її правил і… спілкуйся відповідно...

Серед «мешканців» пострадянського Інтернет-простору особливо виокремлюється спільнота «падонків», яка голосно заявила про себе на початку ХХІ століття. І хоча пік їхньої популярності, схоже, минув, армія небайдужих до «віртуальних хуліганів» залишається досить численною. Одні «падонками» дуже цікавляться, вбачаючи в них елемент сучасної культури. Інші прирівнюють «падонську» творчість до написів на парканах і презирливо плюють у їхній бік. Треті також плюються, але для вигляду, а самі, хихочучи нишком, скачують із Udaff.com чергову історію або картинку...

Що ж таке «падонство»? Невігластво, з якого зробили культ, чи новий ступінь свободи? А може, історична закономірність?

Удафф і його команда

Люди, які не симпатизують «падонкам», дорікають їм у засмічуванні й перекручуванні «великого и могучего…». А мало обізнані з історією цієї спільноти називають їхні словесні вибрики «пустощами безграмотної шпани». Проте такі висновки є як мінімум недалекоглядними.

В історії «падонків», як водиться, спочатку було слово. Точніше, гра в слова, що захопила групку російськомовних ентузіастів. Були це добродії досить кмітливі, освічені й успішні: рекламісти, програмісти, журналісти, літератори...

Передумов для виникнення їхньої гротескної «албанської» мови було кілька. По-перше, тексти, розміщені в Інтернеті, рясніють орфографічними помилками, часом досить кумедними. Мережовики, вони, знаєте, не завжди полюбляли уроки літератури... Загалом, мережева безграмотність стала поживним ґрунтом для пародій. По-друге, на багатьох сайтах, у чатах і на форумах жорстко обмежувалося вживання ненормативної лексики. А вживати все одно хотілося. Тому «народні умільці» викручувалися як могли: скорочували слова, замінювали в них літери тощо. Ну і, по-третє, усілякі там смайлики й емотикони не змогли цілком задовольнити потребу народу в більш емоційному висловленні своїх почуттів – ось тоді й виникли нові «перевернуті» слова...

Креативні «падонки» не просто вигадали мову, а й почали творити нею. Піонером, монстром і стовпом «антилітературної» творчості став російський сайт Udaff.com. Започаткував його пітерець Дмитро Соколовський на прізвисько Удав, електрик за професією і письменник за покликанням.

Що являє собою ресурс Удаффа? Хто був, той знає, а тому, хто не був, поясню: за формою це картинки, тексти («креатифф») і коментарі до них, за змістом – «чорнуха», матюки, «туалетний» гумор, шовіністичні випади, і все це викладено перекрученою до невпізнанності російською мовою. Це на перший погляд.

Спектр тем «падонських» текстів необмежений: що в кого болить, той про те й гомонить. Багато рядків присвячено сексу, «жореву» і згубним звичкам. Та загалом «падонки» своєрідно реагують на все, що відбувається у суспільстві: політичні, спортивні події, новинки техніки, нові фільми і серіали, книги й музику, розваги і багато іншого. Якість текстів дуже різна: трапляються серед них і відверто графоманські, і страшенно кумедні, і філософські. Причому якщо написати те ж саме, але без «ашыбок» і матюків, можуть вийти цілком літературні речі. Та робити цього не варто, бо тоді вони втратять гостроту, сенс і присмак протесту. Неможливо ж переписати п’єси Подерв’янського в «легкому», адаптованому варіанті...

«Аффтары» не просто безграмотні – вони безграмотні демонстративно і підкреслено. Неписьменність доведено до гротеску. Помилки робляться там, де можна і навіть де не можна. «Падонки» переважно «пишуть як чують» («йаду», «пруцца», «жывотное»), та якщо фонетичне написання є нормою, спотворюють його навмисно («зачот», «сотона», «креатифф»). Умисне перекручування слова – теж елемент творчості, спроба переробити слово, довести до абсурду, надати йому нового звучання, нового емоційного відтінку й нового значення – або анти-значення. Навіть нецензурні вислови у «падонків» спотворюються настільки, що постають у комічному вигляді, втрачаючи частину негативного заряду.

