images/stories/logosait.jpg

 

Репортаж


Опалювальний сезон у Тернополі розпочнеться вчасно

Четвер, 09 жовтня 2014, 07:23

Опалювальний сезон у Тернополі, згідно законодавства, може розпочатися з 15 жовтня при середньодобовій температурі +8 градусів. Проте цього року уряд вніс ще одну норму, згідно якої початок опалювального сезону керівництво міста повинне погодити ще й з Кабінетом міністрів України. Про це розповідає міський голова Сергій Надал.

«Передбачається, що до 20 жовтня температура повітря вночі буде від 2 до 7 градусів тепла, а у день від 13 до 20 градусів. При таких показниках немає об’єктивних причин розпочинати опалювальний сезон, - коментує Сергій Надал. – Проте всі об’єкти теплопостачання у Тернополі готові до опалювального сезону, як тільки середньодобова температура буде нижче 8 градусів, ми починаємо працювати. Звичайно, що подамо необхідні документи про початок опалення квартир у Кабмін, проте розпочнемо цей сезон вчасно, навіть за імовірних будь-яких зволікань в уряді».

Що ж до лімітів використання газу, які затвердив уряд для Тернополя, то у вересні місто не перевищило норму. Причому подавалася гаряча вода за звичним графіком.

За інформацією Міськради

 

До бюджету надійшло майже 6 млн. грн. військового збору

Середа, 08 жовтня 2014, 07:17

З 3 серпня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів», яким, зокрема, запроваджено військовий збір. Вже на сьогодні до державного бюджету платники податків перерахували 5, 7 млн. грн. «військового податку».

Податківці нагадують, що військовий збір встановлено тимчасово, до 1 січня 2015 року зі ставкою 1, 5 відсотка від об’єкта оподаткування. Об’єктом оподаткування є доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею.


Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ Міндоходів у Тернопільській області

Шовіністична істерія Росії

Вівторок, 07 жовтня 2014, 11:44

Запас державного маразму в Росії дозволить в такому вигляді існувати їй ще рік-півтора, потім масова шизофренія піде на спад.

Росіяни не можуть змиритися з фактом, що Україна має право на самовизначення, і від цього всі біди України, пише російський публіцист Олександр Невзоров в своїй колонці на «Ехо Москви». Сьогоднішній текст він назвав «Шовіністична істерія Росії».

Подаємо мовою оригіналу:

 

На самом деле в России ничего не происходит. И это «ничего» украшено самой нелепой, шовинистической, глупейшей истерией, из за которой стране позже будет мучительно стыдно. Потому что настоящая Россия – это же не черносотенные мракобесы, не Кремль, не те люди, которые в Украине рвут на себе грязные тельняшки и орут «Крымнаш». Они не понимают, какие беды заключены в этих словах для них лично и для государства. Для меня в слове Россия закодирована фамилия Павлова, Циолковского, Добролюбова, Писарева. То есть она не имеет ничего общего с тем милитаризованным кошмаром, которым страна представляется жителям Украины.

Причем представляется справедливо, заслуженно. Поскольку несчастье украинской земли в том, что она всегда считалась домработницей, крепостной Москвы. И вдруг эта крепостная вздумала сбежать, да еще и в галошах барыни. Следовательно, настигнуть, волосы выдрать, выпороть до крови и чтобы больше никогда не смела даже подумывать об этом.

Но Украина оказалась самостоятельным национальным образованием, народом, страной со своими героями и идеологией.

В России многие возмущаются Степаном Бандерой, ну и что? Бандера ведь в известной степени – один из героев украинского народа. У французов тоже есть крайне несимпатичный нам персонаж, который вообще Москву сжег. И тем не менее никто почему-то французам не предъявляет претензии, что они, видите ли, к Наполеону относятся хорошо и проводят мероприятия, посвященные его памяти.

Русские очень не хотят признавать тот факт, что Украина – государство, имеющее свой язык и право на абсолютное самоопределение. Вот это раздражает больше всего, но раздражает не ту настоящую Россию, о которой я говорил. То есть не людей, которые всерьез занимаются прогрессом, историей, искусством, наукой, а зомбированное телевизором большинство.

Причем выяснилось: чем более примитивное, одноклеточное зомбирование, тем публика с большим восторгом это воспринимает. Это в известной степени кристаллизируется в так называемой национальной русской идее – заявить о том, что мы особенные, исключительные, а всех, кто не согласен, во имя любви и доброты заклеймить маской позора и презрения. Это наше любимое занятие на протяжении многих веков.

