Піонерські табори: як це було

Понеділок, 15 липня 2013, 10:11

У нашому дитинстві влітку було не три місяці, а три зміни. Компанії ділилися на загони і палатки. Ранок починався з «побудки», зарядки і лінійки. Вдень була «тиха година». А о десятій вечора наставав «відбій». Таким було наше піонерське літо.

Звичайно, сьогодні для демократичного вуха історії про табори, чергові зміни, ходіння строєм і вечірні «розбори польотів» звучать дикувато. Але для нас це було природним середовищем існування. Щороку тисячі радянських дітей на канікулах не залишалися в міських джунглях, не відлітали з батьками на південь і не переселялися до бабусь у село, а стрункими колонами вирушали в піонерський табір. З путівкою. На зміну, дві або навіть три. Кому як пощастило.

 

 Табір

Вони були найрізноманітніші – від наметових на березі річки, від якої вожаті відганяли спраглих до купання дітлахів кропивою, до мармурових палаців на березі моря, де теж купатися дозволялося після свистка. У цьому проміжку розмістилися деревʼяні бараки зі зручностями у дворі і стандартні цегляні двоповерхові будівлі на лісовій галявині. Але практично в кожному з них алеї та доріжки прикрашали гіпсові сурмачі і барабанщики.

Практично всі табори належали підприємствам і організаціям, від фінансового стану яких і залежала піонерська розкіш. Путівки розподілялися між членами профспілок. Однак діти працівників всіляких -омів (обкомів, райкомів, міськкомів і т.д.) мали можливість побувати в різних куточках неосяжної батьківщини, а не їздити 10 років в одну й ту ж «Лісову казку».

Найголовнішою піонерською здравницею вважався знаменитий «Артек». До Криму відправляли тільки найкращих (під цей критерій потрапляли діти, які відзначилися у навчанні чи спорті, або ті, чиї батьки займали відповідну посаду). Враження звідти привозили теж найрізноманітніші. Хтось, звиклий їздити на татовій «чайці» до школи, не міг змиритися з необхідністю жити в суворих рамках демократичного централізму. Інші, повернувшись з табору, вивчали географію за марками на конвертах, які надсилали новопридбані друзі з усіх куточків Радянського Союзу. Недарма «Артек» називали 16-ю Дитячою РСР.

 

Дресс-код

Піонерський дресс-код в «Артеку» дотримувався непорушно. Кожен загін отримував форму певного кольору, в той час як домашні різнокольорові майки та спідниці нудьгували у зданій до комори валізі.

У таборах простіших спеціальної форми для юних радянських громадян не шили. Тому ми бігали в трико чи шортах, а привезену парадну піонерську форму одягали всього двічі – на урочистих лінійках, що збиралися з нагоди відкриття та закриття зміни.

 

Атрибути

Піонер, який вирушав до табору, міг (і дуже хотів!) забути вдома славнозвісну червону краватку, але приїхати на зміну без тюбика зубної пасти (а то й двох) було просто немислимо. Особливим шиком вважалося мати при собі не яку-небудь «Лісову» або «Чиполліно», а справжній болгарський «Поморін». Комусь може здатися, що весь сенс літнього відпочинку полягав у можливості серед ночі залізти в сусідню палатку, щоб «намазати» дівчат. Як не дивно, але саме ці вилазки – один з найяскравіших спогадів завсідників піонерських таборів.

Прапор, горн і барабан – це теж атрибути нашого піонерського життя. Прапор на урочистій лінійці виносив «найправильніший» і найвищий хлопчик у таборі в супроводі двох відмінниць з величезними білими бантами на хвостиках. Все це дійство відбувалося під барабанний дріб. А ось сурмач був найвідомішою людиною в таборі. Саме він давав сигнал на «побудку» і «відбій», під звуки завзятої «Бери ложку, бери хліб!» ми всі дружно бігли в їдальню.

Ще одна важлива річ у таборі – це вміло заправлене ліжко. Я іноді ловлю себе на думці, що досі намагаюся збити подушку, поставивши її «корабликом»...

Другою священною річчю для вихователів після правильно заправленого ліжка були тумбочки і їхній вміст. Таке враження, що всі вчорашні вожаті сьогодні працюють у тернопільських лікарнях. У всякому разі, вони так само ганяють дорослих пацієнтів, як двадцять років тому ганяли нас: на тумбочці зверху може лежати тільки книга, всередині – гребінець і зубна щітка з пастою. У крайньому випадку – пара свіжих шкарпеток (але краще, щоб і вони ховалися у валізі). Порядок у тумбочках перевірявся з армійською прискіпливістю до і після «тихої години».

 

Навики

Уміння заправляти ліжка за 30 секунд, чистити картоплю на весь табір, нарізати хліб і масло кубиками згодом стало в нагоді багатьом нашим хлопцям у їх нелегких армійських буднях.

Наші лідери ставали головами загонів і дружин. Сильні і спритні захищали честь загону на спортивних заходах, де кожен загін мав носити горде імʼя. «Чайка», «Бригантина», «Альбатрос» – навіть у найбільш сухопутних таборах у пошані була морська романтика.

