Репортаж
Головна причина українського бездоріжжя
Середа, 05 червня 2013, 07:50
3D по-українськи: дурні, дороги, дерибан
Наприкінці зими асфальт зійшов разом зі снігом. Тернопільські дороги знову перетворилися на напрямки і виглядають, як після війни. Водії маневрують, обминаючи яму за ямою. У вибоїнах автомобілі залишають колеса і ходові. На дороги нарікають вже навіть мертві, адже подекуди важко дістатися до цвинтаря.
Експерти Світового економічного форуму оцінили українські дороги на 2,3 бала із 7, помістивши на 137 сходинку із 144 країн. Загалом в Україні потребують капітального ремонту понад 80% автошляхів і 70% доріг у містах. На Тернопіллі, зокрема, нині потребує ямкового ремонту 21 тисяча метрів квадратних доріг.
Жалюгідний стан доріг не на жарт розлютив автомобілістів. У соціальній мережі Facebook з’явилася група «Я ненавиджу «Укравтодор», яка за кілька днів зібрала понад 4 тис. учасників. Появу цієї спільноти помітив навіть прем’єр-міністр Микола Азаров. «Ненависть – это не созидающее чувство», – філософськи зауважив він.
Країні бракує асфальту?
Але будь-чому, навіть недовговічності «єврошляхів», влада знаходить пояснення. Нині з приводу жахливого стану українських доріг є кілька офіційних версій. Одна з них належить сину глави держави, на думку якого в усьому винен суворий український клімат, який раптово змінився і став таким, як у Сибіру. «Дороги, як-то кажуть, зійшли разом зі снігом, – на правах першого віце-президента Федерації автомобілістів України пояснив ситуацію Віктор Янукович-молодший. – На жаль, Україна перебуває в доволі жорстких кліматичних умовах, у різко континентальному кліматі…» Микола Азаров, крім «сибірських морозів», за традицією згадав ще й клятих «папєрєдніков», які «не зробили і 1/10 того, що зроблено за останні три роки».
Однак за словами тернопільського підприємця Василя Гірняка, який часто їздить у справах з Тернополя в Бобруйськ (Білорусь), в сусідній країні, розташованій північніше України в більш вологому кліматі, зима цьогоріч була ще більш холодною. Але, за його словами, різниця в якості доріг між Україною та Білоруссю приголомшлива. «По Білорусі авто їде швидко і без проблем, але щойно перетинає український кордон, починається «мінне поле», – ділиться пережитим підприємець.
А тим часом чиновники всіх рангів зізнались: покращення очікувати не варто. Для цього бракує не лише грошей (Тернополю на наведення ладу з дорогами загалом потрібно 600 мільйонів гривень. І це лише для забезпечення нормальних умов для руху транспорту. На капітальний же ремонт усіх доріг міста, аби вони відповідали сучасним нормам навантаження на вісь авто, а також інтенсивності руху, яка зросла у 10 разів з часів побудови більшості міських вулиць, потрібно 1,5 мільярда гривень), а й… асфальту. Зараз працюють 23 асфальтові заводи, розповів нещодавно міністр інфраструктури, однак для проведення поточного (!) ремонту їх потрібно втричі більше. А де їх взяти?
Країні бракує грошей?
Головна причина українського бездоріжжя – це аж ніяк не відсутність грошей на поточний ремонт чи зношеність старих доріг, а корупція. За словами експертів, в Україні поширені два основні види фінансових зловживань, які перетворюють автошляхи на засіб для сталого заробітку чиновників, що часто становить 50-70% вартості робіт. Перший – фіктивне будівництво чи ремонт, коли гроші отримують за роботи, які були оформлені лише на папері (завищення кількості будівельних матеріалів, техніки, палива тощо). Другий – завищення вартості матеріалів. Виконавець закуповує неякісні будівельні матеріали за цінами, більшими від ринкових. Різниця розподіляється між учасниками корупційної оборудки. Оцінювачі кажуть, що під час будівництва та ремонту доріг дозволене відхилення, яке не вважають порушенням, – 20% розбіжності з ринковими цінами.
