Найкращий подарунок для дітей, позбавлених майбутнього, чуйність, розуміння і ….спілкування.

Субота, 19 лютого 2011, 17:22

Це діти із складною, невиліковною хворобою - олігофренія в стадії імбецильності, є кілька дітей із синдромом дауна. Розумово відсталими називають їх в суспільстві. Серед них 35 дітей до 18 років і 30 вихованок від 18 до 28 років.
В будинку-інтернаті є два молодіжних відділення, де знахо¬дяться дівчата до 35 років.
В кожної вихованки - своя складна доля, по-різному во¬ни потрапляють сюди і
по-різному далі складається їх непристосоване до са¬мостійності життя. Більшість дітей - сироти, або позбав¬лені батьківської опіки, вилу¬чені з неблагополучних сімей. Від деяких діток відмовилися ще при народ¬женні в пологовому будинку. Декілька дітей мають батьків і нормальну благополучну сімю, але внаслідок захво¬рювання, дитина вихо¬вується в будинку-інтернаті під наглядом вихователів і медпрацівників, а на канікули чи вихідні її забирають додо¬му. Але таких, на жаль, оди¬ниці. Для всіх інших інтернат - і рідний дім, і сімя.
Навчання для дівчат відбу¬вається за спеціальною про¬грамою для дітей з помірною чи глибокою розумовою відсталістю. За словами Лю¬бові Беднарської, виховате¬ля та в.о. обовязків зауча Петриківського дитячого будинку-інтернату, діти протя¬гом восьми років вивчають буквар, але мало кого з них можна навчити читати свідо¬мо, ще вони тренуються ра¬хувати в межах ста, писати нескладні слова. Персоналу, що працює з цими особливи¬ми дітьми - медичних сестер, вихователів, логопед - більше, ніж самих вихованок. Маленьких діток тут навча¬ють елементарним навичкам по догляду за собою. Іноді, розповідає Любов Бед-нарська, з сімей приводять дітей, яким вже 11-12 років, а вони не навчені самі їсти, одягатися, батькам було простіше за них це виконува¬ти, ніж навчити, тому ми по¬чинаємо навчання з елемен¬тарного. За словами Любові Беднарської майбутнє у дівчат, здебільшого, одинакове - їхня хвороба не виліковна, до самостійного життя вони непристосовані. Після 35 років вихованок відправля¬ють у спеціалізовані будинки для психічно хворих і недо¬розвинених жінок, або в сім'ї, де вони знаходяться під постійним наглядом. Про це сказано і в їхній довідці про інвалідність.
А поки дівчата виховуються в дитячому будинку-інтернаті, їх ціленаправлено навчають рукоділлю, плетінню з бісеру, в'язан¬ню. Крім того старші дівчата допомагають працювати на грядці у господарстві, що існує при інтернаті.
Найбільшою проблемою, вважає Любов Беднарська, для її вихованок є брак простої людської уваги і ро¬зуміння. Діти надзвичайно радіють, коли отримують за¬прошення на якісь вистави, концерти, цирк. Їм дуже потрібно більше спілкування зі здоровими людьми, ро¬весниками. І здоровим дітям, вважає Любов Беднарська, потрібне спілкування з таки¬ми особливими дітьми, щоб вони не були черствими і байдужими до оточуючих.
Вихованки інтернату, коли випадає нагода виїхати ку¬дись за межі свого закладу, дуже часто стикаються з насмішками, грубістю, людською зневагою до них. А вони це розуміють і їм від цього дуже боляче! Тому са¬ме розуміння, доброта і чуйність для цих дітей чи не найбажаніший подарунок.