Репортаж

Довгоочікуваний фінал справжнього спортивного свята

Вівторок, 05 квітня 2016, 05:10

1 квітня у Тернополі відбувся довгоочікуваний фінал справжнього спортивного свята «Мама, тато, я - спортивна сім'я». Це дійство вже стало традиційним щорічним спортивним змаганням, що поєднує в собі спорт, розваги та здорову конкуренцію. Тому не дивно, що воно стало одним з найулюбленіших для дітей і дорослих.

Сім'ї-учасники показали справжній приклад єднання і взаєморозуміння, засвідчивши, що у Тернополі дійсно, є міцні, здорові сім'ї, в яких батьки і діти підтримують та допомагають один одному.

Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення зробив усе, щоб змагання проходили у дружній та позитивній атмосфері, були веселими та справедливими.

«…В рамках проведення цього заходу щорічно привертається увага держави та громадськості до проблем формування здоров’я, популяризації здорового способу життя в колі сім’ї та родини, організації активного сімейного дозвілля, підвищення ролі сім’ї в системі фізичного виховання населення, формування у населення потреби до занять оздоровчою фізичною культурою у колі сім’ї. Ми раді, що з кожним роком це свято збирає все більше зацікавлених людей.» зазначила Галина Федорович, директор Центру. У фіналі, що відбувся у спортивній залі ТСШ №3 з поглибленим вивченням іноземних мов, змагались сім сімей - переможці зональних змаганнь. Усі учасники із бойовим запалом виконували завдання спортивних естафет, влучно та швидко відповідали на питання вікторини. Проте найсильнішими та спритнішими виявилась сім’я Булич: Ігор Михайлович, Лілія Романівна та син - Ігор (ЗОШ №3), друге місце посіла сім’я Козак: Віталій Ярославович, Тетяна Миколаївна та донька - Юлія (ЗОШ №23), третє – Літинських: Тарас Зіновійович, Рената Олександрівна та донька - Марія (ТНВК «Школа –ліцей № 6 ім. Н. Яремчука»).

Переможців нагородили подарунковими сертифікатами від туристичної агенції «Coral Travel» на суми 10 000 грн., 7 000 грн. та 5 000 грн. Інших учасників очікували сертифікати на 1 000 грн.

Своїми враженнями поділились переможці – сім’я Булич. «Ми любимо спорт і ця любов передалась нашому синові. Як вчитель фізкультури, я знаю щоб бути у чудовій фізичній формі, потрібно щодня робити фізичні вправи, піші або велопрогулянки та правильно харчуватись. То ж ми дотримуємось цих простих правил і вам радимо», - дилиться досвідом Булич Лілія.

Відомо, спорт – об’єднує, проте в завзятій боротьбі перемагають найсильніші. Тож бажаємо нашим переможцям яскравих виступів, високих результатів на спортивних аренах обласних та Всеукраїнських змагань!

Партнери змагань: ТМ «Ласунка», кондитерська фабрика «ТерА», торговий меблевий центр «Home Express», ПП «Колумбус» та туристична агенція «Coral Travel».

Організатори: Тернопільський міський центр фізичного здоров’я населення та Тернопільський обласний центр фізичного здоров’я населення "Спорт для всіх".

У Тернополі відкриють нові маршрутні шляхи

Вівторок, 05 квітня 2016, 04:46

Цьогоріч влада запровадила проект про корегування маршрутної системи. У ньому передбачено відкриття нових маршрутних шляхів та місцевого транспорту. Враховані прохання жителів міста, які будуть реалізовані до кінця цього року. Зміни, які заплановано та вже існуючі маршрутні дороги можна подивитись на сайті міської ради.

Начальник міського управління транспорту, комунікацій та звʼязку Ігор Мединський повідомив, що у проекті звернено увагу на максимальну кількість маршрутних доріг, яких передбачає законодавство та правила дорожнього руху.

Зважаючи на численні звернення, місцева влада планує запровадити маршрут на вулицю Чернівецьку. Саме тому, на сьогодні вже оформлюють потрібну документацію, щоб якомога швидше реалізувати задумане. Також, незабаром 21-ий маршрут буде їздити від вулиці Коновальця до автовокзалу. Шлях до пункту призначення скоротили, для швидкого прибуття. У місті функціюватиме 26-ий маршрутний транспорт до «Епіцентру», який проїжджатиме вулицю Поліську та шлях 28-ого маршруту.

Зміни відбулися у розкладі та дорозі 4-ого маршруту. Відтепер з району «Східного» можна буде прибути до залізничного вокзалу.

