«Ніколи б не подумала, що в моїй родині буде четверо найдорожчих мені чоловіків і всі – Славіки»

Вівторок, 23 липня 2013, 12:15

 Відразу трьох хлопчиків народила 35-річна Ірина Бабовал наступного дня після Трійці. Вони з чоловіком вважають це Господнім знаком, адже дітей Іра і Ярослав просили у Бога цілих тринадцять років, пишуть «Факты и комментарии». 

Подружжя постійно зверталося до лікарів, обстежувалися, проходили різноманітні курси лікування. Але не забували і про Бога. Неодноразово їздили в паломництва по святих місцях. Неподалік Почаєва Ірина та Ярослав купалися в джерелі святої Анни, яке славиться допомогою безплідним парам. У позаминулому році подружжя вирушило на прощу до Єрусалима, до Гробу Господнього. Через рік Ірина дізналася, що вагітна і носить під серцем одразу трьох синів!

«Варто було мені встати з ліжка, щоб сполоснути після себе чашку, як чоловік починав лаятися»

– Це було тим більше несподівано, що у нас з чоловіком вже досить солідний вік, як для людей, які вперше стають батьками, – посміхаючись, каже Ірина Бабовал, симпатична мініатюрна шатенка. – Мені 35 років, а Славіку вже сорок. Ми познайомилися з ним багато років тому в Збаразькому районі. Ярослав жив у селі Добриводи, а я приїжджала туди до родичів на шкільні канікули. Три роки ми зустрічалися, а коли мені виповнився 21 рік, побралися. Жити спочатку було важко: наймана квартира, спроба заробити і встати на ноги. Але дітей хотіли з самого початку. Чомусь Бог не давав. До кого тільки ми вже не зверталися! Здавали аналізи, проходили діагностику. Всі лікарі брали з нас гроші, причому чималі, але результату жодне лікування не приносило. Я навіть зробила операцію зі збільшення прохідності труб і все одно не могла завагітніти. Але ми з чоловіком не впадали у відчай. Твердо знали, що у нас рано чи пізно будуть діти.

Тим часом були зайняті і насущними проблемами: купили по молодіжному кредиту двокімнатну квартиру, зробили в ній ремонт. Віддавати гроші було непросто, особливо коли сталася криза. Ми з чоловіком приватні підприємці. Славік займається м’ясною продукцією, а я шию шкільну форму. Поки крутимося, бігаємо, шукаємо клієнтів – заробіток є. Як тільки робимо маленьку паузу – грошей відразу не вистачає.

У листопаді 2012 року Ірина відчула, що чекає дитину. Жінка навіть не купувала тест на вагітність. Відразу здала аналіз крові, який підтвердив її припущення. Радісну новину майбутня мама тут же повідомила чоловіку. Ярослав дуже зрадів, але не здивувався: як і Ірина, він був упевнений, що в них обов’язково буде дитина. Через шість тижнів подружжя разом пішли на перше УЗД.

– Коли нам сказали, що я вагітна трійнею, ми просто повірити не могли, – розповідає Іра. – Навіть не так: повірити – повірили, але усвідомити, що ти не просто носиш під серцем довгоочікуване дитя, а що всередині мене їх цілих троє, до кінця ніяк не виходило. Причому мене стали лякати можливими ускладненнями і погрозами зриву і мало не відразу сказали лягати в стаціонар. Я, звичайно, цього робити не стала. Ну як це: кину швейний цех, підлеглих, роботу і ляжу в лікарню? Тим більше, що почувала себе чудово. Ну так, перші кілька місяців трохи нудило, але це не заважало вести активний спосіб життя. А ось Славік якраз був обережним. Спочатку заборонив мені водити машину, потім перестав куди-небудь відпускати саму. Зрештою, дійшло до того, що він, крім своєї роботи, взяв на себе всі клопоти по господарству. Прибирав, готував їжу, мив посуд. Варто було мені встати з ліжка, щоб сполоснути після себе чашку, як чоловік починав лаятися. Хоча, слід визнати, це відбувалося вже на останніх місяцях вагітності, і рухатися справді було дуже важко.

«Мені зробили загальний наркоз, а коли прокинулася, була вже мамою»

– Я невеликого зросту, важу п’ятдесят кілограмів, а тут поправилась на цілих двадцять, і всі двадцять пішли саме в живіт, – продовжує Іра. – Бачите, зараз, через кілька тижнів після пологів, я знову стала худенькою, а живіт стирчить – шкіра ще не підтяглася. Лікарі навіть жартували, що у мене там, напевно, дівчинка залишилася. В останні місяці вагітності я могла лежати тільки на боці, через важкості в животі почала мучитися безсонням. Добре, хоч діти не дуже мені дошкуляли. Не билися, не пустували, просто потихеньку підростали в животі.

– Я торкався живота дружини, ловив дитячу п’яточку або лікоть і все ніяк не міг зрозуміти: ну як це, в такому малюсінькому просторі (в животику моєї маленької Іринки!), живуть одразу троє наших синів? – дивується Ярослав.

– На святвечір ми сказали моїй мамі, що у неї буде троє онуків, – сміється Ірина. – Ох, треба було бачити реакцію. Вона весь вечір пила валер’янку, все ніяк не могла заспокоїтися. А я якось швидко звиклася з цією думкою. Хоча, якщо чесно, до останнього сподівалася, що буде хоч одна дівчинка. Нам відразу сказали, що один з трійнят – точно хлопчик. Решта під час УЗД дупками повернулися. На наступному обстеженні узедистка встановила, що у мене в животі – двоє синів. Ну, вже остання-то буде дівчинка, думала я. І помилилася!

У Тернопільському обласному перинатальному центрі «Мати і дитина» Ірині, яка доносила трійню до 35 тижнів, зробили кесарів розтин. Ярослав народився зі зростом 43 сантиметри і вагою 1950 грамів, Станіслав – 44 сантиметри і 2100 грамів, а Владислав – 43 сантиметри і рівно два кілограми.

– Про пологовий будинок можна розповідати окремо і з масою злободенних подробиць, – каже Ірина. – Справа в тому, що ремонт у перинатальному центрі розпочався бозна коли. Розпочався з помпою, з табличками «Під патронатом міської адміністрації та Президента України». Відкриття нової будівлі з модернізованими кабінетами і дорогою апаратурою мало відбутися ще півроку тому. Але старий пологовий будинок зруйнували, а новий так і не добудували. Але ж народжувати в іншому пологовому я не могла: трійнят приймають тільки в обласному перинатальному центрі, тому що якщо у новонароджених виявляються якісь небезпечні для життя патології, то врятувати їх можуть тільки там. Лікарі обласного пологового будинку і справді чудові. Але умови! На всіх породіль там… одна десятимісна палата. Ми з дівчатками лежали штабелями, як оселедці. Спека, задуха, про кондиціонери і мови немає. Вікно весь час було відкрите, і нас усіх протягло. Якось раз уночі мене розбудила одна з пацієнток, Надя: «Іра, у мене вже води відійшли. Зараз народжуватиму. До лікаря не дійду, так що приймай пологи!» Я, звичайно, заметушилася, побігла за акушером. Слава Богу, він встиг, і Надя благополучно народила.

Ірині лікарі відразу сказали, що їй доведеться пройти через кесарів розтин. Жінка готова була народжувати і сама, але у випадку з трійнею дуже великий ризик ускладнень. Враховуючи вік Іри і те, що це перша її вагітність, про фізіологічні пологи не могло бути й мови.
– Мені зробили загальний наркоз, а коли я прокинулася, то вже була мамою, – каже Ірина. – Навколо мене стояли акушер-гінеколог, анестезіолог, медсестри, про щось запитували, мацали пульс, дивилися мені в обличчя. Я все чула, але язик був як свинцевий, говорити не могла. Насилу вимовила «мамо», побачивши в реанімації біля ліжка свою матір. Потім запитала єдине, що мене цікавило: де діти? Мене запевнили, що все гаразд, малюки живі і здорові. Увечері того ж дня кожного з синів по черзі поклали мені на груди. Це було так дивно! Рідні, тепленькі грудочки, такі крихітні, що навіть на руки страшно взяти.

– Я досі синів жодного разу не брав на руки, – зізнається Ярослав. – Коли туго замотані «солдатиком» – ще нічого, можна взяти на хвилинку, а так – ручки-ніжки мацюпусінькі, пальчики взагалі як сірники, головку не тримають. Як їх таких візьмеш?
Цієї миті один із малюків, які лежали у спальні, тихенько заплакав. Подивившись на годинник, мама з татом вирішили, що час годувати діток. Ірина почала розгортати хлопчиків з пелюшок, а Ярослав пішов на кухню готувати дитячу суміш.
– Грудного молока у мене поки мало, – розповідає Іра. – Вистачає тільки на два рази на день кожному з хлопчиків. А дітки повинні їсти кожні три години. Славік, ти пляшечки простерилізував?
– А чого морочитися, якщо пацани потім все одно горілку з однієї склянки пити будуть? – віджартувався новоспечений тато, виймаючи пляшечки зі стерилізатора. – Уявляєте, в дитячій обласній лікарні, куди Іру з малюками перевели через тиждень після пологів, діти свої 50 грамів їжі недоїдали. А коли я приготував – миттю все злопали. Це тому, що їдять вдома, та з легкої татової руки!
– Якби не було цього тижня в дитячій лікарні, я б зараз, напевно, з глузду з’їхала, – хитає головою Ірина, роздивляючись малюків. – Там мене привчили до режиму, пояснили, що робити, коли діти рюмсають, як їх правильно брати на руки, як швидко міняти підгузки, як сповивати. Добре ще, що вони зараз в основному сплять. Синочки взагалі дуже спокійні дітки. Особливо Станіслав. Славік і Владик – ті, буває, похникують. А Стасик особливий. Наприклад, Ярослав схожий на тата, Владислав – на мене. До того ж вони обидвоє темненькі. А Стасик взагалі світленький і ні на кого з нас не схожий.
– Хто вибирав дітям імена? – цікавлюся у Світлани.
– Я, – усміхається Іра. – Чоловік сказав, що після того, як я народила відразу трьох синів, мені і карти в руки. Будь-який каприз! А я чогось собі так придумала: старшого назвати на честь тата, а двох інших – Станіслав і Владислав. Якби мені хтось раніше сказав, що у мене в сім’ї буде четверо найрідніших і улюблених чоловіків, та ще й всі Славіки, – я б ні за що не повірила.
– Коли збираєтеся хрестити малюків?
– У серпні. Зараз всі подруги, друзі і родичі, яких ми хотіли б бачити хрещеними наших малюків, у відпустках, на морях і курортах. Ось зберуться – тоді й похрестимо.
– Місцева влада Тернополя якось заохотила вас за трійнят? Пообіцяла передбачену в таких випадках квартиру?
– Ні, – нахмурився Ярослав. – Хоч би шматок землі який дали для спорудження будинку. А нас навіть усно не привітали, не кажучи вже про матеріальну допомогу, якісь візочки, ліжечка чи хоча б ті ж памперси, пачка яких іде у нас за два дні.

