Хто стоїть на Майдані? Портрет Євромайдану від соціологів

Понеділок, 16 грудня 2013, 03:13

10 грудня у Києві соціологи оприлюднили колективний портрет Євромайдану. На основі опитувань, проведених 7-8 грудня, науковці зробили такі висновки: по-перше, Майдан є аполітичним, по-друге, він більш суворий, ніж Помаранчевий майдан. І, по-третє, він об’єднав людей справді з усієї України. Опитування провели експерти Київського міжнародного інституту соціології і Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва».

Майдан 2013 – це місце, де зібралися здебільшого чоловіки (більше половини мітингувальників) молодшого і середнього віку (більшість – від 29 до 46 років), з вищою освітою (64 відсотки учасників акцій на Майдані), які представляють усі регіони країни.

«Майданівці» вимагають від влади звільнити заарештованих раніше учасників мирних акцій, припинити репресії і відправити уряд у відставку (понад 80 відсотків респондентів), покарати винних у побитті мирних демонстрантів 30 листопада, і підписати угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом (цього домагаються більше ніж половина учасників акцій на Майдані).

Бліцопитування серед мітингувальників

Тим часом, «Радіо Свобода» провело бліцопитування серед мітингувальників, щоб з’ясувати, що це за люди, що спонукало їх приїхати до Києва і вийти на Майдан.

 

– Сергій із Дніпродзержинська, з 2 грудня у Києві на Майдані:

«По-перше, я не визнаю Віктора Януковича своїм президентом як громадянин України. По-друге, я обурений наближенням курсу держави до Митного, так званого, «мутного союзу». Я все життя втікав від радянщини і на 55-му році «прибіг» знову до того ж совка. А тоді додалися кийки на Майдані, побиття людей».

 

– Мітингувальник із міста Нова Каховка, що на Херсонщині, попросив не називати його імені, оскільки він є приватним підприємцем і боїться за свій бізнес:

«Я при будь-якій владі живу добре, гроші потроху заробляю, – каже він. – Але як кинути оком довкола, то податкова служба починає нагліти, вже не просто податки вимагає, а якісь додаткові збори. Тому я тут, щоб захистити свою гідність».

 

– Ірина приїхала на Майдан із Фастова:

«На Майдані стою давненько, шістнадцятий день. Перший аргумент, чому я тут – це нормальна старість для моєї мами, а другий – це моє майбутнє і все інше. Цю владу потрібно змінювати».

 

Більшість «майданівців» зазначає, що готові стояти до кінця, доки влада не пристане на їхні вимоги.

Українець - це європеєць?

Вівторок, 03 грудня 2013, 13:50

З географічної точки зору не виникає жодних сумнівів у тому, що Україна - це Європа. Проте чи дотягують наша культура, психологія і менталітет до західних стандартів? Ми поцікавились чого ж не вистачає українцям для того, аби стати повноцінними  європейцями?

Тарас, 22 роки ді-джей:

Українцям в першу чергу бракує культури і менталітету. Окрім цього на Заході вже давно немає такого хабарництва як у нас. Європейці по своїй природі є більш відкритими у спілкуванні, адже вони не бояться довіряти іншим. Та й узагалі життя там простіше і дешевше, а на звичайну зарплату можна дозволити собі набагато більше ніж у нас.

 

Юлія, 19 років, студентка:

Як на мене, українці взагалі мають погане уявлення про те, що таке Європа. Було б непогано усвідомити хто ми, а потім вже прагнути чогось іншого. Нам варто  навчитись бути відповідальними за власні професійні обов’язки, за панування моральних принципів у суспільстві, перестати керуватись висловом «моя хата скраю». Краще будувати свою «Європу» в Україні.

Віталій, 33 роки, майстер:

Нам владу треба змінювати – це перший крок. Головна різниця між нами полягає в тому що в нас кожен сам за себе, тому до Європи поки дуже далеко.

 

Вікторія, 19 років, студентка:

Так як я навчаюсь у Польщі, то маю змогу порівнювати наше життя з європейським. Тамтешні люди кардинально відрізняються своїм менталітетом, завжди готові допомогти, вони дуже виховані та ввічливі, власне саме цього українцям і не вистачає. Гадаю що в першу чергу треба змінювати умови в яких знаходиться держава, тоді і люди стануть кращими.

