Вулиці Тернопільських євреїв

Середа, 13 квітня 2011, 17:46

Приблизно 600 осіб єврейської національності проживають тепер у Тернополі. А були часи, коли вони із трохи більше 16-тисячного населення міста становили більшість – понад 9000.

Юдеї у Тернополі з’явилися, швидше всього, уже у XVI столітті. Навіть більше, у деяких джерелах, як от в “Ілюстрованому путівнику Галичиною”, виданому у 1919 році у Львові, стару синагогу називали давнішою за сам Тернопіль на ціле століття.

З історією єврейської громади нашого міста пов’язані передусім Центр та два старовинні кладовища-кіркути, одне з яких уже забудували. Єврейське життя зосереджувалося традиційно довкола синагоги та міської торговиці. Отож не дивно, що й засновник міста Ян Амор Тарновський згадав про тернополян цієї народності у 1550 році саме через базар:

“Євреї свої домівки на вулицях, а не на ринку мати повинні, щоб християнам у товаристві обивательському зближеними і зрівняними не бути”.

Власник Тернополя не придумав чогось нового, а просто підтвердив обмеження для єврейських купців, що діяли у всій Європі з часів Середньовіччя. Ці обмеження були спрямовані на те, аби євреї не взяли під свій контроль усю торгівлю в місті. Та показово, що вже у 1672 році в інвентарі міста серед власників будинків на ринку згадані не тільки українці та поляки – серед них були і Міхаель, Берко орендар Ізраїлевич, Хаї, Мордухай, Берко Іршевич, Березин та Лейба Ідлович.

 

Отож насправді юдеї уникали утисків – торговиця діяла на території сучасних вулиць Старий Ринок, Руська і терені на південь від неї, до вулиці Багатої. Це була найкраща дільниця Тернополя, яку захищали вали. Поряд стояли римо-католицький костел та Надставна церква. І всі народи якось годилися – існувала неподалік навіть вулиця Жидівська із шістнадцятьма помістями, у тому числі юдейською школою. Уже тоді із п’яти міських броварень (пивоварень), дві належали євреям – Беркові та Лейбі.

Значно більше свободи євреї отримали у XVIII столітті. Наприклад, як писав у грамоті від 13 квітня 1752 року власник Тернополя Йосиф Потоцький, на ринку уже половину яток для торгівлі м’яса повинні виділяти єврейським різникам. Також юдеї отримали право записуватися у ремісничі цехи, хоч спершу це могли робити тільки християни.

“Дозволяю при тому всіляке шинкування всіх лікерів мірою замковою справедливою, заплативши чопове до скарбу мого; – будування домів, винниць і броварів за вказівкою місця від уряду замкового; – гендль різними товарами провадити, як то золотом, сріблом, блаватами, сукнами, хутрами, сукнями підшитими готовими, також сап’янами, шкірами чорними…” задокументував пан Потоцький.

Такі пільги можна пояснити не стільки зростанням гуманності власників Тернополя, скільки тим, що у XVIII столітті уся Річ Посполита переживала жахливу економічну кризу і підприємливі євреї, тобто податки, які вони сплачували, значно рятували скарбниці магнатів. З іншої сторони, природно, що заможні юдеї почали селитися у найліпшій частині міста – на вулиці Руській.

“Потоцький збудував… кабальну корчму… В ній орендатори Потоцького охоче частували різними напоями жителів міста, а згодом за випиті і дописані кварти панської сивухи добродії виселяли українське населення з центра міста… а їхні житла заселяли Монес, Грюци, Ретценштейни, Лембергери, Геллери, Курфюрсти, Епштейни та інші іноземці. Вони розбудовують свої будинки, крамниці, корчми, готелі і торговельні склади. А від місцевих жителів залишилася лише традиційна назва – вул.. Руська,” читаємо в історичній розвідці “Тернопіль” Ізидора Кордуби.