– Добре, що хоч є допомоги по народженню на дітей, які платить держава, – додає Ірина. – На трьох це виходить близько трьох з половиною тисяч гривень на місяць. За них можна купити підгузники та дитячі суміші. Славіку належить годувати сім’ю самому, адже кілька найближчих років я працювати не зможу. Але нічого, якось впораємося. Головне, щоб дітки були здорові. Якщо Господь почув наші молитви і допоміг нам народити таких чудових хлопчиків, то обов’язково дасть можливість поставити їх на ноги.

Підготував Артем СТРОНОВИЧ

Піонерські табори: як це було

Понеділок, 15 липня 2013, 10:11

У нашому дитинстві влітку було не три місяці, а три зміни. Компанії ділилися на загони і палатки. Ранок починався з «побудки», зарядки і лінійки. Вдень була «тиха година». А о десятій вечора наставав «відбій». Таким було наше піонерське літо.

Звичайно, сьогодні для демократичного вуха історії про табори, чергові зміни, ходіння строєм і вечірні «розбори польотів» звучать дикувато. Але для нас це було природним середовищем існування. Щороку тисячі радянських дітей на канікулах не залишалися в міських джунглях, не відлітали з батьками на південь і не переселялися до бабусь у село, а стрункими колонами вирушали в піонерський табір. З путівкою. На зміну, дві або навіть три. Кому як пощастило.

 Табір

Вони були найрізноманітніші – від наметових на березі річки, від якої вожаті відганяли спраглих до купання дітлахів кропивою, до мармурових палаців на березі моря, де теж купатися дозволялося після свистка. У цьому проміжку розмістилися деревʼяні бараки зі зручностями у дворі і стандартні цегляні двоповерхові будівлі на лісовій галявині. Але практично в кожному з них алеї та доріжки прикрашали гіпсові сурмачі і барабанщики.

Практично всі табори належали підприємствам і організаціям, від фінансового стану яких і залежала піонерська розкіш. Путівки розподілялися між членами профспілок. Однак діти працівників всіляких -омів (обкомів, райкомів, міськкомів і т.д.) мали можливість побувати в різних куточках неосяжної батьківщини, а не їздити 10 років в одну й ту ж «Лісову казку».

Найголовнішою піонерською здравницею вважався знаменитий «Артек». До Криму відправляли тільки найкращих (під цей критерій потрапляли діти, які відзначилися у навчанні чи спорті, або ті, чиї батьки займали відповідну посаду). Враження звідти привозили теж найрізноманітніші. Хтось, звиклий їздити на татовій «чайці» до школи, не міг змиритися з необхідністю жити в суворих рамках демократичного централізму. Інші, повернувшись з табору, вивчали географію за марками на конвертах, які надсилали новопридбані друзі з усіх куточків Радянського Союзу. Недарма «Артек» називали 16-ю Дитячою РСР.

Дресс-код

Піонерський дресс-код в «Артеку» дотримувався непорушно. Кожен загін отримував форму певного кольору, в той час як домашні різнокольорові майки та спідниці нудьгували у зданій до комори валізі.

У таборах простіших спеціальної форми для юних радянських громадян не шили. Тому ми бігали в трико чи шортах, а привезену парадну піонерську форму одягали всього двічі – на урочистих лінійках, що збиралися з нагоди відкриття та закриття зміни.

Атрибути

Піонер, який вирушав до табору, міг (і дуже хотів!) забути вдома славнозвісну червону краватку, але приїхати на зміну без тюбика зубної пасти (а то й двох) було просто немислимо. Особливим шиком вважалося мати при собі не яку-небудь «Лісову» або «Чиполліно», а справжній болгарський «Поморін». Комусь може здатися, що весь сенс літнього відпочинку полягав у можливості серед ночі залізти в сусідню палатку, щоб «намазати» дівчат. Як не дивно, але саме ці вилазки – один з найяскравіших спогадів завсідників піонерських таборів.

Прапор, горн і барабан – це теж атрибути нашого піонерського життя. Прапор на урочистій лінійці виносив «найправильніший» і найвищий хлопчик у таборі в супроводі двох відмінниць з величезними білими бантами на хвостиках. Все це дійство відбувалося під барабанний дріб. А ось сурмач був найвідомішою людиною в таборі. Саме він давав сигнал на «побудку» і «відбій», під звуки завзятої «Бери ложку, бери хліб!» ми всі дружно бігли в їдальню.

Ще одна важлива річ у таборі – це вміло заправлене ліжко. Я іноді ловлю себе на думці, що досі намагаюся збити подушку, поставивши її «корабликом»...

Другою священною річчю для вихователів після правильно заправленого ліжка були тумбочки і їхній вміст. Таке враження, що всі вчорашні вожаті сьогодні працюють у тернопільських лікарнях. У всякому разі, вони так само ганяють дорослих пацієнтів, як двадцять років тому ганяли нас: на тумбочці зверху може лежати тільки книга, всередині – гребінець і зубна щітка з пастою. У крайньому випадку – пара свіжих шкарпеток (але краще, щоб і вони ховалися у валізі). Порядок у тумбочках перевірявся з армійською прискіпливістю до і після «тихої години».

Навики

Уміння заправляти ліжка за 30 секунд, чистити картоплю на весь табір, нарізати хліб і масло кубиками згодом стало в нагоді багатьом нашим хлопцям у їх нелегких армійських буднях.

Наші лідери ставали головами загонів і дружин. Сильні і спритні захищали честь загону на спортивних заходах, де кожен загін мав носити горде імʼя. «Чайка», «Бригантина», «Альбатрос» – навіть у найбільш сухопутних таборах у пошані була морська романтика.

Крім того, кожен загін мав хоча б раз за зміну випустити свою стінгазету. Випускали частіше, до дат (тематичних заходів, що проводилися в таборі) – тому що займатися творчістю дозволялося в ненависну «тиху годину». Уявляєте, поки всі спали (молодші загони), робили вигляд, що сплять (середні), або потайки втікали до найближчого лісу (старші), редколегія абсолютно офіційно в червоному куточку наполегливо імітувала бурхливу діяльність, переводячи ватмани, гуаш і чорнило.

Особливим шиком вважалося придумати клич загону. Не стандартний «Кто шагает дружно в ряд? Это дружный наш отряд». Зайвий компот отримував доморощений поет, який склав: «Бригантина» в море мчится, «Альбатрос» ее боится!» або «Наше «Пламя», гордо взвейся, партия, на нас надейся!». Звичайно, до класики – «Сегодня счастлив комсомол, ликует пионерия, сегодня в гости к нам пришел Лаврентий Палыч Берия!» – нам було далеко. І слава Богу.

Розпорядок

Трудові будні піонера були одноманітні: ранній підйом уранці, зарядка, яку не любили так само, як і обовʼязкову лінійку. Раз на десять днів випадало чергування по табору. Тут проведення часу вже варіювалося: загонова більшість направлялася на очищення території від цукеркових фантиків, меншість – у їдальню розставляти миски, розкладати ложки, нарізати хліб і (найвідповідальніше) справедливо розподіляти сухофрукти з компоту по склянках.

Увечері відбувалося найголовніше і найцікавіше: по-перше, організовувалися танці, згодом перейменовані у дискотеку. Під бадьорі пісні Володимира Кузьміна загони шикувалися в лінійки один навпроти одного і демонстрували танцювальні па, співзвучні епосі. Саме з таборів лексикон радянських школярів поповнився поняттям «піонерська відстань» – допустима між танцюючими хлопчиком і дівчинкою, яка невблаганно скорочувалася у міру просування по ієрархічній драбині від 10-го загону до 1-го. З зарубіжної естради звучали переможці «Сан-Ремо». Хрипів Челентано, муркотів Джо Дассен. Тим, кому пощастило з «просунутими» вожатими, вдавалося потанцювати під «Арабески», «Аббу» і «Боні М».

Альтернативою танців були пісні під гітару. Це вдень загін кричав щодуху обовʼязкове «Взвейся кострами» або інтернаціональне «Я, ты, он, она». Вечірнім хітом було «Люди, тише, голуби целуются на крыше». До репертуару входили незмінні: «У них походочка как в море лодочка», а також усі мильні історії прокурорських синів і дочок, які потрапили в погану компанію і повернули собі батьків виключно на лаві підсудних при залитому слізьми залі.

Вночі відбувалося найстрашніше... Найкращі немислимі історії про чорну руку в чорному-чорному місті, червону маленьку труну і зелене платтячко, розказані в палатці при вимкненому світлі, дадуть фору будь-якому сучасному фільму про зомбі та іншу нечисть з точки зору польоту фантазії і несподіванки режисерського рішення.

Події

У літньому піонерському житті було три важливі події. По-перше, батьківська субота, коли навантажені їстівними припасами, домашніми котлетами і цукерками від бабусі «предки» приїжджали в табір, щоб дати своїм чадам відпочити від казенної манки, капусняка і макаронів по-флотськи.