Олена Сабатюк

Тернополян запрошують на "Примирення через важку пам'ять"

Понеділок, 04 квітня 2016, 06:26

Генеральне Консульство РП в Луцьку та Фундація Відкритий Терен запрошують тернополян на цикл промо-зустрічей проекту. "Примирення через важку пам'ять". Проект запланований у Луцьку та Рівному і Тернополі. У нашому місті зустріч відбудеться 15 квітня о 17:00 в галереї Бункермуз (вул. Шевченка, 1).

Поєднання через важку пам'ять. Нагорода в категорії ОСВІТА

Суспільна ініціатива скерована на зміцнення польсько-українського порозуміння і міжнародної співпраці, зосереджена навколо делікатного питання важкої пам’яті. Організатори ініціативи, розпочатої в 2012 році, переконані в її існуванні навіть після розмови з останнім свідком даних історичних подій. Одним з першочергових завдань проекту є поширення новітньої історії з її добрими прикладами несіння допомоги одне одному незважаючи на війну, вигнання, переслідування і руйнування. До 2015року молоді поляки та українці зібрали 236 устних історій по обидві сторони кордону. Дана ініціатива також має на меті знищення національних стереотипів, розвиток діалогу між польським та українським суспільством, позбавленого кліше та мови ненависті. Поставлені перед проектом завдання реалізують польсько-українські волонтери у співпраці з експертами численних організацій. Проект також присвячений збереженню нематеріальної спадщини, тобто досі невідомих випадків порятунку та допомоги українців і поляків в період етнічних чисток на Волині та Східній Галичині в 1943–1945 роках, операції “Вісла” в 1947 році, а також акцій помсти.

Проект відбувається на основі циклів зустрічей та запису свідків історії. Наступний крок – це творча  обробка та відповідне поширення зібраних розповідей в різний спосіб (інтернет, видання, зустрічі, обговорення, вистави). Діяльність, спрямовна на розвиток міжкультурної освіти, є можлива завдяки міждисциплінарному підходу, освітнім виїздам, консультаціям і майстер-класам. Масштаби проекту постійно розширюються з точки зору країн та партнерів, що в свою чергу лише сприяє підтримці діалогу щодо толерантності до Іншого/Чужого.

В рамках попередніх етапів проекту відбулися 4 експедиції, наймасштабніший з яких були експедиції на Волинь та Східну Галичину. Результатом ново зібраних матеріалів була поява видань, вистави, двох документальних фільмів та репортажу. На сьогодні основні організаційні події проекту (поширення інформації про нього, вернісажі, дискусії) відбулися в більш як 20 містах Польщі і України.

Період реалізації проекту: Від березня 2012 року, в ході реалізації

Місце реалізації: Польща, Україна (Волинь, Східна Галичина)

Партнери: Товариство Панорама Культур (співорганізатор 2012–2014), Міністерство Закордонних Справ Республіки Польща, Музей Історії Польщі (Польща), Генеральне Консульство Республіки Польща в Луцьку (Україна), Інститут Національної Пам’яті (Польща), Інститут соціології Національної академії наук у Львові (Україна), Дрогобицький Державний Педагогічний Університет ім. І. Франка (Україна), Творче Об'єднання Театр „Альтер” (Україна), Осередок „Брама Гродзька–Театр НН” (Польща), Міська Публічна Бібліотека у м. Влодава (Польща) та ін.

ГРУПА МОВА ЖИВА є суспільною організацією, яка діє з 2012 року з центром у Міській Публічній Бібліотеці у Влодаві (Польща) та представниками в різних містах Польщі та України. Діяльність групи спрямована на промування суспільного діалогу та активності на основі методу усної історії, а також шляхом проведення культурних, наукових та освітніх заходів. Група є організатором таких проектів, як „Поєднання через важку пам’ять”,  „Літаючий університет усної історії”, „Регіональний осередок усної історії”. Дана організація також проводить наукові конференції, майстер-класи, вистави та інші заходи локального та транскордонного характеру.