Сергій, 63 роки, пенсіонер:

Лише сили волі, для того аби скинути цю владу.

 

 

Олександра, 27 років, домогосподарка:

Не вистачає чесного уряду, і сміливості піднятись та сказати: я хочу в Європу. Корупція в нашій країні – ось що є великою різницею між нашими людьми та європейським народом. Також трохи недостатньо почуття відповідальності за свою країну, за «чистоту під ногами», а також за чистоту відношення до інших людей.

Аня, 19 років, студентка:

На мою думку, щоб бути європейцями, перш за все, необхідно бути людьми. Стадом з примітивним мисленням, яке боїться сказати щось на захист свого майбутнього, ми завше встигнемо стати. А для цього нам бракує нормальної влади, і того, хто приведе країну до розквіту, а українців за собою, а не в ярмо. Наш народ вже настільки залякали, що вони бояться й слово сказати на власний захист. Ми повинні думати про майбутнє наших дітей, Європейське майбутнє, а не за підняття російської економіки і деградацію суспільства...

 

Ігор, 43 роки, підприємець:

Міняти владу. Як таке може бути: 10 кілометрів до Європи пройшли, метр залишився ми назад повертаємо? Це ж смішно.

 

 

Віктор, 30 років, безробітний:

Головна різниця між нами це менталітет. В нас люди не доброзичливі, кожен думає про свою вигоду, всі одне одному заздрять а про ввічливість забули.

Ірина, 50 років, музикант:

Гадаю що єдине чого нам не вистачає - це віра у свої можливості.

 

 

 

 

Наша держава взяла курс на Захід. Та те, що Україні європейськості не вистачає,  можна простежити у всіх сферах починаючи з освіти, доріг, медицина та закінчуючи культурою і ставленням до інших. Нам варто врешті решт зрозуміти, що в один день все не зміниться. Покращень не слід чекати склавши руки, треба, в першу чергу змінювати себе.

Віка Загнетова

Чого хочуть українці

Вівторок, 03 грудня 2013, 13:15

Дані першого панєвропейського дослідження цінностей різних народів Європи показує середнього українця як інфантильного, зацикленого на матеріальних цінностях індивідуума, нездатного радіти життю. Виною всьому – радянське минуле і бідне теперішнє

Коли австрійцеві Отто Шайберу, який пропрацював у Києві понад два роки фінансовим директором філії однієї з міжнародних телекомунікаційних компаній, його київські керівники виділили в якості службової машини величезний дорогий позашляховик «Chevrolet Suburban», він був злегка шокований.

«Коли зрозумів, що витрати для фірми з оплати мого пального будуть надмірними, то попросив поміняти позашляховик на компактнішу машину, – цитує іноземця журнал «Корреспондент». – Коли ж озвучив своє прохання, то побачив здивування на обличчях українських колег, які приїжджали до офісу виключно на дуже великих машинах. Для них моє прохання було схоже на самоініційовану втрату статусу – у їх розумінні це щось принизливе».

Прагнення середнього українця, а також близьких йому за менталітетом вихідців з колишнього СРСР виглядати краще, ніж вони можуть собі дозволити, і заклопотаність матеріальним добробутом і статусом – перше, що впадає в очі приїжджим європейцям.

Це підтверджують і результати дослідження 2010 року «Базові цінності росіян в європейському контексті», в рамках якого співробітники Інституту соціології Російської академії наук Володимир Магун і Максим Руднєв за вісьмома параметрами проаналізували цінності громадян 25 країн Старого Світу, включаючи українців. Робота проводилася спільно з проектом «Європейське соціальне дослідження» – багаторічним порівняльним аналізом зміни установок, поглядів, цінностей і поведінки населення Європи.

«Україна значно випереджає решту країн [Європи] за тим компонентом, у фокусі якого – багатство і влада над людьми, але не демонстрація своїх здібностей», – з жалем констатує Магун, додаючи, що схожі результати в цій дисципліні, щоправда, показали і його співвітчизники. Лідирують же в цьому компоненті литовці.