Окремо варто згадати «Зарницу». У якомусь таборі до її проведення підходили формально. Але були місця, де гра перетворювалася на справжній шпигунський детектив: коли нас будили вночі, повідомляли, що прапор дружини викрадено, і ми йшли в ліс, щоб по залишених слідах знайти і знешкодити 2-й загін.

Третім важливим дійством було Велике Вогнище. Бажано триметрове. З піснями. Сльозами розставання. Дійсно обʼєднуюче. Це була кульмінація, про яку обовʼязково хотілося написати у творі «Як я провів літо», який колись, коли я був дитиною, 1 вересня нам задавали як домашнє завдання.

P.S. У нас склалася дуже нездорова традиція: відкидати все минуле як таке, що завідомо погане, а натомість не будувати нічого нового. Таким чином ми відкинули принципи радянської системи виховання підростаючого покоління тільки на тій підставі, що вона – радянська. Але ж української досі не маємо. І чи буде? Тож чи не краще взяти за основу те, що було позитивним колись, щоб можна було збудувати прогресивне теперішнє?

Куди маленьким тернополянам податися влітку?

Ось і настали довгоочікувані канікули для школярів. А батьки міркують, куди улітку подіти своє чадо, щоб не вешталось вулицями без нагляду. Простіше тим, хто має у селі бабусь-дідусів. Для інших є вихід – літні табори. Але які вони?

На Тернопіллі цьогоріч діють 13 відпочинкових таборів. Найвідоміші з них – «Лісовий» у Скоморохах Бучацького району, «Зорепад» у Струсові на Теребовлянщині, «Лісова пісня» у Борщеві та інші. Однак дізнатися, в якому вони стані ми, на жаль, не маємо змоги. Отож залишається єдине – подивитися на ті табори, про які зараз гуде вся Україна.

Як ви самі розумієте, «гуде» не з добра.

У червні країну шокував трагічний випадок у Симеїзі, де під ногами дітей обвалився аварійний балкон у санаторії «Юність». Тоді загинула десятирічна Діана Сидельникова. Та, схоже, ця трагедія нікого і нічому не навчила – як зазначають ЗМІ, умови відпочинку дітей в українських таборах й надалі залишаються жахливими.

Недавня історія з відпочинком дітей із Волині створила в Інтернеті справжню бурю. Не встигли чада приїхати в табір «Оріон», як додому полетіли їх електронні листи і фото, від яких у батьків волосся стало дибки. Про цей жах кореспонденту «Високого замку» розповів кореспондент запорізької газети «МІГ» Микола Тишаков, який побував на місці події.

На вокзалі дітей не зустріли. На територію «оздоровчого табору» вони потрапили... через паркан. Волинян розмістили у дерев’яних старих корпусах по 9-11 чоловік у кімнатах з дірявими стелями, брудними подушками і матрацами (білизни не передбачалося), на розгойданих ліжках. Ліжка – впритул одне до одного. Попередили, що душ діти зможуть прийняти лише двічі на тиждень. Була лише «ногомийка» з холодною водою. Колись там було 16 кранів, залишилося два, та ще й електричний дріт стирчав назовні! У туалети було страшно зайти – антисанітарія жахлива. Територією табору кочували зграї бродячих псів...

«Я розмовляв із дівчатами із бердянської школи-інтернату, які зараз там живуть, то вони скаржилися, що матрац і подушка дуже смердять, – розповідає Микола Тишаков. – В туалет діти ходять у... парк. На території санаторію на 7,5 гектарах насаджений колись чудовий парк, але його вже років із п’ять ніхто не доглядає. Там справжні джунглі, стоїть «амбре», бо діти справляють там природні потреби. За дітьми ніхто не дивиться. Формально санаторій надає по двоє вихователів на 20-25 вихованців, але ці вихователі на все дивляться крізь пальці. Більш-менш організованими є тільки групи, котрі приїхали зі своїми вихователями. Усі інші – що хочуть, те і роблять... Я нещодавно був у колонії, то там умови на кілька рівнів кращі, ніж у цьому таборі!».

Зазвичай в «Оріоні» відпочивають діти з місцевих шкіл-інтернатів, сироти, вихованці профтехучилищ, діти з малозабезпечених сімей. Мабуть, не скаржився ніхто досі на ці умови, бо ці діти кращих і не бачили... Можливо, волинські чиновники, які відсилали дітей в «Оріон», подивилися на сайт закладу і побачили там райдужні фото? Бо дійсно, те, що розміщено в Інтернеті, і те, що є насправді, – дві великі різниці. Можливо, хтось розраховував, що діти з райцентру Волинської області мовчатимуть так само, як і усі попередні маленькі постояльці? Та «западенці» мовчати не стали. Отримавши погані звістки від дітей, батьки у Камінь-Каширському підняли бучу...

Минулого тижня батьки зустрічалися з головою Камінь-Каширської райдержадміністрації Іваном Вовком, після чого той терміново відбув у Луцьк для врегулювання цієї проблеми. Батьки написали заяву в прокуратуру. Тим часом до дітей в «Оріон» навідалися власник табору Іван Асламов і міський голова Бердянська Олексій Бакай. Оглянувши умови перебування дітей, мер сказав: «Ну, тут ще можна жити...». Дітей вмовляли не виносити сміття з хати, не розповідати про жахливі умови, обіцяли, що переведуть у краще місце... Того ж дня з прокуратури Волинської області в Бердянську міжрайонну прокуратуру надійшла скарга групи батьків. Прокурорська перевірка виявила порушення санітарних норм в роботі табору «Оріон».

Прикметно, що у цій ситуації діти самі себе захистили, – підняли «на вуха» інформаційний простір, розмістивши фото. Завдяки цьому і заворушилися чиновники... Та ця ситуація дозволила лише привідкрити завісу тотальної системи корумпованості, яка існує в Україні з оздоровленням дітей. За словами Миколи Тишакова, найскромніша путівка у бердянський санаторій коштує 4,5 тисячі грн. «Те, що отримують діти у таких таборах, як «Оріон», і на дві тисячі не потягне, – каже журналіст. – Відповідно, 2,5 тисячі йдуть комусь у кишеню... Підтвердження цього бачу і у тій швидкості, з якою велика група дітей (60 осіб) блискавично була переселена в один із найкращих приватних санаторіїв – «Лазурний». І це при тому, що зараз «високий сезон», місць ніде немає. Не знаю, на які важелі треба було натиснути, або які гроші заплатити, щоб таке сталося...».

Підготував Адам Стрижнюк

Прийом заявок на участь у Наукових пікніках в Україні подовжено

Вівторок, 23 липня 2013, 12:09

Прийом заявок на участь у Наукових пікніках в Україні подовжено до 2 серпня. Долучайтесь!

Конкурс експериментів для молодих науковців, педагогів та усіх, хто переймається популяризацією та розвитком науки в Україні, подовжено! Заявки приймаються до 2 серпня. Усі бажаючі можуть запропонувати свої ідеї дослідів організаторам Пікніків, а відібрані експерименти учасники конкурсу продемонструють глядачам в рамках одного або кількох наукових ярмарків. Організатори забезпечують учасників необхідними для їхньої презентації матеріалами та обладнанням. Місто має право знати про своїх винахідників та дослідників!

Ознайомитись з правилами участі в конкурсі ви можете тут: http://goo.gl/hUPS1

Завантажити форму заявки на участь можна за цим посиланням: http://goo.gl/XJQ4A

«Scientific Fun – Наукові пікніки в Україні» – це популяризація наук простим і водночас незвичним для нашого суспільства способом: абсолютно кожен охочий, незалежно від віку, статусу, і тим паче – оцінок у табелях й атестатах зможе власноруч провести експеримент в імпровізованій лабораторії просто неба, зробити маленьке диво та переконатися, що наука може бути доступною та цікавою. Під час заходів фахівці з Центру науки Коперника (Варшава) разом з підготовленими українськими волонтерами продемонструють та пояснять різноманітні закони фізики, хімії та біології. Особливість Наукових пікніків полягає в тому, що відвідувачі не тільки побачать лабораторні досліди, але і втілять їх самі, дізнаються про незвичайні властивості речовин, які щодня використовують у побуті. Таким чином організатори хочуть показати, що наука – це не формули і схеми. Це – все, що нас оточує. А також навчити педагогів і батьків проводити захопливі розвиваючі заняття для дітей без будь-яких витрат, використовуючи тільки підручні матеріали.

Пікніки пройдуть восени цього року в п'яти містах України:

Тернопіль - 7 вересня

Львів - 14 вересня

Київ - 21 вересня

Луганськ - 28 вересня

Харків - 5 жовтня

Ініціаторами проекту під час ознайомчого візиту до Польші стали учасники освітньої програми «Study tours to Poland». Координаторами проекту є Центр Міжкультурних Ініціатив (Варшава) та Молодіжна організація «Стан» (Луганськ) у партнерстві з Центром Науки Коперника (Варшава), за фінансової підтримки Фонду «Освіта для Демократії» в рамках програми «Перетворення в Регіоні – RITA» Польсько-Американського Фонду Свободи.

Кожен бажаючий може стати волонтером в одному із заявлених міст та долучитись до команди організаторів Наукових пікніків, доклавши таким чином власних сил до популяризації та розвитку науки в Україні. Для цього треба заповнити анкету: http://goo.gl/jWtcF Координатори Пікніків обов’язково зв’яжуться з вами!

Свої ідеї та питання щодо конкурсу, волонтерської та партнерської участі в підготовці Пікніків надсилайте на адресу: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Слідкуйте за нашими новинами в соціальних мережах:

https://www.facebook.com/ScientificFun

http://vk.com/scientific_fun

А також на сайті «Тиск світла»: http://tisk.org.ua/?cat=6726

Координатор в м.Тернополі:

ТОО ВМГО «Молодіжний Центр Працевлаштування»

Христина Білінська

Тел. +380673504852

e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

http://vk.com/bilinska_hrystja

Хто і коли поверне тернополянам 70 тисяч гривень?

