Знову про дороги…

П'ятниця, 16 травня 2014, 11:55

нещодавно дивився стару кінохроніку. Берлін, травень 1945-го. Місто лежить у суцільних руїнах. Підкреслюю – суцільних. Проте «Вілліс», з якого ведеться зйомка, рухається рівненькою (!) і гладенькою (!) міською вулицею з ідеальним на вигляд асфальтним покриттям. Причому, рухається доволі довго, роблячи повороти, отож навряд чи знімальна група спеціально відшукувала якусь вцілілу трасу. Чи то «килимове» бомбометання з американських  «літаючих фортець» велося ювелірно точно, чи обстріл радянської артилерії був таким прицільним, що руйнував лише вогнища опору в будівлях, але знамениті німецькі автобани й міські дороги якимось чином уціліли.

Наші тернопільські дороги, здається, ніхто не бомбував і не піддавав артобстрілу. Важкої бронетехніки на них також не доводилося бачити. Підземних природних катаклізмів теж ніби не було. Та попри це, вигляд  рідних автошляхів справляє гнітюче враження, особливо коли задощить. Отоді одвічний антагонізм між автомобілістами і пішоходами проявляється на повну силу. Якби слова справді мали властивість матеріалізуватися, то тих, хто сидить за кермом, уже не раз мали б вразити громи й спалити блискавиці від прокльонів «ощасливлених» бризками бруду піших співгромадян. Те, що культура багатьох водіїв цілком під стать стану доріг, не викликає сумніву. Вигляд «джипа» з неандертальським підборіддям за ледь тонованим склом, що нахабно пре через пішохідний перехід, став неодмінним атрибутом міського пейзажу. Однак зараз мова саме про дороги. Мій знайомий, який іноді відвідує Польщу, розповідає, що щоразу, перетинаючи кордон, наче потрапляє в інший світ. Відповідно, при поверненні, коли тебе на першій же вибоїні трясоне, наче мішок з картоплею, виникає враження антисвіту. У нього є єдина версія цього: «Там не крадуть, а у нас крадуть». Не раз доводилося чути пояснення місцевих чиновників про причини жалюгідного стану наших доріг. Їх суть зводиться до одного: «Ми б і раді, але…». І далі йде довгий перелік нібито достовірних причин. Непосвяченій людині важкувато розібратися, де тут правда, а де – від лукавого. Не вважаю себе експертом в економіці, але наважуся  припустити, що якби замість організації  чергового турніру з хокею на льоду, проведення заходів з рекламування туристичної привабливості Тернопілля або ж якогось етнографічного фестивалю із значною дозою чиновницького самопіару спрямувати зусилля на впорядкування доріг, то користі було б значно більше. Бо ж одна дорога з вибоїнами і брудними баюрами здатна перекреслити усі іміджмейкерські  потуги.

Ігор Дуда