Крім того, кожен загін мав хоча б раз за зміну випустити свою стінгазету. Випускали частіше, до дат (тематичних заходів, що проводилися в таборі) – тому що займатися творчістю дозволялося в ненависну «тиху годину». Уявляєте, поки всі спали (молодші загони), робили вигляд, що сплять (середні), або потайки втікали до найближчого лісу (старші), редколегія абсолютно офіційно в червоному куточку наполегливо імітувала бурхливу діяльність, переводячи ватмани, гуаш і чорнило.

Особливим шиком вважалося придумати клич загону. Не стандартний «Кто шагает дружно в ряд? Это дружный наш отряд». Зайвий компот отримував доморощений поет, який склав: «Бригантина» в море мчится, «Альбатрос» ее боится!» або «Наше «Пламя», гордо взвейся, партия, на нас надейся!». Звичайно, до класики – «Сегодня счастлив комсомол, ликует пионерия, сегодня в гости к нам пришел Лаврентий Палыч Берия!» – нам було далеко. І слава Богу.

 

Розпорядок

Трудові будні піонера були одноманітні: ранній підйом уранці, зарядка, яку не любили так само, як і обовʼязкову лінійку. Раз на десять днів випадало чергування по табору. Тут проведення часу вже варіювалося: загонова більшість направлялася на очищення території від цукеркових фантиків, меншість – у їдальню розставляти миски, розкладати ложки, нарізати хліб і (найвідповідальніше) справедливо розподіляти сухофрукти з компоту по склянках.

Увечері відбувалося найголовніше і найцікавіше: по-перше, організовувалися танці, згодом перейменовані у дискотеку. Під бадьорі пісні Володимира Кузьміна загони шикувалися в лінійки один навпроти одного і демонстрували танцювальні па, співзвучні епосі. Саме з таборів лексикон радянських школярів поповнився поняттям «піонерська відстань» – допустима між танцюючими хлопчиком і дівчинкою, яка невблаганно скорочувалася у міру просування по ієрархічній драбині від 10-го загону до 1-го. З зарубіжної естради звучали переможці «Сан-Ремо». Хрипів Челентано, муркотів Джо Дассен. Тим, кому пощастило з «просунутими» вожатими, вдавалося потанцювати під «Арабески», «Аббу» і «Боні М».

Альтернативою танців були пісні під гітару. Це вдень загін кричав щодуху обовʼязкове «Взвейся кострами» або інтернаціональне «Я, ты, он, она». Вечірнім хітом було «Люди, тише, голуби целуются на крыше». До репертуару входили незмінні: «У них походочка как в море лодочка», а також усі мильні історії прокурорських синів і дочок, які потрапили в погану компанію і повернули собі батьків виключно на лаві підсудних при залитому слізьми залі.

Вночі відбувалося найстрашніше... Найкращі немислимі історії про чорну руку в чорному-чорному місті, червону маленьку труну і зелене платтячко, розказані в палатці при вимкненому світлі, дадуть фору будь-якому сучасному фільму про зомбі та іншу нечисть з точки зору польоту фантазії і несподіванки режисерського рішення.

 

Події

У літньому піонерському житті було три важливі події. По-перше, батьківська субота, коли навантажені їстівними припасами, домашніми котлетами і цукерками від бабусі «предки» приїжджали в табір, щоб дати своїм чадам відпочити від казенної манки, капусняка і макаронів по-флотськи.

Окремо варто згадати «Зарницу». У якомусь таборі до її проведення підходили формально. Але були місця, де гра перетворювалася на справжній шпигунський детектив: коли нас будили вночі, повідомляли, що прапор дружини викрадено, і ми йшли в ліс, щоб по залишених слідах знайти і знешкодити 2-й загін.

Третім важливим дійством було Велике Вогнище. Бажано триметрове. З піснями. Сльозами розставання. Дійсно обʼєднуюче. Це була кульмінація, про яку обовʼязково хотілося написати у творі «Як я провів літо», який колись, коли я був дитиною, 1 вересня нам задавали як домашнє завдання.

P.S. У нас склалася дуже нездорова традиція: відкидати все минуле як таке, що завідомо погане, а натомість не будувати нічого нового. Таким чином ми відкинули принципи радянської системи виховання підростаючого покоління тільки на тій підставі, що вона – радянська. Але ж української досі не маємо. І чи буде? Тож чи не краще взяти за основу те, що було позитивним колись, щоб можна було збудувати прогресивне теперішнє?

Куди маленьким тернополянам податися влітку?

Ось і настали довгоочікувані канікули для школярів. А батьки міркують, куди улітку подіти своє чадо, щоб не вешталось вулицями без нагляду. Простіше тим, хто має у селі бабусь-дідусів. Для інших є вихід – літні табори. Але які вони?

