Репортаж

В Україні 3400 учнів підвищили свій рівень фінансової грамотності на 20%

Вівторок, 25 червня 2013, 13:05

20 червня представники Програми розвитку фінансового сектору (USAID/FINREP-II) презентували результати експериментального всеукраїнського курсу “Фінансова грамотність”, що проводився з вересня 2012 року до травня 2013 року у 86 школах країни за підтримки та у співпраці з Національним банком України, Університетом банківської справи Національного банку України та Міністерством освіти і науки України.

До навчання за курсом “Фінансова грамотність” було залучено 3 400 учнів віком від 15 до 16 років з 18 регіонів країни. Завданням 85 спеціально підготовлених учителів було навчити дітей практичним аспектам фінансового планування, управління власними фінансами та відповідальній поведінці як споживачів фінансових послуг.

Навчальна програма за курсом “Фінансова грамотність” була розрахована на повний академічний рік (два семестри), а саме на 30 уроків, та складалася з чотирьох блоків: “Гроші і фінанси”, “Заощадження та інвестування”, “Запозичення”, “Страхування та власний бюджет”.

Учасники навчання могли використовувати спеціально створені матеріали, зокрема вчителі мали у своєму арсеналі навчальну програму для 10 класу “Фінансова грамотність: посібник для вчителя”, учні – “Фінансова грамотність: посібник”, “Фінансова грамотність: робочий зошит”, он-лайн матеріали.

“Пілотний проект з упровадження курсу “Фінансова грамотність” перевершив усі наші очікування. Він значно вплинув на рівень знань учнів, який після вивчення курсу підвищився на 20 процентних пунктів – з 45% до 65%”, – розповів міжнародний експерт з фінансової грамотності Програми розвитку фінансового сектору (USAID/FINREP-II) Роберт Бонд.

У Національному банку України підтверджують, що фінансова грамотність населення будь-якої країни є невід’ємною складовою ефективності захисту прав споживачів фінансових послуг та основою фінансової незалежності держави.

“Навчання в школах фінансовій грамотності є пріоритетним заходом з підвищення фінансової грамотності населення України. Тим більше, що діти легше та швидше сприймають інформацію. До того ж фінансове виховання має довгостроковий ефект і в перспективі дозволить одночасно глобально змінити свідомість цілого покоління громадян, – зазначив заступник директора Генерального департаменту грошово-кредитної політики Національного банку України Олександр Арсенюк. – Для нас очевидним є вдалий досвід упровадження курсу “Фінансова грамотність”, а висока зацікавленість з боку викладачів спонукає нас до збільшення охоплення вікових категорій школярів та створення інтегрованого курсу фінансової грамотності для всіх рівнів середньої школи. До речі, ми вже звернулися до Міністерства освіти і науки України з пропозицією проведення занять із фінансової грамотності в літніх дитячих таборах”.

Нагадаємо, що Національний банк України реалізує План заходів з підвищення рівня фінансової грамотності населення України на 2013 рік, створений як складова частина Національної стратегії захисту прав споживачів фінансових послуг. Цим планом передбачається реалізація низки масштабних просвітницьких проектів, орієнтованих на різні верстви населення, за участі та підтримки партнерів Національного банку України.

Коли країною правлять заочники Де і як навчалася наша влада?

Середа, 19 червня 2013, 10:17

Горобець і соловей одну консерваторію закінчували – тільки один заочно, а другий – стаціонарно. Ця стара сентенція може й дотепна, проте далеко не щоразу вірна. І взагалі, освіта – це не завжди те, що тобі дають у певному навчальному закладі. Переважно це те, що ти сам спроможний узяти. Звісно, у межах обсягу того, що дають.

Які знання та навички насправді потрібні сьогоднішньому (та й учорашньому, й позавчорашньому) управлінцеві нижчого, вищого й найвищого щабля? Головне – уміти давати вказівки, керувати, по-російськи «руководить – руками водить». Ну й, звісно ж, контролювати, як підлеглі виконують отримані вказівки.

Часом спадає химерна думка – а як вони там насправді, в глибині своїх кабінетів, сприймають нас, наше щоденне життя? Мабуть, вони на нас ображаються, сердяться. Аякже. Наша навіть мінімальна активність у спробах контролю їхньої діяльності їм дуж-же не подобається. Є в них на цей випадок такий невідпорний аргумент – «працювати не дають». Їхнє уявлення про цей процес дуже відрізняється від нашого: вони працюють, горлаючи в телефон (або й напряму, в очі) на підлеглих, а вечорами, у колі друзів та рідні, розповідають про те, як їм важко. Які нетямущі підлеглі, який поганий, лінивий, капосний у них народ. Себто – ми з вами.

