Вишнівець – королівська перлина Тернопілля

Вівторок, 05 квітня 2011, 11:14

Правителі імперій, королівств, неймовірно багаті магнати, відомі політики і талановиті митці були гостями Вишнівецького замку і палацу впродовж понад шести віків існування цієї резиденції.

Палацовий комплекс у містечку Вишнівець, що за 45 км від Тернополя, належить до найкраще збережених і водночас до найвизначніших пам’яток історії України і навіть усієї Східної Європи. Це місце на крутому схилі волинської річки Горинь уславилося не тільки тим, що у ньому народилися й жили цілі покоління наймогутніших у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій князів Вишневецьких. Вишнівець знали як “Польський Версаль” – скарбницю зі скарбниць, справжню перлину Європи. І показово, що таку оцінку маєтку дав не місцевий житель, а іноземець Оноре де Бальзак. Француз був просто у захваті, як, зрештою, і останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський та спадкоємець російського престолу великий князь Павло Петрович. Та й хіба могли не вразити когось полотна Гольдбейна, Рембрандта, Рубенса і Каналетто! А вони ж – лише дещиця колекції.

Відома з писемних джерел історія Вишнівця почалася у 1395 р., усього через 55 років після смерті останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава та 46 років після остаточного захоплення поляками галицької частини князівства. Північ держави потрапила під владу литовських князів, родичів покійних галицько-волинських правителів. І от наприкінці ХIV століття керманич Литви Вітовт відібрав у Дмитра Корибута Сіверське князівство, частину теперішньої Чернігівщини, а взамін надав йому Вишнівець та околиці. Переселенець, імовірно, і збудував перший замок, але не на сучасному місці, а там, де тепер розташоване село Старий Вишнівець.

Подальша історія роду Дмитра Корибута складна і заплутана, адже саме від нього одні дослідники виводять родовід князів Вишневецьких. Натомість інші заперечують це, вказуючи на свідчення сучасників князя, про те, що всі його сини померли бездітними. Вони вважають, що Вишневецькі насправді були нащадками князя Володимира Великого, які за назвою родинного маєтку Несвіж чи Несвіч отримали ймення Несвізьких.

Першим у переліку Несвізьких відомим став князь Федір – родоначальник родин Збаразьких, Вишневецьких, Порицьких і Воронецьких. Отож історики досі вагаються, та доведеним фактом є те, що у 1494 році після татарського нападу на містечко князь Михайло Вишневецький вирішив заснувати новий замок, уже на лівому березі річки. Оселя князів була добре укріпленою і мала троє воріт: зі сходу, півночі і заходу. Цікаво, що, незважаючи на перебудови, ворота збереглися – перші з них стали основними, другі слугували для господарських потреб, а треті перетворилися на перехід у великий італійський сад. Подвір’я замку як колись, так і тепер було квадратним у плані, а от про вигляд і навіть планування княжого помешкання говорити годі – його цілковито переробили у XVIII столітті. Тож навіть уявити важко, в якому саме домі жили великі меценати князі Михайло і Раїна Вишневецькі, їхній син-полководець і жорстокий ворог козаків Єремія, а також онук – майбутній король Речі Посполитої Міхал Томаш Корибут.

Нагадує про ті часи старовинна церква Вознесіння Господнього. Храм збудували щонайпізніше у 1530 році і він став родовою усипальницею Вишневецьких. Саме там поховали отруєного у Молдавії під час причастя князя Михайла, батька Єремії. Згідно з переказом, отруту князеві домішав у вино православний монах. Насправді ж це міг бути польський агент, бо М. Вишневецького не любили і боялися через його могутність та родичання з Молдавським правителем Єремією Могилою – Раїна Вишневецька була донькою Єремії. Відтак польський уряд вважав, що князь Михайло захоче посадити на молдавський трон свого сина, названого на честь дідуся.