ВІДКРИТИЙ ТЕРЕН – це фундація з центром у Любліні, яка діє від 2014 року. Діяльність організації – суспільно корисна, пов'язана з пошуком та створенням місць для мистецьких та суспільних заходів, в тому числі і заходів міського значення. Інші проекти: „Мешканці. Майстерняміфів”,„Любліняни надихають люблінян”.

www.facebook.com/pages/Pojednanie-przez-trudna-pamiecWolyn-1943-projekt/149062128561132

www.pojednanie.pk.org.pl

Плекати ідеал єдності заповідав українцям Степан Сапеляк    

Неділя, 03 квітня 2016, 06:00

Пошанування справжнього українського народного поета-політв’язня, лауреата Національної премії України імені  Шевченка Степана Сапеляка, відбулось 26-го березня у  рідному селі Росохачі Чортківського району, в день його народження. На подвір’ї школи зібралося багато люду. Ось як про цю подію написав на своїй сторінці (ФБ) голова обласної Івано-Франківської організації спілки письменників України Євген Баран:

«Все, що нині відбулося у Росохачі Чортківського району, не дивлячись на якісь технічні накладки, відбувалося в рамцях українського культурного простору. І всі, причетні до цього дійства, а се було багато людей, від депутата Олега Барни і представників Чортківської влади усіх рівнів до письменників і художників з Тернополя, Івано-Франківська, Чернівців, Львова і Закарпаття, а ще 86-річної мами Степана Сапеляка Ганни Костянтинівни і небожів по молодшому брату Андрієві, теж вже, на жаль, покійного, Кості і Павла, учителів школи на чолі з директором п.Анною Наконечною, і, звичайно, Володимира Погорецького, це люди, які розуміли, що вони роблять і про кого говорять. Сьогодні 65 років Степанові Сапеляку (1951-2012), меморіальну таблицю якому відкрито на приміщенні школи, де він вчився».

Поет Степан Сапеляк любив і цінував друзів. Щирих і відкритих у нього було небагато. Адже судилось пройти через багато життєвих випробувань, які не кожному під силу. Зазвичай, вони або загартовують людину, або зламують. Третього не дано. Для поета та для всіх, хто його оточував, це був екзамен на духовну зрілість.

Що найбільше вражає у цьому чоловікові? Повернувшись на волю, до останнього дня ні на кого не тримав ані ненависті, ані образи. У його серці завжди жила всеохопна і всеоб’єднуюча любов.

Поети не вмирають, вони живуть і будуть жити, тому що поезія – це молитва, - наголосив у своїй священичій проповіді о. Василь Погорецький, - і Степан писав молитви для того, щоб український народ молився. Ще на початку 90-х років минулого століття Сапеляк написав: «Плекайте ідеал єдності». Ці слова є актуальними і донині. Адже ми – українці, талановита і працелюбна нація,  бракує тільки єдності. Брак єдності завжди був хворобою для нашого народу. Заповідь Христову «Нехай всі будуть одно» не реалізовуємо на практиці, а почасти лише на словах.

Степан проніс цю заповідь через власний біль, через ув’язнення і доніс до нас, щоб нарешті могли її виконати. Адже сила народу саме в цьому. Зараз триває великий піст, у церквах провадять Хресні дороги і п’ята стація називається «Симон Киринейський допоміг Ісусові нести Хрест». Той Хрест терпеливо ніс Степан. Він був тим Симоном. Інший, може, б і втік, але не Степан, який терпеливо взяв на рамена юнацькі і студентські роки. Пам’ятаймо, що найтяжчий хрест, то є хрест правди: говорити правду, жити по правді – не просто. Якби ми вміли ту правду впроваджувати у життя, не треба було б жодних люстрацій, недовір, сумнівів. Сила слова цього чоловіка була у Божому благословенні. Бо немає більшої заповіді, як віддати життя своє за правду, за ближніх. Він віддав за правду свою молодість, через те так рано пішов із життя.

Голгофа була не лише у Степана Сапеляка, але і в його батьків, особливо – матері. Ця мужня жінка уособлює собою всіх матерів, які з року в рік їздили по концтаборах до своїх синів. Згадує 86-річна пані Ганна, мати Степана Сапеляка:

• Добрі мудрі люди! Хочу вам розказати про каторги мого сина по Сибірах, які почались 19 лютого 1973 року. Приїхали до нас з обшуком 7 «бобиків» кегебістів. Серед них був старший слідчий на прізвище Лаха. Кажуть мені, що будуть шукати антирадянські листівки та книжки. А я їх питаю: «А що то таке?». Може маєте заховані книжки, рукописи, пістолет. Книжки є, - кажу, - але нащо мені їх ховати? Вони всі на стриху. Шукали скрізь, але нічого не знайшли. Коли я дізналась, що син у Тернополі, поїхала до нього. Довго шукала, але знайшла. Найняла в юридичній консультації адвоката Кацнельсона, щоб його рятував, однак Степан категорично відмовився, нікому не вірив. Суд був вночі. Його вивезли. Сидів спочатку разом із Лук’яненком. Потім привезли на розкаяння, розраховували на те, що зізнається у тому, що разом з хлопцями почепив прапори. Йому був тільки 21 рік. Бабуся дуже просила, щоб письмово розкаявся, але син був категоричним. Сказав, що не зробив нічого такого, чого не можна було робити. І повезли його в Кучино, (там сидів Василь Стус – авт.)їздила я туди 5 разів… Потім був Хабаровський край.
  