При цьому представники будівельних компаній розповідають, що «вартість входження» в той чи інший проект із будівництва чи ремонту дороги може сягати 50% вартості робіт у вигляді хабара. Фірми-виконавці компенсують «відкати» за рахунок завищених цін на будівельні матеріали, погоджених із відповідними людьми, виконання фіктивних робіт тощо. Наявні ж ГОСТи і вимоги дають змогу маніпулювати якістю, зокрема знижувати її «за домовленістю сторін».
Реальну вартість зведення 1 км дороги в Україні, здається, достеменно не знає ніхто. «Укравтодор» і Міністерство інфраструктури неодноразово називали ціну в $5 млн за кілометр чотирисмугової дороги. Оперуючи такими цифрами, чиновники зазвичай переконують: у світі дороги коштують ще більше.
Але навіть якщо брати це за чисту монету, і зважити, що в країнах Заходу чималу частину суми становить оплата праці людей, все одно будівництво чотирисмугової Route 228 в американському штаті Вірджинія коштувало минулого року $3,66 млн/км, а нова шведська Road 40 Dallebo-Hester обійшлася в $2,35 млн/км. Вкотре повторимося: при ДУЖЕ високій оплаті праці ремонтників.
В цьому контексті потрібно зважити на ще одну деталь: на ремонт доріг «Укравтодор» витрачає всього лише 2 млрд грн на рік, у той час, як загальна сума дорожнього акцизу, закладеного у вартість бензину становить майже 20 млрд гривень на рік (українці платять 1,57 грн за літр 95 бензину). На що йде решта коштів – невідомо.
Хоча ні. Відомо. Торік «Укравтодор» замовив державним інститутам 94 наукові розробки, нібито спрямовані на покращення доріг України, – на загальну суму 25 (!) мільйонів гривень. Про це повідомляє «Вісник державних закупівель». З цієї суми Державному підприємству «Державний науково-технічний центр інспекції якості та сертифікації дорожньої продукції «Дор’якість» за 2,28 млн грн замовлено розробку рекомендацій щодо оптимізації заходів з сезонного утримання доріг та підвищення якості їх виконання. Цій же установі замовлено на 2,61 млн грн «дослідження факторів впливу якості виконання робіт на довговічність та надійність конструкцій дорожнього покриття» тощо. Тож чи дивно, що за останні два місяці прокурори за результатами перевірок внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення 123 (!) кримінальних правопорушень, пов’язаних з розтратами в системі «Укравтодору»?
Однак переплачують в Україні не лише за саме будівництво доріг та «відмиті» під час нього гроші. Тоді як європейські й американські дороги не потребують щорічного відновлення ледь не з нуля, в Україні щорічний ремонт – звична річ.
Країні бракує мізків!
Не дай, Боже, дороги у нас стануть кращими, адже тоді припиниться заробіток тих, хто отримує «відкати», і тих, хто наживається на цих ремонтах. Тому ремонт доріг – це не лише зайва можливість нагріти на цьому руки, а й постійна робота для «своїх» підрядників. Будівельникам невигідно будувати дорогу, яка не потребуватиме ремонту вже найближчим часом, адже тоді вони не отримають замовлення.
Саме тому практика свідомого «недобудівництва» у нас доволі поширена. Як свідчать експерти, сучасну геосинтетику під час будівництва шляхів нерідко кладуть лише для видимості – обабіч дороги. Так уже за три-чотири роки дорогу можна будувати знов, хоча при дотриманні технології вона мала б служити до 15 років.
На Заході інші технології ремонту доріг. За словами тернопільських далекобійників, які постійно галопують по Європах, за кордоном ремонтують дороги уночі при потужному освітленні і за допомогою сучасної техніки. Там не «ліплять», як у нас, а вирізають на асфальті величезний квадрат і заливають однією речовиною, потім другою, третьою. А у нас які «технології»? Приїжджає у мороз чи дощ «КамАЗ» зі щебнем, вуйко Зенько кидає його шуфлею в яму, а цьоця Ганя ногами затоптує…
Ніхто в нас не соромиться казати й про використання застарілих матеріалів. Екс-міністр інфраструктури Борис Колесніков неодноразово скаржився на погану якість матеріалів, що не відповідають світовим стандартам, зокрема на поганий вітчизняний бітум. Але в той самий час заступник голови «Автодору» Євген Прусенко зізнався, що за вартістю бітуму ми вже майже зрівнялися з Європою.