Если бы на посту президента РФ был не Владимир Путин, а кто-нибудь тупее, то мы бы даже не смогли нормально беседовать по телефону, говоря о главе страны. Предположим, что вместо аккуратного и взвешивающего все 50 тыс. раз чекиста Путина пришел человек, который полностью пошел на поводу народного настроения, митингов, торжествующих мракобесов, шовинистическо-милитаристской истерики – тогда ситуация была бы гораздо хуже. Путин вменяемый и осторожный человек. И, как бы парадоксально это ни звучало, предельно точен в крайне неприятных вопросах.

Парадокс, но он работает сдерживающим фактором. В любом обществе правитель всегда детерминирован тем народом, которым управляет. Не бывает чудес, когда царь не зависит от толпы. Путин в не менее сложном положении, чем остальные. Но, например, донбасская проблема имеет чудовищную особенность – никто не понимает, как ее закончить. Это драма без прописанного финала. Как ее начать, было понятно – нужно было сформировать несколько, по сути, террористических групп и посмотреть, что будет.

В надежде на то, что обескровленная и деморализованная последними событиями Украина тут же воздвигнет кирпичную стену между собой и юго-востоком страны. Но этого не произошло. Украина, вдруг стиснув зубы, наспех перевязавшись, встала и пошла крушить, выигрывая в самой сложной из всех войн – войне с террористами. Что меня, честно говоря, удивляет – не понимаю, откуда у украинцев силы и возможности.

Некоторые русские в Донбассе воюют за деньги, некоторые – за возможность получить право убивать. Потому что подонков много – тех, кто не имеет возможности удовлетворить потребность убивать в подворотне. Они теперь играют в войнушку на востоке Украины. Ведь потребность убивать устойчиво сохраняется у определенного процента людей.

Есть в Донбассе и исключительные с военной и человеческой точки зрения весьма храбрые и великодушные люди, но оказавшиеся там и тоже ставшие террористами. Я сознательно употребляю этот термин. Есть такое понятие – тактика ведения боевых действий. Так вот, эта тактика [в случае с ДНР-ЛНР] именно террористическая – прятаться за поликлиниками, молочными магазинами. И все жертвы в Донбассе – все по вине террористов, а не украинской армии.

На протяжении пяти-семи лет в России мозги населения обрабатывает РПЦ [Русская православная церковь] со своей идей русского мира, русской богоизбранности. И делает это достаточно успешно, если посмотреть на процент религиозно-идеологических фанатиков. В частности, вот Игорь Гиркин, религиозный фанатик-террорист, он вполне обаятельный, симпатичный человек. И Усама бин Ладен в жизни не был совсем уж чудовищем, как о нем рассказывает американская разведка или СМИ – он был образованным, тонким, очень своеобразным человеком и не производил впечатление монстра, с клыков которого капает кровь.

Террористы – это ведь необязательно заросшие шерстью твари, тупо хрюкающие и убивающие. Они бывают всякими. И религиозный Гиркин относится к числу тех самых обаятельных террористов.

Проект Новороссия захлопывается, как шкатулка. Рано или поздно будут вскрыты все могильники, откроются все подвалы и соберутся все заявления об «отжатом», украденном, изнасилованном. И все эти герои Новороссии получат пахучий, просоленный, как их камуфляжные майки, статус международных преступников.

Я думаю, что Украина будет их искать и находить повсюду, уже в рамках международного права. Поэтому спрятаться совсем и навсегда тому же Гиркину не удастся, хотя он и вернулся в места постоянной дислокации – в Россию. А захлопывается проект, потому что для всех очевидно – невозможно ответить на один единственный вопрос – «зачем?».

Вот на все вопросы можно ответить: где, какой длины усы у Гиркина и какого роста боевик Моторола. Но никто не может ответить на вопрос «зачем, на хрена это нужно?». Зачем нужна смертельная вражда с самими близкими людьми, на которых мы всегда могли бы в тяжелую минуту опереться? На что мы поменяли эту дружбу, родственность и любовь? Это непонятно никому.
Запреты в России импортной еды, алкоголя, одежды – на самом деле это даже очень хорошо. Потому что чашу маразма нужно пить до дна. До боли и колик. Когда маразм начинает причинять существенные проблемы и неприятности каждому отдельному человеку, тогда его маразматическая сущность становится очевидной.