До головної риси типового українця дослідники додають ще декілька – заклопотаність власною безпекою, невміння самостійно приймати рішення, насторожене ставлення до змін, слабовиражене прагнення радіти життю. Всі вони, на думку аналітиків, породжені головним чином однією обставиною – невпевненістю в завтрашньому дні.

У цьому громадяни України радикально відрізняються від жителів більшості європейських країн з багатолітньою демократією, низьким індексом корумпованості органів управління і стабільною економікою – наприклад, від скандинавських держав Данії або Швеції і країн північного заходу континенту, таких як Голландія, Бельгія, Франція і Німеччина.

Для німця, наприклад, невпевненість у завтрашньому дні – поняття тимчасове, яке може бути викликане хіба що економічною кризою. Адже народився і виріс він у стабільній державі, і це дає йому серйозні підстави сподіватися на краще. Українцеві в цьому плані набагато важче, оскільки невпевненість у завтрашньому дні для нього – вже не ситуативне явище, а діагноз.

Ментальні риси

29-річний тернопільський менеджер Андрій Корніцький розповідає про свого двоюрідного брата, який знімає малогабаритну однокімнатну квартиру в малопрестижному районі столиці Нова Дарниця, трудиться на двох роботах і при цьому їздить на новенькому позашляховику «Nissan X-Trail» (вартістю $27-29 тис.), купленому в кредит.

Шайбер у «Корреспонденті» доповнює цей індивідуальний портрет спостереженнями за повсякденним життям українців. «Я бачив безліч клієнтів, які, судячи з усього, поки що явно не дотягували до представників середнього класу, – розповідає австрієць. – Але у більшості з них були на руках смартфони вартістю $800-1000. Така невідповідність дивувала. У Європі подібного не зустрінеш».

Так, наприклад, за шкалою «Самоутвердження», яка за методикою дослідження «Базових цінностей» визначає заклопотаність матеріальною стороною буття і соціальним статусом, французи, фіни й іспанці знаходяться у найнижчій частині списку.

Той факт, що для усвідомлення власної спроможності українцям необхідний відповідний матеріальний стан, підтверджують і дані соцопитування експертно-комунікаційної групи «Gorshenin Group», де першим номером у шкалі цінностей 72,4% співвітчизників бачать матеріальну забезпеченість.

При цьому французи, що стоять у кінці шкали «Самоутвердження», – перші зі всіх європейців, хто прагне радіти життю й отримувати від нього задоволення.

З росіянами наші співвітчизники розділили крайню закритість для змін і ризику – в цьому вони займають останні позиції рейтингу, який очолюють Латвія, Нідерланди і Великобританія.

Колишні побратими по соцтабору поступаються Західній Європі і за своїм прагненням до самостійності. Тут у самому хвості шкали до росіян і українців прилучилися поляки, болгари, естонці. Дослідники вважають, що високі місця в графах «Неготовність до прийняття рішень» і «Закритість до змін» відображають, наскільки глибоко в українцеві сидить радянська людина, яка у всьому покладається на державу.

Совок у голові

На жаль, для більшості наших співвітчизників головним чинником особистого успіху є матеріальний добробут. Вочевидь, так склалося історично. Тільки ось за часів Радянського Союзу про це не можна було говорити відкрито. Вже забулося, як в СРСР населення насилу і «по блату» діставало кришталь і килими, які тоді цінувалися як накопичене багатство.

На думку Олександра Стражного, лікаря-психотерапевта й автора книги «Український менталітет», сьогодні принцип «хочешь жить – умей вертеться» так само актуальний, як і 20 років тому, проте докорінно змінилася його суть. «Умій крутитися, щоб заробити більше грошей», – уточнює лікар.

В Україні за часів Незалежності суттєво збільшився розрив між багатими і бідними, а коли спосіб життя багатих став зразком для наслідування на телебаченні і в житті, відбувся сплеск цінностей саме матеріального благополуччя, робить висновок Руднєв.

У Європі доходи 10% найбагатших перевищують доходи 10% найбідніших в шість-десять разів, в Україні ж – у 35 разів, – стверджують експерти. – Публічна демонстрація розкоші багатими на тлі сірих буднів пересічних громадян поїдає останніх зсередини.

