Репортаж

Чуттєва поезія тернополянки Олесі Ігнатової

П'ятниця, 21 листопада 2014, 07:32

«Моя любове»
17/12/2013

«Моя любове, ти мій біль, —
Так відчайдушно серце смутком огортаєш,
Моя любове, ти мій крик, —
Що так пекельно в горлі застрягає.
Моя любове, ти мій гріх, —
Солодкий і такий водночас з гіркотою неповторний…»
У маленькій, затишній кухні на стінах розмістилась справжня галерея сімейних фотографій та дитячих малюнків. На столі — зошит авторської поезії. Пережиті моменти радісних і не дуже днів, щирі та зворушливі почуття лягли в основу віршів молодої авторки. Сьогодні ми в гостях у невиправної оптимістки, поетеси, тернополянки Олесі Ігнатової.

Більше десяти років авторка пише романтичну поезію та пісні. Декілька десятків творів готуються до друку, деякі – до запису нових композицій.

Сині очі молодої поетеси сповнені життєвої енергії та невмирущої віри у краще. Дитяча безпосередність, відкритість та щирість авторки допомагає бачити прекрасне в буденному житті, радіти кожному дню. Мабуть, тому, така простота та невимушеність є основою творчості тернополянки.

—     Часто вірші пишуться в дуже неочікуваних місцях, — розповідає Олеся. — Буває, їду в маршрутці, а в думках з’являються нові рядки. Приходжу на роботу і занотовую їх.

«В мене дітки – син і донька».
Присвячений моїм діткам — Ванічці і Світланці.

В мене дітки – син і донька,
Я щаслива тим сповна.
А для щастя що ще треба?
Лиш здоров’ячка сповна.
В мене син – моя опора,
Моє сердечко, любов.
Син для мене – міцні крила,
Що для птаха – мов життя.
В мене донька – моє сонце,
Моя пісня, мій струмок.
Задзвенить дзвіночком голос –
Світ наповниться добром.

Олесю, коли ти зрозуміла, що поезія – твоя стихія?

—     Перші рядки, які написала, були присвячені близьким людям. Коли пішов з життя рідний дядько, мене настільки переповнювали емоції, що я почала писати. Так з’явились перші творчі напрацювання. Знаєте, кажуть, кожен вірш – це сповідь поета, незабутній епізод життя. Абсолютно погоджуюсь із цим твердженням. Щоб зачепити за душу, твір має бути зболений переживаннями, переповнений сильними емоціями.

Побутує думка, що меланхолія – це творчий рушій митців.

—     Саме про це і йде мова. Звичайно, творити можна і у емоційно піднесеному настрої, але більшість творів пишуться в стані глибоких роздумів чи переживань. Це близькі мені почуття.

Твої улюблені автори?

—                 Я дуже люблю читати. В моїх руках побувала колосальна кількість творів. У дитинстві так часто відвідувала бібліотеку, що книжки мені видавали без запису. Останній твір, що прочитала – «Заїр» бразильського письменника Пауло Коельо.  Це один з моїх улюблених авторів. Не всі знаходять його цікавим. Проте, в його книгах я віднайшла багато натхнення та мудрості. З українських авторів, - поетеса, яку я просто обожнюю — це Ліна Костенко. Її вірші можу читати безкінечно. До речі, найкращим моїм подарунком на день народження була саме збірка її віршів. На жаль, я не знайома з тернопільськими поетами, але найближчим часом планую вступити до спілки письменників, де й почую творчість колег.

Сьогодні у твоєму творчому доробку не один десяток віршів.

—     Усі твори розповідають про моє життя. Якщо говорити про тематику, то, звичайно,- любов. Багато з них сповнені смутку,   розчарувань, та попри труднощі було й багато радісних моментів. Ними планую поділитися, з читачами, уже наступного року. Планую розмістити у збірці художні нариси своєї талановитої подруги. Секретами дебютного видання поділюсь згодом.

14/04/2014

Ніжність – буденність.
Хвилини – години.
Пристрасть – самотність.
Приреченість душ…
Відчай – відвага.
Сама — не одна.
Так і минає у прірву нірвана,
Так поринає душа в почуття.

«Недосяжному Тобі»
16/10/2014

Така розлука у душі, така самотність.
Така відвертість і така печаль.
Я не одна і скрізь є люди.
Я не сама, але як у безодні — мов сама….
Минає час. І ось вже майбуття.
Немає там Тебе, є там лиш самота.
Самотність.Пустота. Біль і та весна.
Питаю я себе: яке ж тепер життя?
Тепер життя — переполоханість думок,
Омріяність пісень, віршованість турбот,
Окриленність бажань, таємність снів,
Прихованість усіх цих почуттів….