Для нас эти санкции обойдутся дорого, потому что Россия абсолютно не самостоятельная во всех вопросах. Я уже не говорю о культуре, науке, технологиях. Мы все никак не можем набраться мужества и признать, что Россия пусть и больная, увечная, несчастная, но часть Европы.

Вся наша цивилизация европейская. Всякий, кто всмотрится в сегодняшнюю жизнь, ничего русского ни в каком смысле этого слова не увидит. Для страны конфликт с Европой смерти подобен.

При том, что милитаристский угар России мне тоже совершенно непонятен. Просто я неоднократно видел российскую армию в деле, видел, как она трагически проиграла войну малюсенькой Чечне – от силы 3–5 тыс. отчаянных чеченцев решили противостоять всей машине российской армии.

А если базироваться на моих личных ощущениях и как автомобилист смотрит на стрелочку – сколько у него осталось бензина, то запас государственного маразма в России позволит в таком виде существовать еще год-полтора. Потом, если не найдет заправку – а она ее не найдет, потому что маразм того образца, который движет РФ, больше в мире нигде не известен, – массовая шизофрения пойдет на убыль. А когда запасы маразма закончатся, вероятно, изменится многое в России – и так, как нам было даже страшно предположить.

 

Олександр Невзоров,

в минулому – радянський і російський журналіст, телеведучий, депутат Держдуми чотирьох скликань

 

Терористи в Донецьку воюють з «українськими кіборгами»

Вівторок, 07 жовтня 2014, 11:40

Один із бойовиків «ДНР» розповів про те, як вони безперестанно штурмують Донецький аеропорт, але ніяк не можуть здолати українських військових, які його охороняють. Серед «ДНРівців» вже навіть ходять легенди, мовляв, аеропорт охороняють кіборги.

Про це зокрема розповів харків’янин Сергій Сергєєв на своїй сторінці у Facebook:

– Якось до нас прибився біженець із Донецька і попросився на роботу. Стали його називати «сепаратистом». Одного дня він через Skype вирішив поцікавитися у свого колишнього співробітника, який воює за «ДНР», як у нього йдуть справи. Ось, яку відповідь почули всі співробітники нашого офісу:

– «Не знаю, хто захищає Донецький аеропорт, але ми їх три місяці звідти вибити не можемо. Пробували штурмувати – нам таких пі….лєй «вломили» – ми відійшли. Почали накривати їх «Градами» – вони пірнають у підземні колектори каналізації. Після обстрілу ми тільки починаємо наступати, як вони виповзають з колекторів і знову нам дають прос…атися. Вирішили ми якось колектори залити стоками каналізації. Знов зафігачили їх «Градами» – вони під землю – ми заливаємо колектори. І типу захоплюємо територію аеропорту. Вони по колекторах перебралися аж до Авдіївки – піднялися наверх – повернулися в аеропорт і знову нам наваляли і нас вигнали. При цьому захопили нашу зброю, нашу техніку і взяли у нас кілька десятків полонених, яких загнали в нами ж затоплений гім…ом колектор і закрили на замок.

Далі у них почалися проблеми з хавчиком (бо Порошенко шоколадних цукерок їм не надіслав). Вони вночі роблять вилазку в Донецьк – беруть у полон ще кілька десятків наших – підсрачниками женуть в аеропорт і звідти вимінюють їх (а заодно й тих наших, хто в колекторі гім…но нюхав) на три тонни хавчика (переважно тушонка). Я не знаю, хто там сидить, але це не люди – це якісь кіборги!», – розповів сепаратист.

Нагадаємо, терористи впродовж останніх трьох місяців безуспішно намагаються захопити аеропорт у Донецьку. Українських захисників там небагато, але вони не те що не здаються ворогові, а ще й контратакують, утримуючи важливий для українських військ об'єкт.

Адам Стрижнюк

Як я їздив до Луганська за своїми речами

Вівторок, 07 жовтня 2014, 11:24

Я повернувся з чергової поїздки до Луганська. Своїми очима побачив, як Луганськ перетворюється на справжню «столицю»: місто впевнено заростає бур’яном, в деяких місцях з’явилися світло, в інших – вода, ще рідше ці звичайні блага цивілізації можна зустріти разом. В центрі міста нарешті з’явився зв’язок МТС.

Що таке супермаркет, можна забути на невизначений час – ринок рулить. Хочеш вести бізнес, будь ласка, але тільки з «Рашею» і, відповідно, тільки контрабандний, оскільки офіційних поставок з-за кордону чекати не доводиться. З рештою України торгувати не можна, нехай товари з «Рашки» дорожчі, не такі якісні, але зате за них все одно віддадуть свої останні кровні голодні луганчани. Не скажу, що всі прямо-таки бідують, але грошей у місті з кожним днем стає все менше.