Понеділок, 15 липня 2013, 10:08

Не поспішай виконувати. Це армійське правило вкотре себе виправдало. З 15 квітня податкова розсилала українцям повідомлення-рахунки, за якими треба було сплатити податок на нерухомість. Причому заплатити треба було впродовж двох місяців з моменту отримання повідомлення. А 4 липня ВРУ прийняла закон про внесення змін до Податкового кодексу щодо об’єктів житлової нерухомості, за яким сплату податку відтермінувала до 2014 року. Мовляв, не встигли сформувати реєстр нерухомості. Але річ навіть не в цьому – сам закон змінили до невпізнання таким чином, аби власники розкішних квартир не мусили платити жодних податків, повідомляє «Високий замок».

Основне нововведення – податок не мусять платити навіть ті, хто має кілька квартир. У попередньому варіанті закону пільга у 120 квадратних метрів могла застосовуватись лише до однієї квартири. Якщо хтось мав навіть дві невеликі однокімнатні квартири площею по 35 квадратних метрів, за одну з них обов’язково мав сплатити податок. Тепер податок будуть платити лише ті власники, що мають квартири, сумарна житлова площа яких перевищує 120 квадратних метрів. При цьому зауважте, йдеться лише про житлову площу – простора кухня, ванна з джакузі туди не входять. Не платитимуть податку і власники кількох будинків, якщо їхня спільна житлова площа не перевищує 250 квадратних метрів. Тут ще більший простір для маневрів, адже у будинку можна влаштувати спортзал, більярдну, пральну – а усе це не належить до житлової площі.

Але найбільш скандальний пункт – те, що тепер податку може уникнути навіть той, хто має розкішну квартиру і заміський будинок. Власникам нерухомості різного виду зробили казковий подарунок: можна мати кілька квартир та будинків і не сплачувати податку, якщо їх сумарна житлова площа не перевищує 370 квадратних метрів.

У Міністерстві доходів та зборів кажуть, якщо хтось уже сплатив податок на нерухомість, тепер може звернутись до територіального управління Міндоходів із заявою, аби йому ті гроші повернули. Утім, з огляду на те, що платити податки українці не поспішають, тих, хто вже заплатив податок з нерухомості, одиниці.

До слова, за інформацією Головного управління Міндоходів у Тернопільській області станом на початок липня у Тернополі до бюджету від фізичних та юридичних осіб – платників податку на нерухомість надійшло 67,6 тис. грн. Хто і коли їм ці гроші поверне – невідомо.

Адам Стрижнюк

Пані Реєстраціє, ви раніше Пропискою не працювали?

Вівторок, 09 липня 2013, 06:44

Ще у далекому 2003-му в Україні почав діяти закон про свободу пересування і вільний вибір місця проживання, згідно з яким замість прописки запроваджено реєстрацію фізичних осіб. І досі українців мучить запитання: чим відрізняється реєстрація від прописки?

Про те, що прописку остаточно скасовано ми чуємо, як мінімум, останні 10 років, але… влаштуватися на роботу, отримати медичну допомогу, встановити стаціонарний телефон, провести Інтернет тощо – залагодження всіх цих справ і нині неможливе без прописки за місцем реального проживання. Якщо замість священного штампу у паспорті ви спробуєте продемонструвати відповідній відповідальній особі Конституцію України, яка гарантує вільний вибір місця проживання, то майже гарантовано отримаєте пораду про практичніше використання «тієї книжечки».

Історія боротьби з пропискою

Українські ентузіасти намагалися знищити ганебний, антиєвропейський інститут прописки фактично з перших днів виникнення на політичній карті світу держави Україна. Проте всі їхні добрі наміри завжди фахово нейтралізовувались чиновницькими контрдіями. Наприклад, 1992 року Верховна Рада ухвалила закон, яким скасували кримінальну відповідальність за порушення правил паспортної системи. І майже без зволікань Міністерство внутрішніх справ України своїм наказом затверджує «Тимчасову інструкцію про порядок документування і прописки (реєстрації) громадян, яка встановлює «необхідність отримання дозволу органів внутрішніх справ на прописку (виписку) в усіх без винятку населених пунктах України». І така гра у пінг-понг (до прикладів ми постійно звертатимемося) відбувається упродовж наступних двох десятиліть.

Остаточно й безповоротно прописка мала б спочити у Бозі в червні 1996 року з прийняттям Конституції, стаття 33 якої однозначно стверджує: «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом».

Але ж 17-річний досвід «конституційного» життя нам яскраво засвідчив, на яку примарну фікцію перетворюються на практиці гарантовані Основним Законом свободи й права. Не стала винятком і свобода пересування для українського громадянина. Тож Конституційний суд, поспостерігавши п’ять років за знущанням над «маленьким українцем», зглянувся нарешті над його долею і в жовтні 2001 року суворо прорік: «Інститут прописки, згідно з яким Міністерство внутрішніх справ надавало громадянам дозвіл на мешкання у певному місці, вважати таким, що не відповідає Конституції (…) Від сьогодні кожен громадянин має право сам визначати, де він мешкає і де він буде зареєстрований».

Ура! Нарешті! Хоча депутатам ВРУ знадобилося ще три роки, аби рішення КСУ трансформувати у відповідний правовий акт. Щойно в грудні 2003 року народні обранці ухвалили довгоочікуваний Закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

В теорії – так, на практиці – не так

То що, штамп у паспорті з того часу непотрібний? Помрійте собі! Сам переконався у живучості священної прописки, коли намагався зареєструвати у батьківському помешканні власну дружину. Крім маси документів, котрі засвідчують наші особи, паспортистка вимагала в нас ще й папери, які доводять, що ми дійсно перебуваємо в законному шлюбі, а не так собі просто.

Отож, що потрібно для реєстрації? Офіційно – наступні документи:

– письмова заява;

– паспорт;

– квитанція про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

– два примірники талона зняття з реєстрації.

Але, якщо зазирнути до Постанови Кабінету Міністрів від 28 липня 2004 р. «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні», прозріваєш, що вказані документи для реєстрації – це формальні дрібнички, а головні папери для всесильного штампу про реєстрацію: ордер на квартиру, свідоцтво про право власності, договір найму, піднайму чи оренди. Якщо таких документів немає, то для реєстрації потрібна письмова згода власника житла або уповноважених органів, наймача та членів його сім’ї. Що більше, вказані особи мають особисто з’явитися в паспортний відділ з власними паспортами й підтвердити дозвіл, даний заявникові на реєстрацію.

До речі, мало хто знає, що в нас, крім реєстрації проживання, є ще й реєстрація місця перебування. Це коли людина десь мешкає не довше шести місяців. Згідно з нормами закону, людина, котра поїхала у відпустку чи відрядження, має протягом тижня зареєструватися. Проте, оскільки механізм цього пункту закону не розписаний, то відповідні органи не надто звертають на це увагу.

Для нас же цікавішим є інший документ, а саме: Кодекс України про адміністративні правопорушення, який містить статтю 197 «Проживання без паспорта»: «Проживання громадян, зобов’язаних мати паспорт, без паспорта або за недійсним паспортом, а також проживання громадян без реєстрації місця проживання чи перебування тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Тобто кара за відсутність прописки все ще існує у правовому просторі нашої вільної держави.

Без прописки ти…

Без телефону чи Інтернету можна обійтися. Але ж зі здоров’ям жартувати не варто. Зрештою, це справа не лише особиста, як навчало колись радянське гасло: «Здоров’я кожного – багатство всіх!» Важко не погодитися. Але уявіть собі, що ви – такий собі «зайда», котрого в гонитві за долею далеченько від «малої батьківщини» віднесло течією життя. А на новому місці магічний штамп здобути так і не вдалося. От приведе вас зле самопочуття у медичний заклад, а там люди в білому, замість диктованої присягою Гіппократа ласки й турботи, зустрічають запитанням: А прописка ваша де?...

Щось подібне пережила і тернополянка Вікторія, яка впродовж семи років жила у Тернополі без реєстрації (читай – прописки). Її розповідь шокує:

– Я закінчила тернопільський політехнічний. Поки вчилася там і жила в гуртожитку, мала прописку, але як тільки закінчила універ – прописки позбавили. І за ці сім років відчула на собі, що таке жити в країні, в якій за законом нібито прописка скасована, а на практиці без неї… Ну от судіть самі: ще коли була студенткою, поклала гроші на депозит у банк. Впродовж цих семи років я не могла їх забрати з банку, бо… не було прописки. Одружитися не могла, бо в РАЦСі вимагають прописку. Помер дідусь – спадщину не могла оформити, бо нема прописки. На біржі праці зареєструватися було неможливо без прописки. Зрештою, навіть не могла офіційно влаштуватися на роботу, тому що всі вимагають прописку».

Як тепер?

У липні 2012 року Верховна Рада внесла зміни до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання». І ще раз офіційно підтвердила державний контроль за легальністю проживання українців у їх житлах.

Так, згідно зі статтею 6 цього закону, підставою для реєстрації місця проживання особи за певною адресою є документ про право власності або користування помешканням.

При цьому, ефективність такої системи реєстрації місця проживання дуже легко перевірити. Достатньо подивитися в паспорти багатьох українців (особливо тих, хто не має житла у власності): вони живуть зовсім не там, де зареєстровані. Чому?

Хтось економить комунальні послуги, бо в квартирі не встановлені лічильники, а платити треба відповідно до кількості мешканців. Комусь банк забороняє реєструвати дітей у заставлених квартирах, бо потрібен дозвіл органів опіки та піклування.

Багато орендодавців не платять податку з доходів за оренду і побоюються, що Державна міграційна служба поділиться своїми даними з податковою службою для виявлення потенційних несумлінних орендодавців. Інші не хочуть ускладнювати собі можливий продаж житла в майбутньому, бо треба буде отримати згоду на продаж у колишніх орендарів, які вчасно не знялися з реєстрації і вже давно переїхали кудись далеко.

А ще в когось просто немає бажання витрачати час для реєстрації за новою адресою, адже це вимагає принаймні двох візитів до державних органів у робочий час.

Закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» передбачав можливість за один день знятися з реєстрації зі старої адреси та зареєструватися за новою. На практиці це не працює, і невідомо, коли запрацює.

Чи може це все бути якимось простішим?

Юристи розрізняють два підходи до реєстрації місця проживання. Перший – дозвільний, за якого держава дає особі дозвіл зареєструватися за певною адресою, якщо вона задовільняє умови, визначені законодавством. Як можна здогадатися, ця система нині активно застосовується в Україні та є видозміненою радянською системою «прописки».

За часів СРСР держава була найбільшим орендодавцем в країні, тому проживання за певною адресою було нерозривно пов’язане з правом оренди житла у держави («житлового найму»). Якщо людина без поважних причин не мешкала в наданому їй державою житлі та не оформлювала «бронювання житла» за собою, то через якийсь час вона втрачала право оренди цього житла. Таким чином, фактичне проживання за іншою адресою було підставою втрати права на житло.

Однак після втрати державної монополії на житло, початку приватизації житла і переходу до ринкових відносин в житловій нерухомості, визначення місця проживання людей перестало бути публічною справою. Якщо людина отримує право власності або користування на житло у такої самої приватної особи, то їхні відносини регулюються цивільним, приватним правом. Держава не повинна втручатися в цю сферу.

Наприклад, ніхто не може заборонити людям безкоштовно мешкати у своїх родичів, друзів, просто малознайомих людей, якщо на те є потреба. Звісно, без договору оренди права таких орендарів не є цілком захищеними, але це їх власний вибір. Це справа власника житла – вирішувати, на яких умовах і кому давати в користування свою нерухомість.

А реєстрація місця проживання – це справа публічна і має зовсім іншу мету, аніж просто контролювати, чи законно людина живе там, де живе.

Як було зазначено вище, зараз в Україні можна зареєструватися за певною адресою, надавши документ, що посвідчує право на житло (право власності чи користування). Якщо раптом співвласники або орендодавець має до особи упередження чи претензії, то їй ніколи там не зареєструватися. Звісно, захист своїх інтересів співвласниками чи орендодавцями можна по-людськи зрозуміти, але не зрозуміло, чому право на отримання послуг від держави за місцем проживання залежить від стосунків з третіми сторонами – співвласниками та орендодавцями житла.

Правові механізми повинні створюватися для забезпечення інтересів людей. Якщо механізм не працює на практиці (громадяни масово не реєструються за місцем проживання), то потрібно його міняти.

Другий підхід до реєстрації місця проживання – повідомний. За такого підходу особа лише повідомляє державу про свою адресу без жодних обґрунтувань та пояснень, чому, на яких підставах вона там живе, в якому зв’язку вона перебуває з власником житла. Підставою реєстрації є лише заява людини про своє проживання за вказаною адресою. І все! Ця заява не потребує підкріплення підтвердження документом про право на житло.

Якщо орендар зареєстрував місце проживання в квартирі, переїхав і не змінив адресу своєї реєстрації, це не створюватиме наслідків для власника, якщо він захоче розпорядитися цим житлом. Правомірність проживання є сферою дії цивільного права: якщо людина дійсно проживає без дозволу власника, то це проблеми власника, і нехай він їх вирішує сам.

З одного боку, держава та місцева влада зобов’язані на підставі відомостей про кількість населення розраховувати навантаження на бюджетні установи та місцеву інфраструктуру та забезпечувати належну якість обслуговування населення. З іншого боку, мешканці зацікавлені реєструвати своє фактичне місце проживання, щоб отримувати послуги від влади там, де вони живуть.

Віддавати дітей до школи там, де живеш, ходити в державні та комунальні лікарні біля свого дому, голосувати на виборчій дільниці біля свого дому, отримувати дозволи та довідки в центрі надання адміністративних послуг чи в органі влади, розташованих біля дому. Це все – результат реєстрації місця проживання там, де людина живе.

Логіка повідомного підходу на український розум трохи дика: як це, не контролювати правомірність проживання? А якщо власник проти? А якщо людина збрехала в органі реєстрації і живе зовсім не там? Насправді ж, коли адміністративна послуга проста, а перевага її очевидна, в людей не виникає потреб її обходити.

Сьогодні українці не реєструються за місцем проживання не тому, що їм подобається порушувати закони, а тому, що система реєстрації місця проживання не відповідає своїй меті. Вона ставить можливість отримувати публічні послуги від держави там, де живеш, в залежність від обставин, не пов’язаних з державою.

Якщо ж люди реєструються за тою адресою, де живуть, без волевиявлення власників житла на це, то для розпорядження майном власником це не повинно породжувати жодних наслідків.

Крім того, підрахунок вартості комунальних послуг має відокремитися від реєстрації місця проживання. Сам факт проживання людини в житлі не може дати достовірних даних про споживання нею води чи електроенергії, а усереднена тарифікація на «середнього споживача» комунальних послуг завдає збитків споживачам та постачальникам таких послуг.

Запровадивши повідомний порядок реєстрації місця проживання держава нарешті матиме обґрунтоване право встановлювати досить суворі санкції для тих осіб, які повідомлять неправдиву інформацію про своє місце проживання. Наприклад, це може стосуватися військовозобов’язаних чи осіб, які сплачують аліменти.

Отже, для того, щоб реєстрація місця проживання в Україні стала доступною та ефективною, потрібен перехід до повідомного підходу. Досить використовувати цей пережиток радянського способу життя, коли держава контролює правомірність проживання людини за певною адресою! Такий контроль ускладнює життя тих, хто не має власного житла, а також не дає можливості отримувати достовірні відомості про кількість мешканців в населених пунктах. Відповідно, така система реєстрації місця проживання не виконує свого призначення і повинна бути докорінно реформована.

Західний досвід

Від прогресивних українських парламентарів не раз лунали заклики у справі реєстрації громадян взяти на озброєння західний досвід. От і недавно схожі заяви злетіли з уст заступника голови адміністрації президента Ірини Акімової. Але з кого саме брати приклад?

На початку 2013 року Володимир Путін вніс до парламенту Російської Федерації законопроект про повернення штрафів для громадян, які зареєстровані в одному місці, а фактично мешкають в іншому. У світлі популярної для України практики копіювання російських законодавчих ініціатив, це викликає побоювання.

У США всі громадяни мають номер соціального страхування (social security number). Саме за цим номером американці отримують медичне обслуговування, соціальну допомогу тощо. У більшості європейських країн для реєстрації за певною адресою варто лише особисто подати відповідну заяву до магістрату. Ще існує реєстрація за квитанціями оплати комунальних послуг, за місцем роботи, за водійськими посвідченнями тощо.

Що вибере для себе Україна? Поки що рано про це говорити. Зрештою, інститут прописки – це не всевладний монстр, а лише відображення самого способу життя суспільства. Можновладців влаштовує система прив’язки громадян до певного місця, а громадяни особливо не протестують, пристосовуються різними способами. Доки не виникне суспільна потреба змінити ситуацію, доти всі ми залишатимемося ганебно прописаними.

Адам Стрижнюк

Оподаткування зарплати практиканта

П'ятниця, 10 жовтня 2014, 00:00

Я є учнем профтехучилища. Мене направили до приватного підприємця для проходження виробничої практики. Чи буде оподаткуватися заробітна плата  практиканта?  (І. Кривик, м. Тернопіль).

Відповідають фахівці Тернопільської об’єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області.

Згідно із вимогами Податкового кодексу України оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб підлягає будь-який дохід, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно ст.53 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» із змінами та доповненнями на час виробничого навчання, практики учням і студентам забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці.

П’ятдесят відсотків заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів направляється на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, слухачів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Таким чином, при нарахуванні заробітної плати учням (студентам), які проходять практику у приватного підприємця, згідно з вимогами договору, податковий агент, зобов’язаний утримати із суми належної учню зарплати (50%) податок на доходи фізичних осіб за ставкою 15% та сплатити його до бюджету.

Інформаційно-комунікаційний відділ Тернопільської об’єднаної ДПІ

ГУ Міндоходів у Тернопільській області

"Моя дитина-найкраща"

П'ятниця, 05 липня 2013, 11:23

Громадська організація «Центр розвитку Тернопільщини» та “Тернопільські позитивні новини” розпочинають акцію для матусь.

Діти – це наше майбутнє, наші сподівання. Сьогодні у вас є унікальна нагода заявити на всю Тернопільщину, що саме Ваша дитина – найкраща, найталановитіша і унікальна. І про те, що Ви любите її понад усе! Розкажіть нам про своїх дітей, розкрийте ваші почуття. Не полінуйтеся взяти аркуш і написати, від яких її вчинків, рухів, здібностей, знань серце членів Вашої родини починає калататися від гордості та щастя за ваших дітей. Додайте фотографію, аби колектив нашої редакції та усі читачі змогли разом з Вами розділити радість від споглядання щасливого личка. Листи з розповідями про Ваших дітей будуть опубліковані на нашому сайті. 30 липня стануть відомі й імена переможців акції, на яких чекають приємні подарунки: Подорож на яхті «Світлана» по Тернопільському ставу Квитки на прогулянку катером «Капітан Парій» Квитки у Кінотеатр «СінемаСіті» Свої розповіді надсилайте на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Акція може бути продовжена. Кількість квитків обмежена.

З питаннями звертайтесь за тел.. 096-467-03-52, Оксана Ратушняк

Wor(l)d GMN відповідає на запитання редакціі

Неділя, 30 червня 2013, 07:20

Шановні читачі, нещодавно на нашому сайті була розміщена стаття про компанію Wor(l)d GN, під назвою «Свідки Андроїда в Тернополі: як World Adkash робить із тернополян лохів», яка була складена на основі інтерв’ю з людиною, що побажала залишитись невідомою і заявила що є ніби - то партнером компанії. Однак сьогодні ця людина (Олексій – так він просив себе називати), на жаль, навідріз відмовилася йти на зустріч з протилежною стороною, яку ще минулого тижня критикувала. Тому нам нічого іншого не залишалося, як, дотримуючись паритету, просто вислухати протилежну сторону. Інформацію про World GN нам погодився надати діючий партнер компанії, директор партнерського офісу в Тернополі – Голда Андрій.