Знаю, поезія – не один твій талант. Ти також пишеш музику?

—     Пригадую, у 8 класі в шкільному поході однокласник зіграв пісню «Колдунья».  Я настільки глибоко перейнялася твором, що вже тоді зрозуміла: обов’язково навчусь грати на гітарі.

Без сторонньої допомоги дівчина освоїла гру на гітарі в досить короткий термін. Не маючи музичної освіти, виконувала не лише кавер версії, але й власні композиції. А у 2000 році вийшов дебютний альбом, із назвою «За друзей ». До платівки входять 22 російськомовних та україномовних твори. До речі, у місті Рівному з піснею «Ты моя печаль», на конкурсі «Я і гітара», Олеся добула приз глядацьких симпатій.

Як пригадує авторка, одна з пісень була написана дуетом із звукорежисером тодішнього радіо «Тон» Русланом Підганюком.

—     Це  світла та хороша людина, — розповідає Олеся -, я  вдячна за все, чого він мене навчив. Адже, завдяки йому, вийшов у світ мій перший альбом. Пам’ятаю, Руслан запропонував доповнити свою пісню моєю партією. Того ж дня народилася спільна композиція «Мрія, що збулася».

До слова, уже наступного року авторка планує записати другий альбом, до якого увійдуть пісні бардового жанру та романси.

- Часто мене запитують, чому ніде не виступаю. Наприклад, мій брат – вокаліст відомого тернопільського гурту «0352» – минулого року завоював друге місце у музичній битві молодих музикантів «Koza Music Battle» . Знаєте, я не переслідую мету бути популярною. Більше того, з моєю творчістю практично не знайомі навіть близькі люди. Якщо говорити про сцену, то найбільше ціную людей, які «вміють» чути. Для мене важливі душевність та розуміння. Зізнаюся, мені не вистачає участі у концертах, живих виступах, але зараз багато часу присвячую сім’ї та дітям.

Та на цьому я не припиняю творити. Сьогодні, найбільшою моєю мрією є гітара «Fеnder». Сподіваюсь, що, у недалекому майбутньому, нові концерти я відіграю уже на ній.

«Найголовніше — не губити себе у цьому житті. В кожної людини є важкі періоди. Щоб не втратити свою творчість, необхідно її проявляти, творити, працювати над тим, що подобається».

«Тобі»
лютий 2002

Грайливим подихом весни
Ти увійшов в моє життя.
Ледь чутно доторкнувся до душі
Сріблястим дзвоном ніжності і теплоти.

Буденність слів не викаже
Всієї гамми різнобарвних мрій.
Чи може помиляюсь. все не так:
Банальність сенсу (мрії) саме у словах?

Тоді скажу, що завдяки тобі
Відкрила невідомий сад своєї доброти.
І першим, хто ступив на стежку (саду) доброти
Був ти — зболілий вогник відчаю і самоти.

Вирії переполоханих думок
Несуть мене на крилах вдаль — у височінь.
І тільки спогади, бажання, почуття,
Занурююся далі в небуття.

«Я в третій раз тобою відболіла»
січень 2004р.

Я в третій раз тобою відболіла…
Душа палала у пекельному вогні.
Я зрадила собі і загубилась:
В твоїх обіймах — наче уві сні.

Твої уста оманливо-солодкі
До божевілля зводили мене.
Зима була на дворі, в серці — літо,
Я знову починала вірити тобі.

Але це — жарт і ти зіграв моїми почуттями,
Цілунки ті перетворилися зимою.
В засніженій пустелі бачу Долю —
Вона так голосно сміється наді мною…

Я все пробачу: і тобі, й собі,
Я все забуду — як це робиш ти.
І порятунок мій — моя проста хода,
Я залишаю все і йду у майбуття.

Я в третій раз тобою відболіла,
Перекипіла у пекельному вогні.
Душа моя у вирі майбуття —
Там я щаслива, весняна й легка.

Оксана Божко

culturno.te.ua

Після п’ятирічної реконструкції у нашому місті відкривають «Балагур»

Четвер, 20 листопада 2014, 11:17

Чи не кожен тернополянин, проходячи повз затемнені вітрини цього закладу , губився у здогадах: коли ж його відкриють, та у якому форматі він буде працювати.

За словами власників, уже 26 листопада мешканці нашого міста зможуть відвідати «Балагур».

-          Наш заклад буде діяти у двох форматах. Верхній зал - кав’ярня - розпочинатиме роботу о 09-ій годині ранку,  нижній – ресторанного типу -  працюватиме  з 12 години дня, - розповіла адміністратор. - Працюватимемо щодня, до 23-ї.

