Я міг би взяти на роботу 12 осіб із зарплатою 760 євро, але не буду

Вівторок, 13 листопада 2012, 17:57

Сповідь бізнесмена

Завдяки статті про взаємини працівника, роботодавця і держави, угорський блогер Андор Якаб прославився у декількох країнах світу. Як не дивно, те, про що він пише, аж ніяк не чуже і українському читачеві. Особливо після прийняття горезвісного Податкового кодексу.

 

***

 Я міг би взяти на роботу 12 осіб із зарплатою 760 євро на руки, але не буду. Поясню, чому.

Ви могли б працювати в моїй компанії, що займається сферою послуг, у прекрасному офісі. Це не телемаркетинг, не шахрайство. Ви виконували б серйозну роботу, яка вимагає навичок, 8 годин на день, п’ять днів на тиждень. Я прийняв би вас на роботу легально, я платив би ваші податки. Я міг би дати таку роботу дюжині людей, але не буду, і ось моє пояснення, чому.

 

1. Я не взяв би на роботу жінку.

Причина дуже проста: жінки народжують дітей. У мене немає права запитувати, чи хоче вона цього. А якби в мене було таке право, і вона б відповіла, то вона могла б навмисне обдурити мене. Або передумати.

Не зрозумійте мене неправильно. У мене немає проблем з тим, що жінки народжують дітей. Я й сам так з’явився на світ, і мої діти теж. Я не взяв би на роботу жінку, бо коли вона чекає дитину, вона йде в «материнську відпустку» на три роки, і я не можу її звільнити. Якщо вона хоче двох дітей, відпустка триває вже шість років.

Роботу, звичайно, все одно потрібно робити. І я візьму на роботу когось, хто працюватиме замість неї, поки вона проводить довгі роки у відпустці. Але я не зможу її звільнити не тільки тоді, коли її немає на роботі, я не зможу цього зробити і тоді, коли вона повернеться. Тому мені доведеться звільнити того, хто працював за неї весь цей час. Коли жінка повернеться на роботу з «материнської відпустки», мені доведеться за законом підняти їй зарплату до теперішнього рівня на її позиції. Крім того, мені потрібно буде дати їй відпустку, яку вона накопичила за час «материнської відпустки».

 

2. Ще я б не взяв на роботу людей, яким поза 50.

Не тому, що в мене є проблеми з найбільш досвідченими професіоналами. Я не найняв би їх тому, що скоро вони «вступлять» у «захищений вік». І я потраплю з ними в пастку точно так само, як і з прийнятою на роботу жінкою. Ви не можете звільнити людей у передпенсійному віці, ви повинні платити зарплату і всі інші витрати, навіть якщо вони працюють погано. Я не зможу звільнити «захищеного працівника», але хтось же повинен робити потрібну роботу, і я змушений найняти іншу людину.

 

3. Я наймав би на роботу тільки чоловіків у віці 25-50 років.

Наймати їх на роботу теж ризиковано, оскільки я не маю права звільнити їх з будь-якої причини. Адже тоді вони підуть до суду, і з великою ймовірністю виграють.

Отож, якщо я вас таки найму, ви обійдетеся мені в 1572 євро.

Уточню: ваша зарплата в розмірі 760 євро, враховуючи всі податки, обійдеться моїй компанії в 1572 євро. Єдиний спосіб якось зменшити цю дворазову держнацінку – платити вам менше. Але я не буду наймати вас за меншу зарплату, тому що, на мою думку, ви не зможете нормально жити менш ніж на 760 євро. У вас почнеться депресія, ви зруйнуєте своє життя, мою компанію і навіть мене.

Така «фігня» відбувається не тільки в Угорщині.

Як ви самі бачите, держава забирає половину вашої зарплати. Мене дратує те, що я плачу вам понад 1500 євро, але ви отримуєте трохи менше половини від цього. Особливо з урахуванням того, що медичні послуги, які ви отримуєте, нітрохи не кращі за ті, що їх отримує будь-який одержувач «мінімалки».

Я повинен також врахувати, що 35-річний чоловік має 25 днів відпустки на рік. Це означає, що хтось повинен заміщати його протягом місяця. Якщо мені потрібно 12 працівників, доведеться наймати 13-го, щоб заміщати всіх тих, хто йде у відпустку.

Але я, як і раніше, всупереч усьому вищесказаному, міг би дати вам роботу.

Я – сміливий підприємець. Підприємці беруть на себе ризики, тому я можу продати свою квартиру і переїхати в орендоване житло. Сподіваюся, що 90 тисяч євро за квартиру буде достатньо для початку бізнесу.

Моя компанія буде пропонувати чудові послуги, які неможливо надавати без гідних умов праці. Я візьму на роботу 13 осіб – 12 на постійну роботу і одного на заміну під час відпусток. 14 людей разом зі мною можуть працювати в комфортабельному, добре умебльованому офісі, площею 158 кв. метрів. Це буде коштувати мені 10 євро на місяць за квадратний метр, плюс 3,5 євро за кв. метр за комунальні послуги. У сумі 2133 євро на місяць.

 

Ось мої щомісячні витрати:

Оренда офісу: 2133 євро

Зарплати: 13 x 1572 євро = 20436 євро

Інші витрати: (бухгалтерія, маркетинг тощо): 3058 євро

Разом: 25627 євро

 

Досить моторошно для щомісячного рахунку, чи не так? Стільки мені доведеться платити щомісячно, незалежно від доходу. І в хороші, і в погані місяці. І в літнє затишшя, і перед Різдвом, коли роботи буде набагато менше.