- Пане Андрію, наш попередній співрозмовник звинувачував компанію Wor(l)d GN в обдурюванні людей. Мовляв, люди вкладають туди купу грошей, а не отримують взамін нічого. Що ви можете на це сказати?

– По-перше, той факт, що ваш співрозмовник побоявся відкрито представитися і сказати, яке конкретно відношення він має до нашої компанії – свідчить про те, що він обманює. Оскільки люди які говорять правду не бояться називати своє справжнє ім’я та прізвище.

А тепер по суті. Ми є партнерами компанії і ми будуємо свій бізнес разом з компанією. Як і любий інший бізнес він потребує знань, часу та прикладених зусиль для отримання результату. Тому отримати прибуток в нашій компанії можливо тільки працюючи і витрачаючи на це достатньо часу. Якщо людина приходить в компанію і не працює – то відповідно ніякого прибутку не може бути. Наші люди, на жаль люблять халяву, різні фінансові піраміди, як МММ – де достатньо просто вкласти гроші і отримувати дохід , забуваючи про те, що такі системи не є надійними – більше того вони незаконні. Наша компанія і її партнери працюють в правовому полі, це реальний бізнес, який при правильній роботі і настирливості – приносить хороші плоди і має довгострокові перспективи.

Щодо доходів, які можна отримувати в нашій компанії то тут все залежить від людини. На даний момент по всій Україні зареєстровано більше 10000 партнерів компанії, на жаль точних даних у нас нема, оскільки кожного місяця наша мережа збільшується. Я можу вас приблизно зорієнтувати по доходах які отримують ці люди. Близько 40% з них отримують дохід від 60 доларів в тиждень ( це 240 в місяць – що еквівалентно середній зарплаті в місті Тернополі) орієнтовно 30% відсотків отримує дохід від 300 до 700 доларів в місяць. Кількість людей які отримують близько тисячі доларів доходу в місяць становить десь 10% , більше 1000 доларів США отримує поки що не більше 1% від даної кількості, ну і звичайно є 18-20% людей, які чекають манни небесної – тобто не працюють – такі люди відповідно нічого не заробляють.

В моїй команді є багато людей які заробляють більше ніж 500 доларів в місяць і вони можуть в любий момент підтвердити мої слова. Чудовим прикладом є мій партнер – тернополянка Оля – сирота, яка працювала в державній службі на зарплату 1200 гривень в місяць. За 5 місяців роботи в компанії сумарно вона заробила більше 3000 доларів, це близько 600 доларів в місяць і я знаю, що її прибуток буде далі збільшуватись.

Зрештою, навіщо далеко ходити? Я вам можу розповісти про себе: ще порівняно недавно на мені висів непогашений кредит в «Укргазбанку» на суму 18000 доларів і квартира була під заставою. 11 червня я погасив весь кредит і став цілком незалежною і фінансово забезпеченою людиною.

До речі, наша команда не лише заробляє гроші для себе, ми беремо активну участь у різноманітних благодійних проектах. От недавно ми долучилися до збору коштів на придбання слухових апаратів для дітей і я можу з гордістю сказати, що в світі одна дитини почула спів пташки завдяки нашим партнерам. Курувала даний проект та сама Оля, про яку я говорив вище.

Дуже прикро, що люди не розібравшись в інформації, вішають ті чи інші кліше на нашу компанію і таким чином самі втрачають чудовий шанс змінити своє життя на краще і іншим не дають.

– Ваша компанія існує тільки в Україні?

– Ні, звичайно. Сама назва World Global Network, говорить про те, що ми – глобальна мережа. Компанія являє собою міжнародну корпорацію, що складається з шести корпоративних офісів по всьому світу. Головна корпоративна компанія знаходиться в Лондоні, найближчий до нас офіс – знаходиться в Росії – я мав честь бути на відкритті цього офісу і познайомитись з керівництвом компанії. Що ж стосується Тернополя, то тут – партнерський офіс компанії. Щодо поширення партнерської мережі компанії – то наша компанія представлена же в 108 країнах світу. Найінтенсивніше розвиток іде в Росії, Бразилії, Франції, не відстає і арабський світ – Туніс, Саудівська Аравія, Кувейт. Розвивається компанія навіть в таких Екзотичних країнах як Кот Д’івуар та Гваделупа.

Перелік лідерів компанії в різних країнах можна переглянути за посиланням http://lifestyle.worldgmn.com/?page_id=5561&lang=ru

– Wor(l)d GMN представлена в якихось міжнародних організаціях, які б засвідчували її надійність?

– Так, звичайно. Оскільки компанія працює по всьому світі, є актуальним питання підтвердження надійності компанії з боку незалежних організацій та асоціацій. Наша компанія зараз завершує етап річної перевірки з боку всесвітньовідомої компанії DSA (Direct Selling Association ) , і в серпні стане повноцінним членом цієї асоціації.

http://www.dsa.org/forms/CompanyFormPublicMembers/view?id=DD4410000024F

До слова, DSA є незалежною асоціацією яка слідкує за законністю і легітимністю мережевих компаній, вони відслідковують чи часом не маскується під мережевим бізнесом – фінансова піраміда, чи інша зоборонена фінансова схема. Компанії, які є членами DSA проходять детальні перевірки, саме тому бути членом цієї асоціації є надзвичайно престижно. В світі лише 200 компаній удостоїлися права бути в рядах DSA.

Також ми є дійсними діючими членами Singapore Business Federation Bureau. А до складу цих структур входять такі відомі бренди як Samsung, LG та інші.

Ці факти, а також те, що наша компанія розпочала лістинг на Лондонській фондовій біржі і скоро його завершить слугують критерієм, який дає впевненість у довговічності й стабільності бізнесу з Wor(l)d GN.

– Яка загалом мета вашої діяльності?

– Метою Wor(l)d GN є доступ простих людей до електронної комерції. Насправді в світі є ринки, на яких заробляються міліарди доларів, але нажаль все це багатство осідає в кишенях кількох десятків компаній і їх власників.

Наприклад оборот світового ринку мобільних гаджетів у 2015 році складе за оцінками експертів понад 320 міліардів доларів. Я вже не говорю про ринки реклами чи енергетики. Власне метою нашої компанії є те, щоб звичайні люди, такі як ми з вами змогли бути не лише споживачами цих товарів чи послуг, а й могли заробляти на цьому.

World GN вийшла на ринок ще в весною 2011-го. Спочатку компанія мала тільки один напрям роботи – VoiP телефонію, зараз ми розвиваємось на 4х ринках:

1. Ринок комунікацій - на цьому ринку компанія представляє власне програмне забезпечення для відеозвязку, відео конференцій, VoIP телефонії. Для прикладу в нас є тарифний пакет за 45 доларів – безлімітний пакет для однієї людини, що дає змогу за допомогою нашого програмного забезпечення з наявності мережі інтернет з любого комп’ютера чи смартфона дзвонити на любий комп’ютер, смартфон, мобільний чи стаціонарний телефон в 240 країнах світу.
2. Ринок мобільних технологій – на цьому ринку наша компанія представляє два концептуальні продукти – смартфон преміум класу, який називається Diamond phone, та планшет Diamond pad. Я особисто є власником першої моделі телефону і з нетерпінням чекаю на вихід другої моделі оскільки за всіма характеристиками вона ні в чому не уступає Samsung Galaxy S 3 а ціна набагато приємніша. Компанія в перспективі буде розширювати асортимент продуктів на цьому ринку і обов’язково буде вдосконалювати на розвивати свої концептуальні моделі. Виробництво наших планшетів та телефонів знаходиться в китайському місті Шеньчжень. Частина деталей до нашої техніки виготовляється на заводі Foxconn, де доречі виробляється частина продукції корпорації Apple http://ru.wikipedia.org/wiki/Foxconn
3. Ринок реклами – на цьому ринку в нашої компанії взагалі є унікальний проект - програма АdКash, яка стала проривом, своєрідною революцією на ринку мобільної реклами! Незалежний фінансовий портал Yahoo Finanse говорить про Adkash, як про глобальну рекламну площадку. http://finance.yahoo.com/news/adkash-now-downloaded-over-10-130200525.html

Цей проект має дуже великі перспективи розвитку та використання, оскільки дуже вигідний для рекламодавця за рахунок можливості подавати свою рекламу вузькій аудиторії людей, чи навіть давати рекламу локально в певному місті і має високій рівень ефективності самої реклами.

1. Ринок відновлюваних джерел енергії – На цьому ринку в компанії є великий і амбіційний проект побудови самої великої в світі електростанції, яка буде складатись із безлічі електростанцій невеликої потужності, що будуть розміщені в різних куточках світу – однак будуть з’єднані в єдине ціле за допомогою інтернету та спеціального програмного забезпечення. Подібний принцип поєднання всіх електростанцій планує реалізовувати уряд США.

– До речі, а як щодо перерахованих вами товарів? Ваш опонент розповідав, що цих товарів насправді ніде нема і ніхто їх ще не бачив.

– Ну ось у мене в руках наш планшет і телефон компанії. Як ви думаєте: я їх сам змайстрував? Он сидить наш Олег (показує в напрямі хлопця з аналогічним планшетом – А.С.), в якого точнісінько такий самий планшет. То звідки вони у нас, якщо цих товарів насправді нема?

Що стосується телефонів, то вони зараз проходять сертифікацію, а як можна сертифікувати щось неіснуюче?

– А як щодо пластикових карточок, на які вам нараховуються гроші? Ваш опонент заявляв, що їх ні в кого нема.

– Ну, це відверта брехня. Багато партнерів які долучились в нашу команду в грудні мають особисті іменні картки від банку Loyal, який обслуговував нашу компанію. Однак в січні мережа партнерів компанії настільки швидко почала збільшуватись, що банк не зміг справитись із цим напливом і наша компанія розірвала із ним контракт. Зараз керівництво компанії укладає угоду з новим банком і скоро будуть випускатись нові партнерські картки. Зрештою отримати зароблені кошти можна і іншим чином. До нашого інтернет бізнес кабінету можна приєднати любу картку любого банку світу і перевести свої гроші на неї Моя дружина – Голда Оксана яка теж є успішним партнером компанії – переводила кошти на свою картку Приватбанку, і так може зробити любий партнер компанії.