Територія приміщення 535 квадратних метрів  вміщує 160 осіб. На двох поверхах розмістилось  три  зали та  декілька кабінок. Практично усі меблі виготовлені з дерева. Зали прикрашають картини та лампи.  За словами власників, у розробці дизайну брали участь усією сім’єю.

-          Щодо назви, - розповідає власник Володимир Кравець. - Листаючи словника, шукав слово, яке б мені сподобалось. Буквально відразу натрапив на «балагур» - тлумачиться  як «жартівник». Воно мені сподобалось.

«Балагур» позиціонуватиме себе як дружній заклад, «ресторан хорошого настрою», де постійних клієнтів дивуватимуть постійними сюрпризами.

-          У нас діятиме культурна програма, кардинально інша звичній у Тернополі. Плануємо організовувати не лише музичні виступи, але й мистецькі програми. Для початку хочемо здивувати тернополян виступом ілюзіоністів.

В меню переважатимуть страви української, французької та італійської кухні. Акцент ставиться, звичайно, на українські страви.

До слова, у закладі будуть спеціальні «кабінки», де кожен відвідувач зможе поспостерігати за  приготуванням своєї страви  по монітору. Робочий процес кухні транслюватиметься безперервно.

З 26 листопада по 17 грудня  «Балагур» працюватиме у тестовому режимі. За цей період покуштувати страви можна буде з 50% знижкою.

Урочисте відкриття планується на 17 грудня. Обіцяють багато приємних сюрпризів.

Ну що ж, звучить привабливо.

Оксана Божко

За не проведену платіжку відповідальність несе банк

Середа, 19 листопада 2014, 09:15

Я підприємець, маю відкритий розрахунковий рахунок у банку. Єдиний податок сплачую в безготівковому порядку. Однак, у вересні подавши “платіжку” вчасно, виявилось що банк провів її пізніше на декілька днів і по цій причині виникла заборгованість. Хвилююсь, адже чесно кажучи, не хочеться платити штрафи по чиїсь вині.

Процедура, за якою відбувається здійснення платежу, чітко прописана в Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»  ще від 05.04.2001 р. Відповідно до  цього Закону, платіжне доручення – це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника – з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку. І насамкінець, на що варто звернути увагу, що  ініціювання переказу – це час, протягом якого банк зобов’язаний здійснити ініційований платником переказ на користь, в даному випадку, бюджету.  Банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в “платіжці”, яка надійшла протягом операційного часу банку, в день її надходження. У разі надходження платіжного доручення клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, не пізніше наступного робочого дня.

Однак, є  непоодинокі  випадки порушення банком строків виконання доручень клієнтів на переказ таких платежів.

Звернімось до Податкового кодексу, який передбачає, що  за порушення строку зарахування податків до бюджетів, з вини банку, такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та відповідні штрафні санкції , а також несе іншу відповідальність, встановлену Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків. При цьому платник податків звільняється від такої відповідальності, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

 

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

Чи виживе депутат на п'ять тисяч гривень?

Середа, 19 листопада 2014, 06:45

Лещенко з Найємом ще не потрапили в парламент, а вже пропонують повернути високу зарплату нардепам

Минулого тижня у соцмережах було гаряче – нація жваво обговорювала, яку зарплатню має отримувати народний депутат. Дискусію спровокував журналіст Мустафа Найєм. Потрапивши до Верховної Ради за списком президентського блоку, пан Найєм всерйоз злякався за своє майбутнє. «За 5 тисяч гривень я не буду працювати в парламенті», – заявив він в ефірі «Свободи слова». На його думку, прожити в Києві на такі гроші неможливо, а значить, новообраних нардепів спіткає тяжка доля – або голодні злидні, або крива корупційна доріжка.

Згодом ще один журналіст Сергій Лещенко, який також незабаром стане нардепом від Блоку Петра Порошенка, вслід за своїм колегою замислився про те, що зарплатня нардепа становить всього лиш (!) 5000 гривень на місяць.

«Напишу і я про зарплату депутата, тому що багато хто плутається в поняттях. Сьогоднішній її розмір в 6500 гривень (на руки близько 5 тисяч) обумовлений тим, що на друге півріччя 2014-го законом про бюджет було зупинено дію ряду положень закону про статус народного депутата.

Були зупинені норми про те, що до окладу депутата додається доплата за перший ранг держслужби, надбавка за «особливий характер роботи та інтенсивність праці», а також премія. У підсумку, до цього на руки депутат отримував близько 15 тисяч гривень.

