Українці здивували світ: як організоване життя на Майдані

Понеділок, 16 грудня 2013, 03:22

У ніч з п’ятниці на суботу 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» розігнав мітинг на Майдані Незалежності. Жорстко і нещадно.

Людей скидали з постаменту стели Незалежності, били кийками та ногами, тягли по землі. Як наслідок – купа поранених та затриманих міліцією.

О 4 ранку кілька десятків мітингувальників тікали від бійців до Михайлівського собору, а вже по обіді там почав збиратися новий мітинг. І це вже був зовсім не той Майдан, який танцював весь тиждень біля монументу Незалежності. Це був не мітинг за євроінтеграцію, а спротив проти президента Віктора Януковича.

«Київ, вставай», «Зека на нари», «Януковича на йолку» – скандували люди, збираючись на площі. Їх підтримували сигналами машини, що проїжджали поруч.

Ще зовсім недавно були всі шанси, що євроінтеграційні мітинги тихо зійдуть нанівець. Зараз Україна близька до того, що в країні почнеться повноцінний бунт. Зрештою, він уже почався. І автор цих рядків гордий тим, що й він є в тій чи іншій мірі причетним до цього. Тож вашій увазі пропонуємо наші враження від самого Майдану і від тих людей, які на ньому перебувають.

Як не дивно, за барикадами, у наметах і приміщеннях «захоплених адмінбудівель» Києва вирує напрочуд впорядковане і веселе життя. Люди тримаються «автономіями» – студентськими, політичними, ветеранськими. Втім це жодним чином не псує загальної приязної атмосфери Майдану.

Наближення Майдану відчувається задовго до барикад. Відчувається носом… запах багаття і польових кухонь тут усюди. Якщо крокувати від метро Театральна, то перше, куди потрапляєш, – контрольована мітингувальниками КМДА.

«Тут у розпалі революційний процес. Цілу Україну звісно не завойовано, але маленький куточок, хоча б цей центр Києва, це важливо. Є держава. Є кордон. Коли ви перетинаєте цей кордон, то вже таке відчуття, що Януковича тут немає, а там він ще є. Цікаво, а що ж таке ця нова держава?», – запитує мій перший співрозмовник Юрко Фединський і сам відповідає «Тут є народний дух, але не анархія. Тут всі включаються в єдиний організм». От і Юрко вже який день вносить свою частинку в це море людської взаємодії і роботи. Він музикант. Народився у США, але вже чотирнадцять років живе в Україні. Говорить із помітним акцентом, тому ніхто із нових знайомих Юрка не соромиться називати його Юрко-американець.

В колонній залі Київської міської ради в основному молоді люди посідали в коло. У центрі виступають Юрко та Святослав Силенко. Перед тим як грати, Юрко Фединський пояснює: «Це козацький торбан. Той хто каже, що Україна не європейська країна, нехай гляне на цього інструмента. Не знаю більш європейського інструмента». Звук і справді дуже вишуканий, проте паралельно з його грою, щось починає шуміти. Схоже на пожежну сирену, проте насправді, це в одному з кутків вирішили прибрати і шумить пилосос. Поруч лікар надає допомогу одній з дівчат, яка, вочевидь, була волонтеркою на кухні і порізала палець. Навколо хтось спить, хтось читає. Революція живе своїм життям. Хлопці-охоронці, які стоять на вході до колонної зали міської ради, нагадують чоловікам, котрі заходять, не забувати знімати шапки – аби було як вдома. Спускаюся сходами і бачу невеликий церковний намет, поруч можна запалити свічку.

Дух нової революційної держави поширюється навіть на собак. «Не бійтеся, підходьте ближче до Тороті», – каже господиня вівчарки, яка за написами на її комбінезоні теж вимагає імпічменту Януковича.

Рухаюся далі і підходжу до укріпленого «державного кордону» Майдану. Насправді може здатися, що барикади Євромайдану не захищають, як слід і можуть стати пасткою для тих, хто там живе, ще й видається, що бракує координації між охоронцями на усіх виходах. Бо коли намагався сам з’ясувати, чи знають охоронці одного виходу хоча б когось, хто стоїть чи відповідає за інший, то не отримав ствердної відповіді. Мені заперечує комендант табору Андрій Парубій. За його словами, вдень більш м’який режим, може тому я не міг довідатися, як слід.

