Екскурсія Шумщиною. Стартувала подорож із мальовничих і легендарних Антонівців
Середа, 26 жовтня 2011, 08:00
«Мандрувати героїчними сторінками рідного Тернопілля завжди почесно, цікаво й корисно, особливо нам, молодим, котрі не бачили лихоліть, голоду, страждань…» — так відгукуються студенти Теребовлянського вищого училища культури про пізнавальну екскурсію Шумшиною.
Стартувала подорож із мальовничих і легендарних Антонівців. Екскурсовод Світлана Станіславівна Кузьміч оповіла про українських повстанців, які діяли в роки Другої світової війни на території шумських лісів, Антонівську повстанську республіку. Нині на цьому місці — духовно-культурний музейний комплекс «Антонівці — округа». До його складу входять кілька будівель, джерело, каплиця, криївка та цвинтар.
Спільно з екскурсоводом ми відстежили хронологію основних подій, дізналися про зброю, якою воювали повстанці антонівецьких куренів, її технічні дані, ознайомилися з наказами командира УПА-Північ Клима Савура та головнокомандувача УПА Тараса Чупринки. А також побували у будиночку штабу, криївці, відбудованій на місці таборового храму, капличці, вклонилися дванадцяти символічним могилам, які завжди нагадуватимуть про тих, хто віддав життя за волю України. За кілька метрів від них — джерело… Його жебоніння схоже на пісню, ту пісню, з якою на вустах вояки УПА йшли в бій… Біля реконструйованого легендарного табору «Волинь-Південь» Української повстанської армії кожен із нас завмер, вшановуючи пам’ять звичайних хлопців і дівчат.
Відтак дорога пролягла до Стіжка. Тут відвідали музей села та церкву Святої Трійці, збудовану ще за часів Данила Галицького. Богослужіння в ній відбуваються двічі на рік – у другий день Великодня і Зелених свят.
За легендою, в ліси Шумщини на полювання приїхав князь Роман Мстиславович. Саме в Стіжку наздогнала його радісна звістка про народження сина, і тому звелів закласти на верхів’ї найвищої з гір фортецю Данилів-град. Замок ХІІІ століття був оточений трьома кільцями земляних насипів, а всередині фортеці стояла церква Святої Трійці із товстими кам’яними стінами, що слугували останнім рубежем оборони.
Із часом від замку не залишилось і сліду, але про святиню дбали, і вона досі стоїть серед лісу як свідок тогочасних подій. І хоча була вона не раз перебудованою, але вівтарна частина зберігає архітектурну форму ХІІІ ст., а верх нефа вчені датують ХVI ст. Пізніше було впорядковано горішню частину церквиці, тому маємо поєднання стилів ХІІ, ХVI, ХІХ століть.
Стежина привела нас до музею Уласа Самчука, що в місцевій школі. Тут усе дихає епохою, в якій зрів талант. Директор музею Петро Дмитрович Панасюк детально розповів про його життя і творчість. Слухали, а в душі визрівало бажання більше й більше пізнавати героїчні та славні сторінки рідного краю, аби знати й шанувати тих, ким пишається Україна та світ, і чиї «корені» походять з рідного Тернопілля.
Зоя ГАБРУК, заступник з виховної роботи Теребовлянського вищого училища культури.
вугілля і дрова