На цьому тлі корумпована держава до національного комплексу неповноцінності додає ще страх і невпевненість у власній безпеці і завтрашньому дні.

Фахівці «Gorshenin Group», ґрунтуючись на даних опитувань, говорять, що сьогодні лише 1,2% співвітчизників вірять у те, що не можна купити такі речі, як рішення суду, депутатський мандат, звільнення від кримінальної відповідальності, а також життя і свободу іншої людини. Раніше, за даними експертів, таких було в десятки разів більше.

У спадок від совка, на думку експертів, українцям дісталося й цілковите небажання думати про навколишніх людей і природу. За цим показником вони в самому низу шкали Магуна і Руднєва, тоді як очолюють її французи.

Німця Дітріха Трайса, консультанта у сфері сільського господарства, який 11 років живе в Україні і не раз бував у гостях в українців, завжди вражали «золоті крани у ванній і абсолютно обдертий під’їзд». Трайс запевняє, що в Німеччині швидше б потурбувалися про те, що спільне для всіх, тобто про під’їзд, аніж про індивідуальне – про сантехніку у ванній.

Шлагбаум до Європи

Олексій Антипович, директор української соціологічної групи «Рейтинг», вважає, що середньому співвітчизникові з його системою цінностей не варто нарікати тільки на постійно нестабільну економічну ситуацію в країні – потрібно ще покопирсатися в глибинах своєї власної ментальності.

«На жаль, середньостатистичний українець досить пасивний у плані відстоювання своїх економічних інтересів», – підкреслює соціолог небажання співвітчизників у масі своїй пливти проти течії, ризикувати заради змін у своєму житті. «З одного боку, ми незадоволені рівнем свого заробітчанства, а з іншого – не хочемо під різними приводами займатися власною справою, і натомість покладаємо на владу надії про підвищення зарплат і пенсій», – резюмує Антипович.

Неможливо собі уявити, щоб данець або німець, якому держава надає всі можливості працювати і, головне, заробляти, витрачав свій час у розмовах «про життя», відзначають експерти ще одну рису національної вдачі.

Сюди ж відноситься і любов співвітчизників до балаканини в соціальних мережах, куди перемістилися кухонні дискусії часів застою. Проте у частини експертів, які аналізують ментальність колишніх громадян СРСР, є цьому інше пояснення: люди як і раніше бояться виражати свої протести відкрито.

Антипович так коментує цю рису національної вдачі: «Нашій країні не вистачає, в першу чергу, порядку і законності». А наслідком такого становища справ він вважає зневагу співгромадянами всього суспільного і прагнення займатися тільки задоволенням власних потреб.

У результаті аналітики сходяться в одному: тотальна невіра в державні інститути влади з одного боку й особиста пасивність і байдужість до навколишнього життя з іншого і ставлять невидимий шлагбаум між українцями і жителями більшості країн Європи у тому, що стосується пріоритетних життєвих цінностей.

Адам Стрижнюк

ПОРТРЕТИ НАЦІЙ

Життєві орієнтири жителів різних країни Європи

РОСІЯНИН

Пріоритетні цінності

Дуже високо цінує особисту безпеку і відчуває потребу в захисті з боку сильної держави. Надмірно стурбований визнанням з боку оточуючих, багатством, владою і особистим статусом

Найменш важливі цінності

Не дуже самостійний у прийнятті рішень, не готовий ризикувати і шукати пригод. Мало прагне одержувати задоволення від життя, а також не дуже піклується про ближніх і про природу

ФРАНЦУЗ

Пріоритетні цінності

Краще за інших європейців уміє веселитися і цінує можливість займатися тим, що приносить задоволення. Крім того, вкрай цінує рівність, піклується про близьких людей і про стан навколишнього середовища

Найменш важливі цінності

Для нього абсолютно нічого не означають статус, престиж, багатство і владу. Мало думає про особисту безпеку

ГОЛЛАНДЕЦЬ

Пріоритетні цінності

Високо цінує можливість самостійно приймати рішення і творчо підходити до вирішення проблем. Завжди готовий ризикувати, любить все нове

Найменш важливі цінності

Не дуже стурбований особистою безпекою, а також необхідністю слідувати традиціям. Незалежний від громадської думки