Того дня Ганна Костянтинівна Сапеляк нічого не приховуючи, розповіла про свої митарства, про те, як у Москві мала таємну зустріч із академіком правозахисником Андрієм Сахаровим…

Кожний з присутніх на цій події (відкриття меморіальної таблиці)ділився своїми спогадами про поета, незалежно від того, чи був з ним особисто знайомим. Письменник, заслужений діяч мистецтв України Богдан Мельничук прочитав вірш-посвяту матері Степана.

Представляючи тернопільську делегацію, очільник обласної письменницької організації Олександр Смик поділився своїми думками-враженнями:

• Якось до мене звернувся режисер Орест Савка із проханням допомогти зробити кімнату-музей Степана Сапеляка. Ми знайшли бізнесмена, який допоміг реалізувати цей задум. Отож віднедавна в музеї політв’язнів є кімната Степана Сапеляка. Прикро, що такі таблиці відкривають після смерті. Їх треба відкривати ще живим письменникам в школах як інформаційні, там, де вони вчилися. Розповідати дітям про мистців для того, щоб вони брали з них гідний приклад.
  

Спогадами про Степана Сапеляка поділились не лише його тернопільські друзі, а й гості з інших міст України: голова Тернопільської обласної організації товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, заслужений працівник культури України Богдан Хаварівський, заслужені художники України Євген Удін та Богдан Ткачик, поліграфіст Богдан Ничик, режисер народного театру «Сузір’я» Орест Савка, заслужений працівник освіти України Роман Півторак, о. Погорецький, відома поетеса Ганна Костів-Гуска, Зіновій Кіпибіда – автор і творець меморіальної таблиці, поет Володимир Дячун, Ігор Павлюк - провідний науковий працівник відділу української літератури ХХ століття  Інституту літератури ім.Тараса Шевченка  НАН України, заслужений артист України Іван Дерда, Василь Кузан – виконавчий директор «ДУМ НСПУ» пансіонат «Нафтуся», редактор журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський, редактор часопису «Золота Пектораль» Володимир Погорецький, директорка Росохацької школи Ганна Наконечна та багато інших.

- Перше враження від знайомства із Степаном було таке, ніби знала його завжди, ніби разом ходили до однієї школи, - згадує письменниця Ганна Костів-Гуска. Колись я чула про відважний вчинок хлопців, але тоді все було оповите таємницею. Тож коли Степан повернувся із заслання, поставила собі за мету обов’язково з ним познайомитися…

Володимир Погорецький переконаний, що меморіальна дошка насправді потрібна не Степану, він потребує наших молитов. Але вона вкрай необхідна теперішнім і майбутнім поколінням. Діти читатимуть, що тут вчився майбутній поет, і мимоволі звертатимуться до Сапелякових текстів. А вони мають могутню здатність пробуджувати світле і прекрасне всередині кожного, хто до них торкнеться.

Валентина СЕМЕНЯК,

Прес-секретар обласної Тернопільської організації спілки письменників України

(фото авторки)

P.S. Особисто мені пощастило зустрітись із незабутнім поетом у Харкові, де він вимушений був жити і працювати. Познайомив з ним його приятель письменник Богдан Мельничук. Це був час, коли ми з ним працювали над драматичною п’єсою «Проліскам сніг не страшний». Досліджували життя і творчість відомого митрополита Павла Василика, завдяки зусиллям якого греко-католицька церква вийшла із підпілля. О. Павло Василик підпільно охрестив дітей Степана Сапеляка.

Був сонце-ніжний травневий полудень. Ми сиділи з паном Степаном на лавці. Йти до приміщення не хотілось. Подвір’я було встелене тополиним пухом, пахло весною, десь лунав дитячий сміх. Поет на тлі весни виглядав щасливим і безтурботним, залюбленим у рідну землю, у світ довкола себе. Це дуже відчувалось. Відчувалось, що він цінував кожну мить свого життя. Таке, як воно було, без прикрас. Таким і запам’ятався: світлим і дитинно-радісним, з відкритим серцем.