Що ж – вони на це вчилися. Їхні дисертації, якщо не засекречені, ще можна відшукати десь у архівах. Теми тих праць різноманітно-одноманітні – усе про підвищення врожайності, надоїв, виплавки чавуну. Звісно ж, завдяки використанню найпередовішого у світі вчення. І вони й надалі, свідомо чи несвідомо, використовують те вчення у своїй повсякденній діяльності. Чи ж не тому ми двадцять років незалежні, а ще досі живемо в совку? Це ж подумати тільки: саме ці люди, ці шкільні трієчники, університетські заочники керують нашою економікою, впливають на розвиток нашого суспільства. І їхня свідомість визначає наше з вами буття!?

Що закінчували нинішні державні мужі, керівники понад сорокамільйонної країни у центрі Європи, де і на кого вчилися? Відповіді на ці запитання можна знайти в офіційних біографіях українських політиків. Традиційно у графі «Освіта» вони вказують назву ВНЗ і роки навчання. І тут ми вирішили зупинитись, аби проаналізувати: коли вони здобували свою першу або ж єдину вищу освіту і як?

Дослідивши назви їхніх дипломів, мимоволі доходиш висновку: нарешті дідусь Ленін, якщо він тепер живе на небесах і все бачить, може бути задоволений – його тезу про будь-яку кухарку, яка здатна керувати державою, цілковито і переконливо підтвердили українські політики.

Серед них є: журналісти й футболісти, фізкультурники й артисти, вчителі та кадебісти, шахтарі й економісти, медики та юристи, аграрії та історики. Переважна більшість можновладців навчалася в УРСР, дисертації захищали теж «вдома». Із теперішніх народних депутатів єдиний Віктор Пинзеник (диплом Львівського державного університету імені Івана Франка) захистив свою дисертацію у Московському державному університеті імені Михайла Ломоносова. Але при владі людей із солідними дипломами – одиниці!

 

Авторитет із дипломом

Багато українських політиків вибрались, як-то кажуть, «із грязі в князі», але найбільший капітал зумів заробити вихідець із бідної шахтарської родини, а нині, за версією журналу Wprost, власник 19 мільярдів доларів та футбольного клубу «Шахтар» Рінат Ахметов. Про те, що в школі він навчався не відмінно, дав зрозуміти сам бізнесмен, коли в одній із газет зізнався: «Я коли приїхав у мою школу, мої вчителі почали мені казати, як я добре вчився. Я їм одразу сказав, щоб вони не розвивали думку – навчався я погано». До того ж Рінат Леонідович колись був... хуліганом. «А хто ним у дитинстві не був? Навіть відмінники бешкетували. Бо кого дівчата в школі любили? Хуліганів», – продовжив він.

Після закінчення школи Ахметов вступає до Донецького держуніверситету і на початку 90-х його закінчує, пише у своєму дослідженні «Рінат Ахметов: історія українського Графа Монте-Крісто» відомий політолог Кость Бондаренко. Отже, школу юний Ахметов закінчив у 1983 році. Коли майбутній олігарх вступив до університету, хто були його імениті однокурсники і якою, наприклад, була тема його дипломної роботи, у відкритих джерелах ніде не написано. Майбутній мільярдер з дипломом економіста якось так відповів на запитання анкети: «Чим ви займалися у 1991 році? – Рятував тяжко хворого брата». Окрім цього, на той самий час припадають і перші, не зовсім вдалі кроки Ахметова в бізнесі, про що розповідав сам олігарх. «Це було на початку 90-х. Був там такий бізнес. У мене це вийшло випадково. Зовсім не плануючи отримати суперприбуток, ми купили підприємство, але не знали, що з ним робити. Продати його ми змогли, але в країні почалася інфляція, і в результаті ми продали це підприємство за зовсім інші гроші».

Після того, як Рінат Леонідович, за визначенням журналу «Корреспондент», «командував кримінальною армією Аліка Грека» (президента футбольного клубу «Шахтар» і засновника фірми «Люкс» Ахата Брагіна на прізвисько Алік Грек підірвали восени 1995 року на стадіоні під час футбольного матчу – А.С.), після загибелі останнього йому довелося думати про свій новий імідж. Саме з того часу Ахметов став одним із найвпливовіших людей Донбасу.