Знову психологія

Чим приваблює «падонський» стиль? Тим, що усуває перешкоди. У «падонка» немає заборонених тем і заборонених слів. «Креатифф» і розкріпачення – ось що головне. «Албанською» мовою можна без будь-яких комплексів говорити про сексуальні збочення, пияцтво, наркотики та інші аспекти темного боку нашого життя. Причому говорити з гумором, із позицій власного досвіду і навіть із певним відтінком погорди. Чи снилося таке «офіційній» літературі?

Погляд «падонків» на світ різко негативний і дуже іронічний (увесь світ – лайно і ми в ньому – падонки), що характерно для підліткового максималізму. Найчастіше «падонки» не винаходять нових ідей – просто епатажно висловлюють своє ставлення до дійсності. За своєю хуліганською сутністю вони близькі до панків (до речі, слово «панк» у перекладі означає саме «покидьок»!). Ці циніки, нігілісти й анархісти від середини 70-х епатують народ своїми витівками та провокуючою зовнішністю. Проте не кожен насмілиться вийти на вулицю в ланцюгах і булавках, із яскравим «ірокезом» на голові й висловити своє «фе», наприклад, уряду. Інша річ – віртуальний світ. «Падонок» у ньому невпізнанний і безкарний, тому робить, що хоче. Його «смертельна» зброя – уміння гратися словами і залізна впевненість у власній правоті. О, якби ж то всі війни велися на форумах!.. Бо все-таки, як на мене, краще побути «падонком» у віртуальному світі, ніж «мочити у сортирах» інакомислячих у світі реальному. Головне – пам’ятати, що крім «падонського» віртуального простору, є ще простір реальний, де треба вчитися бути людиною.


Підготував Адам Стрижнюк


Путін, Донбас і Україна – комусь із цих трьох скоро доведеться програти

Вівторок, 03 червня 2014, 10:35

Існують речі, проти яких безсилі навіть найвидатніші історичні діячі.

До таких речей, зокрема, належать закони економіки і закони розвитку суспільства.

Ще нікому, ніде і ніколи не вдавалося їх обійти. Свіжий і наочний приклад – Віктор Янукович.

Не судилося стати винятком і Путіну.

При всіх зовнішніх відмінностях путінської Росії та СРСР, у них є одна фундаментальна подібність, що визначає ідентичний фінал – економіка є заручницею ідеології.

І якщо величезні природні ресурси могли розтягнути агонію путінського правління в Росії ще років на 20, то українська авантюра має всі шанси спресувати цей відрізок в рази.

Вже зараз очевидно, що навіть відверто локальні успіхи Путіна досягаються незрівнянно високою ціною.

Чого досягнуто? Ну, окупований Крим – але втрачено навіть у максимально лояльній області замість тижня місяць часу.

На короткий час суттєво зріс рейтинг. Але на весь час суттєво зросли фінансові витрати.

На час дестабілізована ситуація на сході України. Однак вирішальної переваги немає. І це при тому, що:

а) українська влада діяла і діє, м’яко кажучи, не завжди професійно;

б) Путіну відверто підіграє дуже впливова в Донбасі і дуже заможна місцева еліта;

в) у Донецькій і Луганській областях в кілька разів, у порівнянні з іншими областями, вищий рівень підтримки Росії з боку місцевого населення, що доходить до вагомих 30%.

Чим заплатив Путін за ці «успіхи»?

По-перше, Росія втратила імідж респектабельності та передбачуваності – основу інвестиційної привабливості.

Вже втрачені сотні мільярдів доларів.

По-друге, Захід почав діяти проти Росії єдиною і досить згуртованою командою.

Надії на нову «мюнхенську змову» виявилися безпідставними. У 1938-му Заходу потрібен був сильний агресивний Гітлер, якого планували направити на СРСР для взаємного знищення. Ось чому Гітлеру негласно сприяли і з легкістю «злили» Чехословаччину. Сталін, до речі, робив те ж, але в протилежному напрямку.

Зараз Заходу абсолютно не потрібен сильний агресивний Путін. До того ж, Англія, Франція і інші вже добре знають, чим можуть закінчитися подібні ігри.

По-третє, Європа почала інтенсивно вирішувати питання ліквідації залежності від російського газу. При таких зусиллях це завдання буде вирішено протягом найближчих декількох років.

По-четверте, Європа активно підключилася до вирішення ключового для української економіки газового питання. Внаслідок чого можливості російського газового шантажу України колосально зменшаться.