Скоріш за все, компанія не зможе продати більше 1000 годин послуг на місяць. Тобто для того, щоб вийти «на нуль», моя ціна має становити 25627 євро / 1000 год. = 25 євро / год. Але цього недостатньо, мені потрібен також і прибуток, адже для чого я розпочинав бізнес?

Я не жадібний, та й ринок тісний. Тому я поставлю націнку в 20%. Це збільшить мою ставку до 30 євро за годину (якщо врахувати ПДВ, то виходить 37,5 євро). Я б округлив цю суму, отож клієнти платили б 37 євро / год. за наші послуги.

7 євро з цієї суми безпосередньо пішло б державі, 30 – дохід компанії.

Я – оптиміст. Наш маркетинг працює на повну, мої плани працюють ідеально, ми можемо продавати 1000 годин послуг на місяць. Бізнес іде, я задоволений своїми працівниками.

І це генерує дохід компанії у розмірі 1000 x 30 євро = 30 тис. євро.

4373 євро – це прибуток. Я міг би платити собі 2446 євро, і це обійшлося б компанії у 3144 євро. З цієї суми 1521 євро я б отримував чистими у вигляді зарплати (удвічі більше за моїх працівників), прибуток компанії становив би 1229 євро до сплати податків. Я заплатив би 122 євро у вигляді податку на прибуток, плюс 2% від доходу компанії, тобто 600 євро. Зрештою, щомісяця на рахунку компанії залишалося б 507 євро.

Таким чином, я можу заробляти 1521 євро у місяць, але не варто забувати, що я продав свою квартиру і вклав кошти в компанію. Тобто мені доведеться орендувати житло як мінімум за 300 євро, інакше я стану бездомним. Я буду жити скромно, не буду багато витрачати та й моя дружина теж буде працювати. Та у мене й часу-то на витрати особливо не буде, тому що, на відміну від моїх працівників, я буду працювати 12 годин на день, у тому числі й на вихідних.

Таким чином за місяць я можу наскладати 900 євро, і мої інвестиції в 90 тис. євро окупляться через 100 місяців. Мені знадобиться 9 років, щоб повернути кошти, вкладені в компанію, і тільки після цього я зможу собі купити нове житло. Після цього я зможу жити в рамках обмеженого бюджету, не буду платити оренду. Словом, буду жити як європеєць.

За цих обставин – сподіваюся, вони зрозумілі – я не маю великого бажання продавати квартиру і вкладати гроші в нову компанію.

Але абсолютно точно я не зроблю цього з чотирьох причин.

Конкуренти продають ту ж послугу, нелегально, на дійсно поганих умовах, всього за 9 євро за годину. Вони просто кладуть гроші в кишеню – без чека, навіть без ПДВ. Вони не беруть на себе відповідальності, ніякої гарантії немає, офіційно вони не роблять нічого. Немає жодних офіційних, законних слідів їхнього існування. Їм не треба орендувати офіс і наймати бухгалтера. Займаючись цією роботою п’ять годин на день, вони легко зароблять 1000 євро. Вони «покажуть середній палець» моїй вакансії на 760 євро, при якій їм не дозволять халтурити, але змусять приходити щодня вчасно і відповідати дуже високим професійним стандартам. Їм не дозволять шахраювати з клієнтами, а якщо вони це зроблять, їх звільнять.

Конкуренти дискредитуватимуть мою фірму. Я можу стикнутися з антикапіталістичною пропагандою, мене будуть виставляти жадібним потворою, який бере 37 євро за те, що інші зроблять за 9 євро. Я стану ворогом свого народу, поки інші чесно працюють за частину моєї ціни.

Мої співробітники можуть прийти на роботу тільки для того, щоб вивчити секрети мого бізнесу і вкрасти моїх клієнтів. Вони заманять їх брехнею про те, що дадуть таку ж якість і обсяг послуг, але за зниженою ціною. Після того, як вони вкрадуть достатньо клієнтів, вони можуть вирішити, що нашкодити моїй компанії і бути звільненим – чудова ідея. Потім вони можуть піти в суд, стверджуючи, що я звільнив їх незаконно, і виграють справу. Мимохідь вони будуть спокійно працювати з моєю вкраденою клієнтурою, створення якої обійшлося мені в цілий статок. І, звичайно, вони будуть ображені. Вони будуть сурмити на всіляких форумах і розповідати про те, що працювали в моїй компанії і тому знають, про що говорять. Мої послуги не тільки дуже дорогі, але й їхня якість – купа лайна.

Скарги на все це не допоможуть, тому що нікого мій бізнес не хвилює.

 

Ось тому я й не даю нікому роботу. І, я думаю, з цих же причин багато підприємців, які починали свою справу, теж не будуть створювати робочі місця. І тому все більше людей залишається без роботи, купує все менше товарів і, таким чином, платить менше ПДВ. І тому чесних компаній стає все менше, і вони наймають все менше працівників, і платять менше податків. Тому держава отримує менше коштів на соціальну допомогу, і саме тому соціальна допомога скоро стане схожою на концтабірну.

 

Я дам вам робоче місце, тільки якщо:

– Я зможу звільнити вас тоді, коли захочу. ПДВ буде знижений до 20% (а ще краще до 15%).

– Якщо держава буде забирати «всього» 30% ваших грошей.

– Якщо більш високий дохід не тягне за собою більш високе покарання.

– Якщо держава боротиметься з корупцією, а не з чесними компаніями.

Поки це не зміниться, роботу я вам не дам. Поки держава не переможе корупцію в усіх можливих аспектах, я не буду починати свій бізнес і створювати робочі місця.

 

Андор ЯКАБ

(збережено стиль автора)

(за матеріалами ykrnews.com/novosti/yekonomika/biznes-i.../spov-d-b-znesmena)