– Зараз дуже багато говорять про додаток Adkash. Є багато інформації в інтернеті, але розібратись в цьому всьому дуже важко. Чи не могли б ви більш детально розказати про цей проект.

– AdKash – це безкоштовна програма з доставки таргетованої реклами на мобільний телефон платформи Android. Під час того, як абонент отримує будь-який дзвінок, смс або ммс на екрані його мобільного телефону висвічується рекламна картинка, пропустивши яку можна підняти чи відхилити дзвінок. За кожен перегляд нараховується від 1 до 5 ти центів, в залежності від складності реклами. Максимально можна заробити 80 доларів в місяць, в середньому звичайно «заробітки» будуть менші – 20-40 доларів, однак це дозволить повністю покрити власні витрати на мобільний телефон, в декого навіть на морозиво залишитьсяJ.

Дана реклама оплачується відомими світовими брендами, а компанія AdKash ділиться певною частиною отриманих доходів з користувачами. У наші дні це вигідно, оскільки все більша кількість людей використовують смартфони в повсякденному житті. З цієї причини і з’явилася ідея застосування смартфонів з рекламною метою, оскільки аудиторія просто величезна і з кожним роком збільшується.

Якщо подивитися на цю можливість, як можливість заробляти кошти, то можливо брати участь у програмі в якості кінцевого користувача, так зв. Affiliate та бізнес-партнера компанії. Якщо говорити більш детально, то можливості кожного суттєво відрізняються.

Щоб виступати в ролі кінцевого користувача цієї програми, необхідно просто встановити безкоштовний додаток з Google play market, попередньо зареєструвавшись на одному з партнерських сайтів. Реєстрація також є безкоштовною. Далі ви можете за перегляд реклами на власному телефоні заробляти кошти які легко можна вивести на банківський рахунок.

Більші можливості заробляти на цьому проекті є в партнерів компанії та Affiliate. Партнер компанії – це людина яка купила франшизу компанії, Affiliate – це людина яка не купляла франшизу, однак купила в компанії сайт з інтернет магазином, технічну підтримку таких сайтів та їх обслуговування здійснює компанія. Вартість сайту - 39$, оплачується одноразово, хто стикався з виготовленням сайтів, розуміє що 39 доларів – мізерна сума для такого проекту.

Отож Affiliate який має власний сайт – може реєструвати за своїм посилання всіх бажаючих установити безкоштовну програму Adkash і допомагає їм її налаштувати та пояснює як все працює. В даному випадку діє загальновідома система реферальних зсилок, чи рефералів яка широко поширена в світі. За кожен установлений додаток Affiliate отримує одноразову виногороду а також отримає винагороду кожного тижня впродовж всього періоду поки залучені ним користувачі заробляють гроші за перегляд реклами. Таким чином оплативши всього 39 доларів людина може створити собі джерело невеликого пасивного доходу на безкоштовній програмі, плюс має можливість за допомогою свого інтернет магазину продавати всім бажаючим телефони, планшети та комунікативні пакети компанії.

Ще більш цікавими є можливості заробітку на цьому проекті партнерів компанії. Партнером компанії може стати людина, яка хоче стати фінансово незалежною, лояльно відноситься до компанії , має навики користування комп’ютером та мережею інтернет і знайде діючого партнера компанії, який візьме на себе відповідальність по її навчанні і введенні в бізнес. Крім того, для того щоб стати партнером компанії необхідно купити франшизу, що дає право представляти компанію та продавати її продукти. Франшиза компанії коштує 600 доларів США і включає розширений бізнес сайт, 2 пакети місячного користування комунікативними продуктами компанії ( місяць безлімітного VoIP зв’язку та програмне забезпечення для проведення відео конференцій для 32 чоловік з різноманітними додатковими функціями), 200 балів, які еквівалентні доларам США і можуть використовуватись для купівлі товарів компанії зі знижками і 10 веб-сайтів для Affiliate, кожен вартістю 39 доларів США. Тобто як ви можете порахувати оплачуючи ці гроші компанії – ви отримуєте набір продукції компанії, а також можливість будувати власну мережу партнерів та Affiliate, які в перспективі будуть приносити пасивний дохід.

Основна відмінність патнера компанії від Affiliate в тому, що партнер компанії будуючи мережу партнерів та власників інтернет-магазинів - Affiliate отримує відсоток від всього прибутку мережі а Affiliate такого відсотку від прибутку власної мережі не отримує.

Основна вигода партнерства в тому, що партнер побудувавши велику мережу отримує свій відсоток від продажі абсолютно від всіх товарів і послуг що є в компанії за винятком проекту по сонячній електростанції. Однак тільки на одному проекті Adkash можна вийти на серйозний місячний дохід.

Для прикладу, ви купили франшизу компанії і побудували власну мережу яка складається з 10 ти партнерів і 100 Affiliate. Після запуску останнього етапу проекту Adkash – тобто можливості всім бажаючим які безкоштовно установили програму отримувати гроші за перегляд реклами – кожен із ваших партнерів і Affiliate установив по 100 користувачам цю програму за місяць часу. Тобто в сумарній кількості в вашій мережі установлено 11000 безкоштовних додатків Adkash, кожен з яких приносить в мережу 0,20 центів щотижня, тобто сумарний дохід мережі в тиждень буде 2200 доларів США. Ви будете отримувати в середньому 10% від прибутку своєї мережі – тобто 220 доларів в тиждень 880 доларів в місяць пасивного доходу.

Як ви розумієте цей проект є дуже цікавим в фінансовому плані і дозволить добре заробити як компанії так і простим людям. Тому компанія дуже виважено приймає рішення відносно цього проекту.

Так, наприклад, оголошено про цей проект було вже давно – ще осіню минулого року. Перша тестова версія програмки появилась в листопаді. В березні компанія розпочала перші виплати по цьому проекту – за кожного партнера в моїй мережі в якого стоїть ця програмка мені уже декілька місяців виплачують один долар! І ось недавно розпочались довгоочікувані виплати за перегляд реклами.

Така розтягнутісь у часі пов’язана перш за все із складністю цього проекту, з тим, що необхідно детально відтестувати програму, продумати механізми боротьби із взломом із накручуванням трафіку, набрати достатню кількість рекламодавців і т д.

Наразі за перегляд реклами виплачують тільки партнерам, але дуже скоро розпочнуться виплати для Affiliate і потім для всіх бажаючих. В інтернеті вже є відео де наші партнери переводять перші долари на свій рахунок – ось одне із них http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=AyQKY0J-oho

– Розкажіть детальніше про заробіток із сонячної енергії, який пропонує Wor(l)d GN?

–        Особливість цього проекту в тому, що компанія дала можливість простим людям долучитись до цієї великої справи – вкласти свої кошти в будівництво однієї чи декількох сонячних електростанцій і отримувати дохід від виробленої енергії. Знаємо, що у кожного в голові зразу виникає запитання – чому компанія пішла таким на перший погляд складним шляхом – залучення багатьох інвесторів, тоді як могла для такого проекту взяти гроші в банку чи залучити 2-3 потужних інвестори? Все пояснюється дуже просто. Оскільки компанія працює через сітку партнерів по всьому світі – то відповідно основною метою компанії на даному етапі розвитку є побудова і залучення нових партнерів, які б займались рекламою та просуванням проектів та товарів компанії. Тому, дати можливість партнерам вигідно вкласти кошти створивши чудове джерело пасивного доходу на 20 років (оскільки саме на такий термін укладається договір) – стратегічний хід – який дасть можливість притягнути багато людей з різних соціальних прошарків, які так чи інакше будуть брати участь в житті компанії, і будуть зацікавлені в тому щоб вона розвивалась. Отже, даючи можливість простим людям заробляти на виробленні чистої енергії – компанія потужно збільшує мережу своїх партнерів, чого б не сталось якщо б компанія залучила декілька великих інвесторів чи взяла кошти в банку. Мінімальна вартість однієї інвестиції – 1200 доларів США – це вартість однієї панелі з доставкою і роботою по установці та підключенні. Після запуску електростанції – кожному власнику панелі видається сертифікат – в якому вказано де стоїть його панель, серійний номер та інші дані. З моменту запуску електростанції кожного місяця на рахунок власника панелі нараховуються кошти за вироблену електроенергію. Також важливим моментом є те, що після року експлуатації, при бажанні власника продати свою панель – компанія зобов’язується її купити.

–        Детальніше про це можна прочитати на сайті http://www.powerclouds.com/ там можна знайти і всі супроводжуючі документи, дозвола та технічну документацію.

Такого роду проекти є низько ризиковими, оскільки є урядові пільгові програми які сприяють розвитку такого роду електростанцій. Наприклад в нас в Україні держава покриває половину витрат по будівництву сонячних електростанцій. Крім того, наша компанія будує електростанції виключно в країнах в яких низьке насичення цього ринку і високий зелений тариф. Тому ми можемо бути впевнені, що будемо отримувати хороший дохід. За підрахунками компанії наш прибуток буде становити від 15 до 20% від загальної суми в перші роки, в довгостроковій перспективі відсоток може суттєво збільшитись за рахунок того, що вартість електроенергії має стабільну тенденцію до зростання. Так наприклад в нашій країні з 2008 до 2013 року вартість електроенергії зросла на 100% !!! Звичайно – зелений тариф по якому купляється наша енергія є вищим ніж вартість електроенергії для звичайного споживача, і при великому насиченні галузі він може зменшуватись, однак навіть при зменшенні зеленого тарифу – зростання електроенергії перекриє його зниження і в другій половині строку договору в любому випадку ми будемо отримувати прибуток набагато більше ніж 20% річних. Крім цього, партнери які мають власні інвестиції в електростанції мають можливість отримати винагороду за продажу панелей. Наприклад, моя дружина Голда Оксана заробила уже близько 2000 доларів тільки з продажі сонячних панелей.

