Можливо звучить надто пафосно. Проте, що ми бачимо сьогодні. Українці виявились не знайомими з прогнозами соціологів про неготовність населення України до велелюдних акцій протесту після провалу «Помаранчевої революції», і масово вийшли на вулиці захищати свої права і своє майбутнє. Влада і опозиція недооцінили народ і виявились неготовими до такої згуртованості, масовості та самоорганізованості протестних виступів. Ну влада нехай, Бог з ними з убогими, але лідери опозиції своєю поведінкою на лідерів Євромайдану м’яко кажучи не дотягують. Все на що здатна триєдина опозиція це загальні фрази та блокування різного роду держустанов. Це все безперечно річ потрібна, і навіть необхідна в процесі революції, але більш важливим є використання величезного протестного потенціалу для досягнення реальних цілей. Де більш-менш усвідомлений план дій?

Провальне голосування за відставку уряду в той час коли за спинами опозиціонерів як ніколи єдиний народ, коли значна частина провладної партії вже думає як проситиме політичного притулку в братніх слов’янських державах. Що знову розвели як котят? Можливо час вже виростати і доводити, що лідер це не той хто голосніше кричить на трибуні, а той мислить стратегічно і може гідно очолити народ у його боротьбі з бандою, яка захопила владу.

В цій ситуації тішить те, що звичайні люди по всій країні змогли без участі і підтримки політиків заявити про те, що вони сила з якою треба рахуватись і право очолювати яку треба заслужити. І віри і мудрості в звичайних людей набагато більше ніж в нашої «політичної еліти».

Маю надію що очільники нашої опозиції зможуть використати шанс який дав їм народ, і доведуть своє право бути лідерами великої європейської нації.