"Тернопільські гурти не конкурують, а надихають один одного на творчість", - каже Зорян Безкоровайний

Понеділок, 12 серпня 2013, 06:19

Стояти поруч біля «Азірова» – це не успіх, переконаний тернопільський музикант Зорян Безкоровайний. Чоловік не бачить свого щастя в грошах та всесвітній славі. Він говорить, що багатий коханням та любов’ю до музики.

«Nameless» був одним з перших тернопільських рок-гуртів, що виконували пісні українською мовою. За словами керівника колективу Зоряна Безкоровайного, на початку 90-тих років уже минулого століття україномовні рок-музиканти видавалися нон-конформістами.

До речі, нещодавно Зоряну виповнилося сорок років. Практично все своє життя чоловік присвятив музиці. Маючи диплом психолога в кишені, він все ж обрав справою життя – музику. Спілкуючись з журналістами «20 хвилин», він зізнався, що ані дня не пошкодував про свій вибір.

- Гурт «Nameless» був одним з перших україномовних рок-гуртів у нашому місті. Важко було пробитися на сцену, виконуючи пісні українською?

- Тоді було модно співати англійською та російською. Найзначнішим місцевим рок-хітом тих часів була пісня Костянтина Тараненка у виконанні Андрія Підлужного під назвою «Зажги свечу и подними её вверх». Звучало це весело, - з добре упізнаваним галицьким акцентом. Тому вирішили співати українською, щоб не виглядати клоунами. То ж у цьому плані ми діяли, як нон-конформісти. Зрештою вирішили, що рідна мова буде частиною нашої мистецької концепції. А уже за якийсь час українська стала нормою в тернопільському рок-середовищі. Хоча сьогодні, здається, старий тренд початку 90-х повертається – нинішні рок-гурти Файного Міста все частіше обирають англійську для своїх пісень.

- Протягом останніх років у Тернополі з’явилося багато творчих колективів. Наскільки важко вижити в такому конкурентному середовищі?

- Залежно що ви маєте на увазі... Якщо розглядати творчий аспект конкуренції, то тут вона лише допомагає вижити. Наші гурти, випускаючи цікаві альбоми, ніби надихають один одного робити це знову і краще. От нещодавно я був у захопленні від нового релізу тернопільського гурту Omodada. Аж хочеться написати щось своє в такому ж дусі... Навіть не знаю чи конкуренція це, чи взаємоповага (посміх. – прим. авт.). Якщо ж Ви питаєте про якийсь меркантильний сенс конкуренції, Тернопіль не таке велике місто, щоб до цього ставитися серйозно. Тут вистачає клубів для всіх, а усіх концертів не зіграєш. Здається, конкуренція між музикантами в Тернополі виглядає так само кумедно, як змагання між дуже небагатими людьми у бідності.

- На Ваше переконання, кому із тернопільських молодих гуртів прогнозуєте велике майбутнє?

- Гарні гурти в Тернополі були, є і будуть. На будь-який смак і потребу. Цього року довелося працювати членом жюрі місцевого конкурсу «Коза Мьюзік Баттл» для молодих рок-колективів, що існують не більше двох років і виконують виключно авторську музику. Конкурс тривав понад два місяці – і врешті-решт переможцями заслужено стали гурт Red Cardinals. Хоча й інші дванадцять колективів показали високий клас виконання і розмаїття стилістичних напрямків. Інколи ж мені здається, що проблема нашого міста не в тому, чи багато у нас молодих рок-колективів; проблема в тому, що ми ще й «старих» адекватно не «розслухали» (посміх. – прим.авт.). Мені дуже подобається елегійна музика «Тих, що падають вгору», нестримний авангардизм гурту ZSUF, свіже звучання Omodada, енергетика Орандж, Plastic Drops, Red Cardinals...

- Куди гастролюєте найчастіше?

- Здебільшого ми виступаємо в невеличких клубах, арт-барах, кав’ярнях тощо. Словом, у місцях, де з публікою легше поспілкуватися і встановити необхідний контакт. Для нас дуже важливою є атмосфера виступу.

