Премію імені Катерини Квітницької, що присвячена пам’яті поетеси, чия творчість увійшла до золотого фонду світової поезії, цьогоріч вручили вперше. Сталося це в Києві ще на початку вересня в рамках міжнародного фестивалю «Каштановий дім» і широкого розголосу не набуло. А дарма, адже не так часто гідні (і в творчому, і грошовому вимірі) премії вручають гідним сучасним поетам.

Кілька слів про Катерину Квітницьку, адже її ім’я українському і, зокрема, україномовному читачеві мало відоме.

Катерина Квітницька-Рижова народилася 1946 року в Києві у сім’ї професора медицини. Закінчила факультет іноземних мов Київського університету, працювала редактором у видавництві «Днiпро» (1969-1984), як поет друкувалася з 1964 року в журналі «Радуга». Автор кількох книг віршів. Перекладала прозу (Л. Буссенар та ін.) з французької на російську та українську мови. Була дружиною кінорежисера, письменника, дисидента Гелія Снєгірьова. Померла 2007 року в Києві. Під редакцією молодшої сестри поетеси в 2008 році видана книга «Катерина Квітницька в житті і творчості».

Вірші ще зовсім юної Каті Квітницька оцінила Анна Ахматова. Високо шанувала поезію Катерини Квітницька Белла Ахмадуліна, а також багато відомих поетів, літераторів і критиків сучасності. Катерина Квітницька лауреат міжнародної Пушкінської премії.

Премія ж імені Катерини Квітницької покликана підтримати кращі зразки класичної сучасної поезії України, Росії та країн ближнього і далекого зарубіжжя. Присуджують її за книги віршів, а також за поетичні публікації в літературних журналах і газетах (а також антологіях та альманахах), які вносять найбільш значний внесок у поезію України та Росії, ближнього і далекого зарубіжжя. На здобуття премії розглядаються твори, написані російською та українською мовами, незалежно від місця проживання і громадянства автора, опубліковані впродовж останніх п’яти років. Оцінку творів, надісланих на здобуття премії імені Катерини Квітницької, здійснюють експертна комісія і журі премії (голова журі – доктор мистецтвознавства, професор, дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України Вадим Скуратівський).

Цього року премію імені Катерини Квітницької вручили вперше. Лауреатами стали львівський поет і науковець Ігор Павлюк (м. Львів) та київська поетеса Олена Шелкова (м. Київ).

Варвара Скала

Екатерина Квитницкая

В том доме, где жила моя душа…
В том доме, где жила моя душа,
Теперь живут другие постояльцы.
Их жизнь имеет право состояться.
И я не захотела им мешать.

Течение их будничной воды
Могла бы запрудить моя плотина.
Я здесь жила. И, стало быть, платила
За смех веселья и за плач беды.

Пусть и они заплатят все сполна.
А может быть, судьба простит долги им.
Зачем же им чужая ностальгия,
Чужие сны, чужие имена?

Преступно будет преступить порог
И навязать им прежнюю картину:
Как тень моей плиты печет пирог,
Тень паука свивает паутину.

Как тень мужчины отворяет дверь,
И тень меня его целует нежно,
И тень ребенка ползает в манеже.
(Все это, впрочем, может быть теперь

У них самих. Вполне похоже, но –
Иные думы, драмы, драки, даты).
Я нынче тать ночной, я – соглядатай,
И мой удел – заглядывать в окно.

И домовым шуметь у них в трубе,
И вздохами вращать их вентилятор.
Но ни благословеньем, ни проклятьем
Не смею я напомнить о себе.

…И я сбежала прочь, как от погони…
Простилась с ними до скончанья дней…
И водоросли памяти моей
Качались в цветнике на их балконе…

***

Ігор Павлюк

НОСТАЛЬГІЯ

Екстерном прожите моє життя
На злім переломі часу,
Коли помінявся не тільки стяг,
А все і усі відразу.

Моє покоління пропаще… що ж…
Були покоління й у пащі.
Майбутнє в тумані.
Душевна дрож.
Пегас не знаходить паші.

Чорнобильські трави йому не в смак.
Базар…
Навіть храм базарний.
На продаж усе: і червоний мак,
І дівчина-сарна.

Тому я на владу таку плював
З високих сосен Полісся.
Іще Україна ледь-ледь жива,
Іскрить – наче шкіра лиса.

Розруха Імперії.
Не нове.
Уже не одна розпалась.
А ми на мості старому живем,
Високі багаття палим.

І дим від багать тих солодкий, сол…
А вітер ламає віти.
Ждем… може, прийде який могол
І нас же про нас просвітить.

…І це вже було.
І усе було:
Бунти, круги і дороги…
Шукаєм у Всесвіті НЛО,
В собі загубивши Бога.

***

Елена Шелкова

КАК НАДО ЖИТЬ

Жить надо — как не надо,
И, может быть, тогда
Когда-нибудь, когда-то
Блеснет твоя звезда.

Жить надо — как не надо,
И вот, всем злам назло,
Расскажут листопады,
Что чудаку везло.

До смерти, до упаду,
Под невеселый смех —
Жить надо — как не надо,
Любить лишь тех — «не тех».

В прическе ранний иней
И, сквозь тоску и страх,
Цветет шизофрения
В талантливых стихах.

Ты нежен, зол и светел
И ты развеешь мрак.
Да будет так на свете,
Что все вокруг не так!

Да будет май и вишни,
И вой, рожденный псом…
Посмей быть третьим лишним
И пятым колесом.

7 Днів