 

Стежиною Леніна

Не менш цікавою є освіта іншого вихідця з Донбасу, улюбленця «синього майдану» Віктора Януковича. На офіційному сайті Президента розповідається, що Віктор Федорович закінчив Донецький політехнічний інститут (нині Донецький державний технічний університет) за фахом «інженер-механік», а також – Українську академію зовнішньої торгівлі, та є магістром міжнародного права, доктором економічних наук, професором, дійсним членом Академії економічних наук України, членом Президії Національної академії наук України.

Роки навчання в університетах також скромно не вказані. Проте з сайту відомо, що трудову діяльність Янукович-старший розпочав у 1969 році. А ось під час минулорічного спілкування з журналістами у себе на дачі Віктор Федорович розчулився і розповів, що познайомився з майбутньою дружиною у 1969 році. «У 70-му я потрапив до в’язниці, вона мене чекала, звільнився у 72-му. Й одразу після цього через 2 місяці одружився», – привідкрив завісу над своїм минулим Янукович.

Інтернет-сайт grani.kiev.ua свого часу детально описав молоді роки нинішнього Президента. Наприклад, видання стверджує, що Віктора Федоровича у 1967 році відрахували з Єнакіївського гірничого технікуму за «участь у скоєнні злочину», і що поновився він у цьому навчальному закладі лише у 1973 році, а вже наступного року вступив на заочне відділення Донецького політехнічного інституту. А ось наукову дисертацію на звання доктора економічних наук Януковичу писали співробітники Інституту економіко-правових досліджень Академії наук України, стверджує автор статті. Крім цього, Віктор Янукович якось обмовився, буцімто він є академіком Каліфорнійської міжнародної академії наук, освіти, індустрії та мистецтв. Згодом виявилося – такої в природі взагалі не існує.

 

«Американський пиріг»

З університетським дипломом екс-міністра юстиції Романа Зварича взагалі виник справжній скандал. Про нього говорила вся країна! Коли Роман Михайлович уперше став міністром в уряді Юлії Тимошенко, преса заговорила про те, що американський українець не лише не є доктором наук (як було вказано у його автобіографії), а й не має диплома ні Колумбійського (про це теж заявлено в біографії), ні будь-якого іншого американського університету. Цікаво, що пізніше Зварич стверджував: вищу освіту він має, але «місцем навчання» в офіційній біографії назвав Манхеттенський коледж, а посаду «асистент професора філософії Колумбійського університету» вписав у розділ «трудова діяльність».

 

Кавалер-заочник

На офіційному сайті Верховної Ради у біографії Голови парламенту не вказано, якого року він закінчив свій вищий навчальний заклад. Але написано, що Володимир Рибак розпочав трудову діяльність у 1966 році (коли йому було 20 років) після закінчення Ясинуватського будівельного технікуму на Донеччині. Одразу пішов в армію, а далі – знову працював. У 1968-1975 роках майбутній політик працював майстром, начальником виробничо-технічного відділу в будівельних управліннях Донецька.

Натомість сайт «Вікіпедія» таки наводить 1973-й як рік закінчення Донецького державного університету Володимиром Васильовичем, якому на той час було 27 років. Економіст, спеціаліст із планування, який гриз граніт науки без відриву від виробництва, в результаті став доктором, професором, заслуженим будівельником та повним кавалером ордена «За заслуги» і решти державних нагород.

 

Як у них?

Право претендувати на високу державну посаду, приміром, у Франції, дає диплом Вищої школи управління (Ecole deʼAdministration). Практично всі президенти Франції та багато міністрів закінчують цей вищий навчальний заклад.

У консервативній Великій Британії немає жодних формальних обмежень щодо рівня освіти для людини, яка претендує на посаду прем’єр-міністра країни, міністра чи члена парламенту. Щоправда, є одне «але» – неформально, за усталеною в державі традицією, людину без диплома, наприклад, Гарварду, ніхто ніколи й нікуди не обере. І крапка.

У нас же, як бачимо, головне – не освіта і не знання, головне – «связі». А те, що від цього страждає вся багатомільйонна країна – … Словом, ви зрозуміли.

 

Адам Стрижнюк

У драмтеатрі – відкриття нового театрального сезону: тернопільське турне «хмельницького базару»

Середа, 19 червня 2013, 10:07

До останнього часу я ще дивувався, чому в Тернополі як гриби після дощу виростають торгово-розважальні центри, але ніяк ось уже двадцять років не можуть добудувати обласну наукову бібліотеку. Думалося, що вся причина в тому, що тернопільська інтелігенція – не при владі. Що при владі у нас – ті, які школи закінчували або за другим разом, або в кращому випадку посередніми трієчниками, а тому їм до бібліотек, як мені до стану розвитку монгольської космонавтики. Але зараз в моїй голові все стало на свої місця. Виявляється, у Тернополі немає інтелігенції. Точніше, ті, які себе називають інтелігенцією і вважаються такими через свій фах – давно перестали бути інтелігентними, перетворившись на комп’ютери «купи-продай».

Думаю, минулого тижня не одного тернополянина шокувало відкриття виставки-ярмарку товарів легкої промисловості у… Тернопільському академічному драматичному театрі імені Тараса Шевченка. Чого там тільки не продавали – від дешевої нижньої білизни та одягу до продуктів і лікарських трав. Складалося враження, що це якесь всеукраїнське турне «хмельницького базару».

Кореспондент одного з тернопільських Інтернет-сайтів запитав директора театру Бориса Репку про таку оказію, на що почув: «Я можу все! І я маю право на все! Я така людина!».

І що тут скажеш? Якщо вже директор драмтеатру, інтелігент за визначенням, вважає перетворення культурного серця Тернополя на центральний базар чимось самозрозумілим і виправданим, то…

Але виникає запитання. Тернопільський академічний драматичний театр ім. Т.Шевченка є комунальним закладом обласної ради. Чи давала обласна рада «добро» на це «відкриття театрального сезону»?

До речі, декілька років тому подібний «інтелігентний вчинок» здійснив тодішній мер Тернополя Роман Заставний. Навесні 2009-го він видав дозвіл на розташування в самому центрі Тернополя торгових наметів з різноманітним крамом: одягом, взуттям, косметикою.

Та повернемося до сучасності: уявіть собі, що думали про Тернопіль люди, які минулого тижня на кілька хвилин вискочили з поїзда, щоби полюбуватися нашим містом? Та ці «ночнушки і носочки» радянського зразка, які розпродували на ярмарку, мабуть, ще довго снитимуться і їм, і тернополянам у страхітливих снах.

 

Адам Стрижнюк

Пірсинг і тату: чи варто сідати на голку

Четвер, 13 червня 2013, 06:56

Для особливо бажаючих виділитись рекомендується пірсинг у вигляді цвяха 2-сотки упоперек голови зліва направо. Найближчий салон краси – в місцевого коваля.

(Анекдот)

 

У людині має бути все прекрасне: і обличчя, й одяг,... і пірсинг, і тату. Саме такої думки дотримується сьогодні більшість молоді, щодня перетворюючи своє тіло на кольорове решето.

Виграти в суперечці на тему, що таке видозміна тіла – вид сучасного мистецтва чи психічного розладу, практично неможливо. Адже татуювання і пірсинг з’явилися не вчора і не на порожньому місці. І заявити, наприклад, жителеві давньої епохи, що захищатися таким способом від злих духів – це аморально, язик не повернеться. Що вже говорити про великих людей – принцесу Діану, Альберта Ейнштейна, Миколу ІІ та інших, які, будучи носіями тілесних розписів, увійшли в історію без епітетів «вульгарний» або «хворий на голову».

Але сьогодні, на відміну від колишніх «поважних» причин на зразок знаку соціальної належності, частини релігійних чи філософських переконань тощо, тілесні видозміни мають більшою мірою несвідомий характер. Мода, псевдоповага навколишніх, які вважають це «крутим і сміливим учинком», бажання виділитися таким способом, коли розумових здібностей на це вже бракує... Дуже маленький відсоток справді розуміє свої дії і довго думає перед ухваленням важливого рішення.

А думати справді є над чим. Адже вже завтра ваш атеїзм може програти гармонійному християнству, розгульне життя перетвориться на домашній комфорт, а кохана людина стане найненависнішою. Ніхто не залишається колишнім, і тільки наше тіло завжди нагадуватиме нам про помилки пройденого етапу, про які ми так часто бажаємо забути. Адже навіть слово, хоч і не горобець, інколи впіймати можна. А от забрати сліди деяких натільних прикрас – не завжди. Маленька дірочка в мочці вуха, звичайно, заросте без сережки. В інших же випадках вас очікують темні плями по тілу від колишніх проколів, локшина замість вух від «тунелів» і в’ялі, розтягнуті, вицвілі візерунки по тілу. У разі спеціальних процедур, які мають намір вас «очистити», наприклад, від тату, ви втратите купу грошей. Натомість – навряд чи отримаєте ідеальну шкіру: на вас залишиться або бліда копія колишнього зображення, або шматочок пересадженої з п’ятої точки шкіри, або колишня картинка, але з «непередбаченими обставинами».

