Уродженець Тернопілля Іван Пулюй ніколи не забував, що є українцем

Вівторок, 19 квітня 2011, 10:36

Одним із найкращих у світі фахівців у галузі електротехніки ХІХ – початку ХХ ст. і співавтором першого українського перекладу Біблії є наш земляк Іван Пулюй.

Іван Пулюй народився 2 лютого 1845 р. в невеликому містечку Гримайлів, що у теперішньому Гусятинському районі. Батьки майбутнього винахідника, Павло та Ксенія, були не надто заможними, але навчання у Першій Тернопільській гімназії протягом 1857-1865 рр. синові забезпечити змогли. Навчання проводили німецькою мовою, що дуже допомагало випускникам у майбутньому працевлаштуванні в Австрійській імперії. Але хоч курс був насичений різними дисциплінами, серед яких обов’язково фігурувала, приміром, латинь, гімназисти знаходили час і для культурного дозвілля – заснували товариство “Громада”. Через цю організацію учні гімназії, а серед них і Пулюй, влаштовували українські свята, концерти і вечорниці.

Після завершення навчання у Тернополі юнак у 1865 р. вступив на теологічний факультет Віденського університету і тоді ж заснував у столиці імперії Товариство українських богословів у Відні. Уже через три роки, у 1868-му, Іван Пулюй спільно з однодумцями заснував товариство українських студентів “Січ”, а в 1869-му уклав “Молитослов” – молитовник народною мовою. Перевидати вже доповнену книгу йому вдалося у 1872 р.

“Активною громадською позицією 24-літній студент-богослов привернув увагу відомого письменника П. Куліша, що вже довший час працював над перекладом Святого Письма й потребував помічника з добрим знанням стародавніх мов. Їхня співпраця над перекладом Нового Завіту розпочалася в лютому 1871 р., і ще в цьому ж році вийшли друком у Відні Євангелія від Матея, Марка, Луки та Івана. І лише в 1903 р. за активної участі І. Пулюя було завершено Кулішів переклад Старого Завіту й видрукувано перший повний україномовний переклад Біблії,” пише тернопільський дослідник життя і творчості вченого Олександр Рокіцький.

Переклад Старого Завіту однодумці завершили б швидше, але за нез’ясованих обставин недовершену роботу знищила пожежа, що сталася на хуторі Мотронівка – домівці П. Куліша. Не виключено, що оселю підпалив хтось із тих, хто не хотів допустити появи україномовної Біблії. Таких людей у Російській імперії було багато. А поміж тим Іван Пулюй у 1869-1872 рр. навчався на фізико-математичному відділенні філософського факультету Віденського університету. Склавши екзамени на право бути викладачем у гімназіях випускник уже, напевно, думав про підходяще місце роботи, та його залишили у фізичній лабораторії вузу для проведення дослідів. У 1874 р. І. Пулюй видрукував у журналі “Доповіді Віденської Академії наук” свої перші дві статті, присвячені дослідженню залежності внутрішнього тертя газів від температури. Паралельно, у 1874-75 рр., він викладав фізику у Військово-морській академії у місті Фіуме, теперішній Рієці, що у Хорватії. Викладацьку діяльність перервало те, що наш земляк отримав від Міністерства освіти імперії стипендію у розмірі 800 гульденів для наукової роботи у Страсбурзькому університеті. Уже наступного року він захистив дисертацію і повернувся до університету у Відні. Але й там винахіднику, який освоїв мистецтво склодува і навчився самотужки робити оригінальні трубки для розмаїтих дослідів, а також лампи, засиджуватися не довелося – запросили, як тепер кажуть, у бізнес. У 1882 р. Іван Пулюй став технічним директором електротехнічного бюро у Відні, а протягом 1883-84 років – ще й консультантом і директором фабрики освітлювальних ламп власної конструкції. На останній роботі українець мав виконати замовлення із підготовки електротехнічної виставки у містечку Штайр.

