Особливості Євромайдану по-українськи. Хроніка протестів у Києві
Субота, 07 грудня 2013, 03:00
Президентство Януковича – самі майдани. Спершу – Податковий майдан з майже одночасним виступом афганців і чорнобильців. І от – Євромайдан, побиття студентів о 4-ій ранку 30 листопада на майдані Незалежності напередодні річниці проведення в Україні референдуму за незалежність. І застосування газів та нове побоїще мирних демонстрантів наступного дня на Банковій, біля адміністрації Президента. Якщо спочатку це нагадало бої під Крутами, то подальші події вже нагадують роман «Біла гвардія» і події громадянської війни 1918 р. у Києві. На щастя, наразі обійшлося без жертв. Хоча і досі рідні та друзі нічого не знають про долю дико побитого на Євромайдані киянина Юрія Болотова.
Тим часом генеральний прокурор України Віктор Пшонка визнав: «Люди на майдані знаходилися законно. Це їх конституційне право, і завдання правоохоронних органів полягало, в першу чергу, в тому, щоб забезпечити реалізацію цього права… Якщо відбулися сутички, є постраждалі – значить, було порушено закон. І в першу чергу я вимагаю розслідування правомірності застосування спецзасобів співробітниками правоохоронних органів і перевірки інформації міліції щодо провокаційних дій окремих груп людей, які були за спинами мирних громадян».
Тож Генпрокуратура відкрила кримінальні провадження за фактами подій, які призвели до силового протистояння людей на майдані у ніч з 29 на 30 листопада.
А тим часом, поки прокурори розставляють акценти по нічній справі, на наступний день «Беркут» знову застосував силу…
– Я був у самому пеклі. Просто в епіцентрі подій. А спровокували напад анархісти Корчинського, – розповів журналісту «Номер один» про події 1 грудня ц.р. біля Адміністрації Президента киянин Вадим (прізвище юнак категорично відмовився називати, лише зазначив, що він студент і разом з друзями та старшими чоловіками чергує на вул. Інститутській). – Ці молодики прийшли з довжелезними ланцюгами і залізними трубами, почали погрожувати спецназу, обзивати, у міліцію полетіло каміння. Більшість людей просто стояли і дивились. Спецназ не витримав психологічного тиску і застосував газ, а потім кинувся на людей з дубинками. Провокатори ж зникли, просто розчинились, чи не у лавах міліції. Хлопці, ці провокатори знову з’явились, перериває розповідь співрозмовник, стиха звертаючись до друзів. Двоє з них мовчки відходять від нас та йдуть за трьома стрункими юнаками у чорних куртках. Зовні такі, як і більшість хлопців на вулицях Києва, а от у душі? – Вони некеровані і слухають лише своїх командирів, – пояснює юнак.
До речі, Міністерство внутрішніх справ підтвердило, що «Беркут» спровокували на Банковій 300 активістів руху «Братство» Дмитра Корчинського. Причому більшості провокаторів вдалося втекти. Спецназ же почав жорстоко бити всіх підряд, у тому числі постраждало два десятки журналістів. Під час «операції» бійці розгромили Національну спілку журналістів, де намагалися сховатись побиті дівчата! Юнок разом із письменниками Сергієм Пантюком, Борисом Гуменюком та Романом Жаховим забрали до відділку міліції.
Дивно виглядає зараз столична вулиця Інститутська. Розкішні будинки, старовинна архітектура лишились. Однак зникла вишукана публіка, замість жінок у дорогих «прикидах», відомих політиків і нардепів, сьогодні вулицю перегороджують сірі щити, поспіхом покинуті спецназом. На двох – надписи: «За що нас бити?» та «Провокаторів – геть!». Тут укріпились і цілодобово чергують опозиціонери. Десь за півкілометра від них, за такими ж сірими щитами стоять солдати. Десь поблизу, напевне, причаївся і «Беркут».
– Вчора (1 грудня – авт.) до нас підійшов юнак. Показав документи і каже, що там, в оточенні, стоїть його старший брат. Ніби вони говорили по мобільних. Це ж хлопці з останнього призиву. Два дні тому вони прийняли присягу, а сьогодні цих 18-річних юнаків кинули проти народу, – каже ветеран Афганістану, командир цієї барикади Андрій Грищук. – Ми його пропустили, він підійшов до них, але з братом поговорити не зміг.
Що ж, і це вже Україна пережила у роки громадянської війни, коли політики направляли брата на брата. Мовляв, якщо у міліції руки в крові, нехай і армія нюхне… крові.
– У понеділок, 2 грудня, під ранок тут звідкись з’явилася купа каміння. Втомлені хлопці, які чергували, навіть не зауважили, хто і звідки привіз тротуарну бруківку. Мовляв, щоб завжди була під рукою. Так було у неділю: вояки Корчинського почали кидати каміння в міліцію, потім самі втекли, підставивши мирних людей під спецназівські дубинки, – втручається у розмову Валентина Весна з Полтавщини. Вже немолода жінка відкрито каже, що є членом партії «Батьківщина» і всі ці роки як депутат місцевої ради під час виборів намагається, щоб односельці не продавали своїх голосів за кілограм ковбаси чи гречки. – Так вони знаєте, що вигадали? За вступ до Партії регіонів пропонують відкрити у банку рахунок і кидають 50 грн. І так щомісяця. За рік людина заробляє 600 грн.
На перехресті вулиць стоять встановлені мікроавтобуси з «бютівською» символікою і транслюють пісні вітчизняної естради, особливо часто звучить «Вставай, мила моя» Святослава Вакарчука. А ще періодично звучить Гімн України, і тоді навіть школярі зупиняються і більшість стоїть, поклавши руку на серце.
У ці дні Київ штормило і метеорологічно: постійно тримався незначний мороз, значно посилений сильним вітром. А хлопці стояли. І поруч були дівчата. Розчулила така картина. Двоє немолодих уже чоловіків ішли вулицею до метро. Чомусь здалося, що це старі київські пролетарі, життя яких пройшло на заводі «Арсенал» (бо йшли до станції «Арсенальна»). Тут вітер повз них проніс і прибив до стіни червоно-чорну стрічку. Сивий добродій тяжко нахилився, підняв її і обережно сховав у кишеню. До речі, у Києві нова мода – більшість городян і гостей прикрашають одяг чи сумки стрічками національних кольорів.
Слідом за Михайлівським собором, де у ніч зачистки майдану Незалежності сховались декілька сотень людей, усі столичні храми УГКЦ цілодобово відкриті. Тут можна молитися, сповідатись, а також відпочити, випити чаю. Водночас юні киянки просто посеред вулиць організували пункти, де можна випити гарячого чаю та з’їсти бутерброд. Чай з лимоном, часом із травами, щоб трохи протистояти грипу. До речі, дехто із хлопців ходить у марлевих пов’язках. Наївно поцікавилась у дівчат, невже так багато вже застудилось.
– Ні, багатьом студентам керівництво вишів так і не дозволило виходити на Євромайдан. Тож дехто взяв лікарняний або прикривають обличчя пов’язкою, щоб важче було ідентифікувати, – спокійно пояснює одна з дівчатНаталя.
Тим часом парламентарі відмовились виконати вимоги опозиції та відправити уряд Миколи Азарова у відставку. Втішений Микола Янович пообіцяв провести кадрові ротації. Але почав із попередження Євромайдану: «Сили у нас достатньо!».
Та хіба можна довго ходити по крові? Можна послизнутись…
вугілля і дрова