Тож чи дивно, що в країні, де ціна неякісного бітуму відповідає ціні якісних європейських матеріалів, грошей (читайте – мізків) бракуватиме завжди?
Хороший асфальт на дорозі не валяється
Аварійний ямковий ремонт у Тернополі розпочався давно. Але на нього, за словами посадовців, не вистачає ще й ремонтних бригад. Щоправда, розшукати одну з них нам все ж таки вдалося.
Минулого тижня на вулиці Володимира Великого юрбилося 6 працівників у помаранчевих жилетах. Всі вони зібрались тут, щоби обкопати яму довкола каналізаційного люка розміром метр на метр. У розмові зізналися: «Як платять – так і працюємо». Зарплату дорожнім робітникам нерідко затримують на кілька місяців. Однак вони все одно виходять працювати, але при цьому чоловіки не бачать сенсу у власній роботі. «За три-чотири тижні тут буде нова яма», – констатували ремонтники.
Такий стан доріг вражає іноземців, які приїжджають до нашого міста. Торік до Тернополя завітав англієць на дорогому автомобілі і ледь не розбив його. Одного дня іноземець добряче гепнувся на ямі на вулиці Чалдаєва, а наступного дня знову втрапив у неї. «Ти що, забув, що тут яма?» – здивувався його тернопільський товариш. «Я думав, що за ніч зробили…» – «Жартуєш, цій ямі уже десять років».
За тиждень до великодніх свят моєму знайомому довелося везти дорогою Львів-Тернопіль українку, яка майже двадцять років прожила в Німеччині. «Як так можна жити? У вас що, ніхто не відповідає за дороги?», – обурено запитала вона, вражена співіснуванням сучасного терміналу львівського аеропорту зі шляхами періоду «після війни». «Та ні, – відповів знайомий, – відповідальних у нас – маса, просто відповідальності – нуль».
Загалом траса Львів-Тернопіль – це не дорога, це полігон для тест-драйву позашляховиків, спеціально обладнаних для ралі. Полігон, на який чомусь випадково занесло легкові авто, пасажирські автобуси і фури.
Над шляхом, як у старовинних українських піснях, хмара куряви від автомобілів, що намагаються об’їхати ями узбіччям. Якщо хтось раптом на цьому ж узбіччі зупиниться (мало які у людей потреби), бідолаху клянуть останніми словами, бо він же, не повірите, проїхати заважає. І це на узбіччі!
В потоці машин – цілковитий хаос. Всі рухаються у напрямку Львова чи Тернополя у три-чотири ряди, ледь уникаючи зіткнення із зустрічним транспортом. Своя смуга – не своя, на такі дрібниці уже мало хто зважає, бо ж ходову ремонтувати дорого.
Не краща ситуація і навколо обласного центру – сьогодні лише лінивий водій не згадує тернопільську об’їзну, дивлячись на яку, так і хочеться сказати, що хороший асфальт на дорозі не валяється.
Свого часу, в 1992 році, міська влада Тернополя, добре не подумавши, взяла собі баласт у вигляді 12,5 км об’їзної дороги. Мало того, що в самому місті з ремонтом доріг завжди були проблеми (у Тернополі – 209 км доріг. Капітальний ремонт 1 км асфальтобетонного покриття з одночасним створенням системи водовідведення та заміни комунікацій, за словами чиновників міськради, коштує щонайменше 7 млн грн), то відтепер ще й на об’їзну кожного року доводиться виділяти кошти. До речі, як вихід з ситуації, депутати міської ради нинішньої каденції ініціюють зворотну передачу об’їзної, тепер вже з комунальної власності у державну, мотивуючи це тим, що державній казні легше знайти потрібні мільйони для ремонту дороги загального користування. Але дивлячись на теперішній стан державних доріг, можемо сміливо констатувати: найближчі покоління навряд чи дочекаються капітального ремонту тернопільської об’їзної. Як і решти доріг у цій цивілізованій європейській країні.
Адам Стрижнюк
"Юні тернополяни розвивали свою творчість"
П'ятниця, 24 травня 2013, 14:00
Нещодавно юні тернополяни відвідали арт-терапевтичне заняття у приміщенні ГО «Центр розвитку Тернопільщини», де пробували розвивати свою творчість. Тренери допомагали дітям будувати плани на майбутнє та проектувати їх у творчості.