“Близько тисячі ламп Пулюя й дугові лампи “чеського Едісона” Ф. Кжіжіка освітлювали територію виставки та прилеглі вулиці міста. Це було сенсацією… Виставку відвідав цісар Австро-Угорщини Франц-Йосиф і під великим враженням від небаченої досі ілюмінації довго розмовляв з І. Пулюєм,” пише О. Рокіцький.

Отож успіх не забарився й Іванові Пулюю запропонували нову посаду – професора кафедри експериментальної і технічної фізики Німецької високої технічної школи у Празі. Але перед тим, як перебратися на інше місце, вчений, будучи вже 39-річним, одружився зі своєю колишньою студенткою Катериною Стозітською. Ця жінка походила з німецького роду, але мала і польське коріння. Майбутнє подружжя відчуло взаємні почуття ще коли Катерина навчалася. Показово, що вже тоді вона не пошкодувала свого довгого волосся і обрізала коси, щоб І. Пулюй використав їх як матеріал у виготовленні ниток розжарювання для ламп освітлення. Доказом любові у родині стали діти – Пулюї народили і виховали трьох синів і три дочки. Дітей назвали Олександром, Павлом, Георгом, Наталією, Ольгою та Марією.

У столиці Чехії фізик заснував курси електротехніки, а в 1888 р. – ще й електротехнічне товариство. Того ж року уродженця Тернопільщини обрали ректором технічної школи, а в 1890-му – деканом її машинобудівного факультету.

У Празі Іван Пулюй досяг найбільших успіхів у своїй творчості, адже тоді у нього ще було здоров’я та вже були кошти для втілення ідей. Що ж до натхнення, то його винахідникові вистачало протягом усього життя – не тільки писав статті, а й зайнявся електрифікацією Праги і будівництвом гідроелектростанції неподалік міста Гогенфурт. Коли ж у 1895-96 рр. світ облетіла вістка про відкриття Вільгельмом Конрадом Рентгеном нового проміння, то І. Пулюй пояснив його природу, властивості і зробив одні з перших фото, які тепер називають рентгенівськими. Та, все ж, основним заняттям нашого земляка була електротехніка. У 1902 р. він домігся відкриття у Німецькій вищій технічній школі у Празі кафедри електротехніки, яку й очолив. Зрештою, у 1906-му дослідника нагородили орденом Залізної корони, а у 1910-му – ще й титулом “Радник двору”.

Та найбільші успіхи не змусили Івана Пулюя забути, що він – українець. Учений, окрім того, що видав Біблію, домігся права на її поширення серед полонених у російсько-японській війні українців із російської армії. Вимоги дозволити українцям читати Святе Письмо рідною мовою він висловлював і на адресу російської влади та Російської Академії Наук. Коли розгорілася Перша світова війна і царські війська окупували Галичину та Буковину, Іван Пулюй спільно з нашим земляком Іваном Горбачевським утворили у Празі комітет допомоги українським біженцям. А щоб у Європі краще знали про проблему України, він написав у 1915 році дві книги “Польські русофіли і масові арешти вірних державі українців у Галичині” та “Україна і її міжнародне політичне значення”. Зокрема, Іван Пулюй писав:

“Саме через створення самостійної України московське царство було б відтіснене від Чорного моря, від Балкан ... і Дарданеллів і таким чином була б унеможливлена претензія Росії на всесвітню владу. Інтриги російських дипломатів були б територіально обмежені, були би позбавлені ґрунту російські царі називати себе визволителями; для Європи була б гарантована більша стабілізація влади і триваліший мирний період для культурної, промислової, господарської і наукової праці. Самостійність України є тим гордієвим вузлом, від розв'язання якого залежить мир у Європі...”

І Пулюй до незалежності дожив, бо помер 31 січня 1918 р., коли УНР проголосила самостійність.

Марія Артемів-Васюта