Тернопільська бімба або дітиска не винні

Четвер, 16 січня 2014, 03:42

Особистий блог історика та громадського діяча Олега Вітвіцького

Давненько наше рідне Тернопілля так не вляпувалось…
Не те, щоб скандалів бракувало… Але більшість із них носили містечковий, зрозумілий лише посвяченим характер. Не вистарчало, так би мовити, масштабу, ваги події, яка б сколихнула не лише наш край, а й всю державу, пише Доба
Правда, проживає на території області один унікальний чоловік, якому дуже пече відсутність уваги до Тернопільщини… Якщо вже бути до кінця точним – то не зовсім і проживає, а просто, час від часу, заїжджає сюди «на роботу» із свого хуторянського маєтку, який, як боровик після дощу, виріс на території однієї з поважних сусідніх областей. Робота тут у нього відповідальна, небезпечна і важка. Призначений він на неї самим… самим вищим (поки що) начальником в країні. Тому доводиться працювати цьому унікальному чоловіку з великим ентузізізмом, щоб виправдати покладену на нього високу партійну довіру! Що вже тільки ним не зроблено-перероблено, які рекорди не побиті (подейкують, що у Книзі Гіннеса з цього року виходитиме спеціальний придаток «Ternopil-forever»). І до всіх справ він застосовує, не побоїмось цього слова, класичний підхід: електрифікація, плазменізація, ріст поголів’я ВРХ в окремо взятому районі і т.д. і т.п.
Та й команду управлінців підбирає він абсолютно по професійному принципу. Той принцип, не так давно, науково обґрунтувала одна одіозна доктор наук, а тепер ще й народна обраниця, яка надзвичайно точно, даруйте за тавтологію, розжувала семантику слова «ЛИЗАТИ» не лише для вихованців дитячих садочків, а й для усіх українців – від Сяну аж до Дону.
Так от… Знову про класику. Після періоду сякого-такого «застою», повіяв у області вітер «пєрємєн» зі славного столичного Майдану. Мешканці краю таки згадали, що вони УКРАЇНЦІ… Правда, більшість з них цього ніколи не забували, але, переважно, не вип’ячували і не хизувались святими речами. Але були такі, що боялись, чи трохи встидались того, а були й такі, що зійшли на манівці, заблудились чи осліпли від оманливого сонця соціальних ініціатив… Але вітер Майдану майже всіх розбудив, протверезив і викурив з теплих диванів на вулиці й барикади. Хтось поїхав до Києва, хтось піднявся на боротьбу у Тернополі, хтось, як мінімум, здав партийний квиток…
Проте «ячєйка» відданих ідеалам боротьби за мутне майбутнє таки залишилась. Унікальний чоловік, незважаючи на удари долі, вистояв і вичекав на свій черговий «зоряний час». За термін перебування на Галичині, він добре відчув всім своїм великим серцем і печінкою, що таке «галицький Рамадан» – період безтурботного святкування тих «Трьох празників», про які століттями колядують українці. Він все вірно розрахував: в момент коли журналісти буквально стоять в черзі за новинами, коли набувають актуальности передруки з газети «Діло» за 1914 рік… взірвати інформ-простір справжньою бімбою, та ще й ядерним національним колоритом!!!
Відбулась така подія, змоделювати чи вигадати яку не наважився ніхто… До приймальні унікального чоловіка, на Старий Новий Рік (добре, хоч не на Різдво) принесли … ВИШИТИЙ… ПОРТРЕТ… ГАРАНТА…
Майкл Щур просто онімів. Нервово закурив Павличко, з тривогою згадавши свої «Два кольори»… Тільки молодий начальник чи то з Підволочиска, чи зі Скалата, але точно не з Волочиска, з напущеною гримасою щастя, промимрив: «Батя, я стараюсь»…
Ефект бімби спрацював. Розірвало усіх – ошарашених чинуш, представників найоб’єктивніших ЗМІ краю і мільйони телеглядачів: неповнолітні і перелякані дітиска, під пильним наглядом таких же переляканих супроводжуючих, колядують і засівають, а замість вертепної зірки тримають перед собою… ВИШИТИЙ… ПОРТРЕТ… ГАРАНТА… І, ніби, і дітиска не винні… але ж вони зі своїми батьками і наставниками не на Марсі живуть…
А буквально за мить, після публічного оголошення про подію, розірвало інтернет. Блогосфера заридала, з ФБ, ВК і Твіттера повидаляли свої аккаунти (через відчуття співганьби) провідні уми Тернопілля – їм просто не було що сказати…
Це ж треба так вміти!!! В Тернополі, в серці національного відродження, на Василія Великого?!?!?! Та таку бімбу жодне МНС не знешкодить… Це ганьба на кілька поколінь наперед…
Окремі дотепники запропонували, правда, два варіанти виходу з ситуації: або подарувати адресату той портрет перевернутим, або довишивати на чолі характерний символ червоними нитками… Але зробити це буде трудно, бо, разом з іншими дарами, то вишите цудо вже мчить по дорозі на Межигір’я…
Хіба в’їзд заблокуємо? Що порадите, земляки?