Ефективне застосування мистецтва дозволяє експериментувати з почуттями, досліджувати і виражати їх на символічному рівні. Образи художньої творчості відображають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, мрії, конфлікти, спогади – розповідає арт-терапевт, практичний психолог Марія Квілінська. Сьогодні, разом з Іриною Рудяк ми проводимо групову терапію, заохочуючи дітей коментувати свої малюнки та вироби, що об’єднує їх у спільній діяльності та вивільняє підсвідомі можливості.
Даний вид терапії дуже сильно впливає на внутрішні сили дитини, допомагає розвинути спонтанність, поліпшити увагу і пам’ять. Як будь-яке творче заняття, арт-терапія для дітей вдосконалює мислення. Але головна її заслуга – це здатність заспокоїти, допомогти розслабитися і виплеснути негативні емоції, думки, почуття. Важливо пам’ятати, що основне тут – максимально реалізувати творчі вміння дитини, – доповнює майстер з виготовлення прикрас, учасник творчої майстерні «Арт-колесо» Ірина Рудяк.
По завершенню заняття учасниці хорової школи «Зоринка» Юля Пошелок та Оля Гучак подарували дітям пісню у власному виконанні.
Ми спробували дізнатись думку учасників тренінгу:
- Було цікаво побачити результат моєї роботи. Я ще ніколи не робила малюнки з піску. Це дуже захоплююче заняття. А ще сподобалось, що ми могли забрати прикраси, які виготовили своїми руками, розповідає Юля Пошелок. – Нам потрібні такі методи. Вони допомагають встановлювати відносини між людьми. За допомогою мистецтва діти не тільки виражають себе, але й більше дізнаються про інших. Це об’єднує. Арттерапія розвиває творчі можливості. Під час занять, діти відкривають в собі невідомі раніше таланти. Оскільки, у нас багато талановитих дітей, то цей метод важливий для подальшого розвитку,- зазначила вихователь Тернопільського обласного комунального будинку для дітей шкільного віку пані Валентина. – Ми й надалі будемо проводити заходи такого плану. Тут хороша атмосфера, енергетика, тепла обстановка.
- Дійсно, нашим діткам вдалось гарно провести час. Вони повертаються додому з хорошим настроєм і уже чекають на наступне заняття, – додає вихователька дитячого будинку “Віфлеєм”, пані Оксана
Керівник соціальних проектів Оксана Ратушняк вважає, що подібні заходи просто необхідно проводити й надалі:
Такий стиль спілкування нам потрібен. Ділитись чимось добрим завжди приємно. Запрошуємо до участі усіх бажаючих, готових поділитись своїми талантами. А ще я хотіла б висловити подяку партнеру даного заходу – супермаркету “Сільпо” за допомогу у проведенні тренінгу, – додає вона.
Із запитаннями звертайтесь: 096-467-03-52
Вручення премії «Золота пір’їнка – 2013»
Неділя, 19 травня 2013, 16:04
Художницю компанії Walt Disney Валерію Соколову та письменницю Галину Малик визнали кращими творцями дитячої радості – премія «Золота пір’їнка – 2013»
Сьогодні відбулося вручення щорічної премії дитячого журналу «Ангелятко» «Золота пір’їнка – 2013», яка присуджується за здобутки у творчості для дітей у різних сферах культури. Цьогорічними лауреатами стала американська ілюстраторка з українським корінням Валерія Соколова та дитяча письменниця Галина Малик.
Протягом попередніх років лауреатами премії вже стали поет Роман Скиба, казкар Олександр Власюк (Сашко Лірник), живий класик української літератури для дітей Всеволод Нестайко, дитячі письменниці Леся Воронина та Галина Ткачук
«Добре, що «Золота пір’їнка» відмежовується від традиційних формальностей, які супроводжують номінування на ту чи іншу нагороду. Тут немає конкурсу, журі, паперової тяганини – рішення ухвалює редакція журналу, послуговуючись голосуванням читачів та консультацією експертів. І, як бачите, лауреатська компанія не розчаровує. Я серед неї почуваюся цілком затишно…», – розповів лауреат (і теперішній експерт-консультант) поет Роман Скиба.