«На день у нас більш м’який режим, а вночі біля кожної з барикад стоїть як мінімум 50-100 осіб, які власне закривають периметр. Ми після півночі закриваємо майже всі входи, є тільки маленькі стежечки – ми називаємо їх «перелазами». Периметр закривається по всій площі. Окрім того, є розвідники, які стоять на віддалі кілометр-два, і які мають повідомити, що йде «Беркут». Окрім того, є охорона всередині табору, яка працює на виявлення провокаторів, п’яних та виведення їх з території табору. До речі, вчора дуже вдало виявили людей з пістолетами. Це свідчення того, що хлопці дуже добре працюють».

«Це виключно добровольці, люди самі зібралися, пообирали собі сотників. Вже п’ять днів так. Вони не мають стосунку до жодної політичної партії, чи організації. До речі, вже всередині периметру нам допомагають воїни-афганці, які ходять групами по три-чотири», – додає він.

Воїнів-афганців можна легко знайти за спеціальними червоними жилетами.

«Ми тут для посилення порядку. Ми допомагаємо студентам. Вони дуже організовані. На те приємно дивитися», – каже мені один із ветеранів-афганців пан Андрій. «Ми слідкуємо, чи не йде хто п’яний. Якщо буде треба,є позивний є рація, позивний, прибігають», – додає він.

Батько одного із комендантів студентського містечка на Майдані Дмитра Ткачука також тут, пише «Український тиждень». «Він сказав, що поки діти, поки студенти будуть стояти, афганці не підуть», – каже мені Дмитро. Студентський табір, або, як його ще тут називають «студентський кампус» знаходиться одразу біля Головпоштамту. Попри «єдиний організм» Євромайдану, студенти розташувалися дещо автономно». Ми вдень мітингу вирішили, що пора окопуватися», – каже Дмитро. Саме тоді студенти власними силами вирішили зібрати грошей, пройшлися, за словами Дмитра, «з шапкою» по студентській колоні для збору коштів для перших наметів. «Ми поїхали і купили їх і це були мабуть перші студентські намети. Власне це була основа студентського кампусу», – каже він.

Як пояснив Дмитро, студентський табір організовано за пластунською схемою: «У нас є комендант, до якого звертаються фактично з усіма питаннями, є інтендант – людина, яка приймає гуманітарну допомогу», - каже він і додає: «Раніше у нас було всього два коменданти. Тепер нас близько шести. Ми ділимося і стоїмо близько шести годин».

Крім того у студентів є своя кухня і свій інформаційний центр та окремий намет, де можна отримати теплий одяг. Біля нього зустрічаю студентку історичного факультету КНУ Олю та її подругу, вже не студентку, Марію. «Ми тут з друзями, але нас завжди беруть волонтерами. Ми поселяли львів’ян, тернополян однієї ночі, також ми були волонтерами на кухні», – каже вона. За словами Олі, вона та її друзі готові стояти на майдані до кінця. Інша волонтерка намету з одягом, коли я його фотографую підіймає листок із повідомлення українською і англійською: «Ми вимагаємо відставки Януковича». Як пояснив Дмитро, студенти також збирають підписи за відставку президента.

Якщо пройтися Євромайданом, то впадає в очі різноманіття прапорів. Кожна із організацій і партій хоче показати свою присутність і участь в «організмі Майдану». Біля одного із виходів до Михайлівської площі, де відродився майдан, розігнаний «Беркутом» 30 листопада, зустрічаю коменданта табору на Михайлівській, а тепер одного із учасників табору «Демократичного Альянсу», Вадима Васильчука. «Після мітингу першого грудня, ми тримали комендатуру на Михайлівській, допомагали усталити табір на Майдані, бо у нас була повністю готова структура, яка могла харчувати та обігрівати людей, а цього більше ніде нічого не було. Майдан на Михайлівській і досі є, але зараз він є просто пунктом для харчування, а той перехідний етап був дуже необхідний, бо інакше могла б поламатися система, а це 5-6 годин люди нічого б не отримували – ані тепла, ані їжі».

У табору «Демократичного Альянсу» є своя польова кухня, свої коменданти і охорона, як і в студентському кампусі.

Попри велику кількість польових кухонь та різних точок, де люди можуть харчуватися, центральний осередок є у Будинку профспілок, який опозиція, за словами Андрія Парубія, орендує, на відміну від інших будівель. «Я вважаю, що харчування ми налагодили на високому рівні. У Будинку профспілок, який ми орендували, є велика кухня. Нам важливо, щоб були не лише канапки і чай, а повноцінне гаряче харчування і ми в добу видаємо близько 55 тисяч порцій гарячого харчування», – наголосив пан Андрій.

