Французька трагедія: то за що бореться Європа?
Четвер, 22 січня 2015, 09:26
Усіх, мабуть, шокували нещодавні атаки в Парижі. На вулиці багатьох міст вийшли десятки тисяч людей із маніфестом проти вбивства людей в ім’я ісламу. Здавалось би, цілком природна реакція на нелюдський вчинок релігійних фанатиків. Але… У цієї трагічної історії є певні підводні камені, на які хотілося б звернути увагу.
Отже, вбивство французьких сатириків викликало бурхливе обговорення – аж до закликів всюди друкувати карикатури на Муххамеда, і це зрозуміло. Терористичні акти – це дії, які спрямовані на створення, насамперед, психологічного ефекту. Вони маніпулятивні.
І є досить простий – але дуже ефективний – метод маніпуляції. Коли вам пропонують альтернативу і вимагають вибирати. Ти з нами чи з ними? Га? Так чи ні?
При цьому важливо створити атмосферу емоційної напруженості і тиску, щоб не дати вам задатися простим запитанням «а чому я взагалі повинен вибирати?» Ти за непристойну вульгарщину на сторінках якогось журналу чи ти за вбивства? Ні, ти не викручуйся, ти нам прямо скажи – ти за похабщину чи за вбивства?
В атмосфері емоційного перегріву будь-яка спроба спокійно пояснити, що крайня вульгарщина постраждалого журналу не чинить беззаконне вбивство менш беззаконним, а жахливий злочин терористів не чинить журнал менш непристойним, викликає обурення.
Ти повинен або канонізувати вбитих карикатуристів як святих мучеників за справу європейської свободи, або визнати, що терористи – не такі вже й погані хлопці. Так от, цей вибір – хибний.
Терористи – вбивці, які керуються убивчою ідеологією і які охоче вбили б нас усіх, якби добралися. Це точно такі ж самі люди, які буквально кілька дні тому розстріляли пасажирський автобус під Волновахою. Їм не потрібно шукати виправдання в ображених почуттях, важкому дитинстві, нестачі вітамінів або ще якійсь біді. Це просто вбивці.
Звичайно, безглуздо говорити про те, що якщо ви утримаєтеся від образ ісламу, то вас не чіпатимуть – чіпатимуть, знайдуть причину. Релігійний фанатизм, причому стосується він будь-якої релігії, – це той діагноз, якому не потрібен привід для насильства. В очах фанатиків ви гідні смерті вже тому, що ви – не один із них.
Звичайно, і Європі, і нам усім доведеться боротися з цим злом.
У нас немає ніяких розбіжностей щодо того, кому ми протистоїмо – є розбіжності щодо того, за що ми стоїмо. І при читанні багатьох статей, а також перегляді випусків новин на вітчизняних телеканалах у мене склалося враження, що головна європейська цінність, за яку люди рішуче виступають, – це можливість над усім глумитися і знущатися.
Люди називають «свободою» саме свободу зображати в непристойному, вульгарному вигляді кого завгодно, будь-які шановані фігури, в тому числі будь-яких релігій.
Мені потрібна свобода безперешкодно висловлювати свою думку – наприклад, у ввічливій і пристойній формі висловлювати мою незгоду з пророчим статусом Муххамеда. Але мені абсолютно не потрібно малювати непристойні малюнки – хоч про Муххамеда, хоч про кого-небудь ще. Свобода висловлювати свою думку – це одне. Непристойне похабство – це інше.
За похабство не можна вбивати. Але з нього також не можна робити піднесений принцип, за який треба боротися.
Є два погляди на європейські цінності. Відповідно до одного з них, життя будь-якої людини – високоморальної чи поганої – має цінність. Нікого не можна беззаконно позбавляти життя. Життя автора непристойних карикатур так само недоторканне, як життя людини вихованої і культурної. Його не можна вбивати, бо людей взагалі не можна вбивати. Він перебуває під захистом закону, бо він людина, а не тому, що він тиражує похабство.
Відповідно до іншого погляду – головна європейська цінність – це саме непристойна вульгарність, і обурення деяких ЗМІ викликане не тим, що людей беззаконно позбавили життя, а тим, що спокусилися на їхнє священне право похабства.
В одному й тому ж обурливому злочині можна обурюватися різними речами – тим, що людей беззаконно вбили, а ніяких людей не можна беззаконно вбивати, або тим, що спокусилися на свободу зображати кого завгодно в принизливому вигляді.
Ось обурюватися на беззаконне вбивство я буду з вами, а проголошувати вищу цінність потворних малюнків – це вже без мене. Людське життя має вищу цінність. Похабство ніякої цінності не має.
Адам Стрижнюк