Тернополянин із вищою освітою працює… двірником

П'ятниця, 19 квітня 2013, 05:34

Уже шість років тернополянин Степан Арсан працює двірником у ПП «Благоустрій», пише www.0352.com.ua

54-річний чоловік прибирає двори, миє під’їзди багатоповерхівок, хоча має диплом про вищу освіту — закінчив фізико-математичний факультет колишнього Тернопільського педагогічного інституту, багато років пропрацював вихователем в одному з тернопільських училищ. Пішов із педагогів у двірники через обставини — його скоротили в училищі. Степан Богданович пережив це як особисту трагедію, тому вже й не намагався знайти вчительську роботу.

Нова мітла по-новому мете

Після закінчення інституту Степан Арсан вчителював на Теребовлянщині, а переїхавши до обласного центру, влаштувався майстром на заводі «Оріон», пізніше знайшов близьку до душі роботу вихователя в професійно-технічному училищі.

— Праця вихователя — це було моє покликання, — каже двірник Новій Тернопільській газеті, намагаючись приховати смуток. — Я відповідав за виховання та підготовку до уроків юнаків, які мешкали в гуртожитку: привчав до порядку, дисципліни, самоорганізації. Оскільки люблю математику і фізику, то часто допомагав їм з цими предметами. Ще мені подобалося організовувати з учнями культурні заходи. Я баяніст-самоучка, тому підігравав, розучував з ними пісні, за що мав чимало відзнак за художню самодіяльність. Та так сталося, що в училище прийшов новий керівник і почав свою політику. Кажучи мовою двірника, — кожна мітла по-своєму мете. Спершу перевів педагогів на контракт, а потім почав звільняти. Так я та більше десятка моїх колег попрощалися з училищем. Після звільнення я розчарувався у житті… Мені радили доводити свою правоту у суді, та не бачив у цьому сенсу — пішов прибирати і все!

140 днів зими і вічні «підсніжники»

Залишившись без роботи, Степан Богданович рік-другий таксував, а у вільний час допомагав своїй дружині Надії, яка працює двірником. Керівник підприємства «Благоустрій» Галина Гевко запримітила працьовитого чоловіка і запропонувала іти до них на роботу. Тож пан Богдан уже п’ять років обслуговує ділянку біля 14-го будинку на вулиці Богдана Лепкого, а дружина — біля 6-го. Пані Надія 20 років пропрацювала на Тернопільському пивзаводі №2, а після його закриття не могла знайти роботу і подалася у двірники.

— Кожна людина мусить щось робити у житті. Не можуть усі сидіти в кабінетах, комусь треба й прибирати, — міркує жінка. — Я тепер навіть шкодую, що швидше не пішла працювати у жек, бо двірники колись в першу чергу отримували квартири, а ми досі тулимося у гуртожитку. До того ж у нашому жеку надзвичайно розумний керівник, яка вивела підприємство із руїни і дбає про його розвиток. Дуже добре, що ми з чоловіком на одній роботі: і сніг допоможе розчистити, і воду принесе для миття під’їзду, і шуфлю відремонтує.

— Цьогоріч було важко боротися зі снігами, ми пережили 140 днів зими, — каже Степан Богданович. — Прокидалися о 4-ій ранку, пили каву і гайда до роботи. Навіть сина кликали на допомогу. Старенький тракторець борсався поміж кучугурами на дорогах, а розчистити тротуари взагалі не міг, бо скрізь повно приватного транспорту. Було, на тротуарі біля будинку ми нарахували сімнадцять машин. Дружина якось зробила зауваження одному водієві, щоб не паркував авто біля самісіньких дверей, то він ще й пригрозив. Усі хочуть, щоб було чисто, але ніхто не цінує чужу працю. Ось зійшов сніг — на клумбах повно сміття — люди викидають просто з вікон, а недопалками, або як ми називаємо «підсніжниками», встелена уся земля. У 90-их я гостював у Польщі, мене вразив рівень їхньої культури: всюди чистота, навіть під дверима багатоповерхівок я бачив вологі ганчірки! А наші люди поки що не привчені до порядку і треба багато часу, щоб щось змінилося.

Начитаний двірник

На запитання, чи до двірника з вищою освітою більші вимоги, Степан Богданович усміхається і каже, що йому справді доручають «елітні» обов’язки. Скажімо, минулого літа двірник обкошував 12 із 20 будинків, що обслуговує їхній жек. Навіть до такої праці чоловік підходить творчо: з газонокосилкою співає пісні, має чудовий голос.

— Цьогорічна зима так втомила, що я навіть не мав сили на улюблене заняття — читання, — зізнається двірник. — До того ж тепер кожну вільну хвилинку приділяю 3-річному онучкові Дмитрикові. Люблю читати фантастичні, історичні романи, про Другу світову війну. Любов до книги прищепив мені дідуньо, він багато читав, а його цікаві розповіді про ОУН-УПА досі живуть у моїй пам’яті. Взагалі-то від дідуня у мене нахил до математики, адже він був землеміром у селі і добре знався на рахунках. Що я останнє читав? Нещодавно у селі перечитував старі книги, навіть окуляри там забув. А якось прибирав біля будинку і знайшов книгу «Гіперболоїд інженера Гаріна». Цей фантастичний роман Олексія Толстого я читав ще школярем, тож так зрадів знахідці і взяв додому перечитати.

Стрийко — доктор біологічних наук

У Степана Богдановича доволі рідкісне прізвище. У студентські роки чоловік цікавився його походженням і знайшов інформацію, що прізвище Арсан походить із французької.
— Коли у 1812 році після поразки в Росії відступала наполеонівська армія, деякі вояки «загубилися» на наших теренах, тож, можливо, мій прапрадід був французом, — припускає чоловік. — До речі, якось заходжу у гуртожиток училища, а дівчата на вахті щось бурхливо обговорюють. «Степане, ходи сюди!» — покликали. Простягнули книгу. У мене аж очі полізли на лоба. Про еротичний роман «Еммануель» чули, мабуть, усі, а от що авторка цього твору — француженка Еммануель Арсан, я особисто не знав. Мені було трохи не по собі, бо ж книга «специфічної» тематики, але водночас приємно, що маю таких відомих однофамільців.

Про ще одну «версію» походження прізвища — з Азії, розповідав Степану Богдановичу його рідний стрийко Орест Арсан, який мешкає з родиною у Києві. Цікаво, що він — відомий вчений-гідробіолог, доктор біологічних наук, професор Інституту гідробіології НАНУ.
— Стрийку, звідки походить наше прізвище? — якось поцікавився. — «Колеги в інституті жартували: «Оресте Михайловичу, кидайте ту науку і їдьте до свого родича в Об’єднані Арабські Емірати, там шейх з вашим прізвищем сидить на золоті і нафті». Стрийко цілковито присвятив життя науці. Навіть на пенсії не покидає роботу, а ще він, як і всі у нашій родині, гарно співає і грає. Мій батько теж мав чудовий голос, він, правда, не вирвався з села, був «вічним трактористом», але трактор знав, як «Отче наш». Головне — жити тим, що робиш!


Іванка Гошій

www.0352.com.ua