Попри те, що свої кухні є і у Жовтневому палаці і в КМДА, кухня у будинку профспілок і справді справляє враження. Біля віконця видачі їжі чекає вервечка людей. Запитую, чого вони чекають, кажуть, що волонтери. Мають рознести їжу по Майдану. Заглядаю у віконце і в двері до кімнати-кухні, далі не впускають. «Їхав, їхав козак містом, під копитом камінь тріснув…», – співають дівчата і вже вправними рухами роблять бутерброди. «Розійдіться», – хтось кричить. Це мають винести величезний казан супу, а може борщу.

Жовтневий палац (так досі кияни називають Міжнародний центр культури і мистецтв), який, здається, вже своєю назвою провокував до того, щоб бути задіяним у революції, поки виконує ті ж функції, що й КМДА, хоча власне мистецтва тут і бракує. Але воно є на великій сцені, яка й тримає тонус Майдану. «Сцена – це одна з найважливіших функцій. Через неї можна швидко донести важливу інформацію», – каже Андрій Парубій.

Близько півночі один із ведучих, Євген Нищук, нагадує майданівцям бути пильними. А вони, сидячи навколо багать із величезних бочок, уважно за всім стежать, при цьому встигають і оповідати цікавих історій, і грати на гітарах, спілкуватися між собою, заводити нових друзів. Коли вже за північ вони укріплюють свою поки маленьку державу без Януковича. Перекривають входи до метро і залишають лише невеликі виходи із барикад.

Виходячи зі сказаного, недивною виглядає реакція Європарламенту, багато депутатів якого уже встигли побувати на Майдані.

Так, минулого вівторка в Страсбурзі на пленарному засіданні Європарламенту багато критикували Росію, дехто критикував і ЄС, і говорили про необхідність підтримки українців.

Депутат Європарламенту Гі Верховстат, колишній прем’єр-міністр Бельгії, заявив, що таких численних акцій на підтримку євроінтеграції, які проходять в Україні, в Європі не було.

«Нинішня проєвропейська демонстрація в Україні стала найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС», – цитує депутата Європарламенту УНІАН.

«Не важливо, яку стурбованість має Росія. Абсолютно очевидно, що український народ зробить свій вибір, і ми сподіваємося, що насильство не повториться більше», – сказав він.

За його словами, європарламентарі планують постійно перебувати на Майдані в Києві.

Підготував Адам Стрижнюк

(фото Віталія Сича і «Українського тижня»)

P.S. Наостанок не можу не згадати того, що мене зараз особливо непокоїть. Кажу відверто: мені набридла бездумна критика опозиції, що іноді лунає серед окремих майданівців, або в соцмережах. Наприклад, що «всі політики однакові», або «чому їх не було з нами на барикадах?»

По-перше, всі троє лідерів опозиції постійно перебувають поряд з людьми, в тому числі на барикадах. І доказів цьому – предостатньо: як фото, так і відео. По-друге, стосовно того, що «всі політики однакові» і що «опозиція на сцені лише для самоагітації» – ні, ці люди не продались Януковичу і роками ризикують багато чим, не здаються. Лише за це вони заслуговують бодай елементарної поваги!

Невже не зрозуміло, що Кличко міг би провести решту свого життя на Канарах, а він віддав її Україні? Яценюк і Тягнибок могли б розбагатіти, приєднавшись до Партії регіонів, а вони воюють з нею. Луценко вже був у тюрмі. Там же досі перебуває Тимошенко…

У політиків є сила. Вони нам потрібні. І опозиція, погодьтеся, не найгірші з людей. Вони б’ються за Україну своїми засобами – грошима, організацією, увагою з-за кордону.

Тому наступного разу, коли вам захочеться когось критикувати, краще спершу подумайте. Тому що зараз наш єдиний шанс – це стояти разом і довіряти. Вірити, що й інші стоять не тільки за себе, а й за Україну. Бо тільки разом ми – сила.

Ключ від влади Януковича у руках олігархів (світова преса)

Понеділок, 16 грудня 2013, 03:13

Провідні західні видання вважають, що нині є ще значні шанси на мирне врегулювання політичного протистояння в Україні. Деякі із оглядачів висловлюють оптимізм, що «події в Україні не дійдуть до кровопролиття», бо Янукович розуміє, що «кожен його нинішній крок означатиме незворотність ситуації». Аналітики також висловлюють переконання, що остаточний поворот у ситуації в Україні залежить від позиції української впливової «буржуазії» – олігархів, пише «Радіо Свобода». Експерти не виключають, що саме олігархи в Києві незабаром скажуть своє вирішальне слово для визначення головного напрямку розв’язання політичного конфлікту.