Подеколи, особливо в радянські часи, такий стан речей пояснювали підступністю чужоземців. Але якби українці не хотіли ходити у корчми, то ані поляки, ані євреї їх би до цього не змусили.

Тернопільські євреї дбали про освіту своїх дітей. Їхня школа, де навчання починалося передусім із вивчення “Тори”, діяла при синагозі. Цей храм стояв на південь від торговиці, трохи вище вулицею від теперішньої будівлі музичного училища, що на вул. Паращука.

“Євреї, яких тут так багато, що займають окрему, до того ж найкращу, частину міста, мали тут таку гарну кам’яну божницю, що кращої я ніде в Польщі не бачив,” занотував 27 листопада 1672 року мандрівник Ульріх фон Вердум.

У 1752 році Йосиф Потоцький постановив, що тернопільський кагал – єврейська самоуправна община, має керуватися тими ж правилами, що й станіславівська (Станіславів – тепер Івано-Франківськ). З його ж грамоти відомо й те, що при синагозі продовжувала діяти школа, а також були будинки рабинів, канторів (головних співаків у синагозі), школярів та лазні. Усі ці споруди власник міста звільнив від будь-яких податків та жовнірських стацій – вояки навіть у випадку війни там квартирувати не могли.

З плином часу біля синагоги утворилися нові єврейські вулиці: Бабада і Старошкільна. Першу із них назвали на честь родини тернопільських рабинів, а другу – на честь уже згаданої школи. А от третя єврейська вулиця, імовірно, постала трішки пізніше і назву свою отримала у пам’ять про барона Моріца фон Гірша, філантропа і засновника єврейської благодійної фундації, що поширювала свою діяльність на Галичину, Російську імперію та Румунію.

На жаль, ані стара синагога, ані єврейські вулиці не збереглися через руйнування часів німецької окупації та боїв за Тернопіль у квітні 1944-го. Поруйнували тоді й вулицю Перля, що входила до складу п’ятої дільниці міста, де євреї у середині ХІХ століття становили 80% мешканців. Загалом у місті станом на 1849 рік було 16167 жителів, з яких євреї становили 9632, українці – 3483, поляки – 3032 осіб. Для порівняння, на початку ХХ століття, у Тернополі вже було 30415 жителів, у тому числі приблизно 14000 євреїв.

Вулиця Перля пролягала від сучасної Валової, приблизно від будівлі Пенсійного фонду, до сучасної вулиці Йосифа Сліпого. У ХІХ столітті, а також міжвоєнний час це був найжвавіший єврейський квартальчик зі своєю синагогою, школою, культурно-освітнім товариством і, звісно, з численними крамничками, аптекою та оптикою.

Назву цей специфічний куточок Тернополя отримав від імені єврейського просвітителя Йосифа Перля, який жив у 1773-1839 роках. Він походив із заможної міської родини і після численних мандрів Європою у справах підприємництва у 1812 році заснував в місті друкарню, а наступного року – першу у всій Галичині єврейську світську школу. Уже у 1819 році Й. Перль заснував другий у Тернополі юдейський храм. Просвітитель зібрав велику бібліотеку, 8000 томів з якої подарував своїй школі, де водночас був і директором, і вчителем. Весь свій спадок і, головне, славне ім’я, Йосиф Перль залишив не тільки громаді міста, а й синові Михайлу – першому у Галичині євреєві, який отримав від австрійської влади ліцензію на відкриття аптеки. Але він помер бездітним і своє майно віддав громаді.

Єврейські пам’ятки Тернополя поруйнували як німці, так і радянська влада – містом довго поширювалися чутки, що вона наказала розрізати надмогильні пам’ятники з юдейського кладовища і робити з них бордюри вздовж шляхів. Старий єврейський цвинтар на вулиці Князя Острозького взагалі зруйнували – на місці могил стоїть будинок по Острозького, 39. А от новіше кладовище досі збереглося, хоч і закинуте. Воно розташоване на вул. Микулинецькій, через дорогу від Микулинецького кладовища.

Марія Артемів-Васюта