По-п’яте, відсутність відкритої військової підтримки Захід компенсував досить вражаючою фінансовою підтримкою України. А це звело до мінімуму надію обрушити за допомогою конфлікту слабку українську економіку.

По-шосте, з наступних поколінь українців зняті зобов’язання по Чорноморському флоту в Криму. Вже в 2017-му це Україні дуже і дуже знадобиться!

По-сьоме, величезна кількість українців отримали більш ніж переконливу відповідь на питання «навіщо Україні потрібен вступ до НАТО?»

Путін явно пробуксовує. І це в Донбасі, в максимально сприятливих для нього умовах.

У стратегічному плані свою українську партію Путін вже програв. Максимум, чого він зможе добитися – це кілька тактичних піррових перемог. А от як йому бути з Росією?

Любителям модних зараз історичних аналогій варто звернути увагу на паралель, яка дійсно має глибоку схожість з нинішньою ситуацією: у 1914-му влада Росії щосили нагнітала патріотичну ейфорію «За веру, царя и Отечество!». І знаменита «Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой» була написана саме в той період. Влада царя була непорушною. А вже в 1917-му скинули царя, незабаром до влади прийшли більшовики, а Отєчєство, втративши території Польщі та Фінляндії, занурилося в криваву безодню громадянської війни... Чи не те ж саме чекає Путіна?

Загальноприйнято вважати, що Путіним керує маніакальне прагнення увійти в історію в якості нового «собирателя земель русских».

Проте порівняння можливих досягнень в українській кампанії і реальних наслідків дає вагомий привід припустити, що вказаний фактор навряд чи є домінуючим.

Вже хоча б тому, що дії Путіна мають набагато більше шансів забезпечити йому не стільки історичний імідж «собирателя», скільки клеймо «гробовщика государства российского».

Навряд чи ВВП настільки втратив зв’язок з реальністю, щоб не бачити очевидного. Тому логічно припустити, що насправді для нього ключовими є інші мотивації.

А саме: Путін пішов ва-банк не заради іміджу, а заради збереження своєї влади, як би парадоксально це зараз не звучало.

А в Росії втратити владу – значить втратити все.

Саме українська революція – другий Майдан – створила абсолютно реальні загрози владі Путіна. І ланцюжок тут дуже простий.

Якщо Україна не декларативно, а реально запровадить у себе основні європейські правила і механізми – масштабна корупція і крадіжки стануть неможливими – десятки, сотні мільярдів доларів підуть не на золоті батони, а в реальну економіку, то неминуче і відчутно зросте рівень доходів, зарплат і пенсій населення.

Простіше кажучи, з європейськими механізмами українці стануть жити набагато краще за росіян. Причому при грамотному державному менеджменті ця тенденція може виразно проявитися вже через 3-4 роки.

Чим це загрожує Путіну?

Почнемо з того, що дуже багато громадян Росії перестануть вважати свій рівень життя прийнятним.

Українці – зовсім поруч. В Україні дуже багато росіян. Тому й порівнювати себе з росіянами – громадянами України – будуть в першу чергу. Заможне життя шведів і німців росіяни Путіну пробачать. А ось заможне життя Донбасу, Одеси, Дніпропетровська, Харкова – навряд чи.

І рівень підтримки нинішньої російської влади швидко може опуститися нижче критичної межі.

Далі. Якщо українці підуть відмінним від Росії шляхом і досягнуть при цьому набагато кращих результатів в плані добробуту пересічних громадян, обов’язково буде поставлена під сумнів правильність нинішньої російської економічної та політичної стратегії, яка, стараннями кремлівської пропаганди, тісно прив’язана до імені Путіна.

Провал іміджу мудрого правителя-стратега несе набагато більшу небезпеку для владних перспектив Путіна, ніж провал іміджу «собирателя земель».

Тому в нього спрацювала логіка радянського директора промтоварної бази: щоб приховати крадіжку перед майбутньою ревізією, потрібно влаштувати пожежу. А оскільки крадіжка було більш ніж масштабною, то й пожежа мусить бути відповідною.

Роздуваючи криваву пожежу в Україну, Путін готує собі алібі: мовляв, у мене була геніальна стратегія розвитку Росії, але кляті американці руками «бендеровцев» все зіпсували!