Одним із найбільш спірних питань досі залишається вплив тілесних втручань на здоров’я людини. Багато вчених переконані, що татуювання, наприклад, можуть призвести до зростання онкологічних захворювань і дерматитів. Недотримання норм гігієни і безпеки під час створення тату, пірсингу та іншого загрожує СНІДом, гепатитом, правцем, алергійними запаленнями шкіри.

До речі, два тижні тому у професійному київському косметичному салоні брат мого знайомого саме підхопив гепатит B i D, роблячи пірсинг. Зараз лежить у лікарні, витрачаючи щодня шалені кошти на лікування.

Загалом будь-яка видозміна тіла становить ризик і для здорових людей. Татуювання, наприклад, небезпечне своїм чорнилом. І екзема – не найстрашніший діагноз у цьому разі. Адже чорнило, потрапляючи в лімфатичні судини і закупорюючи їх, позбавляє природного захисту найближчі до місця нанесення органи. Таке ослаблення місцевого імунітету залишається назавжди.

Що стосується пірсингу, то тут ризик насамперед полягає у величезній кількості небезпечних точок на наших тілах. Ті, хто став жертвою власної точкової географії, з ностальгією сьогодні згадує свій гарний зір, слух, м’язи обличчя, які правильно працювали до проколів на вухах, бровах, носах; здорові груди без раку молочної залози до проколотих сосків і багато чого іншого.

Крім того, інколи здається, що сама природа бореться з перекручуванням природності тіла. То блискавка вразить у пусету на язиці, після чого в найкращому разі не доведеться розмовляти довгий час, то зимовий холод відморозить вуха з металевими «тунелями» всередині, і, як результат, – мочкообрізання...

Незважаючи на таку кількість негативних сторін, прихильники тіловтручань доводять користь такого неоднозначного виду мистецтва. Мовляв, це банальна спроба творчого самовираження. Інколи говорять, що тату і пірсинг – це самоагресія, тобто агресія, переведена з іншого об’єкта на своє тіло з метою зменшення негативних переживань. Іншими словами, нехай краще людина нищить своє тіло, ніж становить загрозу для навколишніх чи застосовує жорсткіші способи агресії до себе, аж до суїциду.

 

Коментар психолога

Мар’яна Волянська, психолог:

– Люди, які полюбляють нестандартний одяг, нетрадиційні зачіски, колір волосся, татуювання та пірсинг, від народження схильні до демонстративності.

До таких експериментів із зовнішнім виглядом їх підштовхують приховані комплекси та невпевненість у собі. Часто ці люди не можуть виділитися своїми внутрішніми якостями (наприклад, знаннями або інтелектом), тому прагнуть до зовнішніх особливостей.

Нерідко до цього причетні проблеми з батьками: якщо мама з татом дитину постійно критикували та були нею незадоволені, то, вирвавшись з-під їхньої опіки, вона починає поводитися всупереч загальноприйнятим нормам.

Ну і неможливо не згадати ще такий узагальнюючий момент: люди бояться залишитись наодинці із собою, своєю совістю, думками. Вони включають голосно музику або телевізор, сідають біля комп’ютера і шукають співрозмовника у соціальних мережах, тільки щоб не залишитись у повній самоті. Ми настільки боїмося самоти, що вже не знаємо як себе проявити, що ще придумати для свого тіла, зовнішності, щоб привернути увагу оточуючих. Людина через ексклюзивний одяг, через татуювання і пірсинг просто кричить світові: «Подивись на мене, почуй мене!». Навіть той, хто здається надмірно мовчазним, дуже хоче, щоб його почули. Якщо ж не чують і не бачать – починаються крайнощі на зразок пірсингу й тату.

 

Проколювання в Тернополі! Що? Скільки?

Вухо (одне) – 120 грн.,

Два вуха, за принципом – гуртом дешевше – 180 грн.,

Ніс – 200 грн.,

Губа – 200 грн.,

Брова – 200 грн.,

Пупець – від 200 грн. (в залежності від вибраного виробу),

Язик – 300-400 грн.,

Інтимний пірсинг – 700-800 грн.

 

Адам Стрижнюк