Марія Ділай: «Я знаю, хто такі діти індиго»

Неділя, 19 травня 2013, 05:45

Нещодавно на Тернопіллі з’явилась нова сенсація. Журналісти наввипередки писали про доволі відому в мистецьких колах художницю Марію Ділай, мовляв, вона пише картини, через які зникають люди та руйнуються фортеці. «Місто» зустрілось із художницею та з’ясувалось чи мають місце містичні сили в творчості жінки, пише Місто.

Розвінчання міфів
На зустріч прийшла доволі приємна та водночас схвильована жінка. Після останніх подій художниці важко спілкуватись із журналістами. «Розумієте, для мене мистецтво – це все. В моєму доробку більше сотні робіт. Я писала не одну відому людину і, дякувати Богу, всі живі та здорові. А чому з моїх робіт зробили смертоносну зброю, не можу зрозуміти?».
Перш за все, Марія Ділай намагалася розвінчати всі міфи навколо своєї творчості.
«Перша картина, навколо якої роздмухали таке полум’я, був портрет Муаммара Каддафі, написати який замовило мені посольство Лівії. На той час у їхній країні було доволі неспокійно. Отож я неодноразово переписувала картину, додаючи ті чи інші елементи. Коли ж там почались справжні заворушення, картина була вже завершена, але не було кому її забрати. Я неодноразово писала в посольство, але відповіді так і не дочекалася. Так і дала собі на спокій. Тоді якраз було літо, і я поїхала в гості до своєї мами, а картина залишилась в майстерні. Коли ж повернулася, то її там не було. Я написала заяву в міліцію, і мені пообіцяли розібратись, хоча в мене таке передчуття, що картина давно вже закордоном. В те, що це була містика, я не вірю, але й у крадіжці не знаю кого підозрювати».
Інший випадок, з якого зробили неабияку таємницю, пані Марія теж пояснила. «Замовив мені картину один музикант. Коли я її завершила, намагалася зв’язатися з чоловіком, щоб забрав свого портрета, проте чоловік не виходив на зв’язок. Де він, я і до сьогодні не знаю, та містики в цьому теж не бачу».
Остання картина художниці найбільше сколихнула уяву тернополян. «Я зі своїми студентами задумала створити серію картин «Замки Тернопілля». Чомусь Червоногородський замок не обрав ніхто, тому я взялась за його написання. Правда, був один дивний момент: я писала його взимку, але бачився мені саме літній пейзаж. І знову ж таки, в процесі мого написання фортеця замку обвалилася. Попри те, що там були величезні тріщини, пропри великі цьогорічні сніги, в обвалі звинуватили мене, аж смішно».
Марія Ділай розповідає, що кожну картину сприймає дуже близько до серця. «В мене немає ніяких над здібностей на кшталт передбачення тощо. Я просто пишу душею. Мої близькі люди знають, що я ніколи не візьмусь писати портрет людини, котра мені не до вподоби. Люди, портрети яких я писала, мали мене чимось зачепити, зацікавити. Я справді плачу, коли малюю, але в тому випадку, коли мені задумане не вдається, я дуже емоційна людина і все. Та й узагалі я людина віруюча. Не скажу, що не вірю в так звану містику, але знаю точно, що її в моєму житті немає».

Діти із надможливостями
Коли ж ми розібрались із містикою, почали розмовляти про творчі плани художниці. «Зараз мене зацікавили історичні пам’ятки Тернопільщини. Адже в нас є стільки цікавих місць, замків, фортець, то чому б їх не розвивати. Думаю, для туристичної галузі це було б саме те. Дуже ображає, коли вважають, що Західна України тримається на одних заробітчанах. Потрібно щось робити, озирнутися навкруги, адже є куди рости і чого прагнути. Саме з таких міркувань я зі своїми студентами і створюю виставку із серії картин про тернопільські замки. Думаю, на цьому ми не зупинимось і надалі будемо популяризувати красу Тернопільщини».
Марія Ділай попри те, що відома художниця, ще й викладачка живопису і рисунка Тернопільського коледжу Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”. Жінка обожнює проводити час зі студентами, та найбільш їй до вподоби заняття із дітьми. «В нас навчаються діти-інваліди з вадами слуху. Даремно їх вважають обділеними людьми. Я вважаю навпаки. Звичайно, важко навчити таких дітей, але, якщо все ж таки достукатись до їхньої уяви, відкрити серце, то можна побачити такі шедеври, вони відчувають світ зовсім по-іншому – більш гостріше, емоційніше, я би навіть сказала по-справжньому. Нещодавно я плакала, від захвату, коли глухонімий хлопчик показав мені свою роботу. Це було справжнє диво!».
Жінка із захопленням розповідала про тих діток, у яких можна багато чому навчитися, адже це справжнє мистецтво не чути, не мати змоги розмовляти, а доносити свої емоції, почуття, свою любов до життя на полотні.
«Також я займаюся із дітьми аутистами в центрі дитячого розвитку «Класики». Ці діти для мене – загадка. Я не вважаю, що вони є відсталими, навпаки, вони переросли нас в розвитку, вони сприймають світ по-іншому, по-своєму, і це настільки вражає. Саме в мистецтві можна відкрити їхні надзвичайні натури, побачити світ їхніми очима. Я б сказала, що це і є діти індиго».
Марія Ділай планує і надалі працювати з такими дітьми, адже постійно до неї телефонують батьки, лікарі, які вдячні художниці за те, що вона допомагає дітям відкритись. Марія бачить себе в майбутньому в трьох спеціальностях – художника, педагога, ще мріє здобути професію лікаря. «Я, можливо, надто емоційна людина, але хочеться допомагати діткам розкривати їх і показати, що вони не обділені, а наділені Богом надзвичайним талантом, здібностями, яких звичайні люди не можуть осягнути».
Зоряна Деркач