Путін намагається врятувати себе ціною Росії.

Тому його дії в Україні обумовлені не стільки далекосяжним стратегічним планом, скільки набором імпульсивних дій, які об’єднує одне сильне бажання – «не позволить любой ценой!».

Зараз Путіну не потрібна Україна в складі Росії. Путіну потрібна самостійна слабка Україна під протекторатом Росії. Ідеальний варіант – Україна в Митному союзі. Цілком прийнятний – де-факто автономні Схід і Південь України під протекторатом Росії.

Але чи зможе він цього досягти, якщо всі «перемоги» даються йому такою важкою ціною?

По суті, Путін зараз перебуває в пастці, в яку сам себе загнав. На відкриту агресію проти України він уже не наважиться, бо знає, що економіка Росії цього не витримає. Тому єдине, що залишається – це посилати чеченських бойовиків воювати на українському Сході і таким чином підривати економічну стабільність Донбасу. А це означає одне: колись-таки та й увірветься терпець і нашим східнякам. І аж тоді ми нарешті побачимо черговий Майдан, тільки цього разу донбаський. А кожен Майдан, як відомо, це переродження людей, це – формування патріотів України.

Що ж, настає той час, коли жителі ще донедавна проросійського Донбасу в найближчій перспективі можуть стати патріотами своєї країни. Чи могли б ми про це мріяти ще рік тому? Тому «велика подяка» Володимиру Путіну за всі його «старання».

 

Підготував Адам Стрижнюк

 

Дорогий наш випускний. Дуже дорогий

Вівторок, 03 червня 2014, 10:29

Переглядаю світлини з випускного вечора своїх батьків: простота, білий колір, скромність, дитяча наївність… Чого зовсім не скажеш про сучасні бали, які перетворились на модне шоу, справжню «показуху» під девізом: «хто виглядатиме краще і дорожче». Мода – пані вередлива та капризна. А ось випускний бал – це своєрідний синтез моди і звичаїв. Традиційно мусять бути гарна сукня, зачіска, букет, а вже якими вони будуть, якої форми, кольору, фасону, визначає мода і… фінансові статки батьків.

Загальновизнана річ: випускник у сім’ї – дороге задоволення. Недарма в народі кажуть: «Малі діти – малі проблеми…». До фінансових проблем з випускним вечором слід додати й інші витрати: репетитори, іспити, вступ…

 

Сукня за ціною піврічної зарплати

Шкільного випускного чекають всі: хто з радістю, хто з легким сумом, а хто з нетерпінням. Для учнів цей день асоціюється з довгоочікуваними атестатами про повну середню освіту, для вчителів – із прощанням з вихованцями, а для татусів та матусь – із веселою гулянкою в кафе чи ресторані…

– Практика засвідчує, що зібрати дівчину на випускний бал обходиться значно дорожче, ніж хлопця, – наголошує продавець салону вечірнього вбрання Наталя. – Ціни, звичайно, варіюються: можна знайти непогані платтячка і за 1500 гривень, а можна й за 5000. Якщо є гроші і бажання, сума спокійно піднімається до позначки з чотирма нулями. Якщо «фінанси співають романси», то можна трохи заощадити, придбавши тканину і замовивши наряд у кравчині. Але знову ж таки, тут все залежить від того, яке сукно ви візьмете, і хто шитиме вбрання.

На ринку ціни на одяг для випускників трохи нижчі. Зокрема, костюм для юнака можна купити за 700-800 гривень, сарафан для дівчини – за 800-900. Проте далеко не всі Попелюшки мають бажання позувати перед фотокамерами в дешевій одежі…

– Не хочу в такий знаменний день одягати ширпотреб, – ділиться думками одинадцятикласниця Вікторія. – Звичайно, грошей на сукню «від кутюр» у нас із мамою немає, але ми вже замовили плаття у хорошої. Декому з однокласниць наряди привезуть із Польщі, комусь з Італії. Знаю, що багато хто братиме одяг у прокатних пунктах, декілька подруг замовляли стильні сукні через Інтернет.

