Краса тернопільської осені очима школярів

Неділя, 14 жовтня 2012, 19:51

«Осінь іде рідним краєм» – таку тему відтворювали із квітів, овочів та інших природних матеріалів учні тернопільської середньої школи №3, представляючи роботи на шкільній виставці осінніх композицій. «Ми бачимо справжні барви осені, кожна композиція неповторна, їх навіть важко оцінити, щоб визначити кращих, оскільки роботи дуже різнопланові» – говорить заступник директора школи з навчально-виховної роботи в початкових класах Людмила Стасишен.

За словами Людмили Степанівни, на таких виставках завжди ставиться вимога, щоб композиції були зроблені з натурального матеріалу.

- Не йдеться про надто дорогі квіти чи дизайнерські роботи. Хочеться, щоб діти проявили свою фантазію, творчість, використавши при цьому якомога більше природних матеріалів. Взагалі, кожна композиція на цьогорічні виставці своєрідна, цікава. Всі постаралися, особливо перші класи, – в них надзвичайно яскраві ідеї.

Мама одного з першокласників, пані Леся, яка була присутня на виставці і власноруч долучилася до роботи, що представив клас, де навчається її син, переконана – такі заходи дуже важливі.

- Вони рятують емоції, світ дитячих вражень. По-перше, за буденністю ми часто не помічаємо краси природи, проходимо повз неї. А саме завдяки таким моментам змушуємо себе зупинитися, побачити те Прекрасне і відшукати спосіб поділитися враженнями від цього з іншими. А по-друге, у сучасному світі, коли діти захоплені комп’ютерними іграми та мультиками, має бути щось справжнє, реальне, яке дозволить їм по-іншому проявити себе. І що для цього є кращим, аніж природа.

Вражень у пані Лесі від дитячих робіт чимало. А те, що багато з них виготовлені за допомогою батьків, на її думку, теж дуже важливо: коли діти з дорослими щось роблять разом, заради спільної мети, має велике виховне значення.

- Тут і народні мотиви, і класичні нотки, і казкові сюжети, і просто естетично довершені квіткові композиції, – губишся сказати, яка ж найкраща. Загалом, дуже багато зусиль вкладено, щоб вразити людей красою, осінніми фарбами, цікавими задумами.

Переможцями конкурсу осінніх композицій серед молодших класів стали 1-Б клас із композицією «Мелодія золотої осені», 1-В – «Королева Осінь всіх до столу просить», 2-А – «Осінь золота – найкраща пора». Серед старшокласників найкращими журі визнало такі роботи: «Осінь крокує по планеті» (7-В), «Їжачок-хитрячок» (6-В) та «З осіннім букетом до кожної хати» (5-В). Були відзначені композиції й у різних номінаціях, зокрема, за креативність, підтримання народних та фольклорних традицій, найкраще втілення ідеї конкурсу, оригінальність та нестандартний підхід, естетичний смак, яскравість вирішення теми, розмаїття експозиції тощо.

…Осінь, як професійний музикант, грає свій осінній джаз на роялі серед міста, і замість ніжок у інструмента – шишки, замість крісла – пеньок, а на місці пюпітра – телефонні дроти…

Осінь, як справжня господиня, зустрічає гостей на воротах своєї господи, слухаючи троїстих музик, наготувавши безліч смачних страв, прикрасивши квітами подвір’я, назбиравши цілий віз дарунків щедрого врожаю.

Осінь, як витончена принцеса, їде в золотій кареті з гарбуза, запряженій парою баклажанових коней, у свій заміський замок на святковий осінній бал, не забуваючи водночас, що стрілки її годинника поспішають, посуваються непомітно від вересня до листопада, відкриваючи шлях зимі…

Ось такою – різнобарвною, різноликою, строкатою могли побачити цю неповторну пору року, яка панує зараз у нашому житті, усі, хто побував на виставці осінніх експозицій у школі №3. Роботи справді були дуже різними – і за тематикою, і за матеріалом, з якого виконані, і за власне застосованими техніками. Але об’єднувало їх одне – бажання щось зробити, показати себе, проявити власну думку, творче мислення, індивідуальність.

«Що тут такого, – скажуть скептики, – такі заходи проводяться давно в кожній школі». Що ж, це справді так, – не відкриємо ми цим Америки, та й не плануємо претендувати на особливу оригінальність. Але в дитинстві, напевно, кожен щоосені збирав каштани, щоб робити з них їжачків та зайчиків, садовити їх на пеньки, складаючи із гілочок та опалого листя лісову галявину, і уявляв собі Осінь, яка блукає жовтим лісом, попиваючи чай з тими їжаками та зайчиками і розповідаючи їм свої особливі осінні казки. І ці казки, погодьтеся, мають бути в дитинстві у кожного. Адже без них потім просто нецікаво жити…