Вони — справжні — для простого ока непомітні. Їх треба бачити очима любові. У людях, у рослинах, у тваринах, у природі. Тішуся, що деколи, попри власну сліпоту, можу їх бачити. Дива в Божих творіннях… Пише Микола Василечко на сайті topilche.te.ua

Та як все-таки прикро, що останніми роками бракує часу на споглядання цих див. Рідко вибираюся на природу, зокрема, ліс — моє улюблене місце. Там стільки неймовірної краси!

Добре, що незвичне можна побачити і в тернопільських парках: всякі комашки, тваринки, рослини, дерева — ніби нічого загадкового в них нема, але то на перший, другий, десятий, сотий погляд. А на сто перший тобі відкриваються очі серця і ти бачиш диво у буденності, звичайності…

Йду ото днями Старим парком Тернополя — зажурено так шкандибаю із Сонячного. Дивлюся під ноги, аби на зачепитися за які-небудь «альпійські гірки», зрідка зиркаю на всебіч. Аж ось глип на дерево: з очей впала полуда і бачу казкові обриси. Приглядаюся то з одного, то з іншого боку, зверху, знизу. Що ж воно таке?..

Трохи розкрию фантазії своєї уяви, але пропоную вам також побачити щось у наступних світлинах. Не розчаровуйтесь, якщо нічого не бачите, бо дива відкриваються не всім і не з першого погляду…

Микола ВАСИЛЕЧКО

Джерело: topilche.te.ua