жителька Тернопільщини вирощує близько 500 сортів квітів

Четвер, 14 березня 2013, 06:55

Для 62-річної Люби Баб’яр із Копичинців весна настає не за календарем, а тоді, коли на її клумбах розквітають перші карпатські підсніжники, проліски, крокуси та гіацинти. Жінка ще з дитинства закохана у квіти.

Нині на її подвір’ї росте близько 500 сортів різноманітних квітів. Вони починають цвісти з ранньої весни аж до пізньої осені, і навіть взимку з під-снігу виглядають голівки морозника.

– Без квітів моє життя було б нудним і нецікавим, – розповідає Новій Тернопільській газеті Люба Петрівна, – адже вони додають йому яскравих барв. Хоча й наробитися біля них треба! Однак, якщо піклуватися про квіти, доглядати і головне – любити їх, то вони це відчувають і милують око ще більшою красою.

Раніше все робили самі

Люба Петрівна працювала медсестрою, тепер, уже 20-ий рік, на пенсії. Щоб чимось зайняти себе, вона з чоловіком почали вирощувати квіти. Хоча їхнє подвір’я ніколи не було без квітів, але тепер, жартує жінка, вони перейшли на серйозніший рівень квітникарства, та й сортів з кожним роком стає більше. Якийсь час пані Люба навіть продавала вирощені квіти на ринку в Чорткові і Тернополі. Спеціально для цього чоловік змайстрував теплицю. Тепер подружжя вирощує квіти лише для власного задоволення.

– Ось уже кілька років я працюю квітникарем, тож за власними квітами доглядати залишається обмаль часу, – зізнається Люба Петрівна. – Коли мене нема вдома, наші клумби доглядає чоловік. Ми купили спеціальну зрошувальну систему, щоб поливати їх у спекотні літні дні. А на вихідні приїжджає донька з онуком і допомагають. Вони тепер – моя права рука у квітнику, не знаю, чи могла б без них самотужки впоратися з усім.

На подвір’ї в Люби Баб’яр є власноруч зроблений ставочок, фонтан і маленький водоспад, усе це – справа рук її чоловіка.

– Це вже тепер можна найняти ландшафтного дизайнера і він усе гарно зробить, – зауважує господиня. – Раніше ж такого не було. Нам доводилося удвох з чоловіком самим придумувати. Пам’ятаю, як ми намучилися з тим штучним ставком і потічком. Нині кращі роблять, але ми не мали в кого повчитися.

Від батька до доньки

Захоплення квітами пані Люба перейняла від батька. Він усе життя пропрацював механіком і часто їздив у відрядження, однак жодного разу не повертався без насіння нових сортів квітів.
– У нас завжди був найкращий на вулиці квітник, – розповідає жінка. – У моїй пам’яті назавжди залишиться величезна клумба з різнокольоровими тюльпанами. Росло у нас кілька сортів гладіолусів і понад 40 сортів татових улюблених жоржинів. Пригадую, коли тато привозив нове насіння, це було для нас, наче свято. Ми з мамою і сестрою турботливо висаджували їх. Колись хто так захоплювався квітами? Та й різнобарв’я, якщо можна так сказати, було доволі скромним. Це нині можна замовити будь-який сорт, що сподобався, з Польщі, Голландії чи інших країн. Власне, майже усі квіти, що ростуть у мене, замовляю за спеціальним каталогом. Зрідка прошу друзів привезти мені щось. Знайома часто передає нові сорти зі столичного ботанічного саду, де вона працює. На початку 90-их я разом із донькою їздила торгувати до Польщі, привезла звідти кілька сортів бордюрних низькорослих квітів – обрієту, астильбу, резуху, флокс шиловидний. Ростуть вони у мене й дотепер, а тоді в Україні були справжньою дивовижею.

Лілійник квітне лише один день

Коли я запитала Любу Баб’яр, яка квітка є найулюбленішою, вона розгубилася.
– Я кожну квітку люблю, будете сміятися, але я інколи навіть з ними розмовляю, – зізнається пані Люба. – Найбільше мені подобається рожева магнолія. Це просто диво, коли вона розквітає! Вона в мене вже близько 20-ти років, колись я попросила сусідку купити її в Польщі. За малесенький корч заплатила 15 доларів, це були на той час величезні гроші. Проте найдорожчою для мене є вишнева троянда, котру син привіз мені з армії. Перед тим, як він мав повернутися, вони з солдатами висаджували квіти у парку «Софіївка» в Умані, то жінка, яка керувала процесом, дізнавшись, що я люблю квіти і що в мене незабаром день народження, подарувала кущ троянд. Я її дбайливо доглядала, відтак уже минуло стільки років, а ця троянда й досі росте. Найрідкіснішою квіткою в моєму квітнику є арумдракулатум – темно- фіолетового кольору, за формою схожий на канну, але більший і має великі зелені листки. Її мені подарувала одна дуже добра жінка, котра замовила собі цибулини з Голландії. Спершу я навіть не знала, що це таке, вже згодом в інтернеті вичитала назву. А найцікавішою квіткою є лілійник-одноденка. Квітне лише один день, а вранці розпускається інший бутон, і так упродовж 20-ти днів.

Не обходилося й без прикрих випадків. Якось напередодні свята останнього дзвоника на клумбі в Люби Петрівни за ніч зрізали усі тюльпани.

– Коли я вранці, як завше, вийшла поглянути на квіти, була шокована: понад 300 тюльпанів різних сортів зрізані, а земля довкола витоптана. Від побаченого я розплакалася. Розумію – кілька квіток можна зрізати на букет, але ж не всі! Після того випадку я не раз вночі не спала – пильнувала, щоб мені знову не зрізали квіти.

У злих людей квіти не ростуть

Найквітучіше на подвір’ї в жінки стає наприкінці червня – у липні, коли розквітає розарій. Пані Люба виростила більш як сорок сортів троянд різного кольору та забарвлення – від білого до темно-бордового, від невеличких 20-сантиметрових троянд до величезних триметрових кущів. Тоді також розпускаються шість сортів лілії, дельфініум, жимолость, клематиси, вегейли, гвоздики, карпатський дзвоник, юки, бадан… Словом, справжня квіткова оаза.
– Коли донька їде до Тернополя, де тепер мешкає, обов’язково рву їй в дорогу букетик, – каже Люба Баб’яр. – Юля розповідає, що квіти створюють відчуття домашнього затишку і нагадують про нас з батьком.

Якщо знайомі просять жінку висадити їм квіти, пані Люба ніколи не відмовляє. Однак, за її спостереженнями, найкращі клумби ростуть у дуже добрих людей.

– У тих людей, які мають погану енергетику, квіти просто не ростуть або дуже кволі, – зазначає вона, – навіть якщо посаджу найкращу розсаду.

Цієї весни Люба Петрівна висадить нові сорти квітів – гейхери, кости і верески. «Насіння вже замовила, тепер не можу дочекатися, коли потепліє, щоб висадити їх», – зізнається Люба Петрівна.

Оксана Смільська

www.0352.com.ua