Недешеві «дрібниці»

Крім костюма або сукні випускникам потрібно подумати ще й про чимало аксесуарів, зокрема, про взуття, сережки, ланцюжки…

Скажімо, вартість сорочки коливається від 120 до 300 гривень. Краватка у середньому коштує 50 гривень. Продають також набір – жилет і краватка разом. Коштує такий наряд 250 гривень. Чоловічі туфлі «тягнуть» на 250-800 грн., жіночі молодіжні босоніжки – 200-600 грн. Окремі продавці, правда, збувають минулорічний товар і дешевше.

– Якщо для хлопців зазвичай купують чорне взуття, то дівчата надають перевагу яскравим барвам. Саме через «брендовість» кольору ціна товару може бути вдвічі вищою, – коментує власник однієї із взуттєвих крамниць Тернополя.

Та це ще далеко не все! Прикраси – якщо взяти біжутерію, то обійдуться у 200 грн., срібло – 1000 грн., золото – 5000-6000 грн.

Окрему суму потрібно також виділити на похід до перукарні та салону краси. Вартість вечірньої нескладної зачіски на середню довжину волосся стартує від 150 гривень. Макіяж – 150-200 грн., манікюр – 200 грн., але якщо ще врахувати послуги солярію (а ними за статистикою користуються близько 40% випускниць), то додайте ще 120-180 грн.

Фото на згадку і ніч у кафе

Практично усі випускники звертаються до професійних фотографів та операторів. Коштують їхні послуги по-різному. Деякі погоджуються працювати за 100 гривень за годину, дехто – за 400. Однак найчастіше батьки наймають фотографа на добу – від ранку до ранку. Така робота обходиться в середньому за 3 000 гривень. Окремо – потрібно розраховуватись за альбоми (від 200 гривень і більше) та за запис світлин на диск. Що ж стосується відео – «операторський сервіс» теж достатньо дороге задоволення і вартує 3000 – 4500 грн.

Наступне важливе питання: де буде проходити випускний вечір після закінчення урочистої частини. Раніше випускники часто залишалися в стінах рідної «альма-матер», а столи накривали прямо в актових або спортивних залах. Зараз же, як правило, батьки орендують кафе і замовляють тамаду. Ціна такого задоволення – 150-300 грн. з людини.

Отже, свято прощання зі школою обходиться у майже тримісячний бюджет середньостатистичної сім’ї. Мало це чи багато? Звісно, витрати немалі, але така подія цього варта. На все життя у пам’яті залишиться радісно-тужливий спогад про останній вечір, який ви провели разом із однокласниками. І як би ви не присягались у вірності шкільній дружбі, як би не клялись підтримувати класні традиції, доросле життя розставить свої розділові знаки. З’являться нові друзі, нові інтереси, і через кілька років ви зустрічатиметесь зі шкільними друзями хіба що в Інтернеті. Тож таки варто насолодитися сповна цією прощальною шкільною вечіркою.

 

Підготував Адам Стрижнюк

Як провести незабутній вечір у Тернополі

Четвер, 29 травня 2014, 18:39

Вже традиційно у Тернопільській обласній філармонії проходять вечори європейської класичної музики. Днями мала можливість побувати на чудовому концерті чеської музики, спеціальним гостем якого був київський віолончеліст Олександр Пірієв. Цінителі благородної музики мали можливість насолодитись неперевершеними композиціями знаних класиків. У програмі звучали твори чеських композиторів Антоніна Дворжака та Бедржиха Сметана. Не назву себе справжнім поціновувачем музичного мистецтва, швидше - любителем. Зізнаюсь, вперше в житті побувала на концерті у нашій рідній філармонії. Мені доводилось бувати на різних музичних вечорах, перформенсах, експериментальних виступах в різноманітних клубах та арт-закладах. Коли ж почула як грає скрипка, віолончель, контрабас, флейта, труба та багато інших інструментів, ніби наново народилась на світ. Дивлячись на сцену, бачиш не просто колектив, а живий організм.  Того вечора я забула про усі біди на світі. Неймовірне живе звучання інструментів підхопило хвилею душевності, зачепило найтендітніші людські переживання. Сидячи у залі насолоджувалась не лише неймовірним звучанням оркестру, але й прекрасною атмосферою.

Здивував лиш один нюанс – на пів пустий зал…

 Оксана Ратушняк


 

 

Сторінка 1439 з 1460

«ПочатокПопередня1431143214331434143514361437143814391440НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер