Археологічні розкопки свідчать, що здавна вздовж берегів Дністра на цьому місці були розташовані чимало язичницьких святилищ та капищ, а також кургани з жіночими похованнями, що свідчить про щільне заселення цих територій, починаючи з доісторичних часів.

Бакота вперше згадується у літописі 1024 року. У XIII столітті — велике місто, найважливіший політично-адміністративний центр Дністровського Пониззя (з XIV століття — Поділля), яке входило до Галицько-Волинського князівства. У XII столітті Бакота займала площу близько 10 гектарів з кількістю населення біля 2,5 тисячі чоловік.
У 1996 році обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер та усипальницю з настінними розписами і фресками XI—XIII століть. Лише в одному місці збереглися залишки келій і поховань монахів, нечисленні руїни Михайлівської церкви і покинуті фруктові сади.

Сьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані по сусідству із залишками монастиря. За даними метеорологів, в цьому районі існує своєрідний унікальний мікроклімат — середньорічна кількість тепла на 1 кв. м. тут рівнозначно ялтинському, а скелі і ліси захищають узбережжя Дністра від північних повітряних потоків. Мальовнича природа і романтичний імідж цих місць приваблюють сюди численних паломників і мандрівників. Останні роки Бакота стала Меккою шанувальників послідовників численних екзотичних релігій.

Мангуп (Мангуп-Кале, (рос. Мангуп, крим. Mangup)) – місто, столиця князівства Феодоро, згодом турецька фортеця. Знаходиться на Мангупському плато (гора Баба-кая) у Криму неподалік села Ходжа-сала Бахчисарайського району.  Вже кілька століть, як його покинули останні жителі.

Висота гори над рівнем моря 584 м.

Мангуп відносять до так званих печерних міст. Сама природа створила мис Теклі-Бурун у вигляді бастіону. Людям залишилось тільки відокремити цей вузький, обмежений прірвами стрімчак оборонною стіною, довжина якої сягає 102 м, а товщина – 2,8 м. По периметру мису тягнуться численні підземні споруди, більшість яких використовували як військові каземати, вигідно розташовані для знищення ворога зверху.

Німфей — античне місто, яке знаходилося на скелястому мисі Комиш-Бурун, за 18 км від Пантікапея біля сучасного селища Ельтиген (Героївка). Воно було засновано в 580—560 рр. до н. е. греками, вихідцями з о. Самос.

Про це місто згадують Есхіл, Скилак, Пліній, Птолемей. Страбон називає Німфей містом з чудовою гаванню. Місто займало площу біля 9 га. На півночі, заходу і півдню від міста — некрополь. На заході від міста знаходиться так звана «Алея склепів».

Місту певний час вдавалося зберігати незалежність від Пантікапея.Воно входило до Афінського морського союзу, тут розташовувався військовий гарнізон афінян. Місто карбувало власну монету, однак потім все-таки було підкорене Пантікапеєм, ймовірно, за боспорського царя Сатира, що правив в 433—390 рр. до н. е. Це – унікальний пам’ятник, де на невеликій території, сконцентровані найрізноманітніші за своїм призначенням та роллю античні споруди — городище, його некрополь, хора з системою транспортних і гідротехнічних комунікацій, поселеннями та садибами.

Городище Німфей знаходиться в 16 км на південь від Керчі, на північній околиці селища Героївське (Ельтиген), і займає плато на березі Керченської протоки (в давнину Боспору Кіммерійського), на захід від якого розташовані кургани та ґрунтовий некрополь. Розвідана територія становить близько 9 га, однак значна площа античного міста виявилася нині затоплена морем або занесена пісками пляжу, що утворився на його території.

Крилів (пол. Krylow, рос. Крылов, у 1795—1821 Олександрія, з 1860 Новогеоргіївськ) — місто в Україні, нині затоплене водами Кременчуцького водосховища. Стояло на правому березі Дніпра при гирлі Тясмина. Засноване поляками у 1615 році в Корсунському старостві як укріплення на південно-східному кордоні Речі Посполитої. За свідченням люстрації 1616 року, в поселенні було 200 дворів, відповідно, населення становило не менше 1200 чоловік. 1616 pоку місту було надане Магдебурзьке право.

У козацькі часи пережило кілька нападів та руйнувань. У складі Російської імперії вважалося містом військового відомства. У 1741 році в місті стояв Миргородський полк (тоді тут було 400 дворів і мешканців біля 2000). У 1752-1764 роках було центром новосербського Пандурського полку. В 1808 році в містечку було вже лише 45 дворів і 550 мешканців. У 1821-му Крилів зарахований до складу орденського Кірасирського полку. У 1860 році переданий до відання звичайної адміністрації. Перебував у складі Херсонської губернії. На 1894 року місто налічувало 1634 двори (12 653 жителі), 350 десятин землі, мало 3 православних церкви, синагогу, приходське училище, 2 школи, лікарню, 11 фабрик тощо. Під час Першої світової війни у Новогеоргіївську перебували Кримський кінний полк та 8-й запасний кавалерійський полк російської армії. У 1959—1961 роках, після побудови Кременчуцької ГЕС, територія міста була затоплена, а населення евакуйоване. Невеличка частина міста залишилась на височині правого берега Дніпра біля села Нагірне (нині Світловодського району Кіровоградської області).

Ольвія  — щаслива — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Буга) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е. Політичним та економічним центром її було однойменне місто, залишки якого розташовані на правому березі Бузького лиману біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області. В період розквіту у ІІІ столітті до нашої ери площа міста складала близько 50 гектарів.Ольвія поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була забудована критими черепицею кам’яними спорудами громадського, житлового, господарського та виробничого призначення (деякі з мозаїчними подвір’ями). Майдани й центральні вулиці, вимощені кам’яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами управи міста-держави. В центрі гористої частини Ольвії була головна міська площа —агора, на ній — 7-кімнатний громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні кам’яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди.Навколо агори містилися будинки державних установ, гімназій (школа для юнацтва), театр та іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми, святилища, олтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїкою. В місті існувала розгалужена система водопроводу з глиняних труб. Навколо міста був некрополь — цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення.

6. ПоліськеПоліське (кол. назви Хабне, Кагановичі Перші) — колишнє селище міського типу, було центром Поліського району з 7 березня 1923 року по 17 листопада 1993 року. Розташоване на півночі Київщини над річкою Уж (притока Прип’яті). Виключено з облікових даних 19 серпня 1999 року.

 

Давні люди на території Поліського району жили ще в дольодовикову епоху. Зокрема, біля села Діброва знайдена стоянка неоліту. Біля Поліського розташована система насипних оборонних валів, яка відома під назвою Кобилячі гори. Незважаючи на знахідки кісток та зброї, інформації,  коли вони були насипані знайти не вдалося.

Одна з перших писемних згадок про поселення з’являється у 1415 році під назвою Хабне. На офіційному сайті Поліського району датою заснування вважають 1215 рік.

За однією із версій містечко заснували євреї, які втекли з Києва через постійні напади кочовиків. «Хабен» — співзвучне з німецьким словом «мати».

За іншою версією «Хабен» — це слово з гебрейської мови і означає «первісток», тобто перший хлопчик у сім’ї.

До сьогодні в ортодоксальних євреїв існує звичай «Міцва Підьон Хабен» — викуп первістка. Він походить від біблійного Авраама від якого Бог зажадав принести у жертву свого старшого сина і коли той уже заніс над ним ніж,  Бог,  перевіривши його вірність,  дозволив викупити сина за символічну плату сріблом.

7. Прип’ять

Прип’ять — місто обласного підпорядкування в Київській області. Засноване 4 лютого 1970 року на березі річки Прип’ять, поблизу залізничної станції Семиходи. Населення евакуйоване в зв’язку з аварією на ЧАЕС у 1986 році, внаслідок якої місто опинилося в зоні відчуження ЧАЕС.

Головним приводом для заснування міста стало будівництво однієї з найбільших в Європі атомних електростанцій — Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС).

Чисельність населення на листопад 1985 року — 47 500 осіб, більш ніж 25 різних національностей.

У місті діяло 15 дошкільних закладів на 4980 місць, 5 середніх загальноосвітніх шкіл на 6786 місць, 10 спортивних залів, 3 басейни, 10 стрілецьких тирів, 2 стадіони, Палац культури, кінотеатр на 1220 місць, школа мистецтв.

7 Днів