НІМЕЦЬ

Пріоритетні цінності

Головні пріоритети – самостійність у прийнятті рішень і можливість творчо підходити до вирішення проблем

Найменш важливі цінності

Не схильний йти на ризик, мало прихильний до традицій. Відчуває себе комфортно, не піклуючись про громадську думку

ЛАТИШ

Пріоритетні цінності

Завжди радий ризикнути, відкритий назустріч новому. При цьому високо цінує багатство, прагнучи до самоствердження

Найменш важливі цінності

Не прихильний до традицій і не залежить від громадської думки. Благополуччя оточуючих, як і питання екології, його мало турбує

ПОЛЯК

Пріоритетні цінності

Більше за інших європейців наслідує традиції і турбується про думку оточуючих. Дуже цінує особисту безпеку, вважаючи, що держава повинна її забезпечувати повною мірою

Найменш важливі цінності

Не дуже самостійний у прийнятті рішень. Гедонізм також не входить до переліку життєвих пріоритетів

ШВЕЙЦАРЕЦЬ

Пріоритетні цінності

Головні орієнтири для нього – благополуччя навколишніх людей, турбота про природу, вкрай важлива самостійність при прийнятті рішень. Не менше цінує можливість повеселитися й отримати задоволення від життя

Найменш важливі цінності

Абсолютно не піклується про самоствердження: статус, владу, багатство і успішність значать для нього вкрай мало. Також мало турбується про особисту безпеку і про традиції, закриваючи очі на громадську думку

На основі даних European Social Survey

«Коли досягнула мети впала в депресію»

Вівторок, 03 грудня 2013, 12:36

Різні життєві історії, провали, перемоги, розчарування та натхнення звели разом 30 учасників тернопільської «Бізнес-школи». Кожен з цих молодих людей багато пережив у своєму житті, але кожен вірить, що весь здобутий досвід – це лише шлях, який треба пройти.

Нагадуємо, що розпочала перший сезон навчання тернопільська «Бізнес-школа» від тренінгової компанії «O.Vitta» 7 листопада і триватиме до середини лютого.

«Все пройде!»

Минулого тижня відбулося третє заняття. Більшість тем тренінгу були присвячені антистресовим ситуаціям.

-          Розповім вам одну легенду, - каже тренер «Бізнес-школи» Микола Сапсан. – Один із наймудріших і найбагатших древніх царів Соломон також часто впадав у розпач через несприятливі життєві обставини. Одного разу він попросив свого радника, щоб той зробив щось таке, що би розвеселяло в години смутку. Через якийсь час радник подарував йому колечко. І сказав, що, коли царю буде сумно нехай крутить його на пальці. І от прийшов момент, коли у володіннях царя виникли проблеми. Соломон дуже засмутився, бо не міг знайти виходу із ситуації. Тут він згадав про колечко. Почав крутити його на пальці і побачив напис: «Все проходить!». Він задумався, заспокоївся і вирішив, що справді деякі неприємності варто просто перечекати. Та прийшов час, коли колечко уже не допомагало. Соломон крутив його, крутив, а нерви і смуток не проходили. Він вийшов з палацу, пішов до річки і вирішив викинути колечко у воду. Аж тут побачив на зворотній стороні ще один напис: «І це також пройде!».

Завершилося заняття спільним обговоренням наболілих тем і окресленням конкретних планів. Про те, як учасники виконують ці плани, з якими стикаються перешкодами, яких успіхів досягнули, ми будемо розповідати пізніше.

Другий сезон – уже скоро!

Окрім того, повідомляємо, що компанія «O.Vitta» вже оголосила набір у другий сезон проекту «Бізнес-школа». Його планують запустити в середині грудня, паралельно з першим сезоном. Займатимуться учасники також один раз в тиждень протягом трьох місяців. За час навчання будуть розглядатися теми бізнесу, започаткування власної справи, самопізнання, самовдосконалення. Учасники вчитимуться виходити з різних стресових ситуацій, вести переговори, справлятися з конфліктними ситуаціями, ставити собі конкретні цілі та легко досягати їх.

Зареєструватися на другий сезон проекту «Бізнес-школи» ви можете за номером (067) 351-82-18 або на сайті www.ovitta.com.