Впливова The Washington Post наголошує, що «протести в Україні повинні завершитися врегулюванням внаслідок переговорів» і попереджає при цьому, що «ймовірно, якраз Кремль спонукає Януковича до того, щоб розпочати застосовувати репресії». Тому видання прогнозує, що «українці можуть лише сподіватися на те, що протилежний вплив їхніх колишніх президентів, західних послів і молоді на вулицях направить Януковича на більш раціональний курс». Газета з Вашингтона також наголошує, що «Янукович все ще потребує підтримки Заходу, бо якщо він погодиться на вимоги Володимира Путіна про вступ до Митного союзу з Росією, він спричинить ще більший спротив навіть від своїх власних олігархів».

Лондонська Financial Times переконана, що «українські олігархи тримають ключ від влади президента Януковича». Тому в ситуації наростання напруження протистояння протестувальників і влади чимало, якщо не все, залежить від позиції впливової української «буржуазії»: Ріната Ахметова, Віктора Пінчука, Ігоря Коломойського, Дмитра Фірташа та інших. Газета не виключає, що намагання останнім часом більшості центральних телеканалів України, які є у власності олігархів, якось об’єктивніше подавати ситуацію з протестами може свідчити, що «деякі з олігархів мовчки вже на боці протестувальників». Джерело, близьке до головних українських багатіїв, повідомило газеті з Лондона, що «олігархи не лояльні до президента, а залякані ним». Це джерело впевнене, що в разі першої реальної можливості українські олігархи скажуть своє вирішальне слово. Газета також зауважує, що одна з проблем полягає в тому, що останнім часом виріс вплив так званої «сім’ї», нових багатіїв з оточення Януковича, котрі, як виглядає, схильні до союзу з Росією і навіть вступу України до Митного союзу і перебувають нині під сильним тиском з боку Путіна. Серед них і син президента – Олександр, і його найближчий помічник Сергій Клюєв. Наявність тертя між цими «новими буржуа» і старими олігархами, які переважно за євроінтеграцію, і створює сьогодні чимало проблем у владі Януковича. Аналітики не виключають, що небезпека посилення ролі Путіна у разі провалу євроінтеграції України сприяє консолідації олігархів та посиленню їхньої підтримки протестів. Деякі з експертів заявили газеті з Лондона, що чимало олігархів фінансують нинішні протести і все буде залежати від того, хто візьме гору у впливі на владу Януковича – якщо «сім’я», то Путін і Митний союз переможуть.

Хто стоїть на Майдані? Портрет Євромайдану від соціологів

Понеділок, 16 грудня 2013, 03:13

10 грудня у Києві соціологи оприлюднили колективний портрет Євромайдану. На основі опитувань, проведених 7-8 грудня, науковці зробили такі висновки: по-перше, Майдан є аполітичним, по-друге, він більш суворий, ніж Помаранчевий майдан. І, по-третє, він об’єднав людей справді з усієї України. Опитування провели експерти Київського міжнародного інституту соціології і Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва».

Майдан 2013 – це місце, де зібралися здебільшого чоловіки (більше половини мітингувальників) молодшого і середнього віку (більшість – від 29 до 46 років), з вищою освітою (64 відсотки учасників акцій на Майдані), які представляють усі регіони країни.

«Майданівці» вимагають від влади звільнити заарештованих раніше учасників мирних акцій, припинити репресії і відправити уряд у відставку (понад 80 відсотків респондентів), покарати винних у побитті мирних демонстрантів 30 листопада, і підписати угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом (цього домагаються більше ніж половина учасників акцій на Майдані).

Бліцопитування серед мітингувальників

Тим часом, «Радіо Свобода» провело бліцопитування серед мітингувальників, щоб з’ясувати, що це за люди, що спонукало їх приїхати до Києва і вийти на Майдан.

 

– Сергій із Дніпродзержинська, з 2 грудня у Києві на Майдані:

«По-перше, я не визнаю Віктора Януковича своїм президентом як громадянин України. По-друге, я обурений наближенням курсу держави до Митного, так званого, «мутного союзу». Я все життя втікав від радянщини і на 55-му році «прибіг» знову до того ж совка. А тоді додалися кийки на Майдані, побиття людей».