Валерія Соколова спеціально на вручення премії прилетіла з Нью-Йорка, де живе і працює вже більше десяти років. Народилася художниця у Львові, тут навчалася у художній школі, в інституті. Мешкала в Білорусії, згодом виїхала до США. Там почала співпрацю з компанією Волта Діснея та ілюструвала книги. Її видання здобуло найвищі американські нагороди – дві золоті медалі за найкращу дитячу ілюстрацію.
«Маю за велику приємність отримати таку нагороду – визнання наймолодшого покоління, для якого творю все життя. Саме діти є найоб’єктивнішими критиками і найсуворішими суддями, і усвідомлювати, що через свої роботи знайшла шлях до їхніх сердець, – це найвища насолода для митця. А те, що думку дітей поділяють і творці провідного дитячого видання в Україні, подвоює моє щастя.
Для мене новина про номінацію виявилася цілковитою несподіванкою, одразу придбала квиток і взялася влаштовувати приїзд, щоб мати нагоду бути присутньою на заході особисто. На жаль, буду в Україні всього кілька днів, але сподіваюся, що цього часу вистачить, щоб потоваришувати з «Ангелятком», визначити можливі напрями нашої подальшої співпраці, позаяк ставимо перед собою абсолютно однакові цілі: донести до українського найменшого читача якісний сучасний дитячий малюнок», – розповіла Валерія Соколова.
Нагадаємо, що Валерія Соколова стала першим художником, що отримала премію «Золота пір’їнка». Досі нагороду здобували лише дитячі письменники, поети та казкарі.
«Оскільки нагорода присуджується не за окремі твори, а за здобутки у творчості для дітей не залежно від напряму і жанру, то вибір Валерії Соколової був цілком логічним. Це художник з непересічним талантом, яка була змушена для самореалізації і визнання виїхати за кордон, здобути там популярність і любов поціновувачів, а вже звідти, з-за океану, закохати у свої роботи і українських дітей. Споконвіку так було на наших теренах: нема пророка в своїй країні. Тепер намагаємося виправити цю несправедливість і зробити чарівний світ Валерії доступним для маленьких українців.
Стосовно другого цьогорічного лауреата – Галини Малик – теж не мали жодних сумнівів. Отримуємо від читачів безліч листів і побажань бачити твори саме цієї письменниці на сторінках наших видань. Це людина, яка вже стала живим класиком сучасної дитячої літератури, не знаю дітей, яким би не подобалися її твори, – веселі, життєрадісні, пройняті тонким гумором. Ім’я Галини Малик було серед номінантів від самого започаткування «Золотої пір’їнки», але так склалися обставини, що лауреатом стала лише цьогоріч. Таким чином виправляємо ще одну несправедливість», – зазначила Олена Волосевич, головний редактор дитячих журналів «Ангелятко», «Ангеляткова наука» та «Розмальовки Ангелятка».
Галина Малик – член Національної спілки письменників України. Більшість своїх творів письменниця присвятила дітям, працювала видавцем та редактором журналу для дітей «Віночок». За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» та «Подорож у королівство сяктаків» було присуджено премію імені О. Копиленка. Із незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих повістей, уже познайомились читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за повість «Злочинці з паралельного світу» авторка здобула звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки.
«Для мене література – одна з умов існування, а література для дітей – це і прихисток, і робочий стіл, і живе створіння, яке потребує захисту, відданості і піклування»,– поділилася своїми враженнями Галина Малик.
Нагадаємо, що премія «Золота пір’їнка» є щорічною, започаткована 2010 року. Заснував нагороду дитячий журнал «Ангелятко» для відзначення найкращих митців, що творять для дітей.