Ну і найприємнішим фактом в цьому проекті є те, що всі учасники цього проекту вносять таким простим способом вклад в збереження довкілля, адже одна куплена сонячна панель еквівалентна 112 посадженим деревам і запобігає викиду в атмосферу 4393 кг СО₂ !

- Той факт, що у вас багато недоброзичливців є свідченням того, що правда на боці Wor(l)d GN?

- Так, є багато компаній які бачать в нас конкурентів, оскільки люди масово переходять до нас з інших компаній і імовірно, що вони будуть всілякими способами пробувати «підпортити» нашу репутацію. Тому, ми надіємось на мудрість читачів, на те, що вони самостійно будуть шукати факти, щоб об’єктивно і виважено скласти свою власну думку.

Розмовляв Адам Стрижнюк

P.S. Дискусії не вийшло. Людина, яка до того кілька місяців тероризувала нас з вимогою написати критичний матеріал про Wor(l)d GMN, нас не підтримала, відмовившись від очної ставки зі своїм опонентом. Тому, шановні читачі, ми показали вам одну і другу сторону, а висновки робіть самі.

Почім (ж)лобстери для народу, або З лампочками для «обраних» не продешевили

Четвер, 27 червня 2013, 07:20

Красиво жити не заборониш... Особливо, якщо ти володієш владою, але з совістю якось не склалося. А ще якщо з тебе жлобство пре через край!

Ці роздуми викликані інформацією про закупівлю їжі для депутатів парламенту. Отож, на харчування народних обранців і співробітників парламенту, а також працівників Адміністрації Януковича в період з лютого по грудень 2012 року витратили понад 9 млн грн. За інформацією «Вісника державних закупівель», продукти купувалися для їдалень на вул. Банковій, 11 та вул. Шовковичній, 1.

Але справжній фурор викликав перелік продуктів харчування, закуплених Державним підприємством Державного управління справами з обслуговування офіційних заходів «Гарант-сервіс» на нещодавньому тендері. Отже, тримайтеся за стілець, дорогі читачі, які рахують копійки від зарплати до зарплати.

У числі придбаних страв містяться вельми екзотичні, а ціни на них воістину космічні:

лобстери – 340 грн за 1 кілограм;

осетрова ікра – 900 грн за 1 банку масою нетто 113 грамів;

живі устриці і кликач – 465 грн за 1 кг;

каре бараняче – 540 грн за 1 кг;

качача печінка – 465 грн за 1 кг.

Випивка за вишуканістю також не поступається закусці: депутатсько-чиновницький корпус вибрав для себе не якесь-там вульгарне «Советское шампанское», а «Вдову Кліко» за 618 грн за пляшку. З вод перевагу віддано «Боржомі» вартістю 8,81 грн за 1 пляшку. Хоча чому б не запастися нашою мінералкою – і дешевше буде, і вітчизняного виробника можна підтримати? Але головні питання: де у слуг народу совість і коли це жлобство за народний рахунок закінчиться? Адже переважна більшість депутатів і чиновників походять явно не з графів, а з робітників-селян (чим вони немало пишаються), а багато із них розпочинали свій «тернистий шлях» базарними торгашами чи рекетнею! Звідки ж така хвороблива пристрасть до розкошів, до бенкетів під час чуми?

Для порівняння: з 1 квітня цього року щомісячний прожитковий мінімум на одну людину відповідно до статті 12 Державного бюджету збільшено аж на 20 грн. і становить 1108 грн. Тобто якщо парочка слуг народу вирішить з’їсти на обід каре і запити пляшкою «Кліко», то це вийде дорожче за ту суму, яку вони встановили для виживання людей упродовж місяця.

Але це – ще не все. Якщо пригадуєте, минулого літа Україну шокувала ще одна «закупівельна» новина.

Як не відхрещувалися «завгоспи» Держуправління справами від інформації про закупівлю «золотих» ягід для їдалень ДУСі, з написаним чорним по білому у Віснику державних закупівель не посперечаєшся. А тут ще й керівник підприємства, в якого замовили заморські ягідки за космічними цінами, підтвердив: з цифрами ніхто нічого не наплутав...

Подробиці про «дорогоцінні» закупи для VIP-їдоків оприлюднило видання «Наші гроші». За його інформацією (з посиланням на Вісник державних закупівель), минулого літа ДУСівське підприємство «Гарант-сервіс» уклало угоду на купівлю імпортної малини по 672 гривні за кілограм, полуниці по 312 за кіло, черешні по 204 гривні, ожини по 576, порічок по 528...

У відповідь гендиректор «Гарант-сервісу» Тамара Козіянчук заявила, що поширена інформація неправдива, і навіть пригрозила «кривдникам» судом. «Переплутали з цією малиною. Такого взагалі не могло бути. Стільки могла коштувати упаковка, в якій кілька кілограмів. Потрібно перевірити, а потім говорити», – обурювалася Козіянчук.

Щоб розставити крапки над «і», журналісти поцікавилися ДУСівськими закупівлями у директора ТОВ «Хімконтракт» (того самого, з яким уклали угоду на поставку «дорогоцінних» ягід) Андрія Панченка. І той підтвердив інформацію про «золоту» малину. А на запитання, звідки така ціна, пожурив українських ягідників. Не вміють, мовляв, якісний товар забезпечити, ось і доводиться купувати «неукраїнське». «Це імпортна малина… На жаль, ми не навчились створювати умови, щоб наша виростала в ідеальному стані», – заявив Панченко в інтерв’ю ТВі. Цікаво, чи повторив би він це, стоячи не перед журналістом, а перед «бездарними» вітчизняними ягідниками?..

Однак і на цьому ми не можемо поставити крапку. Приклад найсвіжішого владного жлобства – лампоманія у Верховній Раді. Лише у жовтні минулого року депутати затарилися лампочками для парламентських офісів на 100 тисяч гривень. І бах – просвітління найшло: малувато, бачите, «світил» купили. На другу партію лампочок (а це – майже 16 тисяч штук) витягли з бюджету ще 169 тисяч гривень.

Народний рецепт задоволення – де темно, там приємно, у парламентському управлінні справами не визнають. Тільки навіщо їм стільки ламп, питається. Світлове шоу під парламентським куполом влаштувати збираються? Чи, може, вирішили на опаленні економити: лампами радівські приміщення обігрівати? А що – придбані «металогалогенки» для цього цілком згодяться. Вони не лише потужно світять, а ще й стільки тепла виділяють. Ось тільки ціна цих диво-ламп з економією аж ніяк не в’яжеться. Лише уявіть собі – 1902 гривні за штуку! Ілліч зі своєю лампочкою у Мавзолеї, мабуть, перевернувся...

А як же народ? – запитаєте ви. А що народ? Народ мовчить, бо благоденствує…

Адам Стрижнюк

В Україні 3400 учнів підвищили свій рівень фінансової грамотності на 20%

Вівторок, 25 червня 2013, 13:05

20 червня представники Програми розвитку фінансового сектору (USAID/FINREP-II) презентували результати експериментального всеукраїнського курсу “Фінансова грамотність”, що проводився з вересня 2012 року до травня 2013 року у 86 школах країни за підтримки та у співпраці з Національним банком України, Університетом банківської справи Національного банку України та Міністерством освіти і науки України.

До навчання за курсом “Фінансова грамотність” було залучено 3 400 учнів віком від 15 до 16 років з 18 регіонів країни. Завданням 85 спеціально підготовлених учителів було навчити дітей практичним аспектам фінансового планування, управління власними фінансами та відповідальній поведінці як споживачів фінансових послуг.

Навчальна програма за курсом “Фінансова грамотність” була розрахована на повний академічний рік (два семестри), а саме на 30 уроків, та складалася з чотирьох блоків: “Гроші і фінанси”, “Заощадження та інвестування”, “Запозичення”, “Страхування та власний бюджет”.

Учасники навчання могли використовувати спеціально створені матеріали, зокрема вчителі мали у своєму арсеналі навчальну програму для 10 класу “Фінансова грамотність: посібник для вчителя”, учні – “Фінансова грамотність: посібник”, “Фінансова грамотність: робочий зошит”, он-лайн матеріали.

“Пілотний проект з упровадження курсу “Фінансова грамотність” перевершив усі наші очікування. Він значно вплинув на рівень знань учнів, який після вивчення курсу підвищився на 20 процентних пунктів – з 45% до 65%”, – розповів міжнародний експерт з фінансової грамотності Програми розвитку фінансового сектору (USAID/FINREP-II) Роберт Бонд.

У Національному банку України підтверджують, що фінансова грамотність населення будь-якої країни є невід’ємною складовою ефективності захисту прав споживачів фінансових послуг та основою фінансової незалежності держави.

“Навчання в школах фінансовій грамотності є пріоритетним заходом з підвищення фінансової грамотності населення України. Тим більше, що діти легше та швидше сприймають інформацію. До того ж фінансове виховання має довгостроковий ефект і в перспективі дозволить одночасно глобально змінити свідомість цілого покоління громадян, – зазначив заступник директора Генерального департаменту грошово-кредитної політики Національного банку України Олександр Арсенюк. – Для нас очевидним є вдалий досвід упровадження курсу “Фінансова грамотність”, а висока зацікавленість з боку викладачів спонукає нас до збільшення охоплення вікових категорій школярів та створення інтегрованого курсу фінансової грамотності для всіх рівнів середньої школи. До речі, ми вже звернулися до Міністерства освіти і науки України з пропозицією проведення занять із фінансової грамотності в літніх дитячих таборах”.

Нагадаємо, що Національний банк України реалізує План заходів з підвищення рівня фінансової грамотності населення України на 2013 рік, створений як складова частина Національної стратегії захисту прав споживачів фінансових послуг. Цим планом передбачається реалізація низки масштабних просвітницьких проектів, орієнтованих на різні верстви населення, за участі та підтримки партнерів Національного банку України.