А поки – знайомимося з новою четвіркою учасників проекту «Бізнес-школа».

Володимир Прус (21 р.), студент

Я прийшов у «Бізнес школу» тому, що хочу бути впевнений в тому, що, незважаючи на економічну ситуацію в Україні або мого фінансового становища, у мене буде можливість відкрити власну справу. Я хочу започаткувати свій бізнес, від якого буду отримувати як матеріальне, так і моральне задоволення.

Сподіваюсь, що «Бізнес-школа» дасть мені саме ті знання які потрібні для хорошого початку. По суті, я захотів вийти зі своєї зони комфорту і попробувати щось нове. Тому я вирішив, що «Бізнес-школа» найкраще підходить для цієї мети.

Ірина Кулик (45 р.), сфера легкої промисловості

Були в моєму житті різні ситуації і різні події. Напевне як і в багатьох людей, які мають в житті все, що хочуть, а в якийсь момент розуміють, що втрачають це, відбувається певне переосмислення своїх цілей і прагнень. Адже гроші - це річ, яка легко приходить, і легко відходить. Але всі ці труднощі я прийняла і пережила.

Тепер маю хорошу роботу. Я задоволена своїм керівництвом і колективом. Мені дуже приємно з ними працювати. І хочеться бути в компанії якомога кориснішою. Хочеться приносити радість своїм клієнтам. Тому й вирішила, що для того, щоб підвищити кількість продаж і збільшення прибутку в компанії мені потрібні деякі додаткові знання. Прийшла я в «Бізнес-школу» саме за ними. І сподіваюся, що все у мене вдасться.

Мар’єнко Христина (32 р.), директор автоцентру «Форд»

Довгий час я працювала керівником відділу з продаж в тернопільському автоцентрі «Форд». Все почалося у 2012 році. Тоді я поставила собі за мету досягнути більших результатів, ніж коли-небудь до цього. Мій план був таким – щоб наш відділ продав за рік найбільшу кількість автомобілів, аніж інші салони «Форд» по всій Україні. Я наполегливо працювала і досягнула цієї мети.

Але в той момент, коли я отримала таку очікувану перемогу і нагороду, я зрозуміла, що це не те, чого я прагнула. В ті дні, коли я з ніг падала, аби тільки досягнути своєї цілі, в мене було таке натхнення і бажання працювати. А потім – все, ціль досягнута і залишився якийсь глухий кут. Я вже навіть почала влазити в депресію. Здавалося, що нема вже більше до чого прагнути. Я хотіла зрозуміти, що можу ще зробити корисного, але не знала. Тоді я й вирішила прийти на бізнес-тренінг. Після декількох одноденних тренінгів я записалася в тримісячну «Бізнес-школу». Тепер я зрозуміла, що  переді мною відкривається величезна кількість можливостей. Головне – зуміти розкрити свої таланти. Зараз я уже директор автоцентру «Форд» в Тернополі. І наступна моя мета – зробити наш автоцентр місцем, куди люди будуть приходити з радістю і усмішкою. Хочу, щоб наша компанія стала корисною людям і щоб вони поверталися до нас знову і знову.

Оксана Бартосевич (34 р.), сфера продаж

Я весь час жила чужим життям. І тільки після ряду тренінгів це зрозуміла. В мене було багато проблем як на роботі, так і в спілкуванні з близькими людьми. Здавалося, що мені нічого не залишилося робити, хіба плакатися на своє невдале життя.

А після того як я пройшла певний курс одноденних занять з тренером я подивилася на світ зовсім іншими очима. Хоча спочатку я й до цього поставилася скептично. Мені здавалося, що це даремна трата часу. Я не хотіла виконувати того, що мені казали.

А потім стала помічати як в моєму житті почали відбуватися позитивні зміни. В мене з’явилися знайомства, про які я навіть не мріяла. Я почала притягувати до себе позитивних та успішних людей. Я відкрила очі і побачила, що поряд зі мною знаходяться речі, яких я раніше не бачила. Я навчилася відстоювати свою думку і жити своїм життям, а не чужим.

Після цього я вирішила йти дальше і записалася в «Бізнес-школу». Сподіваюся, що вона допоможе мені повністю реалізувати себе.