Бути зареєстрованим хоча б на одному з сайтів – "необхідність"
Четвер, 16 травня 2013, 09:20
Не новина, що сьогоднішнє покоління комп’ютеризоване та віртуальне. Соціальні мережі досягли свого апогею вже й в Україні. Бути зареєстрованим хоча б на одному з таких сайтів – "необхідність". Адже, так зручно, коли твій друг чи однокласник, знаходячись за тисячі кілометрів від тебе і миттєво відповідає на повідомлення. Що вже й говорити про відеоспілкування. А як щодо знайомств? У нашій країні все більшої популярності набирають сайти знайомств. 68 % самотніх людей з числа користувачів мережі інтернет стверджують, що шукають саме таким способом свою «другу половинку». Дедалі частіше чую від своїх подруг історії про успішні шлюби завдяки знайомствам в інтернеті. А чому б і ні? Наслухавшись історій про вдалі знайомства, вирішила спробувати себе в ролі «дівчини, яка шукає хлопця» для «спілкування» та «створення сім’ї». Зареєструвавшись на одному із "відомих" сайтів де пропонується понад 6 млн. анкет, почала аналізувати ситуацію. Щойно я активувала анкету, як безупинно отримувала повідомлення від кандидатів з усієї України та з-за кордону. Проте, була змушена відмовити відразу 80 % кандидатів, адже, виявилось що вони одружені, або ж пропонували сексуальні відносини, мовляв, сайт для цього і створений. На моє запитання «Чого вам не вистачає у відносинах з дружиною?» отримувала відповідь: «Шлюб був раннім та поспішним. Емоції пройшли і виявилось, що живу з чужою мені людиною. А завдяки інтернету спілкуватись можна без зобов’язань».
А й справді, у всесвітній павутині не важливо як ти виглядаєш, хороший у тебе макіяж чи ні, тут не потрібно витрачатись на ресторани,квіти, можна з’являтись у зручний для тебе час та обирати кандидата посеред мільйонів спокусливих анкет. Всі анкети зручно структуровані за віком, описом зовнішності, за сексуальними вподобаннями та планами на майбутнє, навіть якщо вони будуть короткотривалими. Тому, кожен користувач має можливість сміливо придумувати собі образ «принца на білому коні», підкріпивши створений образ "фоткою" красеня завантаженою з інтернету, або ж своїм найкращим ( зазвичай "фотошопленим"), приховавши усі недоліки. Та все ж, як я зрозуміла після певного часу що провела в "онлайні", є на сайтах і реальні люди з реальними фото та реальними пропозиціями, котрі підкріплені правильними життєвими позиціями та баченням майбутнього. Що правда, таких не багато. З цими поодинокими, щирими людьми насправді є про що поговорити та інколи навіть хочеться зустрітись. Маючи непереборне бажання дізнатись ціль спілкування на сайті знайомств у чоловіків, я розпитала одного з таких користувачів сайту. Анонімність, звичайно, буде зберігатись, тому, будемо його називати М.
Автор (А) : Чому обрав саме такий спосіб знайомств?
М: Це не єдиний спосіб, але для мене дуже прийнятний. Адже, зайнятість на роботі забирає багато часу, плюс, при бажані, можна зберегти анонімність при знайомстві.
А: Чи не запрошували тебе жінки з-за кордону в гості?
М: Хоч я зареєстрований на всесвітньо відомому британському сайті знайомств, та про жінок з-за кордону мало що можу сказати, їх "емігранти" не цікавлять. Якщо ж говорити про нашу діаспору, то 80 % хочуть повернутися додому, щоб віднайти свою «другу половинку» серед земляків, а решту 20 % так званих "наших" цікавить лише фінансова сторона.
А: Як думаєш, яка категорія жінок шукає «супутників життя» через сайт знайомств?
М: На сайтах знайомств є різні категорії жінок. Якщо класифікувати за чисельністю, то, на мою думку, лідерство очолюють розлучені жінки. На другу позицію я б поставив заміжніх. І банально те, що кожна друга з них стверджує, що зареєструвалась заради спілкування. Складається таке враження, що усі соцмережі, що мали б задовільнити потребу у тому ж таки спілкуванні, перестали існувати. А бронзове місце (вставляє єхидний смайлик) віддав би групі "Студентки". Тут варто відзначити, що в групу входять і 25- 30 річні жіночки, і їх чимало. Саме з появою «студенток» оживає трафік.
А: То знайти таким чином сексуального партнера реально?
М: Особисто мені не пропонували. Та все залежить від того що я напишу в анкеті, наприклад, шукаю я спонсора чи ні, та й не вистачить чоловіків на всіх "хтивих" жіночок (моргаючий смайлик).
А: Як ти гадаєш, чиїх анкет на сайті більше? Чоловічих чи жіночих?