 

– Мітингувальник із міста Нова Каховка, що на Херсонщині, попросив не називати його імені, оскільки він є приватним підприємцем і боїться за свій бізнес:

«Я при будь-якій владі живу добре, гроші потроху заробляю, – каже він. – Але як кинути оком довкола, то податкова служба починає нагліти, вже не просто податки вимагає, а якісь додаткові збори. Тому я тут, щоб захистити свою гідність».

 

– Ірина приїхала на Майдан із Фастова:

«На Майдані стою давненько, шістнадцятий день. Перший аргумент, чому я тут – це нормальна старість для моєї мами, а другий – це моє майбутнє і все інше. Цю владу потрібно змінювати».

 

Більшість «майданівців» зазначає, що готові стояти до кінця, доки влада не пристане на їхні вимоги.

Українець - це європеєць?

Вівторок, 03 грудня 2013, 13:50

З географічної точки зору не виникає жодних сумнівів у тому, що Україна - це Європа. Проте чи дотягують наша культура, психологія і менталітет до західних стандартів? Ми поцікавились чого ж не вистачає українцям для того, аби стати повноцінними  європейцями?

Тарас, 22 роки ді-джей:

Українцям в першу чергу бракує культури і менталітету. Окрім цього на Заході вже давно немає такого хабарництва як у нас. Європейці по своїй природі є більш відкритими у спілкуванні, адже вони не бояться довіряти іншим. Та й узагалі життя там простіше і дешевше, а на звичайну зарплату можна дозволити собі набагато більше ніж у нас.

 

Юлія, 19 років, студентка:

Як на мене, українці взагалі мають погане уявлення про те, що таке Європа. Було б непогано усвідомити хто ми, а потім вже прагнути чогось іншого. Нам варто  навчитись бути відповідальними за власні професійні обов’язки, за панування моральних принципів у суспільстві, перестати керуватись висловом «моя хата скраю». Краще будувати свою «Європу» в Україні.

Віталій, 33 роки, майстер:

Нам владу треба змінювати – це перший крок. Головна різниця між нами полягає в тому що в нас кожен сам за себе, тому до Європи поки дуже далеко.

 

Вікторія, 19 років, студентка:

Так як я навчаюсь у Польщі, то маю змогу порівнювати наше життя з європейським. Тамтешні люди кардинально відрізняються своїм менталітетом, завжди готові допомогти, вони дуже виховані та ввічливі, власне саме цього українцям і не вистачає. Гадаю що в першу чергу треба змінювати умови в яких знаходиться держава, тоді і люди стануть кращими.

Сергій, 63 роки, пенсіонер:

Лише сили волі, для того аби скинути цю владу.

 

 

Олександра, 27 років, домогосподарка:

Не вистачає чесного уряду, і сміливості піднятись та сказати: я хочу в Європу. Корупція в нашій країні – ось що є великою різницею між нашими людьми та європейським народом. Також трохи недостатньо почуття відповідальності за свою країну, за «чистоту під ногами», а також за чистоту відношення до інших людей.

Аня, 19 років, студентка:

На мою думку, щоб бути європейцями, перш за все, необхідно бути людьми. Стадом з примітивним мисленням, яке боїться сказати щось на захист свого майбутнього, ми завше встигнемо стати. А для цього нам бракує нормальної влади, і того, хто приведе країну до розквіту, а українців за собою, а не в ярмо. Наш народ вже настільки залякали, що вони бояться й слово сказати на власний захист. Ми повинні думати про майбутнє наших дітей, Європейське майбутнє, а не за підняття російської економіки і деградацію суспільства...

 

Ігор, 43 роки, підприємець:

Міняти владу. Як таке може бути: 10 кілометрів до Європи пройшли, метр залишився ми назад повертаємо? Це ж смішно.

 

 

Віктор, 30 років, безробітний:

Головна різниця між нами це менталітет. В нас люди не доброзичливі, кожен думає про свою вигоду, всі одне одному заздрять а про ввічливість забули.

Ірина, 50 років, музикант:

Гадаю що єдине чого нам не вистачає - це віра у свої можливості.

 

 

 

 

Наша держава взяла курс на Захід. Та те, що Україні європейськості не вистачає,  можна простежити у всіх сферах починаючи з освіти, доріг, медицина та закінчуючи культурою і ставленням до інших. Нам варто врешті решт зрозуміти, що в один день все не зміниться. Покращень не слід чекати склавши руки, треба, в першу чергу змінювати себе.

Віка Загнетова