Якийсь товар в Україну вивезти – це взагалі на грані фантастики. Гаслом «Ни крошки укропам!» прямо просочене повітря в районі адміністрації, а те, що з голою ...опою сидимо, нічого: «Расея» нам поможет!»

У багатьох місцевих жителів завидна ейфорія від того, що відбувається і повне заперечення реальності. Вираз: «Как сделать человеку хорошо? Сначала плохо, а потом как было», – знайшов своє чергове підтвердження. Як було, ще не стало, але вже багато хто відчуває щеняче захоплення від того, що вони живуть у «столиці». Особливо це помітно серед місцевого ополчення, яке уявляє себе господарями життя, хоча насправді –  це така ж обдурена частина луганського люду. Від цього прозріння цій частині буде ще болючіше, якщо, звичайно, таке прозріння колись настане.

Відвідав один з неоднозначних блокпостів Луганська в районі ЗОШ №39 під назвою «7-й км». Нарешті його почали розбирати.


120 людей, більшість з яких – це Вергунські наркомани і алкоголіки, під проводом тричі «зека», остаточно «задовбали» навіть керів

З їхніх досягнень: пограбований завод «Каре», нафтобаза і ще кілька невеликих підприємств. Зламана щелепа господаря МПП «Клен» за відмову віддати сівалку (навіщо вона їм взагалі була потрібна?), і це незважаючи на те, що він громадянин РФ. Ну і найголовніше – систематичний обстріл міста з мінометів. Про віджатий транспорт я вже навіть не заїкаюся.ництво ЛНР. Мешканці блокпоста живенько розтягнули озброєння по домівках і залишили там аж одного чергового.

Помітив, що кількість машин з включеними «аварійками» знизилася, оскільки мода серед ополченців на те, щоб тебе бачили здалеку, мабуть проходить.

Загалом же враження від міста трохи кращі, ніж у минулі поїздки, народу більше, стало трішки чистіше, хоча обманюватися не треба. Перший же несерйозний катаклізм у вигляді різких поривів вітру начисто позбавив електропостачання все місто на добу, а попереду – зима. Вона-то й розставить все по своїх місцях. Пощастить тим, у кого автономне опалення, але це тільки якщо світло у них буде. Ну і приватному сектору, де котли без електрики працюють.

Оскільки будь-яка малесенька аварія в системі ЖКГ є на нинішній день справжньою катастрофою міського масштабу, питання про повернення в місто на порядок денний ставити ще рано.

З дітьми в місто надовго приїжджати взагалі нікому не раджу, оскільки якщо ваша дитина, не дай Бог, захворіє, то лікувати її просто нічим, хіба що бубном шаманським бити і травами обкурювати. Працюючих аптек не бачив жодної, хоча кажуть, що є – про них можна дізнатися за 300-метровими чергами.

В деякі торговельні та офісні центри потрапити неможливо, оскільки вони «націоналізовані» з усім майном, що перебуває усередині. Багато торговців і підприємців залишилися без товару і офісної техніки з меблями.

В місто можна в’їхати спокійно, навіть багажник не завжди дивляться, виїхати теж без проблем.

Нововведення: при в’їзді та виїзді запитують, де працював до війни. Якось запитав: «Навіщо?». Сказали: «Таке розпорядження». Людям з «завидними» професіями: водіям спецтехніки, лікарям, вчителям, електрикам та іншим вузькопрофільним спеціалістам не раджу зізнаватися у своїх уміннях, оскільки у вас є всі реальні шанси стати невиїзними і працювати за їжу. Про силовиків колишніх взагалі мовчу.

З розстрільними списками мене ніхто не звіряв, оскільки навряд чи вони взагалі існують, хоча не виключено, що такі справді є.

Загалом, мордор, який колись називався Луганськом, підфарбовує губи і чекає своїх мешканців. Тільки тим, хто ризикнув повернутися назавжди, хочу нагадати, що за нафарбованими губами ховається щелепа з гострими гнилими зубами і смердючим запахом з утроби.

 

Історія, написана у Facebook користувачем групи

«Європейський Луганськ - громадський сектор»

 

Сторінка 1147 з 1173

«ПочатокПопередня1141114211431144114511461147114811491150НаступнаКінець»
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

вугілля і дрова

Банер