Непрості робочі будні тернопільських офіціантів

Четвер, 24 квітня 2014, 16:08

Усім відомо, що у святкові дні жителі нашого міста ніби вперше в житті виходять на прогулянку. Парки, відпочинкові заклади, літні тераси – буквально переповнені відвідувачами. Отож, будучи уважним клієнтом в одному з відомих тернопільських закладів, переді мною вималювалась серйозна картина.

20:04

- Налий мені коктейль – крикнув офіціант до бармена (молодої, приємної дівчини), бо той клієнт мене вже дістав.

- Вже готове моє замовлення? – запитав дівчину інший, – Я ж замовляв два пива 10 хвилин тому!

- …

- Добрий вечір. Можна сто в один стакан?

- 100 чого? – уточнила бармен?

- Горілки, звичайно.. і соку.

Щоб ви орієнтувались, практично усі наступні запитання та прохання звучатимуть в сторону тої самої дівчини – бармена, чи то барвумена.

- Готове моє замовлення? – офіціант.

- Чекайте, не всі зразу, – спробувала заспокоїтись дівчина.

… Зал переповнений клієнтами, музиканти грають, люди підспівують, усе гудить як у вулику.

- Машенька, дай мені жуйку, – офіціант.

- Машенька, ця медовуха моя? … Тим часом дівчина виконувала три замовлення : американо, сік, пиво…

- Порахуй мені, будь ласка, – прозвучало від клієнта…

- Налий мені 100 медовухи… а може, нє… – задумався інший клієнт.

Для довідки. Кожен офіціант обслуговує приблизно по 10 столиків. За кожним з них сидить мінімум четверо клієнтів. Замовлення від усіх припадають практично на один час.  Зрозуміло, що  в такі дні замовляють не лише пиво… Тільки подумайте, який це потік інформації.

- Можна запитатись? – звернувся клієнт, який не дочекався офіціанта, – у вас є вільні столики?

- Де моїх три пива? – офіціант.

- Можна  хоч трошки медовухи? – клієнт.

Тим часом, у пошуках свого офіціанта, до барної стійки підійшов незадоволений клієнт. Чоловік віком за сорок, з вигляду доволі інтелігентної зовнішності, “делікатно” запитав офіціанта:

- Де моє пиво?

- Перепрошую, закінчились чисті бокали, зачекайте декілька хвилин, зараз принесу ваше замовлення, – відповів той. На що отримав солідну відповідь:

- Якщо через десять хвилин не принесеш мені пиво, в тебе будуть проблеми. Поняв мене?

- …

- Добрий вечір, ви тут працюєте? – звернувся до мене відвідувач. – Ні – відповіла. Аналогічне запитання прозвучало до звукорежисера… Звісно ж, клієнту байдуже до кого звертатись, головне – отримати своє замовлення.

- А можна зробити замовлення? – запитання клієнта до бармена.

- Машенька, (вона ж бармен) там горілка була? – офіціант.

- Маша, ше треба фужерів, – інший офіціант.

- Добрий вечір, а є столики вільні? – запитання, звісно ж, до Машеньки.

- Машенька, дай стакан, – офіціант.

- Маша, а де моє пиво? Дуже срочно треба ше одне! – ще один офіціант.

Запитання сипались одне за одним майже одночасно. А музиканти тим часом грали…

- Знову немає бокалів!, – незадоволений офіціант.

Благородна, романтична музика, мабуть, сприймалась працівниками закладу, як похоронний марш.

- Що в вас за бар такий? – незадоволено викрикнула клієнтка – черга в туалет кілометрова.

… А й справді, потрапити до омріяної “кабінки” було майже неможливо…

- Машенька, в тебе є жувачка? – Немає! – незадовлено відповіла вона, – Я не маю часу її шукати, – абсолютно виправдано відповіла Машенька.

Робота дівчини не зупинялась ні на мить. Мабуть, кожної хвилини вона виконувала нове замовлення. У мене в голові з’явилась думка: звідки в тої дівчини стільки енергії, і чому їй до сих пір не видали золотої медалі?

- Можна запитатись – звернення від клієнта – Нещодавно мої знайомі забули тут на столику одну річ, чи можна її знайти?

- Ой… не знаю. З таким питанням вам до адміністратора, – відповіла “всезнаюча” Машенька.

- Це моє пиво?, – офіціант.

- Два коктейлі, будь ласка, – замовив інший.

- А чайників нема?, – офіціант.

- А “жатецький гусь” де?, – ще один.

… А музиканти грають. Усі ці події відбувались протягом години. І повірте, записати все я не встигла.

Задзвонив телефон у одного з офіціантів. – Я тобі казав в робочий час до мене не дзвонити?!! – крикнув в трубку хлопець.

Хто б не був на тому кінці проводу, ображатись просто немає сенсу.

- А де мій чай?, – офіціант.

… Настала неочікувана тиша… Музика дещо заспокоїла. І я знову задумалась… Як можна посміхатись, виконуючи таку пекельну роботу? Є також працівники кухні, адміністратори, музиканти, які прикладають усіх зусиль, аби наш відпочинок був максимально комфортним.

І знову запитання:

- А з тим мартіні шо, Маша?, – офіціант.

- А моє замовлення є?, – звісно ж офіціант.

Тим часом музиканти виконували кавер гурту Rednex.  Черга в туалет не зменшується… Проте, клієнти задоволені: гучні оплески та задоволені вигуки у залі – цьому підтвердження.

 

- Два лате, – офіціант.

- Маша, водяру давай!, – ще один.

- Дай ше дві рюмочки, Маш, – офіціант.

… Коли вже цей день закінчиться? – важко констатуючи, промовив один з офіціантів.

- Ми столик замовляли на 6 чоловік, – звернувся відвідувач до бармена.

- Який саме? – уточнила бармен.

Не знаю, на 6 чоловік, де він?

- …

- Можна медовуху?, – звернувся офіціант, – і ше один бокал мені, – додав він.

- А в вас є вільні стільці? – запитав клієнт Машу.

- Маш, дай ше рюмочки, – офіціант.

- Це моє пиво, Маша?, – офіціант.

21:35 – час йти. Робота працівників продовжується, а ми плануємо свій відпочинок у іншому закладі.

Я б не хотіла нав’язувати свою філософію. Зовсім ні!  Хочу лише звернути вашу увагу на ближніх нам людей: друзів, колег, знайомих.  У роботі цих працівників найважливіше завдання – зробити наш відпочинок приємним та безтурботним. Від нас – проста ввічливість. Ким би ми не були, пам’ятаймо, що усі ми – люди!

Оксана Ратушняк

Джерело: На Валовій