Тернопільський журналіст розповідає про життя у Малайзії

Середа, 05 лютого 2014, 10:12

Тернопільський журналіст Андрій Янович уже два місяці живе у Малайзії. Туди він поїхав до дружини Оксани, яка там вчителює. Андрій каже, що ніколи не сподівався, що доля закине його аж до Азії. До тамтешнього стилю й ритму життя він уже встиг призвичаїтися, а про малайзійців і їхню країну розповів Новій Тернопільській газеті через інтернет. – Андрію, що найбільше здивувало, коли опинився в Малайзії? – Я, як тільки приземлився, шукав очима дружину, бо не бачилися три місяці – вона полетіла сюди раніше. А вразила дорога – справжнісінький серпантин. Сподіваюся, що не всі дороги в Малайзії такі звивисті. Розумієте, я нормально переніс переліт з України на цей острів, а ось у таксі аж погано стало, ще півгодини такого серпантину – і знудило б. Коли вийшов з таксі, відчув страшенну вологість повітря. Було незвично спекотно і дихалось важко – як у сауні. Мабуть, якби вилітав з України влітку, а не в листопаді, то такого б відчуття не було б. До тамтешнього клімату більш-менш звик за кілька днів, хоча спека й досі часом дошкуляє. – Що тобі там дуже подобається, а що навпаки – дратує? – Вражає те, що ніхто нікуди не поспішає. Малайзійці завжди усміхнені. Часом дратує бруд. На столи місцевих харчевень власники спочатку пускають гратися дітей, ті вилазять з ногами, а потім там же подають страви. Максимум, що роблять, витирають стіл брудним рушником… Ще там багато курять і смітять. Для малайзійця викинути на обочину пластиковий пакет цілком нормально. Вночі те сміття змиє проливним дощем у канаву, а з канави – в море. – Там хтось чув про Україну? Чи знають малайзійці хоча б де вона на карті? – Перших двоє місцевих, яких зустрів, знали. Жінка, з якою сидів поруч в літаку, — медик, була в Україні на якійсь конференції. До речі, багато малайзійців здобувають в Україні медичну освіту. Хлопець, який встановлював нам інтернет, знав наші футбольні команди. А переважно, якщо кажеш Юкрейн, то думають, що то Ю-Кей – Об’єднане Королівство Великобританія. – Розкажи про місцевих мешканців, їхній спосіб життя. Може, вони чимось схожі на нас, українців? – Для початку зазначу, що місцеве населення ділиться на три основні етнічні групи – китайці, індуси і власне малайзійці. Перші переважно буддисти, другі – індуїсти, треті – мусульмани. Мусульманство – державна привілейована релігія, там багато мечетей з гучномовцями, через що, хочеш ти того чи ні, а п’ять разів на день мусиш слухати їхні молитви. Перша розпочинається о 5.40 ранку. У той же час індуїстські та китайські свята теж шанують. У нашому штаті більшість складають китайці. Напевне, через це штат найрозвинутіший, бо китайці такі люди, яким завжди все треба. Напевне, за їх рахунок економіка і рухається там. Вони багато працюють, ведуть бізнес, купують дорогі машини, тратять гроші на дороге житло. Малайзійці ж та індуси живуть так, ніби їм нічого не треба… – Чи дороге там життя? Які ціни на житло, одяг, продукти? – Орендувати житло у районі, де ми живемо, можна за тими ж цінами, що й у Тернополі. Щоправда, наш балкон виходить на море. Думаю, про вартість проживання можна висловитися так: там жити дешево, якщо жити, як місцеві, що ми і робимо. Це означає не засиджуватися у барах, не пити алкоголь (на нашому острові бляшанка найдешевшого пива коштує 12 грн. ), не страждати шопоголізмом. Їжа, якщо ж, знову, їсти, як місцеві, – на столі-розкладці обіч дороги, – дешева. Наш з дружиною рекорд – обід за 10 гривень