Лілія Проць закликає тернополян не боятися дарувати щастя зраненим дитячим серцям
П'ятниця, 01 березня 2013, 08:58
Не так давно на сторінках газети «Місто» ми писали про прийомні сім’ї як про одну з найновіших форм опіки в нашій державі. Вона лише набуває популярності, але вже сьогодні показує чудові результати, адже робить щасливими сотні людей.
Чотири місяці тому відома тернопільська спортсменка Лілія Проць з чоловіком стали опікунами для п’ятирічної Насті з Кривого Рогу. З цього часу їх життя кардинально змінилося, однак про своє рішення подружжя не шкодує.
Ліля розповідає, що вже давно мріяла створити будинок сімейного типу. Навіть підходила з таким проханням до тодішнього мера Романа Заставного. Отримала відповідь, що у межах Тернополя це неможливо через відсутність коштів у міському бюджеті.
Потім вийшла заміж. Її чоловіком став іноземець. Згідно з нашим законодавством такі подружжя не мають права всиновити дитину – можуть лише взяти під опіку.
Тому вже разом розпочала пошуки. Допоміг випадок. У друзів з Кривого Рогу старша сестра вже вшосте потрапила у в’язницю. Лілі запропонували взяти на виховання її п’ятирічну донечку Настю, яку на той час вже забрали в притулок. Жінку дуже зворушила доля дівчинки, тому, порадившись з чоловіком, відразу погодилась опікуватися нею. У Кривий Ріг довелося приїздити 4-5 разів, адже це не проста процедура.
– У серпні після чемпіонату світу ми написали заяву, отримали спеціальний дозвіл і поїхали до Насті, – розповідає Ліля. – Ми вже до цієї зустрічі були знайомі і навіть мали спільне фото. Дівчинка відразу ж пішла до мене на руки, обійняла і назвала мамою. Потім з нетерпінням чекала, коли ми її заберемо.
Після алкогольно-наркотичного пекла Настя отримала справжню сім’ю. Сьогодні Настя мешкає в Тернополі. Вона ходить у садочок та школу раннього розвитку. Батьки організовують для неї цікаве дозвілля, різноманітні поїздки. До прикладу, нещодавно побували на Святі шоколаду у Львові. Часто катається на конях.
Дівчинка встигла відчути сумні моменти життя в притулку. Допоки вирішувалися юридичні формальності, вона перебувала там чотири місяці. Скаржилася, що її били і що їй там було погано.
– У Насті було багато проблем як з фізичним, так і з емоційно-психологічним здоров’ям. Увечері її дуже важко було вкласти спати. В неї був порушений фізіологічний розвиток ніжок. Вона не могла стрибати, присідати, часто падала, – розповідає Ліля. – Ми раді, що взяли її в такому ранньому віці. Адже зараз завдяки клопіткій праці можна усунути багато фізичних недоліків, які дитина нажила через недогляд дорослих. Ми активно консультуємося з психологами, лікарями, багато ходимо. Стараємося завжди цікаво проводити час, щоб донька набиралася нових вражень, розкривалася. Для неї це зараз дуже важливо.
Дівчинка дуже любить співати і танцювати. Вона весела і дуже балакуча, радо спілкується з однолітками.
– Поки що Настя не дуже охоче береться до навчання. Їй більше подобається гратися. Вечорами стараємось збиратися разом і грати різноманітні ігри. Зараз ми вивчаємо букву «К», тому вона називає всі предмети, які є в кімнаті на цю літеру. Ми ж допомагаємо та підказуємо, якщо це потрібно, і повторюємо їх. Завжди вирішуємо все на сімейній раді. Разом вечеряємо, а у вихідні ще й снідаємо та обідаємо.
Боялася, щоб її не залишили
Лілія Проць не приховує, що їх з чоловіком вибір непростий і на початках доволі часто виникали труднощі. Її чоловік родом з Іраку. Спершу він отримав дозвіл у своєї родини на опікунство. Такі речі у них дуже цінують. У його країні немає сиротинців. Якщо з батьками щось трапляється, рідні обов’язково забирають дітей і ніколи не залишать напризволяще.
В Україні, на жаль, все навпаки. І через це дуже часто страждають невинні дитячі серця. Жінка розповідає, що Настя спершу дуже боялася, щоб її не залишили.
– Вона має певне упереджене ставлення до своїх родичів і в один момент щиро зізналася, що вона не потрібна нікому, окрім нас. На початку траплялося, що було дуже важко. Я не могла зрозуміти її поведінку і не знала, що робити. Тоді дуже допомагали поради соціальних працівників, адже вони, як ніхто інший, знають, як діяти в тій чи іншій ситуації. Ми навіть відстежили, що в повний Місяць діти, батьки яких були наркоманами та алкоголіками, дуже на це реагують. Те ж саме стосується магнітних бур. Навіть лікарі підтвердили наші спостереження.
Якщо забрати цей багаж з минулого, то Настя – неймовірна дитина. Вона дуже енергійна, легко знаходить спільну мову з людьми, співає, танцює, має чудову пам’ять і хороші розумові здібності. Зараз у неї вже починають проявлятися почуття – вона більше обіймає нас, цілує, стає ніжнішою.
«У нього немає мами й тата. Давай візьмемо його з собою»
Кілька разів побувавши у сиротинцях, Лілія Проць не змогла залишитися осторонь проблем цих закладів. Дуже часто не лише нестача певних матеріальних благ, а насамперед потреба виводити дітей в люди, відкривати для них цікаві речі, показувати, що є багато веселих розваг, які їм недоступні через певні життєві обставини. Вона організувала благодійну акцію «Подаруй тепло та радість дітям», в рамках якої разом з однодумцями допомагає вихованцям притулку на вул. Стрімкій продуктами, побутовими речами, одягом, організовувала катання на катері, прогулянки, сніданки в «Козі».
Також у грудні в рамках благодійного марафону «Милосердя єднає» разом з усіма небайдужими збирала кошти та речі для двадцятьох сімей Тернополя, які потребують підтримки. У березні планує повторити цю акцію. Тож всі, хто захоче зробити добру справу, може підтримати тернопільську спортсменку.
Сім’я Лілії Проць не зупинятиметься на досягнутому і планує розширюватись. Настя дуже підтримує цю ідею.
– Навіть коли її забирали з Кривого Рогу вона привела до мене хлопчика і каже: «Це – Діма. У нього немає мами й тата. Давай візьмемо його з собою», – розповідає Ліля. – Потім вихователька підходить і каже, що насправді батьки у нього є. Мені важко зрозуміти психологію цих діток, які, з одного боку, усвідомлюють, що мають батьків. А з іншого – шукають справжніх маму і тата, шукають любов, турботу і піклування, мріють про справжню родину.
Усвідомивши це, людина не може залишитися байдужою до цих самотніх дітей.
Лілія Проць закликає тернополян не боятися сиріт і наважуватися на створення прийомної сім’ї. Для цього є всі умови – фінансова підтримка держави та фахова допомога соціальних служб. Не бійтеся змінити своє життя і подарувати щастя зраненим дитячим серцям.
вугілля і дрова