Скасування надбавок сталося в рамках передвиборчого популізму чинного уряду», – зазначив майбутній нардеп Лещенко.

Все це викликало в суспільстві неабиякий резонанс. Заробивши собі репутацію політичного шапіто, Верховна Рада має низький рівень довіри суспільства. Тому ідею підвищити зарплатню балакунам, скандалістам і прогульникам українці сприймають без ентузіазму. Безумовно, у Верховній Раді є і «хороші» депутати. Але події минулої зими свідчать, що толку від них небагато. Опозиція у ВР була, а закони про диктатуру поплічники Януковича прийняли фактично без перешкод. Тож навіщо нам такі депутати?

До того ж, наші можновладці зовсім не схожі на бідаків, які живуть на одну зарплату. Звичайно, від їхніх декларацій про доходи щемить серце. Наприклад, Юлія Тимошенко за довгі роки у владі не нажила нічого, окрім квартири на 60 квадратів і зарплати, як у столичного офіціанта. Але звідкись у неї беруться і коштовності, і наряди «от кутюр», і гроші на масштабні передвиборчі кампанії. І так – майже в усіх, хто хоч раз побував на владному Олімпі. Та й самі пани Найєм і Лещенко не схожі на бідняків.

Зрештою, обурює суспільство не так чиєсь багатство, як нахабна його демонстрація. Якщо народні депутати і політики загалом – лише слуги народу, то й поводитись вони мають відповідно. Коли Ангела Меркель вдягається, наче сільська вчителька, вона дотримується європейського політичного етикету. Це свідчить не про її фінансовий статус, а про її повагу до громадян. А от український політичний клас такими дрібницями не надто переймається. За рідкісними винятками, наші депутати ведуть розкішне життя. Під кого не копнуть в’їдливі журналісти, одразу знаходяться маєтки, бізнеси, розкішні авто. Тож коли у Верховній Раді нарікають на зарплати, українці сприймають це скептично.

Словом, як дотепно підсумував на своїй сторінці у «Фейсбук» нардеп від «Батьківщини» Андрій Павловський: «А у молодих реформаторів, крім підвищення зарплати депутатам у новій Раді, є ще якісь ініціативи?..»

Чи бажання отримувати високі зарплати – це єдине, заради чого вони йшли в парламент?

P.S. Мушу кілька слів сказати від себе – простого виборця. Отож я ніколи не прагнув влади. Будь-якої. І хоча за своє життя мені доводилося керувати кількома підлеглими, я б не сказав, що отримував від цього бодай якесь задоволення. Тому зрозуміти людей, котрі ідуть в депутати, я можу лише розумом, але ніяк не серцем.

Хотілося б, звичайно, зараз написати про романтиків, які йдуть у владу, щоб змінити державу на краще. Хотілося б написати якийсь пафосний текст, в якому окреслити перспективи держави Україна, котра отримала додатковий шанс завдяки новим обличчям у парламенті… Але прийшли Найєм з Лещенком і все спаскудили.

В державі, де більшість працюючих громадян отримують зарплату в півтори тисячі гривень, а зарплата в 5000 для них недосяжна мрія, новоявлені депутатики заявляють, що за такі гроші вони працювати не збираються. Ну, воно й зрозуміло, що не для того, щоб покращувати життя українців йшли вони у владу, а задля депутатської зарплатні з усіма пільгами і т.д.

Хоча, для того, щоб в Україні все було для людей – депутатам потрібно дати людську зарплату – в 1500 гривень. Отоді вони, можливо, й задумаються про тарифи на комуналку, про ціни на продукти і все інше.

Підготував Адам Стрижнюк

Нефть дешевеет, бензин дорожает

Продуктовые санкции отменили, цены так и остались.

Россия подымается, рубль падает. Тайга наша, картошка – израильская. Фашизм победили, а в Германии лучше. Газ добываем, а деревня на дровах. Православная духовность и скрепы, а каждый второй алкоголик. Русский мир строим, русский Донбасс долбаем.

Обама ЧМО – но как помогли обрести независимость никогда не забудем. Медведю хорошо в тайге, а отобрал Крым. Деды воевали, а пенсии заморозили.

Недра принадлежат народу, бабки принадлежат Сечину. Страна огромная, а целиком в ж…пе.

В общем как-то так, если в двух словах.

Аркадій БАБЧЕНКО,

російський журналіст, лауреат безлічі журналістських і літературних премій, зокрема премії Спілки журналістів Росії «За мужність і професіоналізм», премії журналу «Новий світ», English PEN-Club, Frontline club тощо.