М: З приводу статистики. Її не знають навіть адміністратори сайту. Але частіше реєструються жінки. Багато з них зазвичай мають по декілька сторінок на одному і тому ж сайті.
Якщо ж говорити про кандидатів з інших країн, то через декілька днів спілкування, я уже отримала перше, щоправда усне, запрошення приїхати в гості. А, згодом, й пропозицію вийти заміж. От пощастило! Хотіла б зауважити, що у більшості користувачів від яких «лунали солоденькі слова» та признання у коханні були досить грамотно заповнені анкети. Такі от кавалери відповідали багатьом вимогам: достатки, житло, хороша кар’єра та впевненість у собі. Звісно ж, і вік таких кавалерів починав свій відлік уже з категорії за сорок. Золота середина, успішні люди, та як виявляється з жінками не таланить. На запитання «Для чого їм жінка з країни, котра у світі має не найкращу репутацію» отримала у відповідь: «Таких гарних жінок як в Україні немає у всьому світі». Засипавши компліментами, признаннями у коханні, пропозиціями вийти заміж та «золотими горами» мені так хотілось у це вірити, що я й забула ціль свого перебування на сайті. Виявляється щастя так близько! Та все ж, чи насправді все так сонячно як малює наша «багата українська уява»? Щоб перестрахуватись, вирішила перечитати форуми про жінок, які постраждали від насильства за кордоном. Багато історій носять просто шокуючий характер. Тому, «повернувшись до реальності», я вирішила ознайомитись з послугами агентств, що займаються підбором "наших" жінок для забезпечених іноземців. Реальні умови, все легально, підтверджується документально. Чому б і ні? Тим неменше, спочатку вирішила проконсультуватись з цього приводу у юриста. Там, я отримала корисну інформацію. Агенції, маючи ліцензії , печатки та угоди, надають послуги з пошуку партнера, та подальша доля, по виїзду за кордон, вже у ваших руках. А, отже, ви маєте всі шанси потрапити у, як максимум, сексуальне рабство, як мінімум , - стати жертвою побутового насильства.
Щож у нас виходить? Шанси знайти «другу половинку», тим паче за кордоном зводяться до великого, реального нуля. Та чи є варіанти обійти всі ці негативні сторони? Щоб не змінювати заплановане, я вирішила з’ясувати, як «правильно обирати чоловіка-іноземця» та що потрібно знати, опинившись за кордоном. Деякі думки експертів занотую нижче.
Якщо ви потрапили за кордон:
1. Нікому не довіряйте власний паспорт (документи, які підтверджують Вашу особу повинні бути у Вас). Зробіть декілька ксерокопій закордонного паспорта, та візьміть їх із собою, одну копію не забудьте залишити вдома родичам, або знайомим.
2. Важливо залишити вдома детальну інформацію про місце перебування за кордоном, а також інформацію про Вашого знайомого, який запрошує Вас, а саме: його адресу, номер телефону, Вашу спільну фотографію, ксерокопію його паспорта.
3.У нагоді стане знання англійської мови на будь якому рівні, навіть елементарне знання мови може допомогти вам викликати, або попросити про допомогу.
4. Домовтесь з родичами про те, як будете підтримувати зв’язок. Перед від’їздом придумайте "кодове" слово, яке буде свідчити що ви потрапили у халепу (до прикладу, ввечері можна сказати: „Доброго ранку!”);
5. Завбачливо поцікавтесь контактними даними Посольства та Консульства України в країні до якої вирушаєте.
6. Майте із собою номери телефонів неурядових організацій, тих, які надають допомогу
7. У випадку насильства, або порушення прав телефонуйте на Національну „гарячу лінію” з питань протидії торгівлі людьми „ЛаСтрада-Україна” – 0 800 500 225.
Коментувала менеджер соціальних програм Центру «Ла Страда-Україна» Тетяна Татуревич.
Думка психолога: Кожна людина є господарем свого внутрішнього світу. Герої, яких нам описують в казках, ще у дитинстві зберігаються у нашій підсвідомості протягом усього життя. Високі вимоги сучасного суспільства чітко розмежовують «позитивних» та «негативних» кандидатів для знайомств. З тих чи інших причин, якщо нам не вдається побудувати своє життя по прикладу героя, ми створюємо його ідеальний образ у своїй підсвідомості.