Ще одна легенда розповідає, що у Вознесенській церкві уже після смерті свого чоловіка Раїна Могилянка просила сина не відрікатися від батьківської віри та не переходити у римо-католицтво. Мовляв, мати зі сльозами на очах благала Єремію не робити цього, а син не послухав. Та історія, швидше всього, є вигаданою, бо ж Раїна померла, коли Яремі було 6-7 років, а віру він змінив уже у зрілому віці, після мандрівки Європою. Зрештою, у Вишнівці князь Єремія не жив – полюбив свої маєтності на Задніпров’ї, теперішній Полтавщині. За столицю магнат мав місто Лубни, де навіть приймав іноземних послів. Але все змінилося у 1648 році – козаки повстали і Вишневецьким довелося втікати на захід. Єремія ще пробував придушити революцію та помер у 1651 р., поївши свіжих огірків. Ходили чутки, що князя отруїли.

 

 

У Вишнівці періодично жили вдова Єремії Гризельда та їхній син Міхал Томаш. Уже тоді замок був добре укріплений, а поряд стояв збудований з ініціативи князя Яреми кармелітський монастир з костелом. У підземних криптах останнього ховали Вишневецьких-католиків. Та справжні зміни для маєтку почалися, коли його власником був останній чоловік із роду Вишневецьких – Міхал-Сервацій. Цей князь мав чотирьох синів, але вони померли молодими через спадкову хворобу. Єдиними спадкоємцями залишилися доньки Ганна та Єлизавета. Сам князь, бачачи, що рід переривається, вирішив закарбувати пам’ять про нього у родинному гнізді. Відтак найпомітніша справа Міхала-Сервація Вишневецького – початок зведення сучасного двоповерхового палацу. Власник не просто замовив будівництво, а й виступив автором його проекту.

 

Відомо, що вже за життя останнього князя Вишневецького у маєтку існували “зал Корибутів” з портретами представників княжої родини, “королівський зал” із портретами правителів, а також імпровізовані під східний стиль “китайські кімнати”. У бібліотеці князя зберігали приблизно 1400 книг – величезна, як на ті часи цифра. Збагатили колекцію і нащадки Єлизавети Вишневецької, особливо її син граф Міхал-Єжи Мнішек та онук Філіп Кароль. Перший із них, який був одружений із небогою короля Станіслава Августа Понятовського, оновив палац і збагатив його так, що король саме Вишнівець обрав місцем для зустрічі зі спадкоємцем російського престолу великим князем Павлом Петровичем.

“Князь пробув у Вишнівці шість днів, а Станіслав Август – три тижні. Апартаменти, які він займав у палаці, згодом так і називалися – “королівські”. За місцевими переказами Павло Петрович залишив на дзеркалі в одному з цих залів свій автограф,” пише знавець історії містечка та князівської родини Любов Шиян.

 

У 1845 р. Вишнівець відвідав видатний український історик Микола Костомаров, у 1846-му – Тарас Шевченко, а в 1848-му – Оноре де Бальзак. Талановитий письменник не тільки написав тут свій третій опублікований лист до Ганни Ганської, а й назвав маєток “Польським Версалем” (власники-шляхтичі на той час уже були давно полонізовані). Та розквіт палацу завершувався і в 1852 р. брати Андрій та Єжи Мнішеки продали все грузинській княгині з прізвищем Абамелек. Чужинці не цінували історії і тому почалися розпродажі та розшаровування скарбів мистецтва – сама княгиня вивезла у Росію 20 возів цінностей. По варварському віднісся до пам’ятки і київський градоначальник Іван Толлі. Руйнування спробували припинити Володимир де Броель-Пляттер та Павло Демидов, але для цього їм бракнуло і коштів, і часу. Зрештою, пам’ятку понищили під час Першої та Другої світових воєн і взагалі постало питання, чи збережуться хоча б будівлі. Але їх відремонтували у 1960-х. Відтоді у палаці діяли будинок культури, бібліотека, профтехучилище і галантерейна фабрика. Справжнє відродження палацу почалося тоді, коли його передали у склад Національного історико-архітектурного заповідника “Замки Тернопілля” – у залах організовують виставки та з’являється все більше цікавих картин і скульптур. А нещодавно під підлогою палацу знайшли потаємний хід. Тепер оглянути його може кожен охочий.

Марія Артемів-Васюта