на двох. Середній обід для того, хто бере м’ясо, буде коштувати 10-12 гривень. Якщо ж харчуватися в ресторанчику для туристів, то там одна кава буде вдвічі дорожча. Щодо цін у супермаркетах чи на ринках, то там широкий асортимент дешевих фруктів, ну і морепродукти, риба. Молочні продукти дорогі – їх привозять з Австралії чи Нової Зеландії, дволітрова банка нормального молока коштує близько 30 гривень. Важливий момент: у Малайзії утричі дешевший бензин, ніж в Україні, тому навіть небагата родина, яка живе в халупі, може мати два авта. Країна має своїх автовиробників, тому й автомобілі дешеві. Бідніші або якщо робота така, що нема часу стояти у заторах, їздять на мопедах. – Які особливості місцевої кухні? Що тобі там найбільше смакує? – Я фанат індійської кухні. Найбільше смакують палянички «роті ченай» – з бананом, з сиром, з яйцем чи з цибулею. Традиційний наш обід – варений рис з овочами та рибою. Я взагалі не м’ясоїд, але вже два рази куштував курку «тандурі», приготовлену в спеціальному червоному соусі на вогні. Малайзійська традиційна їжа – смажені макаронники з різними приправами. Ніколи не куштував і, думаю, не буду, але багатьом подобається. Китайці варять різноманітні супчики з морепродуктами, смажать рис. Є ресторанчики, де просто з акваріума вибираєш величезного омара чи краба, і тобі його тут же готують, але нам з дружиною таке не до вподоби. – Чи не сумуєш за Україною? Чим займаєшся? Як там з роботою, де можна найбільше заробити, а де найменше? – Якось дивився місцевий сайт з працевлаштування, топ-професії – це програміст і HR. Насправді там не стовідсотковий рай для іноземців. Компанії, наймаючи іноземців, змушені платити великі податки, та й самі іноземці також їх платять зі своєї зарплати. Я працюю над своїм сайтом про туризм до Малайзії – www.penangheart.com. Щойно запустив його, сподіваюся, він стане цікавим для людей, які їхатимуть відпочивати в Азію. Маю також дрібні підробітки через інтернет. Доводиться багато часу проводити за комп’ютером, крім того, займаюся спортом. – В які кумедні ситуації там потрапляв? – Трохи смішна і трохи приємна пригода сталася, коли їздили в місто Іпо. Забронювали там готельчик на околиці і в міському автобусі запитали жінку поруч, де нам краще вийти. Ця жінка штовхнула сусідку, та – ще когось, розмову почув індус, який сидів неподалік, і почав давати поради. Врешті, за хвилину вже весь автобус знав, що ми шукаємо свій готель, і люди навперебій радили, де вийти. Навіть сперечалися, де краще, і висадили врешті там, де треба. Ще один прикол, коли їхали в східну – мусульманську – частину країни. Найняли там готельчик, поселилися, а в туалеті паперу немає. Пішов я на рецепцію взяти рулон, а хлопець там навіть не знає, що це таке. Я взявся скручувати в рулон аркуш паперу, щоб пояснити, що це. Чи зрозумів, чи зробив вигляд, що зрозумів, але врешті сказав, що в них такого нема. Це справді проблема в мусульманській частині країни. Замість паперу вони використовують ківшик з водою або шланг. Туалетного паперу в маленьких містах навіть у продажу нема. – Чого тобі в Малайзії найбільше бракує? – Бракує друзів і близького оточення. Всі, хто жив за кордоном, мене зрозуміють. Щодо побуту, то часом бракує доброї кави в харчевнях. – Чи хотів би там зостатися назавжди? – Колись прочитав у Мирослава Дочинця таку фразу: «Де народився, там і пригодився». Я розглядаю життя за кордоном як вивчення чогось нового, як якийсь етап у житті, але життя так чи інакше пов’язую з Україною.

Джерело: like.te.ua