На Тернопіллі цьогоріч діють 13 відпочинкових таборів. Найвідоміші з них – «Лісовий» у Скоморохах Бучацького району, «Зорепад» у Струсові на Теребовлянщині, «Лісова пісня» у Борщеві та інші. Однак дізнатися, в якому вони стані ми, на жаль, не маємо змоги. Отож залишається єдине – подивитися на ті табори, про які зараз гуде вся Україна.

 

Як ви самі розумієте, «гуде» не з добра.

У червні країну шокував трагічний випадок у Симеїзі, де під ногами дітей обвалився аварійний балкон у санаторії «Юність». Тоді загинула десятирічна Діана Сидельникова. Та, схоже, ця трагедія нікого і нічому не навчила – як зазначають ЗМІ, умови відпочинку дітей в українських таборах й надалі залишаються жахливими.

Недавня історія з відпочинком дітей із Волині створила в Інтернеті справжню бурю. Не встигли чада приїхати в табір «Оріон», як додому полетіли їх електронні листи і фото, від яких у батьків волосся стало дибки. Про цей жах кореспонденту «Високого замку» розповів кореспондент запорізької газети «МІГ» Микола Тишаков, який побував на місці події.

На вокзалі дітей не зустріли. На територію «оздоровчого табору» вони потрапили... через паркан. Волинян розмістили у дерев’яних старих корпусах по 9-11 чоловік у кімнатах з дірявими стелями, брудними подушками і матрацами (білизни не передбачалося), на розгойданих ліжках. Ліжка – впритул одне до одного. Попередили, що душ діти зможуть прийняти лише двічі на тиждень. Була лише «ногомийка» з холодною водою. Колись там було 16 кранів, залишилося два, та ще й електричний дріт стирчав назовні! У туалети було страшно зайти – антисанітарія жахлива. Територією табору кочували зграї бродячих псів...

«Я розмовляв із дівчатами із бердянської школи-інтернату, які зараз там живуть, то вони скаржилися, що матрац і подушка дуже смердять, – розповідає Микола Тишаков. – В туалет діти ходять у... парк. На території санаторію на 7,5 гектарах насаджений колись чудовий парк, але його вже років із п’ять ніхто не доглядає. Там справжні джунглі, стоїть «амбре», бо діти справляють там природні потреби. За дітьми ніхто не дивиться. Формально санаторій надає по двоє вихователів на 20-25 вихованців, але ці вихователі на все дивляться крізь пальці. Більш-менш організованими є тільки групи, котрі приїхали зі своїми вихователями. Усі інші – що хочуть, те і роблять... Я нещодавно був у колонії, то там умови на кілька рівнів кращі, ніж у цьому таборі!».

 

Зазвичай в «Оріоні» відпочивають діти з місцевих шкіл-інтернатів, сироти, вихованці профтехучилищ, діти з малозабезпечених сімей. Мабуть, не скаржився ніхто досі на ці умови, бо ці діти кращих і не бачили... Можливо, волинські чиновники, які відсилали дітей в «Оріон», подивилися на сайт закладу і побачили там райдужні фото? Бо дійсно, те, що розміщено в Інтернеті, і те, що є насправді, – дві великі різниці. Можливо, хтось розраховував, що діти з райцентру Волинської області мовчатимуть так само, як і усі попередні маленькі постояльці? Та «западенці» мовчати не стали. Отримавши погані звістки від дітей, батьки у Камінь-Каширському підняли бучу...

Минулого тижня батьки зустрічалися з головою Камінь-Каширської райдержадміністрації Іваном Вовком, після чого той терміново відбув у Луцьк для врегулювання цієї проблеми. Батьки написали заяву в прокуратуру. Тим часом до дітей в «Оріон» навідалися власник табору Іван Асламов і міський голова Бердянська Олексій Бакай. Оглянувши умови перебування дітей, мер сказав: «Ну, тут ще можна жити...». Дітей вмовляли не виносити сміття з хати, не розповідати про жахливі умови, обіцяли, що переведуть у краще місце... Того ж дня з прокуратури Волинської області в Бердянську міжрайонну прокуратуру надійшла скарга групи батьків. Прокурорська перевірка виявила порушення санітарних норм в роботі табору «Оріон».

 

Прикметно, що у цій ситуації діти самі себе захистили, – підняли «на вуха» інформаційний простір, розмістивши фото. Завдяки цьому і заворушилися чиновники... Та ця ситуація дозволила лише привідкрити завісу тотальної системи корумпованості, яка існує в Україні з оздоровленням дітей. За словами Миколи Тишакова, найскромніша путівка у бердянський санаторій коштує 4,5 тисячі грн. «Те, що отримують діти у таких таборах, як «Оріон», і на дві тисячі не потягне, – каже журналіст. – Відповідно, 2,5 тисячі йдуть комусь у кишеню... Підтвердження цього бачу і у тій швидкості, з якою велика група дітей (60 осіб) блискавично була переселена в один із найкращих приватних санаторіїв – «Лазурний». І це при тому, що зараз «високий сезон», місць ніде немає. Не знаю, на які важелі треба було натиснути, або які гроші заплатити, щоб таке сталося...».

 

Підготував Адам Стрижнюк