Як я їздив до Луганська за своїми речами
Вівторок, 07 жовтня 2014, 11:24
Я повернувся з чергової поїздки до Луганська. Своїми очима побачив, як Луганськ перетворюється на справжню «столицю»: місто впевнено заростає бур’яном, в деяких місцях з’явилися світло, в інших – вода, ще рідше ці звичайні блага цивілізації можна зустріти разом. В центрі міста нарешті з’явився зв’язок МТС.
Що таке супермаркет, можна забути на невизначений час – ринок рулить. Хочеш вести бізнес, будь ласка, але тільки з «Рашею» і, відповідно, тільки контрабандний, оскільки офіційних поставок з-за кордону чекати не доводиться. З рештою України торгувати не можна, нехай товари з «Рашки» дорожчі, не такі якісні, але зате за них все одно віддадуть свої останні кровні голодні луганчани. Не скажу, що всі прямо-таки бідують, але грошей у місті з кожним днем стає все менше.
Якийсь товар в Україну вивезти – це взагалі на грані фантастики. Гаслом «Ни крошки укропам!» прямо просочене повітря в районі адміністрації, а те, що з голою ...опою сидимо, нічого: «Расея» нам поможет!»
У багатьох місцевих жителів завидна ейфорія від того, що відбувається і повне заперечення реальності. Вираз: «Как сделать человеку хорошо? Сначала плохо, а потом как было», – знайшов своє чергове підтвердження. Як було, ще не стало, але вже багато хто відчуває щеняче захоплення від того, що вони живуть у «столиці». Особливо це помітно серед місцевого ополчення, яке уявляє себе господарями життя, хоча насправді – це така ж обдурена частина луганського люду. Від цього прозріння цій частині буде ще болючіше, якщо, звичайно, таке прозріння колись настане.
Відвідав один з неоднозначних блокпостів Луганська в районі ЗОШ №39 під назвою «7-й км». Нарешті його почали розбирати.
120 людей, більшість з яких – це Вергунські наркомани і алкоголіки, під проводом тричі «зека», остаточно «задовбали» навіть керів
З їхніх досягнень: пограбований завод «Каре», нафтобаза і ще кілька невеликих підприємств. Зламана щелепа господаря МПП «Клен» за відмову віддати сівалку (навіщо вона їм взагалі була потрібна?), і це незважаючи на те, що він громадянин РФ. Ну і найголовніше – систематичний обстріл міста з мінометів. Про віджатий транспорт я вже навіть не заїкаюся.ництво ЛНР. Мешканці блокпоста живенько розтягнули озброєння по домівках і залишили там аж одного чергового.
Помітив, що кількість машин з включеними «аварійками» знизилася, оскільки мода серед ополченців на те, щоб тебе бачили здалеку, мабуть проходить.
Загалом же враження від міста трохи кращі, ніж у минулі поїздки, народу більше, стало трішки чистіше, хоча обманюватися не треба. Перший же несерйозний катаклізм у вигляді різких поривів вітру начисто позбавив електропостачання все місто на добу, а попереду – зима. Вона-то й розставить все по своїх місцях. Пощастить тим, у кого автономне опалення, але це тільки якщо світло у них буде. Ну і приватному сектору, де котли без електрики працюють.
Оскільки будь-яка малесенька аварія в системі ЖКГ є на нинішній день справжньою катастрофою міського масштабу, питання про повернення в місто на порядок денний ставити ще рано.
З дітьми в місто надовго приїжджати взагалі нікому не раджу, оскільки якщо ваша дитина, не дай Бог, захворіє, то лікувати її просто нічим, хіба що бубном шаманським бити і травами обкурювати. Працюючих аптек не бачив жодної, хоча кажуть, що є – про них можна дізнатися за 300-метровими чергами.
В деякі торговельні та офісні центри потрапити неможливо, оскільки вони «націоналізовані» з усім майном, що перебуває усередині. Багато торговців і підприємців залишилися без товару і офісної техніки з меблями.
В місто можна в’їхати спокійно, навіть багажник не завжди дивляться, виїхати теж без проблем.
Нововведення: при в’їзді та виїзді запитують, де працював до війни. Якось запитав: «Навіщо?». Сказали: «Таке розпорядження». Людям з «завидними» професіями: водіям спецтехніки, лікарям, вчителям, електрикам та іншим вузькопрофільним спеціалістам не раджу зізнаватися у своїх уміннях, оскільки у вас є всі реальні шанси стати невиїзними і працювати за їжу. Про силовиків колишніх взагалі мовчу.
З розстрільними списками мене ніхто не звіряв, оскільки навряд чи вони взагалі існують, хоча не виключено, що такі справді є.
Загалом, мордор, який колись називався Луганськом, підфарбовує губи і чекає своїх мешканців. Тільки тим, хто ризикнув повернутися назавжди, хочу нагадати, що за нафарбованими губами ховається щелепа з гострими гнилими зубами і смердючим запахом з утроби.
Історія, написана у Facebook користувачем групи
«Європейський Луганськ - громадський сектор»
вугілля і дрова