З часом, коли віртуальний світ зайняв впевнену позицію сьогодення, у нас з’явилась прекрасна нагода спробувати себе в омріяній ролі. Тут усі наші мрії проектуються у віртуальній площині, даючи підсвідомості зрозуміти, що мета досягнена. У кров миттєво виділяються ендорфіни, які є біохімічною винагородою, що стимулюють позитивні психічні процеси та емоційний фон. В результаті, ми отримуємо «свою дозу» задоволення.
Будьте пильні: Завантажуючи фото в мережу інтернет будьте обачні. Адже, після завантаження, фото стають загальнодоступними для усіх користувачів, які можуть використати це у своїх цілях.
Оксана Ратушняк
Студент з Колумбії розповів про Тернопіль: «У вас дуже хороша освіта, але, на жаль, маленька зарплатня»
Останнє оновлення на Середа, 15 травня 2013, 10:06 Середа, 15 травня 2013, 10:10
Завдяки програмі обміну, що пропонує молодим людям ГО AIESEC, чимало іноземців завітали Україну, та зокрема в Тернопіль, щоб познайомити нас зі своєю культурою та поділитись досвідом.
Сьогодні в гостях у «Студентської столиці» Ніколас – стажер з Колумбії, який вже більше місяця проживає в Файному місті. Отож, яким же видається Тернопіль «зі сторони» і чому ми можемо повчитись в розвинених країн, читайте далі:
- Яким було перше враження після прибуття в Україну? Чим вперше вразив Тернопіль?
- Як тільки ми прибули в аеропорт, я побачив, що Україна – досить сучасна. Першим містом в Україні, де я побував, став Київ. Довелося їздити в багато різних країн, і ваша столиця така ж сучасна й розвинута, як в багатьох країнах світу, це мене приємно вразило. Проте потім, коли я сів у потяг і почав роздивлятись околиці – мене вразили українські села. Спочатку я не розумів, як можна жити в маленьких будиночках без «зв’язку зі світом”. Тернопіль – дуже красиве місто. Я помітив, що люди тут в основному відносяться до середнього класу, з невеликими заробітками, але тим не менше, у них є все необхідне. Тут не так багато бідних людей, як в деяких інших країнах.
- Що нового Ви знайшли для себе в стилі життя українців?
- Українці – дуже тихі та спокійні. Це значно відрізняє їх від моїх співвітчизників. Люди тут створюють значно менше конфліктів та поважають правила. Це, звичайно, добре, хоча я вважаю, що жити таким спокійним життям довгий час трішки нудно.
- Як Ви вважаєте, Тернопіль – толерантне місто?
- Звичайно. Я помітив, що в Тернополі багато іноземних студентів, і вони абсолютно не відчувають дискомфорту, проживаючи тут. Щодо нас, люди зазвичай намагаються допомогти, порадити щось, не дивлячись на мовний бар’єр.
- Які з українських звичаїв Ви «заберете з собою» в Колумбію?
- Багато з них не відрізняються від прийнятих у світі. Але в Колумбії я точно спробую приготувати український борщ:). Також я вживатиму тепер слово «так!». Воно чудово підходить для ствердження, як ні в якій іншій мові, тому навіть вдома казатиму «Так».
- У Вас за цей час з’явилось багато друзів в Україні. Чи приїдете сюди ще раз, щоб з ними зустрітись?
- Звичайно! Не знаю коли точно, але я хочу побувати тут влітку.
- Ваше побажання тернопільським студентам.
- Якщо ви хочете багато заробляти – їдьте в іншу країну. В Тернополі дуже хороша освіта, але, на жаль, маленька зарплатня. Проте, якщо ви просто хочете жити щасливо, Україна – найкращий варіант. Тут чудові люди, традиції, хороший фундамент для створення сім'ї. Також, я б порадив студентам в майбутньому розвивати туризм. Тут є багато прекрасних місць, які варто побачити, привітні люди та досить низькі ціни, тому варто вивчати мову і запрошувати до себе іноземних туристів.
Більше статтей...
Сторінка 1453 з 1456
«ПочатокПопередня145114521453145414551456НаступнаКінець»
вугілля і дрова