Щодо великих всеукраїнських фестивалів, то з якогось періоду ми втратили до них інтерес. Це дуже важко їхати кудись за сотні кілометрів заради того, щоб зіграти півгодинну «програмку» перед аудиторією, яка чекає на треш-металл. Саме час для заснування нашого власного фестивалю, який буде заточений під психоделічну музику – тим більше, що в Україні давно назріла потреба на таку імпрезу. Хоча нещодавно ми виступали в Хотинській фортеці, на фестивалі «Узвар», який організовує наш хмельницький товариш Андрій Зоїн. Атмосфера – просто фантастична, яку, здається, створила сама історична споруда. Дуже мила публіка і цікавий підбір виконавців. Маю надію, у цього фестивалю буде велике майбутнє.

- Ім’я Зорян перекладається як «зоряний» та «сяючий». Відчули вплив свого імені на собі?

- Це – древнє слов’янське ім’я. Зоран і сьогодні дуже популярне серед сербів. Якщо говорити про себе, то, можливо, просто везуча людина. Можливо, у мене не дуже багато грошей, проте – мені вистачає. Я чітко усвідомлюю, що я роблю, до чого прагну; щасливий, бо закоханий та займаюся улюбленою справою.

- Ви успішно реалізували проект «Тернопільська присутність». Можливо, плануєте організовувати щось подібне найближчим часом?

- Проектом «Тернопільська присутність» ми намагалися презентувати наше місто в інших регіонах. Тож ми організували кілька фестивалів у Чернівцях, Хмельницькому, Львові, Києві – на них виступали найкращі наші колективи. Разом з тим, у рамках проекту, ми колекціонували та поширювали різноманітні тернопільські міфологеми та побрехеньки. Наприклад, точна адреса будинку, в якому Сергій (Кузя) Кузьмінський написав пісню «Файне Місто Тернопіль». Зрештою, маю надію, що скоро опублікую збірку таких мітів. Історія нашого міста не передбачає довжелезних коренів у сотні років. Ніхто не може розповісти, як і хто жили тут якихось сімдесят років тому. Уже після останньої війни склад населення Тернополя повністю змінився. Усі ці міфологеми, свого роду, - новітня історія нашого міста, почерпнута з останнього культурного шару. Можливо, нащадки вивчатимуть наше покоління за цими міфами.

- Свого часу Ви були головою оргкомітету «Фестивалю вуличних танців». Самі вмієте танцювати?

- За своє життя я брав участь в організації багатьох фестивалів, здебільшого, музичних. Але і танці мені теж цікаві. Принаймні, за словами моєї дружини, танцюю я не найгірше. Мені більше подобається грати музику, як ді-джей, щоб інші танцювали (посміх. – прим. авт.).

- Ваша дружина – Світлана – є солісткою гурту «Nameless». Важко знайти спільну мову двом творчим особистостям?

- Якщо враховувати соціонічні характеристики, ми з нею – ідеальна пара. Мене щось ятрить, вона заспокоює. І навпаки. Зрештою, ми обидва психологи, - принаймні, за освітою (посміх. – прим. авт.). Ми з нею горимо одним і тим же - музикою. Намагаємося все робити разом. У домашньому господарстві я схильний не виявляти зайвої ініціативи, проте із задоволенням роблю те, що мені кажуть (прибираю, мию посуд тощо)

- Чи є у Вас якісь захоплення, окрім музики?

- Окрім музичної гри , я ще музику колекціоную на усіх можливих носіях, від касет до вінілових дисків. Звук вінілу – неймовірно красивий, його ніщо не замінить. Слухаючи таку музику, ніби дивишся на картини у старечих кракелюрах.

- Що потрібно робити тернополянам, щоб досягнути успіху?

- Перше – усвідомити, що таке успіх. Адже кожен тлумачить це слово по-своєму. Стояти справа біля «Азірова» – це сьогодні успіх?! Варто цінувати те, що маємо й те, що вміємо робити. Недалекі ті дні, коли найкоштовнішою валютою світу стане фаховість та мудрість людини.



ДОСЬЄ

Зорян БЕЗКОРОВАЙНИЙ

Народився 6 серпня 1973 року в Заліщиках Тернпільської області.

Освіта: вища (спеціальність - практичний психолог).

Робота: музикант, митець, культтрегер.

Улюблена музика: пси-фольк, блюз, гараж, нео-психоделія.

Улюблені фільми: «Страх і ненависть в Лас-Вегасі».

Книги, які подобаються: «Щоденник Енді Ворхола».

Заповітна мрія: займатися улюбленою справою до кінця життя.



Наталія БУРЛАКУ, 20 хвилин